ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1875/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 (суддя Гоменюк З.П.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (головуючий: Костів Т.С., судді: Марко Р.І., Галушко Н.А.)

за позовом Львівського міського центру зайнятості

до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про стягнення заборгованості в сумі 21 632,55 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

12.09.2017 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівського міського центру зайнятості до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про стягнення 21632,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача наявне зобов'язання щодо відшкодування позивачу виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_4 у сумі 21632,55 грн. у зв'язку з поновленням її на роботі за рішенням суду відповідно до п.4 ст.35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.11.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2017, позов задоволено.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі №813/1813/16, яка залишена в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017р. №876/4442/17, скасовано наказ про звільнення ОСОБА_4, при цьому цей наказ став підставою для втрати заробітної плати, а в подальшому ця подія стала підставою для призначення та виплати їй допомоги по безробіттю, тому позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у відповідності до ст.ст.34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

13.12.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 до Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2018 року у справі № 914/1875/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2018 касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі; надано строк для усунення недоліків до 10.04.2018.

04.04.2018 до суду скаржник направив платіжне доручення №1822 від 15.12.2017 про сплату судового збору у розмірі 1 920,00 грн.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

19.04.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження, здійснення розгляду скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 07.05.2018.

Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області (скаржник, відповідач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач зазначає, що на виконання вимоги державного виконавця №9927 від 22.08.2017 та рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №813/1813/16 від 13.12.2016 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області видано наказ №67-о від 04.04.2017 "Про скасування наказу та поновлення на посаді" та наказ №3753 від 29.08.2017 "Про виконання постанови суду". Враховуючи вимоги вищевказаних наказів здійснено нарахування ОСОБА_4 грошової компенсації та середнього заробітку за час вимушеного прогулу та перераховано (з відрахуванням податків і зборів) платіжними дорученнями №421 від 18.05.2017 суму 3361,12 грн. та №970 від 29.08.2017 - 6069,24 грн.

Посилаючись на п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" скаржник вважає, що отримання ОСОБА_4 допомоги по безробіттю та заробітної плати за час вимушеного прогулу без урахування суми допомоги по безробіттю є переплатою коштів для Головного управління ДФС у Львівській області, а не Львівського міського центру зайнятості.

Відповідач вказує, що Головним управлінням ДФС у Львівській області заявлено клопотання про проведення акту звірки між Головним управління ДФС у Львівській області та Львівським міським центром зайнятості для правильного обчислення допомоги по безробіттю ОСОБА_4, який потрібен для запобігання надлишково сплачених коштів (переплати) з рахунків відповідача, що може негативно вплинути на процес надходжень до Державного бюджету України чи економію бюджетних коштів. На думку скаржника, встановлення зазначеної обставини має істотне значення для вирішення спору, однак, судом не було задоволено клопотання відповідача.

Крім того, посилаючись на ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" відповідач зазначає, що застрахована особа повинна повідомляти про наявність рішення суду про поновлення на роботі, і у випадку умисного невиконання своїх обов'язків сума виплаченого забезпечення стягується із застрахованої особи.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. При цьому, Львівський міський центр зайнятості вважає, що у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_4 з роботи, що визнано судовим рішенням (постанова Львівського окружного адміністративного суду від 13.12 2016, що набрала законної сили 19.07.2017 за наслідками апеляційного провадження) та у зв'язку з поновленням її на роботі роботодавцем лише 04.04.2017 (видання наказу від 04.04.2017 №67-о) відповідно до норм п.4 ст.35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_4 в сумі 21632,55 грн. за період з 29.06.2016 по 16.01.2017 підлягає стягненню з роботодавця - Головного управління ДФС у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Суди першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів по справі, встановили, що 12.05.2016р. ОСОБА_4 була звільнена Головним управління ДФС у Львівській області з посади головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій Головного управління ДФС у Львівській області відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

22.06.2016р. ОСОБА_4 зареєструвалась у Львівському міському центрі зайнятості як безробітна та отримала допомогу по безробіттю у сумі 21632,55 грн. (виплати здійснювались з 29.06.2016р. по 16.01.2017р.).

Так, відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості ОСОБА_4 надано статус безробітного 22.06.2016р. (наказ від 24.06.2016р. №НТ160624), призначено допомогу по безробіттю, та розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч.1, 3, 4 ст.22, ч.1 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості від 17.01.2017р. №НТ170117 припинено виплату з 17.01.2017р.

В період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітної, ОСОБА_4 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій Головного управління ДФС у Львівській області з 13.05.2016р. на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у справі №813/1813/16 відповідно до наказу Головного управління ДФС у Львівській області від 04.04.2017р. №67-о.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017р. №876/4442/17 апеляційну скаргу ГУ ДФС у Львівській області залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у справі №813/813/16 про поновлення ОСОБА_4 на роботі ГУ ДФС у Львівській області - без змін.

В порядку досудового врегулювання спору, Львівським міським центром зайнятості скеровано Головному Управлінню ДФС у Львівській області повідомлення з вимогою в п'ятнадцятиденний термін перерахувати кошти в сумі 21632,55 грн. виплачені ОСОБА_4, як допомогу по безробіттю.

Враховуючи, що відповідачем не виконано вимогу позивача, що викладена у повідомленні, Львівський міський центр зайнятості звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про стягнення 21632,55 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї суд касаційної інстанції відмічає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон № 1533-ІІІ) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Фонд) має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Частиною 4 статті 35 Закону України № 1533-ІІІ визначено, що із роботодавця утримуються, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону України № 1533-ІІІ передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів і вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.