open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 926/878/18
Моніторити
Ухвала суду /22.06.2021/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /10.06.2021/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /08.04.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /27.03.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /11.03.2019/ Касаційний господарський суд Судовий наказ /06.02.2019/ Господарський суд Чернівецької області Судовий наказ /06.02.2019/ Господарський суд Чернівецької області Постанова /22.01.2019/ Західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /04.12.2018/ Західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /22.10.2018/ Західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /31.08.2018/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /16.08.2018/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /03.08.2018/ Львівський апеляційний господарський суд Рішення /03.07.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /19.06.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /08.06.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /29.05.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /10.05.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /19.04.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /29.03.2018/ Господарський суд Чернівецької області
emblem
Справа № 926/878/18
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /22.06.2021/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /10.06.2021/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /08.04.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /27.03.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /11.03.2019/ Касаційний господарський суд Судовий наказ /06.02.2019/ Господарський суд Чернівецької області Судовий наказ /06.02.2019/ Господарський суд Чернівецької області Постанова /22.01.2019/ Західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /04.12.2018/ Західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /22.10.2018/ Західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /31.08.2018/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /16.08.2018/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /03.08.2018/ Львівський апеляційний господарський суд Рішення /03.07.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /19.06.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /08.06.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /29.05.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /10.05.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /19.04.2018/ Господарський суд Чернівецької області Ухвала суду /29.03.2018/ Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

03 липня 2018 року

Справа № 926/878/18

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу №926/878/18

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Старожадівський цегельний завод", с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет

про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, 3% річних та неустойки за договором оренди державного майна у сумі 60623,57 грн.

представники :

від позивача – ОСОБА_1, довіреність від 12.12.2017 року №10-001-04801;

від відповідача – не з’явився;

від третьої особи – ОСОБА_2В, довіреність від 20.03.2018 року №355.

СУТЬ СПОРУ: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Старожадівський цегельний завод" про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 27145,90 грн., що виникла за період жовтня 2017 року по січень 2018 року, 1663,02 грн. пені та 170,40 грн. 3% річних, які нараховані за період з 20.10.2017 року по 28.02.2017 року, та 31635,25 грн. неустойки, що нарахована за період з 30.01.2018 року по 28.02.2018 року. При цьому, позивач просить у разі ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог застосувати положення частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем неналежно виконано свої зобов'язання за умовами договору оренди нерухомого майна від 21.03.2016 року №532 у частині сплати орендної плати за користування майном за період з жовтня 2017 року по січень 2018 року. Також за несвоєчасне внесення орендної плати позивач нарахував відповідачу пеню та 3% річних за період з 20.10.2017 року по 28.02.2017 року. Крім того, оскільки рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.12.2017 року у справі №926/2689/16 вказаний договір оренди було розірвано, а відповідач добровільно орендоване майно не повернув, то позивач нарахував відповідачу неустойку за період з 30.01.2018 року по 28.02.2018 року.

У подальшому позивач звернувся із заявою про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята до розгляду судом, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 156130,05 грн. боргу по договору оренди від 21.03.2016 року №532, у тому числі 51104,92 грн. заборгованості з орендної плати (що виникла з 01.10.2017 року по 07.05.2018 року), 4248,04 грн. пені (яка нарахована з 20.10.2017 року по 16.05.2018 року), 398,63 грн. 3% річних (що нараховані за період з 20.10.2017 року по 07.05.2018 року) та 100378,46 грн. неустойки за період з 30.01.2018 року по 07.05.2018 року.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

Третя особа письмових пояснень на позов не подавала, однак із усних пояснень її представника суду відомо, що третя особа позовні вимоги підтримує повністю.

Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 29.03.2018 року, якою вирішено здійснювати розгляд справи №926/878/18 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 19.04.2018 року, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та доказів в його обґрунтування.

Ухвалою суду від 19.04.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 10.05.2018 року та запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи.

Надалі ухвалою суду від 10.05.2018 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 29.05.2018 року та повторно запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи.

Ухвалою суду від 29.05.2018 року повернуто без розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 08.06.2018 року.

Ухвалою суду від 08.06.2018 року прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 19.06.2018 року, запропоновано учасникам справи надати заяви по суті справи з урахуванням збільшених позовних вимог.

Ухвалою суду від 19.06.2018 року закрито підготовче провадження та розпочато її розгляд по суті, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні 03.07.2018 року.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 03.07.2018 року не забезпечив. При цьому судом встановлено, що згідно долучених до матеріалів справи списку №32 від 21.06.2018 року, фіскального чеку від того ж числа та списку згрупованих поштових відправлень від 21.06.2018 року №3375 відповідачу надсилався конверт з ухвалою суду від 19.06.2018 року на адресу, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР). При цьому, відділення поштового зв'язку з метою відслідковування зазначеного конверту призначило йому номер відправлення 5800211256898.

Про інші адреси місцезнаходження відповідача суду не відомо.

Станом на день слухання справи до суду не повернулося повідомлення про вручення чи невручення відповідачу ухвали суду від 19.06.2018 року за зазначеною адресою. Разом з тим, згідно інформації з сайту ПАТ «Укрпошта» (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku) поштове відправлення №5800211256898 невручене відповідачу «через інші причини». У той же час, 04.07.2018 року до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 19.06.2018 року, який надсилався відповідачу, разом з довідкою ф.20 відділення поштового зв’язку, згідно якої причиною повернення є відсутність відповідача за вказаною у листі адресою.

За таких обставин суд, керуючись ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, констатує, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.

Представники позивача та третьої особи не заперечували проти розгляду справи по суті без представника відповідача.

Відповідно до п.1 ч.3. ст.202 ГПК України: "Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;".

У цій площині суд зазначає, що згідно пунктів 1-3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою.

Більше того, застосовуючи на підставі ч.2 ст.3 ГПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачу надсилалися конверти з ухвалами від 29.03.2018 року, 19.04.2018 року, 10.05.2018 року, 29.05.2018 року, 08.06.2018 року та 19.06.2018 року за адресою його місця реєстрації в ЄДР, однак всі вони повернулися до суду неврученими з відповідними довідками ф.20 відділення поштового зв’язку через відсутність відповідача за такою адресою. Крім того, відповідачу також направлялися конверти з ухвалами суду від 29.05.2018 року та 08.06.2018 року на адресу орендованого ним майна (вул. Зарожанська, 5-Б, м. Чернівці) до моменту його передачі третій особі по акту державного виконавця від 07.05.2018 року, однак такі теж повернулися до суду неврученими у зв’язку з відсутністю відповідача за зазначеною адресою, що підтверджується відповідними довідками ф.20.

При цьому, суд звертає увагу на обставини, встановлені ухвалами Львівського апеляційного господарського суду 03.04.2018 року та 24.04.2018 року у справі №926/2689/16, які є у вільному доступі на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень. Із зазначених ухвал вбачається, що в обґрунтування поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.12.2017 року у справі №926/2689/16 відповідач у даній справі зазначив, що він несвоєчасно отримав копію оскаржуваного рішення, оскільки ТОВ «Старожадівський цегельний завод» не працює, відповідно ніхто не міг отримати копії оскаржуваного рішення суду за адресою місця знаходження підприємства. У свою чергу Львівський апеляційний господарський суд встановив, що ТзОВ «Старожадівський цегельний завод» в період з 01 вересня 2016 року по 31.03.2017 року отримував кореспонденцію від господарських судів першої та апеляційної інстанції за адресою: 59017, Чернівецька обл., Сторожинецький р-н., с. Стара Жадова. Після касаційного перегляду судових рішень у зазначеній справі скаржник не повідомив суд про зміну свого місцезнаходження. Вся судова кореспонденція надсилалась на його юридичну адресу.

Відтак, судом апеляційної інстанції визнано неповажними причини пропуску ТОВ «Старожадівський цегельний завод» строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Отже, суд зазначає, що практика неотримання відповідачем конвертів з судовими рішеннями спрямована на затягування судового провадження, порушує права позивача на розгляд його справи упродовж розумного строку та не спрямована на своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне встановлення всіх обставин справи.

За таких обставин суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи у судовому засіданні 16.05.2018 року за відсутності представника відповідача.

Присутні у судовому засіданні 03.07.2018 року представники позивача та третьої особи позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, з'ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.

21 березня 2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Старожадівський цегельний завод (орендар) укладено договір оренди №532 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі – договір від 21.03.2016 року №532).

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України: «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Сторонами не надано, а у матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання договору від 17.01.2014 року №2062/14-БО-38 недійсним.

Відповідно до п.1.1 цього договору позивач, передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування будівлю складу (літ. А) (реєстровий номер 34519322.6.ЖЦБХЧЦ004), загальною площею 372,2 кв. м, розміщену за адресою м. Чернівці, вул. Зарожанська,5-Б (далі – будівля), що перебуває на балансі Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів (згідно наказу Державного агентства водних ресурсів України №24 від 23.01.2018 року, ОСОБА_3 басейнове управління водних ресурсів перейменовано у Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет).

Мета передачі майна в оренду – розміщення складу зберігання великотоннажної техніки (п. 1.2 договору від 21.03.2016 року №532).

Фактична передача будівлі в оренду відповідачеві підтверджується актом приймання-передачі від 21.03.2016 року.

Згідно із п.3.1 договору від 21.03.2016 року №532 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 року №786, і становить без ПДВ на базовий місяць розрахунку (грудень 2015 р.) – 12962,58 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата за перший місяць оренди березень 2016р. дорівнює орендній платі за базовий місяць (п.3.3).

Сторони у п.3.4 договору від 21.03.2016 року №532 визначили, що у разі користування будівлею протягом неповного календарного місяця добова орендна плата за дні користування визначається згідно чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

За умовами п.3.5 договору від 21.03.2016 року №532: «Орендна перераховується до Державного бюджету та Балансоутримувачеві у співвідношенні (50% до 50%) не пізніше 15 місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж».

Керівник та головний бухгалтер орендаря особисто контролюють своєчасність сплати орендної плати (п.3.9).

У відповідності до п.3.11 договору від 21.03.2016 року №532 у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення будівлі за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов’язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоотримувачу.

Крім того, у разі припинення цього договору майно повертається орендарем протягом 3-х робочих днів балансоутримувачеві за актом приймання-передавання (п. 2.4).

Також за приписами розділу 5 договору від 21.03.2016 року №532 відповідач зобов’язаний:

- своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету та балансоутримувачеві незалежно від результатів своєї господарської діяльності (п. 5.3);

- у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані… (п. 5.10);

- в разі закінчення терміну дії договору оренди (його розірвання) сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені за весь період оренди по день фактичного повернення майна балансоутримувачу по акту приймання-передавання (п. 5.15).

Договір від 21.03.2016 року №532 укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 21 березня 2016 р. по 19 березня 2019 р. включно (п. 10.1).

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вищевикладене, дослідивши зміст договору від 21.03.2016 року №532 , суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.08.2017 р. у справі №926/68/17 за позовом заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області до товариства з обмеженою відповідальністю Старожадівський цегельний завод, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 басейнове управління водних ресурсів, про стягнення 5578,66 грн. заборгованості з орендної плати – позов задоволено з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнуто з відповідача завод на користь позивача 5048,38 грн. пені та 530,28 грн. 3% річних, які нараховані за період з 23.08.2016 року по 31.05.2017 року.

Надалі рішенням Господарського суду Чернівецької області від 07.11.2017 р. у справі №926/2749/17 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області до товариства з обмеженою відповідальністю Старожадівський цегельний завод, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 басейнове управління водних ресурсів, про стягнення боргу в сумі 37024,58 грн. – позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Старожадівський цегельний завод» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області 12702,57 грн. проіндексованого основного боргу (за червень-вересень 2017 року), 775,59 грн. пені (за період з 16.07.2017 р. по 19.10.2017 р.) та 93,06 грн. 3% річних (за період з 16.07.2017 р. по 19.10.2017 р.). В частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 13120,00 грн. провадження у справі припинено, у решті вимог у позові відмовлено.

Крім того, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.10.2016 р. у справі №926/2689/16 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю Старожадівський цегельний завод, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 басейнове управління водних ресурсів, про розірвання договору оренди і стягнення заборгованості з орендної плати – позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати у сумі 19524,44 грн. (за період травень-липень 2016 року), 664,57 грн. пені (з 30.04.2016 року по 22.08.2016 року) та 62,83 грн. 3% річних (з 30.04.2016 року по 22.08.2016 року). Цим же рішенням розірвано договір оренди № 532 від 21.03.2016 р. нерухомого майна, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області та товариством з обмеженою відповідальністю Старожадівський цегельний завод, зобов’язано ТОВ Старожадівський цегельний завод в 10-ти денний термін після набрання рішенням законної сили звільнити та передати будівлю складу (літ. А) (реєстровий номер 34519322.6.ЖЦБХЧЦ004), загальною площею 372,2 кв. м, розміщену за адресою м. Чернівці, вул. Зарожанська, 5-Б, балансоутримувачу Дністровсько-Прутському басейновому управлінню водних ресурсів за актом приймання-передавання.

У подальшому дане рішення залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року.

Разом з тим, постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 року у справі №926/2689/16 скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.10.2016 у справі №926/2689/16 в частині дострокового розірвання договору оренди та зобов'язання звільнити та передати будівлю складу балансоутримувачу за актом приймання-передавання, в цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області в іншому складі суддів. В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 та рішення господарського суду Чернівецької області від 04.10.2016 у справі №926/2689/16 – залишено без змін.

За наслідками нового розгляду справи №926/2689/16 рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.12.2017 року позов в частині дострокового розірвання договору оренди та зобов’язання звільнити та передати будівлю складу балансоутримувачу за актом приймання-передавання задоволено, розірвано договір оренди № 532 від 21.03.2016 року нерухомого майна, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області та товариством з обмеженою відповідальністю «Старожадівський цегельний завод», зобов’язано ТОВ «Старожадівський цегельний завод» в 10 денний термін після набрання рішення законної сили звільнити та передати будівлю складу (літ. А) (реєстраційний номер 34519322.6ЖЦБХЧЦ004), загальною площею 372,2 кв. м., розміщену за адресою: м. Чернівці, вул. Зарожанська, 5-Б, балансоутримувачу Дністровсько-Прутському басейновому управлінню водних ресурсів за актом приймання передачі.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Старожадівський цегельний завод» на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.12.2017р. у справі № 926/2689/16.

Водночас 07 травня 2018 року державним виконавцем Першого відділу Державної виконавчої служби м. Чернівці ГТУ юстиції в Чернівецькій області при примусовому виконанні наказу №926/2689/16, виданого 19.01.2018 року Господарським судом Чернівецької області в присутності представників відповідача та позивача, за відсутності представника балансоотримувача (третьої особи) складено акт про те, що з виходом за адресою: м. Чернівці, вул. Зарожанська, 5Б, встановлено, що будівля (п.1.1 договору від 21.03.2016 року №532) звільнена, надано доступ до приміщення. При цьому ключі від будівлі залишилися у представника відповідача.

Отже, як встановлено державним виконавцем та не заперечується сторонами, 07.05.2018 року відповідач звільнив та повернув третій особі орендоване майно – будівлю складу (літ. А).

Дослідивши стан розрахунків між сторонами на підставі наявних у справі доказів, суд встановив, що відповідачеві з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог нараховано орендної плати для перерахування до Державного бюджету (50% суми відповідно до п. 3.5 договору) за період з 01.10.2017 року по 07.05.2018 року у розмірі 51104,92 грн. Також відповідачу нараховано неустойку у порядку ч.2 ст.785 ЦК України (подвійний розмір 100% орендної плати відповідно до п.п.3.11, 5.15 договору) за період з 30.01.2018 року по 07.05.2018 року у сумі 100378,46 грн.

При цьому представник третьої особи у судовому засідання пояснив, що третя особа не заперечує проти стягнення з відповідача на користь позивача всієї суми неустойки, оскільки вважає, що спірним договором саме орендодавця уповноважено стягувати відповідну заборгованість.

Проаналізувавши розрахунки орендної плати та неустойки, суд вважає їх частково обґрунтованими з огляду на таке.

Як зазначено вище, договір від 21.03.2016 року №532 був розірваний рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.12.2017 року в справі № 926/2689/16.

Частиною п’ятою статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що: «Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.»

Відповідно до частин 2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

У свою чергу порядок набрання рішенням господарського суду законної сили регламентовано у статті 241 ГПК України, за приписами якої рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Старожадівський цегельний завод» на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.12.2017р. у справі № 926/2689/16.

Згідно із ч.2 ст.235 ГПК України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Таким чином, оскільки іншої дати підписання, окрім 24.04.2018 року, ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 року у справі №926/2689/19 не містить, суд дійшов висновку, що рішення від 26.12.2017 року набрало законної сили 24.04.2018 року, тому і договір від 21.03.2016 року №532 слід вважати розірваним з того ж числа.

При цьому факт видачі місцевим господарським судом наказу на примусове виконання рішення від 26.12.2017 року в справі № 926/2689/16 до 24.04.2018 року не змінює порядок набрання останнім законної сили. У такому разі сторона не позбавлена права звернутися до суду із заявою про виправлення помилки у наказі.

Разом з тим, із розрахунків позивача видно, що за період з 30.01.2018 року по 07.05.2018 року він просить стягнути з відповідача і орендну плату, і неустойку.

Згідно із статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Матеріалами даної справи достеменно підтверджено, що неповернення об'єкту оренди у період після розірвання договору від 21.03.2016 року №532 по 07.05.2018 року, відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув і не намагався повернути об'єкт оренди балансоотримувачу (третій особі), а продовжив користування орендованим майном до поки державний виконавець не вчинив дії щодо його примусового передання третій особі. Відповідач не надав суду докази, які б спростовували даний факт.

Суд вважає зазначені обставини підставою для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України. Разом з цим враховуючи те, що передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 ГК України, то одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 року у справі №910/12949/16.

Частина 4 статті 236 ГПК України зобов’язує господарський суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд не вбачає підстав для відступу від даної правової позиції Верховного Суду та погоджується з тим, що стягнення з відповідача і орендної плати, і неустойки є притягнення останнього до подвійної юридичної відповідальності за одне й теж саме правопорушення.

Відтак, до моменту розірвання договору від 21.03.2016 року №532 позивач вправі вимагати у відповідача сплати орендної плати у порядку і розмірі, передбаченому договором, а після розірвання – сплати неустойки у вигляді подвійної орендної плати.

Тому у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача орендної плати за період з 25.04.2018 року по 07.05.2018 року, а також неустойки за період з 30.01.2018 року по 24.04.2018 року слід відмовити.

Таким чином, за період з 01.10.2017 року по 24.04.2018 року відповідач був зобов’язаний сплатити позивачу 50692,66 грн. орендної плати (50% від загальної суми оренди за цей період), у тому числі у 2017 році за жовтень – 7229,20 грн., листопад – 7294,26 грн., грудень – 7367,21 грн. та у 2018 році за січень – 7477,72 грн., лютий – 7545,02 грн., березень – 7628,01 грн., з 1 по 24 квітня – 6151,24 грн. (пропорційно дням користування п.3.4).

З урахуванням приписів пункту 3.5 договору від 21.03.2016 року №532 у позивача наставало право вимоги на орендну плату за розрахунковий місяць з шістнадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим.

У свою чергу згідно розрахунків позивача відповідач за період з 20.10.2017 року по 07.05.2018 року сплатив позивачу в рахунок орендної плати 30334,05 грн., у тому числі 13020,00 грн. - 24.10.2017 року, 6510,00 грн. - 07.11.2017 року, 6192,57 грн. - 05.12.2017 року, 3000,00 грн. - 26.12.2017 року, 1211,48 грн. - 26.03.2018 року та 400,00 грн. - 02.05.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України: «Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.»

Водночас, як зазначено в мотивувальній частині рішення Господарського суду Чернівецької області від 07.11.2017 року по справі №926/2749/17, сплачені відповідачем 24.10.2017 року 13020,00 грн. зараховані в якості погашення заборгованості по орендній платі за період червня-вересня 2017 року.

Також судом досліджено у судовому засіданні ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 28.12.2017 року у справі №926/2749/17 (копію долучено до матеріалів справи), відповідно до якої вбачається, що здійснені відповідачем оплати 07.11.2017 року в сумі 6510,00 грн. та 05.12.2017 року у розмірі 7061,22 грн. були зараховані судом у якості виконання рішення господарського суду у даній справі. Отже, фактично відповідачем 05.12.2017 року сплачено 7061,22 грн., з яких 6192,57 грн. позивачем правомірно зараховано в якості сплати орендної плати за попередні періоди, а 868,65 грн. в якості погашення пені та 3% річних по рішенню від 07.11.2017 року у справі №926/2749/17.

Таким чином, сплачені відповідачем суми в рахунок орендної плати у сумі 13020,00 грн., 6510,00 грн. та 6192,57 грн. зараховуються в якості оплати за період червня-вересня 2018 року, тобто період, що не є спірним у даній справі.

Із викладеного слідує, що за спірний період відповідачем в якості орендної плати сплачено позивачу лише 4611,48 грн. (3000,00 грн. + 1211,48 грн. + 400,00 грн.).

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 762 ЦК України)

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» унормовано, що орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відтак, суд констатує, що відповідач неналежно виконав зобов’язання по сплаті орендної плати за жовтень 2017 року та взагалі не виконав зобов’язання по сплаті орендної плати за період з 01.11.2017 по 24.04.2018 року, внаслідок чого заборгував позивачу за період з 01.10.2017 року по 24.04.2018 року – 46081,18 грн. (50692,66 грн. - 4611,48 грн.).

При цьому суд вважає за належне зазначити наступне.

За розрахунками позивача заборгованість відповідача з орендної плати за період 01.10.2017 року по 07.05.2018 року визначена в розмірі 51104,92 грн. шляхом індексації несвоєчасно сплаченої орендної плати у відповідності до п. 3.7 договору оренди № 532 від 21.03.2016 року. Вказаним пунктом договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з орендаря до Державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Однак у цитованому пункті договору не вказано, що розуміється під індексацією несвоєчасно перерахованої орендної плати, яким чином здійснюється ця індексація, який індекс повинен застосуватися у такому випадку.

Як видно з розрахунку позивача, індексація несвоєчасно сплаченої відповідачем орендної плати здійснена шляхом збільшення суми боргу на індекс інфляції, що визначається Державним комітетом статистики України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» (далі – постанова пленуму ВГСУ) роз’яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання (п. 3.1).

В абзаці 3 пункту 3.2 названої постанови пленуму ВГСУ роз’яснено також порядок визначення боргу з урахуванням індексу інфляції.

Так, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як видно з розрахунку позивача, індексація заборгованості відповідача з орендної плати проведена з порушенням встановленого порядку, тому суд самостійно визначив розмір подорожчання боргу на індекс інфляції, який згідно з розрахунком суду становить 1029,79 грн. (розрахунок міститься у матеріалах справи).

Оскільки позивач обґрунтовує свої вимоги ч.2 ст.625 ЦК України та просить стягнути інфляційні втрати, однак включає їх у заборгованість по орендній платі, суд з метою захисту інтересів позивача та ефективного захисту порушеного права вважає за необхідне частково задовольнити вимоги у цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача за період з 01.10.2017 року по 24.04.2018 року заборгованість по орендній платі з урахуванням індексу інфляції у сумі 47110,97 грн. (46081,18 грн. + 1029,79 грн.) та відмовити у стягненні решти позовних вимог щодо стягнення орендної плати у розмірі 3993,95 грн.

Що ж до стягнення неустойки, передбаченої ч.2 ст. 785 ЦК України, то як встановлено судом вище вона підлягає стягненню за період з 25.04.2018 року по 07.05.2018 року. Виходячи з даних розрахунків позивача, суд самостійно визначив, що за 6 днів квітня 2018 року (25.04.-30.04.) неустойка становить 6151,23 грн. (15378,07 грн. (100% орендної плати за квітень 2018 року) * 2 / 30 днів * 6 днів), а за 7 днів травня 2018 року (01.05.-07.05) – 7000,49 грн. (15501,09 грн. * 2 / 31 день * 7 днів).

Таким чином, позовні вимоги у цій частині слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 13151,72 грн. неустойки за період з 25.04.2018 року по 07.05.2018 року, а в решті вимог (87226,74 грн.) відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4248,04 грн. пені (за період з 20.10.2017 року по 16.05.2018 року) та 398,63 грн. 3% річних (за період з 20.10.2017 року по 07.05.2018 року).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, договором №532 від 21.03.2016 р. передбачено, що у разі якщо орендар не виконує обов’язку щодо своєчасного повернення майна по акту приймання-передачі, то орендар сплачує орендодавцю неустойку без обмеження будь-якими строками у розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення по день фактичного звільнення орендованого майна (п. 9.3).

Також, як вже зазначалося, згідно з пунктом 3.7 договору оренди № 532 від 21.03.2016 року за несвоєчасну сплату орендної плати передбачена пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

У відповідності до приписів ст. 625 ЦК України боржник зобов’язаний сплатити кредитору 3% річних від простроченої суми за користування чужими коштами.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені і 3% річних, суд встановив, що пеня і 3% річних нараховані на проіндексовану на індекс інфляції заборгованість по зобов’язаннях з сплати орендної плати за червень-грудень 2017 року та січень-квітень 2018 року.

Однак, за своєю правовою природою пеня як різновид неустойки, є наслідком невиконання боржником грошового зобов’язання (статті 611, 624 ЦК України, Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов’язань»). Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов’язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У свою чергу інфляційні нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови пленуму ВГСУ).

Отже, обов’язок боржника сплатити кредитору передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні втрати не є грошовим зобов’язанням у розумінні ст. 509 ЦК України, тому пеня і три проценти річних не можуть нараховуватися на ту частину заборгованості, яка являє собою подорожчання основної заборгованості на індекс інфляції.

З метою здійснення правомірного розрахунку пені у порядку ч.6 ст. 232 ГК України за зобов’язаннями червня-вересня 2017 року, суд самостійно отримав розрахунок, здійснений Господарським судом Чернівецької області у справі №926/2749/17 (копія долучена до матеріалів справи). Дослідивши його зміст у судовому засіданні, суд провів власний розрахунок та нарахував відповідачу за період з 20.10.2017 року по 16.05.2018 року 4094,39 грн. пені та за період з 20.10.2017 року по 07.05.2018 року 384,51 грн. 3% річних (розрахунки містяться у матеріалах справи), які підлягають стягненню з відповідача. У решті вимог по стягненню пені та 3% річних суд вирішив відмовити за безпідставністю.

Також суд зауважує, що у позовній заяві (п.3 прохальної частини) позивач просить суд, серед іншого, застосувати положення частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування (ч.10 ст.238 ГПК України).

Пунктом 3 Прикінцевих положень ГПК України унормовано, що частина десята статті 238 цього Кодексу вводиться в дію з 1 січня 2019 року.

Таким чином, станом момент ухвалення даного рішення суд не наділений правом зазначити в його резолютивній частині висновок про нарахування відповідних відсотків або пені, тому з огляду на приписи статті 19 Конституції України у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

На підставі викладеного, суд вирішив позов задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 47110,97 грн. заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції, 4094,39 грн. пені, 384,51 грн. 3% річних та 13151,72 грн. неустойки, а у решті позову відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам згідно вимог статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Старожадівський цегельний завод” (59017, с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області, ідентифікаційний код 39879947) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (58000, м. Чернівці, вул. Л. Кобилиці, 21-А, ідентифікаційний код 21432643, в дохід Державного бюджету України за наступними реквізитами: Держбюджет м. Чернівці, код платежу 22080200, ЄДРПОУ 37978173, МФО 856135, р/р 31116093700002) 47110,97 грн. заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції, 4094,39 грн. пені, 384,51 грн. 3% річних та 13151,72 грн. неустойки.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Старожадівський цегельний завод” (59017, с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області, ідентифікаційний код 39879947) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (58000, м. Чернівці, вул. Л. Кобилиці, 21-А, ідентифікаційний код 21432643, за наступними реквізитами: одержувач Регіональне відділення ФДМУ по Чернівецькій області код 21432643, банк одержувача – Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, р/р 35214055008539) 971,12 грн. відшкодування судового збору.

4. У решті позову відмовити.

5. З набранням судовим рішення законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повне рішення складено та підписано 06 липня 2018 року.

Суддя І.В. Марущак

Джерело: ЄДРСР 75134900
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку