Справа № 642/5543/15

2/642/716/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2018 р. м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова (діє на підставі п.3 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.09.2016р.) в складі головуючого судді Ольховського Є.Б., за участі секретаря Антоненко Н., розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-і особи на боці відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення, виселення та стягнення моральної шкоди ,-

в с т а н о в и в:

В липні 2015 року позивач звернулась до Ленінського р/с м. Харкова з вищезазначеним позовом. В заяві вказала що вона зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1 з дня народження. 30.06.2015 року об дванадцятій годині її рідний брат – ОСОБА_2 вигнав її з вказаного домоволодіння та змінив замки на дверях перешкоджаючи проживати. Прохала оселити її в спірне домоволодіння, виселивши ОСОБА_2 та стягнути на її користь моральну шкоду в сумі 80000 грн.

Ухвалою від 03.07.15 року провадження в справі відкрито.

Ухвалою Ленінського р/с м. Харкова від 30.09.2015 року провадження в справі було зупинене до набрання чинності рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виділ в натурі майна із спільної часткової власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи: нотаріус ОСОБА_7, нотаріус ОСОБА_8, Харківська міська рада про встановлення факту, визнання права власності, визнання договорів дарування недійсними, витребування майна із чужого володіння.

Ухвалою від 14.02.2018 року провадження в справі поновлено та згідно до Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач отримавши копію позову з додатками своїм правом на подання відзиву не скористався ( с.с. 71).

Ухвалою Ленінського р/с м. Харкова від 31.05.18 року до участі в справі на боці відповідача залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

ОСОБА_3 в своєму відзиві позов ОСОБА_1 підтримала ( с.с. 135).

ОСОБА_4 відзив на позов не надав.

Ухвалою Ленінського р/с м. Харкова від 07.06.18 року ОСОБА_1 було відмовлено в прийнятті уточненої позовної заяви за недотриманням вимог ч. 5 ст. 49 ЦРК України.

Дослідивши матеріали справи суд встановив що в позові потрібно відмовити за наступним:

матеріалами цивільної справи встановлено що згідно до копії паспорту позивачки вона з 16.07.2009 року є зареєстрованою за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 (с.с.2).

Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.07.2012 року встановлено що ОСОБА_1 є власником ? частину вказаного домоволодіння на підставі договору дарування від 25.11.2009 року. Власником іншої ? є ОСОБА_9 ( с.с. 4).

ОСОБА_9 помер 28.06.2004 року ( с.с. 5).

Матеріалами справи встановлено що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними братом та сестрою а померлий ОСОБА_9 є їх батьком.

Згідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі договору дарування посвідченого 10.07.2012 року ОСОБА_1 подарувала свою частку в домоволодіння дітям – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 яким належить по ? спірного домоволодіння ( с.с.108, 150, 151).

ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на ? частину спірного домоволодіння згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9 ( с.с. 104).

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 11.01.2018 року проведено виділ в натурі майна із спільної часткової власності та було вирішено: виділити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в домоволодінні 19 по вул. Лісові в м. Харкові ? частину приміщень та будівель – житловий будинок літ. «К-1», по надвірним спорудам тамбур літ. «к», ганок літ. «к1», лазню літ. «л», гараж літ. «М», ? частину ворот №1, ? частину паркану №3. ОСОБА_2 було виділено ? частину приміщень та будівель - житловий будинок літ. «А-1» та прибудову літ. «а2», вигрібну яму №4, ? ворот №1, паркан №2, ? паркану №3. Також було вирішено долю земельної ділянки. Рішення набуло законної сили (с.с. 108-118).

В сказаний спосіб судом встановлено що на день вказаний у позові – 30.06.15 року ОСОБА_1 власником частини спірного домоволодіння вже не була оскільки розпорядилась своєю часткою подарувавши її своїм дітям. Власниками домоволодіння на теперішній час є ОСОБА_2 на ? частину та ОСОБА_10, ОСОБА_4 по ? частині та між ними проведено виділ в натурі майна із спільної часткової власності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На час звернення до суду з позовом про виселення відповідача ОСОБА_1 була неналежним позивачем оскільки вже добровільно розпорядилась своєю власністю.

Також позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виселення ОСОБА_2 із спірного домоволодіння задоволенню не підлягають з огляду на положення статті 41 Конституції України де визначено що кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним при цьому не має значення чи є у ОСОБА_2 інше житло.

Вирішуючи позов в частині вимог про вселення ОСОБА_1 до спірного домоволодіння суд дійшов висновку що в цій частині позов також є необґрунтованим за наступним:

згідно до положень ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.

Статтею 156 ЖК України встановлено що члени сім*ї власника жилого будинку (квартири) які проживають разом з ним у будинку (квартирі) що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Рішенням суду від 11.01.2018 року проведено виділ в натурі майна с спірної спільної часткової власності. Рішення набуло законної сили. В позові ОСОБА_1 не врахувала зміну правового статусу спірного житлового будинку, не конкретизувала коло відповідачів в справі. Позов не містить вказівки куди саме, в яку виділену частину, позивачка прохає її заселити що з огляду на положення ст. 13 ЦПК України перешкоджає його задоволенню в частині вимог про вселення.

В позовній заяві ОСОБА_1 вимагає стягнути на її користь з ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 80000 грн. яку за змістом позову обґрунтовує незаконним та протиправним з боку відповідача позбавленням її права користуватись будинком 19 по вул. Лісовій в м. Харкові саме з 30.06.2015 року.

Згідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, знищення чи пошкодження її майна.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана особі, зокрема, неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 обов’язковому з’ясовуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Матеріалами справ встановлено що позивачка декілька разів звертались до правоохоронних органів щодо протиправної поведінки ОСОБА_2 відносно користування ОСОБА_1 будинком 19 по вул. Лісовій в м. Харкові.

Відповіддю міліції від 04.07.13 року (с.с.7) в діях ОСОБА_2 протиправності не встановлено.

Постановою від 29.05.2008 року (с.с.74) ОСОБА_1 роз’яснено право на звернення до суду з скаргою приватного обвинувачення.

Повідомленням Ленінського РВ ХМУ від 19.08.16 року підтверджено що в провадженні слідчого СВ Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_11 перебуває кримінальне провадження № 12016220510002996 за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 125 КК України внесене за заявою від 19.08.16 року (с.с.90).

Вказаними доказами підтверджено факт існування між сторонами конфліктної ситуації пов’язаної з неправомірними діями саме ОСОБА_2 , однак підстав пов’язати їх з подіями 30.06.2015 року у суду немає.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень згідно до положень ст. 12 ЦПК України.

Суд констатує що жодних доказів на підтвердження завдання ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 моральної шкоди саме внаслідок події 30.06.15 року – позивач не надала.

В цій частині суд вважає позовні вимоги такими що задоволенню не підлягають як такі що не доведені належними доказами.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, а ОСОБА_1 як інвалід 2-ї групи звільнена від сплати судового збору, судові витрати у відповідності до ст. 141 ЦПК України компенсуються за рахунок держави .

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 263-265, 268, 247, 274, 279, 354 ЦПК України, ст. ст. 23, 391, 1167 ЦК України, ст. ст. 9, 156 ЖК України -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-і особи на боці відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення, виселення та стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Згідно до ч. 11 ст. 272 ЦПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Суддя - Є.Б. Ольховський