УХВАЛА

02 липня 2018 року

Київ

справа №9901/662/18

адміністративне провадження №П/9901/662/18

Верховний Суд у складі головуючого судді Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (відповідач 1), члена другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 (відповідач 2) про визнання незаконним та скасування ухвали члена другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2018 року за №2305/0/18-18,-

встановив:

27 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (відповідач 1), члена другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 (відповідач 2) про визнання незаконним та скасування ухвали члена другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2018 року за №2305/0/18-18 про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду та повернення скаржнику.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 10.11.2015 року головуючим суддею Тернопільського міськрайонного суду Холявою О.Г., суддями Гуменним П.П., Сливка Л.М., під час розгляду справи №607/3554/15к його було видалено із зали судового засідання без постановлення ухвали та з порушенням процедури, передбаченої ч.3 ст.330 Кримінального процесуального кодексу України. Вказані обставини послугували підставою для звернення позивача зі скаргою 11.11.2015 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, проте ухвалою члена другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 від 20 березня 2018 року за №2305/0/18-18 вказана скарга ОСОБА_1 була залишена без розгляду та повернута скаржнику, як така що не містить фактичних даних (свідчень, доказів), які б підтверджували відомості, що в ній відображені. Позивач зазначає, що незаконність оскаржуваної ухвали випливає із очевидної неправдивості її мотивування, оскільки посилання відповідача на відсутність у скарзі фактичних даних не відповідало дійсності та заперечувалось текстом цієї скарги.

Відповідно до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &?к;…&gз;».

Також у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема частиною другою статті 93 визначено право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх представників.

Згідно п.1. ч.1 ст.94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють, зокрема, Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 реалізував право на звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України зі скаргою на дії судді Тернопільського міськрайонного суду Холяви О.Г., суддів Гуменного П.П., Сливка Л.М., які на думку позивача, вчинили дисциплінарний проступок.

Відповідно до пункту 31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду Вищій раді правосуддя, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

За правилами статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження здійснюється в розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються цим Законом та регламентом Вищої ради правосуддя.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 43 Закону про ВРП встановлено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; за наявності підстав, визначених пунктами 1 - 5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.

Отже, статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів».

З ухвали від 20 березня 2018 року №2305/0/18-18, постановленої членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2, вбачається, що скаргу ОСОБА_1 стосовно дисциплінарного проступку судді Тернопільського міськрайонного суду Холяви О.Г., суддів Гуменного П.П., Сливка Л.М. залишено без розгляду та повернуто як таку, що не відповідає вимогам частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Зміст цієї ухвали, копію якої позивач додав до свого позову, свідчить, що попередню перевірку скарги ОСОБА_1, проведено у відповідності до вимог щодо дисциплінарної скарги.

З огляду на постановлення оскаржуваної ухвали за результатами попередньої перевірки скарги, дії Вищої ради правосуддя щодо проведення попередньої перевірки не можуть бути самостійним предметом адміністративного позову як такі, що не породжують безпосередніх правових наслідків (не змінюють обсягу прав і обов'язків особи, у тому числі й позивача).

Крім того, частиною четвертою статті 44 Закону про ВРП визначено, що рішення про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає.

Разом із цим Законом про ВРП встановлено процедуру стосовно оскарження рішень, ухвалених Дисциплінарними палатами.

Так, відповідно до частини другої статті 50 Закону про ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Якщо Дисциплінарна палата ухвалила рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється (частина шоста цієї статті).

Частиною першою статті 51 Закону про ВРП встановлено, що право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Згідно з положеннями статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» до суду може бути оскаржене рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Таке законодавче врегулювання випливає з пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України, яким визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Разом з тим, Суд зазначає, що оскаржувана ухвала члена Другої Дисциплінарної палати ВРП не містить даних про можливість її оскарження, в тому числі і заявником ОСОБА_1

За такого правового врегулювання та з огляду на матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що така ухвала та діяльність органів Вищої ради правосуддя щодо її постановлення не підлягають оскарженню в судах.

Також необхідно вказати, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій. Право на оскарження рішення, дій Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, мають лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення визначених законом органів за результатами такого провадження.

Частиною третьою статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Водночас ОСОБА_1 не є суб'єктом дисциплінарного провадження в розумінні зазначених норм законодавства, тобто між ним та Вищою радою правосуддя, якою розглянуто його скаргу в установленому законодавством порядку, відсутній будь-який спір, що підлягає розгляду в судах. З матеріалів позовної заяви вбачається, що відповідачі не вчиняли будь-яких дій або бездіяльності, які б створювали для позивача права та обов'язки і породжували для нього право на захист, і, відповідно, право на звернення до суду з таким позовом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому неможливо зазначити суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.

Наведене узгоджується й з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 березня 2018 року у справі №9901/374/18 (П/9901/374/18), провадження №11-93заі18.

Отже, за такого правового врегулювання у відкритті провадження у справі за цим позовом необхідно відмовити.

Керуючись статтями 22, 170, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (відповідач 1), члена другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 (відповідач 2) про визнання незаконним та скасування ухвали члена другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2018 року за №2305/0/18-18.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Головуючий суддя Н.А. Данилевич