ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2018 року № 826/3964/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРАВЕКС БАНК»

до

Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про

визнання протиправними та скасування рішення №0000334302 від 27 лютого 2018 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000344302 від 27 лютого 2018 року,-

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС БАНК» (далі по тексту - позивач, ПАТ КБ «ПРАВЕКС БАНК») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати повністю рішення №0000334302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 лютого 2018 року на суму 9 390,25 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000344302 від 27 лютого 2018 року на суму 15 884,62 грн., прийняті Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що під час нарахування та виплати позивачем допомоги у зв'язку із вагітністю та пологами за жовтень-листопад 2014 року Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містив вимог щодо мінімального ЄСВ, а відтак, позивач здійснював нарахування та сплату зазначеної допомоги, а також нарахування та сплату ЄСВ з неї на підставі законодавства, що було чинним на дату такого нарахування. При цьому, жодних підстав для перерахунку ЄСВ у 2015 році у позивача не було.

Крім того, представник позивача повідомив, що відповідач при прийнятті рішення про донарахування єдиного внеску не врахував відмінність змісту та юридичної природи термінів «добровільне страхування» та «обов'язкове страхування», що вживаються в Законі України «Про страхування» та Законі України «Про оплату праці», а також Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, та профільній для банків Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 лютого 2007 року №45. Також, на думку позивача, при прийнятті оскаржуваного рішення податковий орган не врахував правову природу договорів добровільного страхування від нещасних випадків інкасаторів, які були укладені позивачем, як єдиного дозволеного засобу виконання позивачем юридично обов'язкової вимоги, що встановлена чинним нормативно-правовим актом Національного банку України та є необхідною передумовою права позивача на надання банківських послуг з інкасації та перевезення валютних цінностей.

На думку позивача, відповідач не взяв до уваги, що здійснення інкасації грошових коштів та валютних цінностей позивачем є необхідною умовою надання ним банківських послуг своїм клієнтам, а відмова позивача від виконання вимог Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 лютого 2007 року №45, призвело б до втрати ним права надання банківських послуг з інкасації та перевезення валютних цінностей, що спричинило б втрату значної частини клієнтів та частки ринку банківських послуг і, таким чином, така відмова неминуче завдала б позивачу значних збитків.

Представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем порушено вимоги щодо порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, чим, в свою чергу, порушено підпункт 1 статті 1 та підпункт 1 частини 2 статті 6, підпункт 1 частини 1 статті 7 та частини 13 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Представник податкового органу стверджує, що останнім винесено оскаржувані рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі направлень від 29 вересня 2017 року №№827, 828, 829, 830, 831, 832, 833, 834 та направлення від 12 жовтня 2017 року №859, виданих Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на ІІІ квартал 2017 року, затвердженого Державною фіскальною службою України, та на підставі наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 19 вересня 2017 року №2067 проведена планова виїзна документальна перевірка Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРАВЕКС БАНК» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2017 року, валютного законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2017 року, з питань єдиного внеску єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2017 року, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №4722/28-10-43-02/14360920 від 18 грудня 2017 року (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ПАТ КБ «ПРАВЕКС БАНК»:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 з врахуванням пункту 44.1, пункту 44.2, пункту 44.6 статті 44, підпункту 139.3.3, підпункту 139.3.4 пункту 139.3 статті 139, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в 2015 році на загальну суму 53 809 678,61 грн. та завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування по періодах: за 2015 рік в сумі 697 002 261 грн., за І квартал 2016 році в сумі 740 577 748 грн., за півріччя 2016 року в сумі 740 577 748 грн., за три квартали 2016 року в сумі 740 577 748 грн., в 2016 році в сумі 740 577 748 грн., за І квартал 2017 року в сумі 740 577 748 грн., за півріччя 2017 року в сумі 740 577 748 грн.

- пункту 198.6 статті 198 з урахуванням абзацу «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість в частині безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «ПРІНТЕК Україна ЕЛ.ЕЛ.СІ», яка не підтверджена первинними документами на суму податку на додану вартість у розмірі 160 200,00 грн. за травень 2017 року;

- абзацу «б» пункту 176.2 статті 172 з урахуванням підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, в перевіряємому періоді ПАТ КБ «ПРАВЕКС БАНК» подано не у повному обсязі, з відображенням недостовірних відомостей або з помилками податкові розрахунки про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податків;

- підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 з урахуванням підпункту 165.1.36 пункту 165.1 статті 165, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, пункту 177.6 статті 177 Податкового кодексу України в частині не нарахування, не утримання та не сплати податку на доходи фізичних осіб при виплаті агентських винагород у загальній сумі 34 831 464,27 грн. за договорами надання послуг з приймання готівки для подальшого її переказу через програмно-технічні комплекси самообслуговування, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 6 269 663,57 грн., у т.ч. по періодах: І квартал 2016 року - 274 326,77 грн., півріччя 2016 року - 1 250 195,95 грн., три квартали 2016 року - 2 414 346,20 грн., 2016 рік - 3 613 678,03 грн., І квартал 2017 року - 805 896,51 грн., півріччя 2017 року - 2 655 985,53 грн.;

- пункт 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення», підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, абзацу «а» підпункту 171.2 статті 171, пункту 177.6 статті 177 Податкового кодексу України у частині не нарахування, не утримання та не сплати військового збору при виплаті агентських винагород у загальній сумі 34 831 464,27 грн., за договорами надання послуг з приймання готівки для подальшого її переказу через програмно-технічні комплекси самообслуговування, що призвело до заниження військового збору у загальному розмірі 522 471,96 грн., у т.ч. по періодах: І квартал 2016 року - 22 860,56 грн., півріччя 2016 року - 104 183,00 грн., три квартали 2016 року - 201 195,52 грн., 2016 рік - 301 139,84 грн., І квартал 2017 року - 67 158,04 грн., півріччя 2017 року - 221 332,13 грн.;

- пункту 1 частини 1 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7 та частини 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження нарахування єдиного внеску в 2011-2017 роках (у розмірі 36,8%, 22,0%) на загальну суму 9 876 02, в т.ч. по періодах: 2011 році на суму 2 919,66 грн., 2012 році на суму 1 876,57 грн., 2013 році на суму 1 485,08 грн., 2014 році на суму 1 510,41 грн., 2015 році на суму 1 281,56 грн., 2015 році на суму 1 281,56 грн., 2016 році на суму 656,64 грн., 2017 році на суму 56,10 грн. Помилку було виправлено частково в серпні 2011 року та квітні 2017 року на загальну суму 687,26 грн. в т.ч. по періодах: серпні 2011 року на суму 631,16 грн., квітні 2017 року на суму 56,10 грн.;

- пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7 та частини 7 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження утримання єдиного внеску (у розмірі 3,6%) в 2011-2015 роках на загальну суму 1 531,59 грн., в т.ч. по періодах: 2011 році на суму 411,33 грн., 2012 році на суму 701,62 грн., 2013 році на суму 145,36 грн., 2014 році на суму 147,84 грн., 2015 році на суму 125,44 грн. Помилку було виправлено частково в серпні 2011 року та в квітні 2017 року на загальну суму 705,27 грн., в т.ч. по періодах: серпні 2011 року на суму 187,33 грн., березні 2012 року на суму 517,94 грн.;

- пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7, частини 13 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження нарахування єдиного внеску (в розмірі 8,41%) в липні 2011 року та в лютому 2012 року на загальну суму 1 503,35 грн., в т.ч. по періодах: липні 2011 року на суму 293,39 грн., лютому 2012 року на суму 1 209,96 грн. Помилку самостійно виправлено в серпні 2011 року та в березні 2012 року на загальну суму 1 503,35 грн., в т.ч. по періодах: серпні 2011 року на суму 293,39 грн., березні 2012 року на суму 1 209,96 грн.;

- пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження нарахування до мінімального страхового внеску (у розмірі 33,2 %) в січні-квітні 2015 року на загальну суму 1 603,10 грн. в т.ч. по періодах: січні 2015 року на суму 268,14 грн., лютому 2015 року на суму 623,86 грн., березні 2015 року на суму 432,79 грн., квітні 2015 року на суму 278,31 грн.;

- пункту 1 частини 2 статті 6, частини 4 статті 7, частини 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження нарахування єдиного внеску по тимчасовій непрацездатності, на який нараховується єдиний внесок (в розмірі 22,0 %) на загальну суму 4 356,44 грн. в т.ч. по періодах: липень 2016 року на суму 2 210,20 грн., червень 2017 року на суму 2 146,24 грн.

15 грудня 2017 року позивач подав до відповідача заперечення на акт перевірки №4722/28-10-43-02/14360920 від 08 грудня 2017 року.

За результатами розгляду вказаних заперечень, 02 січня 2018 року позивач отримав відповідь на заперечення, якою висновки податкового органу в акті перевірки залишено без змін.

03 січня 2018 року відповідачем прийнято рішення №0000074302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 9 390,25 грн.

Також, 03 січня 2018 року Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000084302, відповідно до якої заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені становить 15 884,62 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних вище рішення та вимоги про сплату боргу, податковим органом прийнято рішення про результати розгляду скарги №6235/6/99-99-11-02-02-25 від 19 лютого 2018 року, згідно з яким вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03 січня 2018 року №Ю-0000084302 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03 січня 2018 року №0000074302 скасовані та вважати відкликаними з дня прийняття даного рішення, а Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби зобов'язано винести та направити нові вимоги та рішення, відповідно до вимог чинного законодавства.

В подальшому, 27 лютого 2018 року відповідач прийняв рішення №0000334302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, а також вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000344302.

Незгода позивача із вказаними рішеннями податкового органу зумовила його до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платників єдиного внеску визначає стаття 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з акта перевірки, податковий орган стверджує, що в звітах про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за січень-квітень 2015 року було занижено нарахування до мінімального ЄСВ на загальну суму 1 603,10 грн. із сум допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, які були нараховані та виплачені позивачем у жовтні-листопаді 2014 року.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

При цьому, частина 5 статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI в редакції, зазначеній податковим органом в акті перевірки, набрала чинності лише 01 січня 2015 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

Так, відповідно до вимог статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 передбачено, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також, відповідно до пункту 4.3 Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 лютого 2007 року №45, чинної станом на жовтень-листопад 2014 року, нарахування єдиного внеску за осіб, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, здійснюється за кожен місяць окремо таким чином:

визначається середньоденний розмір допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами шляхом ділення нарахованої суми такої допомоги на кількість днів, за які вона нарахована;

визначається сума допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, що припадає на кожен місяць окремо, шляхом множення середньоденного розміру такої допомоги на кількість календарних днів кожного місяця, за які вона нарахована;

визначається сума єдиного внеску для роботодавця шляхом множення розрахованої суми допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами за кожен місяць окремо на розмір єдиного внеску, встановлений Законом для зазначеної категорії платників (33,2 %, 8,41 %, 5,3 %, 5,5 %);

визначається сума єдиного внеску для особи, яка перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та отримує допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, шляхом множення розрахованої суми допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами за кожен місяць окремо на розмір єдиного внеску, встановлений Законом (2 %).

З урахуванням наведеного, суд погоджується з твердженнями позивача, що він здійснював нарахування та виплату допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами у 2014 році, а відтак розрахунок суми ЄСВ з цих виплат здійснювався позивачем за правилами, які діяли у 2014 році, а не у 2015 році, як стверджує податковий орган, тобто за ставкою 33,2 % і без донарахування до розміру мінімального ЄСВ.

В матеріалах справи містяться копії листів непрацездатності, документи щодо сплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, які підтверджують, що нарахування та виплати здійснювались у 2014 році, тобто позивач виконав вимоги, встановлені законодавством щодо порядку та строків сплати ЄСВ, нарахувавши та сплативши його у 2014 році.

Крім того, відповідно до листа Пенсійного фонду України №3647/05-02 від 04 лютого 2016 року, якщо робітниці у листопаді (листопад, грудень 2015 та січень, лютий 2016) 2015 року нараховані і виплачені суми допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами на період відпустки по вагітності і пологах, яка припадає у тому числі і на місяці 2016 року, з усієї суми таких сум допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами нарахований і сплачений ЄСВ в порядку і за ставками, що діяли в 2015 році, то перерахунок ЄСВ за місяці 2016 року не здійснюється, а в Звіті за січень (лютий) 2016 року коригування нарахованого та сплаченого ЄСВ не робиться.

Наведене свідчить, що у позивача відсутній обов'язок щодо перерахунку ЄСВ у 2015 році.

В акті перевірки також зазначено, що позивачем порушено вимоги Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI в частині заниження фонду оплати праці в 2011-2016 роках за договорами добровільного страхування від нещасних випадків інкасаторів на загальну суму 25 926,59 грн., що спричинило заниження ЄСВ.

Як зазначив позивач, він керувався чинною на той час Інструкцією з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України №45 від 14 лютого 2007 року, яка розроблена відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», інших нормативно-правових актів, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Національний банк), установлює норми, що визначають порядок здійснення інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні (далі - банківська установа).

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу ІІ вказаної Інструкції №45 керівник банківської установи має право самостійно визначити необхідні охоронні заходи в разі здійснення інкасації коштів та перевезення валютних цінностей в обсягах до 500 мінімальних заробітних плат включно оперативним автотранспортом, що панцерований не нижче 3 класу захисту згідно з ДСТУ 3975-2000 і обладнаний технічними засобами захисту цінностей, та за умови страхування життя інкасаторів, інкасаторів-водіїв, страхування валютних цінностей у повному обсязі, що інкасуються та перевозяться.

Суд погоджується, що вказана Інструкція №45 є спеціальним нормативно-правовим актом в спірних правовідносинах, в той час як Закон України «Про страхування» є загальним актом, оскільки останній не регулює питання складу фонду оплати праці. При цьому, згідно зі статтею 5 Закону України «Про страхування» поняття «добровільне страхування» та «обов'язкове страхування» розмежовані, щоб визначити, які саме обов'язкові види страхування підлягають включенню в Закон України «Про страхування».

Також, Закон України «Про страхування» не регулює питання складу фонду оплати праці, адже згідно зі статтею 5 Закону «Про страхування» поняття «добровільне страхування» та «обов'язкове страхування» розмежовані, щоб визначити, які саме обов'язкові види страхування підлягають включенню в Закон України «Про страхування».

В межах спірних правовідносин, страхові внески не виплачуються у формі винагород за підсумками роботи за рік, а також не відносяться до премій за спеціальними системами і положеннями, не вважаються виплатами в рамках грантів, не носять компенсаційного характеру.

Відповідно до положень Інструкції №45 до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать витрати в розмірі страхових внесків підприємств (крім випадків, зазначених у пункті 3.5) на користь працівників, пов'язаних з добровільним страхуванням (особистим, страхуванням майна).

Як повідомив представник позивача, договорами страхування, укладеними позивачем із страховою компанією, визначено, що страхова компанія (страховик) бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату застрахованій особі, або вигодонабувачеві (за цими договорами вигонодабувач не визначався), або страхувальникові (тобто Банку), або спадкоємцю. Таким чином, оскільки виплати за такими договорами могли бути здійснені не тільки на користь застрахованої особи (інкасатора), а й на користь страхувальника (Банка), такі договори страхування не можна вважати такими, що укладались на користь інкасаторів.

За таких обставин, страховий платіж згідно договорів страхування не є іншими заохочувальними та компенсаційними виплатами, а відтак не повинен обкладатися ЄСВ.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість прийняття податковим органом оскаржуваного рішення №0000334302 від 27 лютого 2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, а відтак необхідність скасування його в судовому порядку як протиправного.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваного рішення №0000334302 від 27 лютого 2018 року, а відтак у суду наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі, оскільки оскарження вимоги від 27 лютого 2018 року №Ю-0000344302 є похідною позовною вимогою.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257-262, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРАВЕКС БАНК» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0000334302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 лютого 2018 року.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000344302 від 27 лютого 2018 року.

4. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРАВЕКС БАНК» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 14360920) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, код ЄДРПОУ 39440996).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя

А.І. Кузьменко