Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 червня 2018 р. № 820/3410/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Зінченко А.В.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом Громадянки ОСОБА_1 До Тхі ОСОБА_2 (вул..Киргизька,б.19-а, к.326,м. Харків,61105) до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м.Київ, вул..Петропавлівська,б.11), за участі третьої особи: Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24,Харків,61057,) про скасування висновку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач , громадянка ОСОБА_1 До Тхі ОСОБА_2, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, за участі третьої особи: Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просила суд: скасувати висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області від 03.11.2016 року Громадянки ОСОБА_1 До Тхі ОСОБА_2,21.07.1981р.н.

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, але надали до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити та справу розглядати за їх відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, але надав до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечував, в задоволенні позовних вимог просив відмовити, розглядати справу за їх відсутності.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, а тому суд приходить до висновку про розгляд справи за його відсутності.

Сторони у судове засідання не з’явились, та у відповідності до ч. 2 ст. 379 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд відповідно до ст. 379 КАС України ухвалив проводити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Київській області висновком від 03.11.2016 року було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні на ім'я громадянки ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_1 До Тхі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994 р., а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001р.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-III від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491- III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-III визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів, два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону № 2491-III встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Слід зазначити, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

1. формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

2. надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

3. здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про

надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

В ході розгляду справи встановлено, Позивач звернулася відповідного органу ДМС з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особа, яка є матір'ю іммігрантки та її неповнолітня донька має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".

На підставі вказаної заяви позивача, і прийнято рішення щодо надання їй дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та документовано посвідкою на постійне проживання.

Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись ЗУ "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв'язку з чим надано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що Відповідачем на підставі висновку вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну Позивача відповідно до вимог п. 6 ст. 12 Закону України Про імміграцію.

Зі змісту вищезазначеного висновку судом встановлено, що підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну є те, що неповнолітня дитина позивача на момент прийняття документів у її матері не мала дозволу на імміграцію. Отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно.

Так, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до ст. 12 ЗУ "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, ЗУ "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію відповідач послався саме на п. 6 ст.12 Закону України " Про імміграцію".

Слід зазначити, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 9, 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Суд вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 158 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 26, 55 Конституції України та ст. ст. 2, 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. № 3773-УІ визначено, що іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів влади для захисту їх особистих, майнових та інших прав.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Громадянки ОСОБА_1 До Тхі ОСОБА_2 (вул..Киргизька,б.19-а, к.326,м. Харків,61105) до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м.Київ, вул..Петропавлівська,б.11) про скасування висновку - задовольнити.

Скасувати висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області від 03.11.2016 року Громадянки ОСОБА_1 До Тхі ОСОБА_2,21.07.1981р.н.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м.Київ, вул..Петропавлівська,б.11 код ЄДРПОУ 37826158) на користь громадянки ОСОБА_1 До Тхі ОСОБА_2 (вул..Киргизька,б.19-а, к.326, м. Харків, 61105) сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.В. Зінченко