Справа № 815/1493/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до ГУ ДМС України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська,44) про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію від 27.12.2017 р. №274074 та зобов’язання видати посвідку на постійне проживання в Україні,-

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА _1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області в якому просила:

1.Визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 ОСОБА_1 від 27.12.2017 року №274074

2. Зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області видати посвідку на постійне проживання в Україні громадянці ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила наступне.

ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області 10.12.2004 р. була документована безстроково тимчасово посвідкою на проживання в Україні серії ОД №477-И/2004.

18.08.2014 р. Міграційною службою України без перешкод отримала посвідку на постійне проживання в Україні серії ІН №076207, орган що видав – 5101, підстава видачі 02/06.

Позивач зазначила, що більш 27 років проживає в Україні, є власницею нерухомого майна в Україні. Більш 19 років сплачує в Україні податки, є матір’ю двох дітей громадян України, ніколи до кримінальної відповідальності не притягувалася є законослухняною особою.

У зв’язку з досягненням 45-річного віку, 19.10.2017 р. для обміну посвідки на постійне проживання в Україні з цих підстав позивач звернулася до ДМС Приморського РВ у м. Одесі ГУДМС в Одеській області. За несвоєчасне звернення органами ДМС була притягнута до адміністративної відповідальності, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення 19.10.2017 р. того ж дня сплатила штраф у розмірі 510 грн., виконуючи законні вимоги відповідача.

У лютому 2018 р. позивач отримала рішення про скасування її дозволу на імміграцію в Україну від 27.12.2017 р. за №274074.

Позивач вважає рішення відповідача необґрунтованим протиправним та таким, що порушує її права.

18.06.2018 р. від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження за відсутністю позивача та його представника.

05.04.2018р. суд письмовою ухвалою відкрив провадження в адміністративній справі №815/1493/18 за правилами загального позовного провадження .

18.06.2018 р. суд ухвалою, зазначеною в протоколі судового засідання, закрив підготовче провадження та розпочав розгляд справи по суті.

18.06.2018 р. від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження.

26.04.2018 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому вона просила у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначила наступне.

09.12.2004 р. в результаті розгляду справи та отримання повідомлень про відсутність заперечень з боку Управління СБУ та УІТ, на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію в Україну та 10.12.2004 р. вона була документована посвідкою на постійне проживання серії ОД №477-И/2004 терміном дії безстроково.

18.08.2014 р. у зв’язку з непридатністю вищевказаної посвідки до використання позивач документована посвідкою на постійне проживання серії ІН №076207, терміном дії – безстроково.

Згідно з висновком по справі, дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримала згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (як мати іммігранта), проте неповнолітня дитина заявниці Гантулга Номін, ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент прийняття документів у її матері, не мала дозволу на імміграцію в Україну. Крім цього, відповідно до п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію», для осіб зазначених у п.6 ч.2 ст.4 Закону подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні.

Однак законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов’язання перед батьками у даному випадку вимога ст.9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто позивач не може бути визнана матір’ю іммігранта.

Отже, позивачу дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання була документована безпідставно.

Перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 громадянка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 у 1990 році прибула до України в м. Одеса навчатись. У 1998 р. вступила та почала навчання в Одеському державному медичному університеті.

У 1993 р. познайомилась із своїм майбутнім чоловіком ОСОБА_3 Гантулга ІНФОРМАЦІЯ_4 громадянин ОСОБА_2.

У 1994 р. в Україні у позивача народилася донька Номін Гантулга, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЖД № 184006 (а.с.29). На даний час повнолітня особа громадянка України, що підтверджується паспортом – КМ 654882 виданий Малиновським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 12.03.2010 р. по досягненню повноліття (а.с.31).

У 1997 р. позивач закінчила навчання у Одеському державному медичному університеті.

З 1998 р. позивач зареєструвалась як приватний підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (а.с.38) .

З 2001 р. по 2005 р. позивач навчалась у Одеській Національній юридичній академії.

09.12.2004 року за результатами розгляду матеріалів ст. інспектором ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області склав висновок, затверджений начальником ВГІРФО УМВС України в Одеській області, “Про залишення в Україні на постійне проживання громадян ОСОБА_2 ОСОБА_1, та її чоловіка ОСОБА_3 Гантулга”, яким їм дозволено згідно зі ст.4 Закону України “Про імміграцію” постійне проживання в Україні і вирішено документувати посвідкою на постійне проживання.

У висновку зазначено, що 26.02.1994 року у громадян ОСОБА_2 ОСОБА_1, ОСОБА_3 Гантулга народилась донька Номін Гантулга, яка станом на 2004 рік навчалась у середньої школі та згідно з п.3.ч.3 ст.4 Закону України “Про імміграцію” має право на отримання дозволу, як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Відповідно ОСОБА_1, ОСОБА_3 Гантулга можуть отримати дозвіл на імміграцію згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону (а.с.74-75)

10.12.2004 р. позивач отримала безстрокову тимчасову посвідку на проживання в Україні серії ОД №477-И/2004 у відповідності до п.3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (а.с.23-24).

У 2006 р. в Україні в м. Одеса у позивача народилася друга дитина дочка ОСОБА_3 Гоомарал.

18.08.2014 р. позивач отримала посвідку на постійне проживання в Україні серії ІН №076207, орган, що видав – 5101, підстава видачі 02/06.

20.10.2017 р. позивач у зв’язку з досягненням 45-річного віку з завою звернулася до ДМС Приморського РВ у м. Одесі ГУДМС в Одеській області для обміну посвідки на постійне проживання в Україні (а.с.87-88).

За несвоєчасне звернення органами ДМС позивач була притягнута до адміністративної відповідальності, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення. 19.10.2017 р. позивач сплатила штраф у розмірі 510 грн.

27.12.2017 р. начальником ГУ ДМСУ в Одеській області затверджений висновок “Про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 ОСОБА_1, який складений провідним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ ГУ ДМСУ в Одеській області ОСОБА_4, та яка вважала можливим: - згідно вимог п.6 ст.12 Закону України “Про імміграцію” дозвіл на імміграцію громадянці ОСОБА_2 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 - скасувати; - посвідку на постійне проживання в Україні серії ІН №076207 видану 18.08.2014 року - визнати недійсною; - повідомити територіальний підрозділ ДМС України в Одеській області за місцем реєстрації ОСОБА_1, про скасування дозволу на імміграцію для прийняття рішення стосовно реєстрації місця проживання; - в національному паспортному документі громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, штамп “Дозволено постійне проживання в Україні” анулювати; про прийняте рішення проінформувати Державну прикордонну службу України, повідомити громадянку ОСОБА_2 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. а.с.95-97).

У висновку зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 отримала згідно з п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” (як мати іммігранта), оскільки дитина заявниці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, є уроженкою України, тому відповідно до п.3 ч.3 ст.4 Закону України “Про імміграцію” вправі отримати дозвіл на імміграцію в Україну, проте неповнолітня дитина Гантулга Номін на момент прийняття документів не мала дозволу на імміграцію в Україну. Крім цього, відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України “Про імміграцію”, для осіб, зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже, у даному випадку вимога статті 9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто, громадянка ОСОБА_2 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 не може бути визнана матір’ю іммігранта.

27.12.2017 р. відповідач прийняв рішення №274074 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україні на підставі п. 1 та 6 ч. 1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» (а.с.12).

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” №3773-VІ від 22.09.2011року (далі Закон України №3773-VІ, Законом України “Про імміграцію” №2491-Ш від 07.06.2001 року, Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року (далі Порядок №1983).

Відповідно до ст.1 Закон України №3773-VІ іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст.2 цього Закону правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Статтею 3 Закону України №3773-VІ встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України №3773-VІ іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України “Про імміграцію” іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Статтею 1 Закону України “Про імміграцію” визначено, що імміграція-це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Таким чином, Закон України №2491-Ш визначає два направлення імміграції та відповідно іммігрантів і статтею 11 визначає для них порядок видачі посвідки на постійне проживання.

Згідно з цією статтею Закону особа, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня оформлення. Зазначена особа в’їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п’яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.

Щодо особи, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Статтею 4 Закону України “Про імміграцію” (у редакції станом на час видачи дозволу на імміграцію в Україну) визначались випадки щодо надання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції, а також поза квотою імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Статтею 10 Закону визначені підстави для відмову у наданні дозволу на імміграцію, а ст.12 Закону підстави для скасування дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Суд зазначає, що при наданні дозволу на імміграцію позивачу у 2004 році суб'єктом владних повноважень не було встановлено жодної вищезазначеної підстави для відмови в наданні позивачу вказаного дозволу на імміграцію.

Статтею 12 Закону встановлені підстави для скасування дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Суд зазначає, що у висновку від 27.12.2017 року не зазначено будь-яких винних дій зі сторони позивача при отриманні ним у 2004 році дозволу на імміграцію, а також обміні посвідки на постійне проживання у 2014 році.

Крім того, не зазначено взагалі про винні дії осіб, які потягли на думку відповідача прийняття протиправного рішення, а саме про проведення службового розслідування та встановлення винних дій посадових осіб суб'єкта владних повноважень при наданні позивачу дозволу на імміграцію у 2004 році, а також при обміні її посвідки у 2014 році.

Наслідками скасування дозволу на імміграцію відповідно до ст.13 Закону є вилучення у особи посвідки на постійне проживання. Крім того, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Таким чином, скасування дозволу на імміграцію позивача через 13 років законного проживання її в Україні тягне негативні наслідки для позивача та її родини.

Відповідно до пунктів 21-23 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Зокрема, відповідач у відзиві на позовну заяву не спростував твердження позивача про порушення її прав, оскільки вона не запрошувалася до органу ДМС для надання пояснень.

Висновок про скасування дозволу на імміграцію позивачу, затверджений начальником ГУ ДМСУ в Одеській області 27.05.2017 року взагалі не містить обставин щодо сімейного стану позивача, дотримання нею вимог законодавства за період проживання її в Україні з 2004 року (часу надання дозволу на імміграцію) по 2017 рік, не відображено, що на даний час її старша донька є громадянкою України, а молодшій яка народилась також в Україні -11 років, позивач займається підприємницькою діяльністю. Тобто, позивач має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною.

Суд не може вважати обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, верховенства права, зазначення у якості підстави для скасування дозволу на імміграцію позивача через 13 років на те, що станом на час надання дозволу на імміграцію позивачу у 2004 році донька позивача (яка на даний час є громадянкою України) не набула вказаного дозволу, хоча у висновку не заперечується народження доньки позивача в Україні та проживання всієї сім'і з 1993 року в Україні на законних підставах.

Не відповідає принципу верховенства права позиція відповідача і про наявність у позивача права на повторне звернення для отримання дозволу на імміграцію не раніше ніж черех рік з дня скасування дозволу на імміграцію, враховуючи відсутність буть-яких винних дій позивача, тривалість його проживання з родиною в Україні з повагою до законодавства страни, в якій вони проживають, наявність неповнолітньої дитини, яка відповідно до до ст.ст. 8, 11, 14 Закону України “Про охорону дитинства” має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Суд вважає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Суд вважає необхідним вийти за межи позовних вимог для повного захисту прав та інтересів позивача, виходячи з наступного.

Позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування рішення відповідача №274074 від 27.12.2017 року про скасування її дозволу на імміграцію та зобов’язати відповідача відповідним рішенням поновити позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.

Дослідивши оскаржуване рішення №274074 від 27.12.2017 року про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, суд робить висновок, що воно взагалі не відповідає рішенню суб’єкта владних повноважень, як розпорядчого документу.

У вказаному рішенні зазначено, що “Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянці ОСОБА_2 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, національний паспорт серії Е №1187312 виданий 09.05.2013 року терміном дії до 08.05.2018 року про те, що їй на підставі п.1 та п.6 ч.1 ст.12 Закону України “Про імміграцію” скасовано дозвіл на імміграцію в Україну” (а.с.12).

Таким чином, у даному рішенні фактично засвідчений факт видачі рішення про скасування дозволу на імміграцію позивачу, тобто вказане рішення не є рішенням суб’єкта владних повноважень, оскільки в ньому відсутні як підстави його прийняття (у тому числі на висновок від 27.05.2017 року), так і обставини, що зумовили розгляд питання, встановлені факти та підстави для ухвалення рішення, нормативне правове обґрунтування, відсутнє власне “рішення”, тобто висновок суб’єкта владних повноважень.

Проте вказані висновки та всі дії, які необхідно здійснити, та які тягнуть негативні наслідки для позивача, зазначені у висновку, якій складений провідним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ ГУ ДМСУ в Одеській області ОСОБА_4, та затверджений 27.12.2017 року начальником ГУ ДМСУ в Одеській області (а.с.95-97).

З урахуванням викладеного суд вважає необхідним скасувати як рішення відповідача №274074 від 27.12.2017 року про скасування її дозволу на імміграцію в Україну, так і його рішення у вигляді висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 ОСОБА_1.

Таким чином, оцінюючи дії відповідача, як суб’єкта владних повноважень у спірних правовідносинах щодо прийняття висновку та оскаржуваного рішення, суд встановив порушення відповідачем вимог п.19 Порядку № 1983, яким встановлено, що рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Отже, рішення про надання дозволу на імміграцію є актом індивідуальної дії одноразового застосування, яке вичерпує свою дію фактом його виконання, а саме надання посвідки на постійне (тимчасове) проживання. Вказане положення п.19 Порядку №1983 відповідає принципу гарантії стабільності суспільних відносин між суб’єктами владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище, яке реалізоване на підставі прийнятого рішення, не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

С урахуванням викладеного суд робить висновок про обґрунтованість доводів позивача та необхідність задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №274074 від 27.12.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну; визнання протиправним та скасування рішення відповідача у вигляді висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, затвердженого 27.12.2017 року начальником ГУ ДМСУ в Одеській області; зобов’язання відповідача видати позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючисьст.ст2, 139, 161, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 ОСОБА_1 від 27.12.2017 року №274074.

3.Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області у вигляді висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 ОСОБА_1, затвердженого 27.12.2017 року начальником ГУ ДМСУ в Одеській області

4. Зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області видати посвідку на постійне проживання в Україні громадянці ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

5.Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок його асигнувань з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять),60 грн.

6.Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

7. Позивач- Жамц ОСОБА_1 адреса: (зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_6, ІПН - НОМЕР_1.

Відповідач – Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області адреса: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44 код ЄДРПОУ 37811384.

Суддя О.Я. Бойко

.