КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/19520/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.07.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст складено 10.05.2018)

у справі № 910/19520/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач-1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Меноріта" (відповідач-2)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1:

Національний банк України (третя особа-1)

Міністерство фінансів України (третя особа-2)

про визнання права та визнання відсутнім права

В судовому засіданні 04.07.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Меноріта" сплати суми боргу за Кредитним договором № 4М15018И від 27.01.2015 в розмірі 18 986 855,08 грн. та визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач-1) права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Меноріта" (відповідач-2) сплати суми боргу в розмірі 18 986 855,08 грн. за вказаним кредитним договором, посилаючись на те, що сплативши на підставі Договору поруки №4М12090И/П від 08.11.2016 заборгованість відповідача-2 перед відповідачем-1 за вказаним вище кредитним договором, відповідачі заперечують право позивача на стягнення боргу.

Відповідач-1 подав до суду відзив на позов, відповідно до змісту якого останній заперечує проти задоволення позову, посилаючись на його недоведеність, відсутність у позивача порушеного права з боку відповідача-1 та як наслідок невідповідність способу захисту права, визначеним законодавством способам захисту порушеного права, що зумовлює відмову в задоволенні позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/19520/17 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано недоведеністю належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 74, 76 ГПК України факту порушення або невизнання відповідачами прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що в матеріалах справи немає доказів факту порушення або невизнання відповідачами прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

На переконання позивача, не передання ПАТ КБ "Приватбанк" ТОВ "Софт-Альянс" належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, свідчить про невизнання ПАТ КБ "Приватбанк" обставин, пов'язаних з виконанням зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 30.05.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі №910/19520/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, розгляд справи призначено на 04.07.2018.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 04.07.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 04.07.2018 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники відповідача 2, третіх осіб 1 та 2 в судове засідання апеляційної інстанції 04.07.2018 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка зазначених представників обов'язковою в судове засідання не визнавалась, враховуючи відсутність заперечень присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача - 1, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача 2, третіх осіб 1 та 2 за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.11.2016 між позивачем (поручитель) та відповідачем-1 (кредитор) укладено Договір поруки №4М12090И/П (надалі - Договір поруки), предметом якого (п. 1. Договору поруки) є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання TOB "Меноріта", (відповідач-2, боржник) своїх зобов'язань за Кредитними договорами №4М15018И від 27.01.2015, №4М14041И від 29.01.2014 та №4М12090И від 27.03.2012 (далі - Кредитні договори), а саме зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Пунктом 5 Договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником обов'язку п.1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Згідно п. 6 Договору поруки поручитель, зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі Кредитора, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Відповідно до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором переходять усі права кредитора за Кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).

Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.07.2016, укладеної сторонами (п. 17 Договору поруки).

Матеріали справи містять підтвердження про накладення сторонами на Договорі поруки електронних печаток товариства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов Договору поруки в рахунок погашення заборгованості відповідача-2 за Кредитним договором №4М15018И від 27.01.2015 на підставі платіжного доручення № 22 від 09.11.2016 було перераховано відповідачеві-1 суму грошових коштів у розмірі 18 986 855,08 грн., а тому до позивача, на його думку, в межах цієї суми перейшли всі права кредитора за вказаним кредитним договором.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно платіжного доручення № 22 від 09.11.2016 через Інтернет-банк Приват 24 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 18 986 855,08 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4М15018И від 27.01.2015 згідно договору поруки №4М15018И/П від 08.11.2016.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Стаття 469 ЦК України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Відповідачем-1 не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 18 986 855,08 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як можливо помилково перерахованих у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки №4М15018И/П від 08.11.2016.

Посилання позивача на те, що відповідачі не визнають факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як вже зазначалось вище, у відповідності до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь банку коштів у розмірі 18 986 855,08 грн. в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Меноріта" позивачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/19520/17.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/19520/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/19520/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19520/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Повний текст постанови складено 05.07.2018.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.І. Тищенко