ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2018р. Справа №914/732/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Корпорації будівельних підприємств «Галичартбуд», Львівська область, м.Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Юніма», Львівська область, м.Львів,

про: стягнення заборгованості з орендної плати, пені, 3% річних та інфляційних витрат

ціна позову: 115601,66 грн.

Представники:

Позивача: не з’явився;

Відповідача: не з’явився.

Суть спору.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Корпорації будівельних підприємств «Галичартбуд» до Приватного підприємства «Юніма» про стягнення 92757,82 грн. суми основного боргу, 15189,41 грн. пені, 1532,41 грн. трьох відсотків річних та 6122,02 грн. інфляційних втрат; ціна позову 115601,66 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.05.2018р. суд постановив позовну заяву Корпорації будівельних підприємств «Галичартбуд» від 23.04.2018р залишити без руху; надати Корпорації будівельних підприємств «Галичартбуд» десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.05.2018р. постановлено позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі; задовольнити клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 05.06.2018р.

Окрім того, пунктом 8 резолютивної частини вказаної ухвали постановлено визначити Відповідачеві п’ятиденний строк з дня вручення ухвали для можливості подати заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У випадку подання такої заяви копію надіслати (надати) іншим Учасникам справи, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Приписами ч.ч.1,2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом; для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Поштова кореспонденція процесуальними документами суду надсилалась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: АДРЕСА_1, проте повернута відділенням поштового зв’язку із відмітною «ПОВЕРНУТО ЗА ТЕРМІНОМ ЗБЕРІГАННЯ».

Окрім того, як вбачається із долученого Позивачем до матеріалів справи безкоштовного витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ, Відповідач у справі – Приватне підприємство «Юніма» знаходиться за вказаною адресою.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.06.2018р. судом постановлено відкласти розгляд справи на 26.06.2018р.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України 26.06.2018р. фіксування судового процесу не здійснювалось з причин неявки в судове засідання всіх учасників процесу.

Процесуальні права та обов’язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили впродовж розгляду справи представники Позивача, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз’яснення прав та обов’язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, проте, до оголошення перерви в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

26.06.2018р. за вх.№23727/18 Позивачем подано клопотання про здійснення судового засідання 26.06.2018р. з 16год. 30хв. без участі представника.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов’язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвали Господарського суду Львівської області, про причини невиконання суду не повідомив.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 92757,82грн. суми основного боргу за ОСОБА_1 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 03.01.2013р. №03012013, а також 15189,41грн. пені, 1532,41грн. трьох відсотків річних та 6122,02грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати орендної плати; ціна позову 115601,66грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

03.01.2013р. між Корпорацією будівельних підприємств «Галичартбуд» (Позивач, Орендодавець) та Приватним підприємством «Юніма» (Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна №03012013 (надалі – Договір), відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно – нежитлові приміщення №№111-1, 11 1-2, 111-3. 111-4. 111-5, 111-6, 111-7, 111-8. 111-9, 111-10, 111-11. 111-12. 111-13, 111-14. 111-15. 111-16, загальна площа яких становить 160,2 кв. м., що знаходяться в цокольному поверсі будинку №2 по вул.Плугова в м.Львові, (надалі – «Майно»).

Згідно п. 1.2. ОСОБА_1 передається в оренду для використання його під офіс.

Орендар вступає у строкове платне користування ОСОБА_2 у термін, указаний у акті приймання-передачі ОСОБА_1 (п. 2.1. ОСОБА_1).

Положеннями пункту 3.1. ОСОБА_1 встановлено, що орендна плата з врахуванням податку на додану вартість становить 9612.00 грн. (дев'ять тисяч шістсот дванадцять гривень 00 копійок) в місяць.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається без індексації (п.3.2. ОСОБА_1).

Згідно пункту 3.3. ОСОБА_1 орендна плата перераховується Орендарем Орендодавцю щомісячно не пізніше 20 числа місяця, за який здійснюється оплата.

Пунктом 3.5. ОСОБА_1 Сторонами погоджено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується Орендодавцю з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За умовами п. 5.2. ОСОБА_1 своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно пункту 5.6. ОСОБА_1 Орендар зобов’язаний укласти договори про надання комунальних послуг протягом 10 днів з моменту укладення ОСОБА_1. Відшкодовувати витрати Орендодавця за користування комунальними послугами, за якими не укладено відповідних договорів.

Відповідно до пункту 9.1. ОСОБА_1 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за ОСОБА_1 сторони несуть відповідальність згідно з ОСОБА_1 та чинним законодавством України.

Згідно пунктів 10.1. та 10.2. ОСОБА_1 термін оренди за цим ОСОБА_1 триває з 03.01.2013р. до 31.12.2013р. включно. Умови цього ОСОБА_1 зберігають силу до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до пункту 10.5 ОСОБА_1 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну ОСОБА_1 після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ОСОБА_1, за виключенням п. 3.1. ОСОБА_1.

ОСОБА_3 Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін ОСОБА_1.

Належні, достатні та допустимі докази перегляду Сторонами встановленого пунктом 3.1 ОСОБА_1 розміру орендної плати за користування ОСОБА_2 за ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

Актом приймання-передачі нерухомого майна від 03.01.2013 року б/н Позивач передав, а Відповідач прийняв ОСОБА_1 за ОСОБА_1. ОСОБА_3 підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін ОСОБА_1.

12.06.2017р. Позивач надіслав Відповідачу ОСОБА_4 вих. №76, у якому повідомив про наявність боргу зі сплати орендної плати та відшкодування вартості спожитих Відповідачем комунальних послуг на загальну суму 97613,82, відмову від ОСОБА_1 та висловив вимогу про сплату вказаного боргу до 01.07.2017р. та повернення Позивачу ОСОБА_2.

У відповідь на вказане повідомлення Відповідач листом від 16.06.2017р. вих. №2 визнав факт існування боргу в розмірі 97613,82 грн. та гарантував оплатити її до 30.09.2017р.

Актом від 30.06.2017р. б/н Відповідач передав, а Балансоутримувач прийняв ОСОБА_1 з оренди. ОСОБА_3 підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб Відповідача та Балансоутримувача.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати у встановлені ОСОБА_1 порядку та строки не виконав, внаслідок чого утворився борг зі сплати орендної плати та відшкодовування вартості комунальних послуг за ОСОБА_1 в розмірі 92757,82грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 92757,82 грн. суми основного боргу за ОСОБА_1 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 03.01.2013р. №03012013, а також 15189, 41 грн. пені, 1532,41 грн. трьох відсотків річних та 6122,02 грн. інфляційних втрат за період з 01.10.2017р. по 19.04.2018р. за порушення порядку і строку оплати орендної плати.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Суд зазначає, що, окрім вищенаведених доказів, згідно підписаного та скріпленого відбитками печаток Сторін акту взаємних розрахунків від 12.06.2017р. станом на 12.06.2017р. борг Відповідача перед Позивачем склав 97613,82грн.

Доказами сум та підстав основного боргу є наявні в матеріалах справи акт здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані та скріплені відбитками печаток Сторін.

Деталізований розрахунок основного боргу Позивачем подано суду згідно супровідного листа від 11.05.2018р. вх.№16728/18.

15.06.2018р. за вх.№22150/18 Позивачем супровідним листом повідомлено суд про те, що Відповідачем 06.06.2018р. частково погашено борг згідно ОСОБА_1 в розмірі 20000грн. До листа додано виписку з рахунку Позивача.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем зобов’язання щодо сплати орендної плати, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати орендної плати та відшкодування витрат згідно умов ОСОБА_1, перевіривши розрахунок сум нарахованого основного боргу за ОСОБА_1, враховуючи те, що Відповідач не заперечив проти розрахунку суми позовних вимог, беручи до уваги часткове погашення Відповідачем впродовж розгляду справи основного боргу, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 92757,82 грн. суми основного боргу за ОСОБА_1 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 03.01.2013р. №03012013 є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 72757,82 грн. суми основного боргу; в частині стягнення 20000грн. основного боргу слід закрити провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Згідно з ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписами ч.1 ст.547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Згідно ч.2 вказаної статті правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема в пункті 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Абзацом 2 статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Обов'язковою умовою договорів про надання комунальних послуг та утримання прибудинкових територій є забезпечення виконання зобов'язань відповідно до чинного законодавства України.

Крім цього, згідно пункту 5.6. ОСОБА_1 Орендар зобов’язаний укласти договори про надання комунальних послуг протягом 10 днів з моменту укладення ОСОБА_1. Відшкодовувати витрати Орендодавця за користування комунальними послугами, за якими не укладено відповідних договорів. З наведеного вбачається, що за відсутності укладеного між Орендарем договору на користування комунальними послугами, відшкодування таких є зобов’язанням (відшкодування) за ОСОБА_1 оренди, а не розрахунком за спожиті комунальні послуги, не зобов’язанням згідно Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».

Відповідальність ж у вигляді стягнення пені згідно п. 3.5 ОСОБА_1 настає виключно за перерахування несвоєчасно або не в повному обсязі орендної плати.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки нараховано пеню на суму боргу, яка існувала станом на 01.10.2017р. за період з 01.10.2017р. по 19.04.2018р. без врахування приписів ч.6 ст.232 ГК України та ч.5 ст.254 ЦК України. Окрім того, Позивачем здійснено нарахування пені на суму вартості відшкодування витрат Орендодавця на сплату комунальних послуг, яке не передбачене ОСОБА_1.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 15189,41 грн. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 1081,54грн. в решті позову в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки Позивачем не враховано приписів ч.5 ст.254 ЦК України.

Розмір 3% річних за заявлений Позивачем до стягнення період складає 1532,41грн.; інфляційних втрат – 7084грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1532,41 грн. трьох відсотків річних за період з 01.10.2017р. по 19.04.2018р. та 6122,02грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем зобов’язання щодо сплати орендної плати, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати орендної плати згідно умов ОСОБА_1, перевіривши розрахунок сум нарахованої орендної плати, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, враховуючи те, що Відповідач не заперечив проти розрахунку суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 92757,82грн. суми основного боргу за ОСОБА_1 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 03.01.2013р. №03012013, а також 15189, 41 грн. пені, 1532,41грн. трьох відсотків річних та 6122,02грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати орендної плати пені є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 72757,82 грн. суми основного боргу, 1081,54грн. пені, 1532,41грн. трьох відсотків річних та 6122,02 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 20000грн. основного боргу провадження у справі слід закрити. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.1 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 20.04.2018р. №105 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762,00 грн.

Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших, окрім судового збору, судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення 20000грн. основного боргу, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762,00 грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1242,13грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Відтак, за відсутності клопотання, передбаченого ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» в суда відсутні правові підстави до повернення судового збору з підстав закриття провадження у справі щодо стягнення 20000грн. боргу. Проте, наведене не позбавляє Позивача права звернення з відповідним клопотанням до суду.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Юніма» (79020, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 34418348) на користь Корпорації будівельних підприємств «Галичартбуд» (79056, Львівська область, м.Львів, вул.Бескидська, буд.44; ідентифікаційний код 32894492) 72757,82 грн. суми основного боргу, 1081,54грн. пені, 1532,41 грн. трьох відсотків річних, 6122,02 грн. інфляційних втрат та 1242,13грн. судового збору.

3. В частині стягнення 20000грн. основного боргу провадження у справі закрити.

4. В решті позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб -адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.07.2018р.

Суддя Фартушок Т. Б.