ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 липня 2018 року Справа № 913/152/18

Провадження №34пд/913/152/18

Господарський суд Луганської області у складі:

суддя Іванов А.В.

при секретарі судового засідання Рвачові О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства освіти і науки України, м. Київ,

до 1-го відповідача: Приватного підприємства “Секьюріті Бізнес Компані-Індекс”, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до 2-го відповідача: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Луганській області, м. Сєвєродонецьк Луганської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Державний навчальний заклад “Сєвєродонецьке вище професійне училище”, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про визнання недійсним договору оренди та зобов’язання повернути приміщення.

У судовому засіданні брали участь:

від органу прокуратури – представник не прибув,

від позивача - представник не прибув,

від 1 відповідача - представник не прибув,

від 2 відповідача – представник не прибув,

від третьої особи – представник не прибув.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Луганської області 30.03.2018 звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою №08-184вих-18 від 26.03.2018 в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до 1-го відповідача: Приватного підприємства “Секьюріті Бізнес Компані-Індекс”, 2-го відповідача: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Луганській області про визнання недійсним договору оренди та зобов’язання повернути приміщення.

У відповідності до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України 30.03.2018 року здійснено автоматичний розподіл в автоматизованій системі документообігу суду та справу передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.03.2018 було призначено розгляд питання щодо підтвердження підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України до 1-го відповідача: Приватного підприємства “Секьюріті Бізнес Компані-Індекс”, 2-го відповідача: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Луганській області з заявленими позовними вимогами на 10.04.2018 о 15 год. 00 хв. Зобов’язано прокурора надати докази перевірки причин та обставин невиконання або неналежного виконання своїх повноважень Міністерством освіти і науки України; надати докази неможливості забезпечення представництва інтересів держави у даній справі жодним іншим державним органом – до матеріалів справи.

Ухвалою від 10.04.2018 Господарський суд Луганської області відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 15.05.2018 о 14 год. 40 хв.

10.05.2018 від ПП «Секьюріті Бізнес Компані» на адресу суду надійшов відзив №01/05 від 08.05.2018, за яким відповідач 1 проти позову заперечив з посиланням на абз. 23, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якого окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу. Так, відповідач 1 зазначає про можливість передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ та іншого майна, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

11.05.2018 від Міністерства освіти і науки України на адресу суду надійшли пояснення №9.1-11-81 від 27.04.2018, в яких Міністерство посилається на норми ст.ст. 61, 90 Закону України «Про освіту», ст.ст. 2, 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про управління об’єктами державної власності» та на положення про Регіональне відділення Фонду державного майна по Луганській області, та просить прийняти обґрунтоване рішення у справі. Крім того, Міністерство зазначає, що ним було надано дозвіл на передачу в оренду спірного приміщення за умови врахування пропозиції орендаря щодо орендної плати, що підтверджено листом №04-06-02012 від 05.10.2016.

14.05.2018 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області надійшов відзив на позовну заяву №05-05-01166 від 04.05.2018, в якому відповідач 2 проти позову заперечує, посилаючись на вищезазначений лист Міністерства освіти і науки України, за яким було надано дозвіл на передачу спірного нерухомого майна в оренду. Також відповідач 2 зазначає, що оскільки на оголошення про намір передати майно в оренду було подано лише одну заяву про оренду, конкурс на право оренди не проводився і договір оренди було укладено із заявником - ПП «Секьюріті Бізнес Компані». Крім того, відповідач – 2 зазначає, що, виходячи з приписів ст. ст. 4, 28, 61, 63 Закону України «Про освіту» окреме індивідуально визначене майно із складу єдиного (цілісного) майнового комплексу об’єкта освіти може бути об’єктом оренди для діяльності, не пов’язаної з наданням освітніх послуг. Орендоване приміщення в навчально-виховному процесу не використовується, а дохід від його оренди склав у 2017 році – 22 507,44 грн., а в 2018 році – 8 422, 80 грн.

Ухвалою від 15.05.2018 Господарський суд Луганської області відклав підготовче засідання на 30.05.2018 о 15 год. 00 хв.

24.05.2018 від прокуратури на адресу суду надійшла відповідь на відзив Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області №08-289вих-18 від 21.05.2018, в якій прокурор зазначає, що спірне майно, яке передано в оренду, є об’єктом освіти та має використовуватися лише за цільовим призначенням. Передання в оренду такого майна для проведення господарської діяльності, не пов’язаної з наданням освітніх послуг, прямо заборонена законом. Таким чином, оспорюваний договір оренди суперечить вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним.

24.05.2018 від прокуратури Луганської області надійшла відповідь на відзив ПП «Секьюріті Бізнес Компані» №08-290вих-18 від 21.05.2018, яка є аналогічною за змістом з відповіддю на відзив №08-289вих-18 від 21.05.2018.

29.05.2018 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області надійшли заперечення проти відповіді на відзив прокуратури №10-05-01355 від 24.05.2018, в яких відповідач 2 також посилається на норми ст. ст. 61, 63 Закону України «Про освіту» та зазначає, що за своїм функціональним призначенням адміністративно-господарські приміщення не розраховані для використання безпосередньо у навчальній діяльності, тому передання в оренду спірного приміщення не порушує прав осіб, які навчаються у навчальному закладі. До цього заперечення відповідач 2 додав лист ДНЗ «Сєвєродонецьке вище професійне училище» №563 від 03.10.2016, в якому останній повідомляє, що спірне приміщення є вільним та у навчально-виховному процесі не використовується.

Ухвалою від 30.05.2018 Господарський суд Луганської області відклав підготовче засідання на 06.06.2018 о 15 год. 30 хв.

Ухвалою від 06.06.2018 Господарський суд Луганської області закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 05.07.2018 о 12 год. 00 хв.

05.07.2018 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області надійшли додаткові пояснення №05-05-01719 від 02.07.2018. Суд вказані пояснення залишає без розгляду на підставі ч.2 ст. 107 ГПК України, оскільки їх було подано після закриття підготовчого провадження.

Прокурор , представники позивача, відповідача 1 – ПП “Секьюріті Бізнес Компані – Індекс”, відповідача 2 – Регіонального відділенні Фонду державного майна України по Луганській області та третьої особи в призначене судове засідання не з'явилися, хоча про час і місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України “Про прокуратуру” при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Підставою звернення з позовною заявою заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, як органу, уповноваженого державою управляти майном та здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, на думку останнього, є порушення, допущені під час передачі в оренду державного майна. Приміщення навчального закладу передані суб’єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов’язаної з навчальним процесом.

Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Вимога ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” щодо попереднього повідомлення Міністерства освіти і науки України про намір звернутися до суду за захистом інтересів держави з заявленим позовом виконана, що підтверджується листом №108-170вих-18 від 23.05.2018.

13.01.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області (ОСОБА_1) та Приватним підприємством «Секьюріті Бізнес компані» (Орендар) укладено договір оренди №004426/09 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі – Договір).

За умовами п. 1.1. вказаного договору ОСОБА_1 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно – нежитлові вбудовані приміщення, площею 91,74 кв.м. на першому поверсі п’ятиповерхового адміністративно-господарського приміщення (інв. №10310716) (далі- Майно), розміщене за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Центральний, 22, та обліковується на балансі Державного навчального закладу «Сєвєродонецьке вище професійне училище» (далі – Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 30.09.2016 і становить 173 200 грн.

ОСОБА_1 передає Орендареві під розміщення офісу (п. 1.2. Договору)

Пунктом 10.1. договору сторони визначили, що цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 13 січня 2017 року по 11 січня 2020 року включно.

Пунктом п. 10.4 передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

13.01.2017 майно за Договором оренди №004426/09 від 13.01.2017 було передано в строкове платне користування Орендарю на підставі акту приймання-передавання, підписаного сторонами договору.

На виконання приписів ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відповідач 2 отримав дозвіл на укладення договору оренди на строк до 3 років з органом, уповноваженим управляти майном - Міністерством освіти і науки України», що підтверджено листом №04-06-02012 від 05.10.2016.

Листом №166 від 26.03.2018 балансоутримувач повідомив прокуратуру Луганської області, що ДНЗ “Сєвєродонецьке вище професійне училище” при укладанні договорів оренди надає згоду на оренду лише тих приміщень, які в учбовому та виховному процесі не використовуються. Спірне приміщення, що передано за Договором оренди №004426/09 від 13.01.2017, багато років не використовується та у зв’язку з малим учнівським навантаженням в найближчі роки використовуватись не буде.

Прокурор , вважає, що при укладенні договору оренди №004426/09 від 13.01.2017 наявні порушення приписів закону, а саме:

- в порушення норм Закону України «Про освіту» предметом договору є об’єкт освіти, який не підлягає використанню не за призначенням та не може бути переданий в оренду для проведення господарської діяльності;

- в порушення норм ст. 9 «Про оренду державного та комунального майна» сторонами не дотримано порядок укладання договору оренди, зокрема, не розміщено оголошення про намір передати майно в оренду та, як наслідок, не проведено конкурс на право оренди державного майна.

З урахуванням викладеного, прокурор на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України просить суд визнати оспорюваний договір недійсним на майбутнє і на підставі ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України зобов’язати відповідача 1 провернути майно балансоутримувачу.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у позові з наступних підстав.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод.

Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Приписами ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (тут і далі – чинного на момент укладання спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту", фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 ст. 61 Закону України "Про освіту" унормовано, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

Відповідно до пп. «г», п. 7.4. Статуту ДНЗ «Сєвєродонецьке вище професійне училище» додатковими джерелами фінансування закладу є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання в установленому законодавством порядку.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року за № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (яка є чинною і не скасована) передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу ПАТ залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Однак, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди як цілісний майновий комплекс, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

При цьому частиною 5 статті 63 України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно Положення "Про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 №563, навчально-виховним процесом є система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Наведене свідчить про те, що обмеження, встановлені частини 5 статті 63 України "Про освіту" відносяться не до усього майна, яке знаходиться на балансі об'єктів освіти, а виключно до тієї його частини, яка використовується за цільовим призначенням його створення - для навчального процесу.

Пунктом 5 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 Господарського кодексу України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Згідно ст. 10 Закону "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

У даному випадку, норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про освіту", постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", у їх системному поєднанні, дозволяють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об'єкти тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 №908/457/17, від 29.03.2018 №922/2648/16, від 16.05.2018 №908/2380/16.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спірного договору є нежитлове вбудоване приміщення, площею 91,74 кв.м. на першому поверсі п’ятиповерхового адміністративно-господарського приміщення.

На час передачі в оренду спірного нежитлового приміщення воно було вільне, в учбовому процесі не використовувалось, що підтверджено листами балансоутримувача цього приміщення - ДНЗ «Сєвєродонецьке вище професійне училище» №563 від 03.10.2016 (а.с. 131) та №166 від 26.03.2018 (а.с. 69).

Крім того, з листа №166 від 26.03.2018 вбачається, що орендар ПП «Секьюріті Бізнес Компані» підтримує приміщення у належному стані, робить відповідні поліпшення цього майна, сплачує комунальні платежі та розірвання спірного договору оренди призведе до погіршення стану приміщення, яке передано за цим договором, оскільки в балансоутримувача немає коштів на його утримання.

Таким чином, враховуючи факт надання згоди Міністерством освіти і науки України на укладання спірного договору, а також те, що нежитлове приміщення, передане за вказаним Договором, не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, є підставою для не застосування обмежень, встановлених ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту».

Щодо посилання прокуратури на недодержання сторонами вимог ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2016 в друкованому виданні «Відомості приватизації» орендодавцем було розміщено оголошення про намір передати в оренду об’єкти державного майна (а.с. 135, 173).

Як зазначає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області, у відповідь на зазначене оголошення було подано лише одну заяву про оренду майна – від ПП «Секьюріті Бізнес Компані», тому відповідно до приписів ч. 4 ст. 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» конкурс на право оренди не приводився.

Доказів подання двох і більше заяв про оренду майна на оголошення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області від 28.12.2016 до матеріалів справи сторонами не додано, що підтверджує доводи відповідача 2, викладені у відзиві №05-05-01166 від 04.05.2018.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, підстави для визнання Договору оренди №004426/09 від 13.01.2017 недійсним відсутні.

Оскільки судом встановлена відсутність підстав для визнання Договору оренди №004426/09 від 13.01.2017 недійсним, то суд відхиляє і похідну позовну вимогу про зобов’язання ПП «Секьюріті Бізнес Компані» звільнити державне окреме індивідуально визначене майно – нежитлові вбудовані приміщення, площею 91,74 кв.м. на першому поверсі п’ятиповерхового адміністративно-господарського приміщення, розміщене за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр.-т Центральний, 22 та повернути його ДНЗ «Сєвєродонецьке вище професійне училище».

З огляду на вищевикладені обставини в їх сукупності суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову прокурора в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на прокурора відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на прокуратуру Луганської області.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.07.2018

Суддя А.В. Іванов