РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Госпрозрахункова фірма

«КАМАЗ – ТРАНС – СЕРВІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів

«Консалт – Авто»

про стягнення 50 717,08 грн.

Суддя М.Є.Літвінова

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Госпрозрахункова фірма «КАМАЗ – ТРАНС – СЕРВІС» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт – Авто» (далі відповідач) про стягнення 50 717,08 грн., що складається з суми основного боргу в розмірі 45 570,46 грн., 837, 55 грн. – пені, 352, 66 грн. 3% річних, 956, 41 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за Договором на транспортно – експедиційне обслуговування №04/07-01 від 04.07.2014 в частині здійснення повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Судом встановлено, що позовна заява відповідає вимогам, викладеним у статтях 162,164, 172 Господарського процесуального кодексу України, а подані матеріали є достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.05.2018 року порушено провадження у справі № 910/5132/18. Суд ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.05.2018 прийнято рішення здійснювати розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження; запропоновано: відповідачу у строк протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву; позивачу протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде подано) подати відповідь на позов.

Відповідач не скористався своїм правом, в строки, передбачені судом відзив на позов не подав.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

04 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «Камаз – Транс- Сервіс» (надалі Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт – Авто» (надалі відповідач) було укладено Договір №04/07-01 на транспортно – експедиційне обслуговування (надалі Договір).

Згідно п. 2.2. п. 5.3. Договору №04/07-01 від 04.07.2014р., організація кожного міжнародного перевезення, в рамках даного Договору, оформляється окремими замовленнями на конкретне перевезення, що надсилається експедитором первізнику по факсу.

На виконання умов Договору, позивачем було отримано від відповідача замовлення №1206-1 від 29.11.2017 на транспортно – експедиційні послуги за маршрутом Україна – Італія.

Вартість перевезення складає 2100 (дві тисячі сто) Євро. Окрім вартості за перевезення вантажів, додатково до рахунку на оплату №А0000034644 від 18.12.2017р., за погодженням із відповідачем, позивачем включено витрати за виготовлення ветеринарного сертифікату – 300 (триста) Євро та штрафні санкції за понаднормативний простій – 700 (сімсот) Євро. Вцілому вартість послуг наданих перевізником, згідно замовлення №1206-1 від 29.11.2017р. становить 3100 (три тисячі сто) Євро, що згідно курсу НБУ, станом на день розвантаження становить 101 140 (сто одна тисяча сто сорок) гривень 46 копійок.

Позивачем в повному обсязі виконано перевезення згідно Замовлення №1206-1 від 29.11.2017, транспортним засобом АА9824РС/ВК6078ХТ, що підтверджується міжнародними товарно – транспортними накладними (СМR) №70418, 74931.

Згідно п. 13 Замовлення №1206-1 від 29.11.2017 розрахунки за перевезення здійснюється поетапно, а саме:

- 50% вартості сплачується відповідачем протягом 5-7 днів після розвантаження транспортного засобу по копії СМR.

- 50 % вартості сплачується відповідачем протягом 10 -14 днів з моменту отримання оригіналів документів, необхідних для здійснення оплати.

22 грудня 2017 року відповідачем здійснено часткову оплату рахунка №А0000034644 від 18.12.2017, що підтверджується платіжним дорученням №7377 від 22.12.2017 на суму 50 570,00грн.

05 березня 2018 року відповідачем було здійснено часткову оплату рахунку №А0000034644 від 18.12.2017, що підтверджується платіжним дорученням №7731 від 05.03.2018 на 5 000,00 грн.

Станом на день звернення позивача до суду відповідачем не було оплачено в повному обсязі вартість наданих позивачем послуг, що стало підставою для звернення останнього до суду з позовною заявою.

Таким чином, заборгованість відповідача становить 45 570,46 грн.

Згідно п. 6.5. Договору за прострочення в оплаті рахунків відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожний день прострочення.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

На підставі навденого позивачем було здійснено нарахування пені в розмірі 3 837,55 грн. та 3% річних в сумі 352,66 грн. та 956,41 грн. – інфляційних втрат.

Таким чином, суму боргу з урахування штрафних санкцій становить 50 717,08 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України виконавець зобов’язаний за завданням експедитора надати послуги, а експедитор зобов’язаний оплатити ці послуги. Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України екпидитор зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та порядку, встановлені договором.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №04/07-01 від 04.07.2014 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно з розділом 3 Договору, позивач зобов’язаний здійснювати перевезення експортно – імпортних і транзитиних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до замовлень відповідача.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем було належним чином та в поновому обсязі виконано свої зобов’язання за Договором, що підтверджується наявними копіями документів, а саме: Замовлення №1206-1 від 29.11.2017, міжнародна товарно – транспортна накладна СМR №70418, СМR №74931.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.2. Договору розрахунки за виконані послуги проводяться шляхом перерахування коштів, одержаних від замовника (за винятком комісійної винагороди експедитора) протягом 14 – ти банківських днів з млменту отримання оригіналу СМR, згідно оригіналу рахунку перевізника, якщо інше не зазначено в Замовленні.

Згідно п. 13 Замовлення №1206-1 від 29.11.2017 розрахунки за перевезення здійснюється поетапно, а саме:

- 50% вартості сплачується відповідачем протягом 5-7 днів після розвантаження транспортного засобу по копії СМR.

- 50 % вартості сплачується відповідачем протягом 10-14 днів з моменту отримання оригіналів документів, необхідних для здійснення оплати.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було здійснено часткову оплату вартості отриманих послуг. Таким чином, відповідачем були порушені договірні зобовязанння в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманих послуг.

Відповідно, на час розгляду справи, заборгованість відповідача становить 45 570,46 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язань, щодо порушення яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивачем було здійснено нарахування та 3% річних в сумі 352,66 грн. та 956,41 грн. – інфляційних втрат.

Судом встановлено правомірність наданого позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, на підставі п. 6.5. Договору за прострочення в оплаті рахунків відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з надання послуг не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі, передбаченому пунктом 5.2 Договору.

Згідно розрахунку наданого позивачем пеня за прострочення оплати рахунку становить 3837,55 грн.

Суд перевірив розрахунок пені наданий позивачем, та вважає останній правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем, який відзив на позовну заяву не надав, не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів оплати вартості отриманих послуг за Договором №104/07-01 від 04.07.2014 у встановлені сторонами строки.

При цьому, згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин та враховуючи те, що доказів сплати відповідачем на користь позивача вартості отриманих послуг в розмірі 45570,46 грн., 3837,55грн. – пені, 956,41 грн – інфляційних втрат, 352,66 – 3% річних, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство з підбору автомобілів «Консалт – Авто» (03056, м. Київ, вул. Польова, будинок 21, офіс 114; код ЄДРПОУ 34805514; р/р 26005052608919 в КБ «ПриватБанк» м. Київ, МФО 320649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «КАМАЗ –ТРАНС- СЕРВІС» (33027, м. Рівне, вул. Київська, 64-А; код ЄДРПОУ 03567150; р/р 26003001012395 в ПАТ «Перший інвестиційний Банк», МФО 300506) 45 570,46 (сорок п’ять тисяч п’ятсот сімдесят гривень) 46 коп. – заборгованості за Договором №04/07-01 від 04.07.2014р., 3837,55 (три тисячі вісімсот тридцять сім гривень) 55 коп. – пені, 352,66 (триста п’ятдесят дві гривні) 66 коп. – 3% річних, 956,41 (дев’ятсот п’ятдесят шість гривень) 41 коп. – інфляційних втрат, 1762 (одну тисячу сімссот шістдесят дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.07.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова