open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/16954/18-а

Категорія 18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року cуддя Печерського районного суду Литвинова І. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Ящука О. В. про визнання дій протиправними, скасування постанови про адміністративне правопорушення від 31.03.2018 серії ВР № 258308 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати постанову серії ВР № 258308 від 31.03.2018 поліцейського Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Ящука О. В. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн., протиправною, вказану постанову скасувати, стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 5950 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування поданого позову вказано, що 31.03.2018, позивач, керуючи транспортним засобом «Fiat 500L» (д. н. з. НОМЕР_2), по вул. Байсейна у м. Києві, нібито не виконав вимоги дорожнього знаку 3.38 з додатковою табличкою 7.17 (інваліди), чим порушив вимоги п. 8.1 Правил дорожнього руху України і скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 122 КУпАП. Позивач вважає, що відповідач, розглянувши справу на місці зупинки транспортного засобу не надав можливості йому скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП у повному обсязі, будь-якої підготовки до розгляду справи не було, як і не було оголошення посадової особи, яка брала участь у розгляді справи, яка розглядала справу, особи, яка притягається до відповідальності, не були вирішені клопотання, не були досліджені докази, заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи, не були відібрані пояснення у свідка ОСОБА_3, яка знаходилася поряд з автомобілем позивача, про що останній просив інспектора.

Ухвалою судді від 10.04.2018 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами /а. с. 13/.

31.05.2018 до суду від представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та є такими що не підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем у справі є поліцейський Управління патрульної поліції у м. Києві Ящук О. В., Департамент патрульної поліції Національної поліції України, яким надано довіреність на ім'я представника Раєвського В. В., стороною або третьою особою у справі позивач не визначав, заяви про залучення в якості третьої особи, що заявляє чи не заявляє самостійні вимоги на предмет спору суду не було подано.

14.06.2018 від позивача надійшли письмові заперечення на відзив на позовну заяву.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судовим розглядом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 258308 від 31.03.2018 до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 1020 грн.

У відзиві на позовну заяву, зазначено, що згідно постанови 31.03.2018 о 14 год. 30 хв. позивач, керуючи транспортним засобом «Fiat 3702» (д. н. з. НОМЕР_2) за адресою: м. Київ, вул. Басейна, здійснив зупинку транспортного засобу у зоні, що позначено відповідним дорожнім знаком 5.38 з додатковою табличкою 7.17 розділ 33, додаток 1 до Правил дорожнього руху, на якому дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, за що адміністративна відповідальність передбачена ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КУпАП, зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» - тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Змістом вказаної статті визначено, які відомості мають міститися у постанові.

Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Правовою нормою ст. 268 КУпАП визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема така особа має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У відповідності до ст. 245 КУпАП, з метою забезпечення реалізації прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності, уповноважений орган /посадова особа/ при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний своєчасно, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, вирішити її у відповідності з законом та з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган чи посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується за всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Особа, яка складала постанову не прийняла до уваги пояснення позивача щодо відсутності в його діях умислу на скоєння адміністративного правопорушення та, що вказана зупинка була вимушена у зв'язку із несправністю автомобіля.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням є протиправна, вина/умисна або необережна/ дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за які законом передбачено адміністративну відповідальність.

У відповідності до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», із змінами та доповненнями, визначено неприпустимість ігнорування прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності.

Постанова про адміністративне правопорушення повинна відповідати вимогам ст.ст. 283, 284 КУпАП і містити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення із зазначенням мотивів відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлених останнім доводів. Докази мають бути належними та допустимими.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Незважаючи на ці вимоги у постанові не наведено достатніх належних доказів на підтвердження викладених у постанові обставин та спростування заперечень позивача.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб'єкта владних повноважень, ст. 77 КАС України, зобов'язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріли, які можуть бути використані як докази у справі.

Доказів, які б належним чином підтверджували вину позивача у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП відповідачем не надано. З наданого суду відеозапису, який вівся нагрудною камерою відповідача, обставини, на які він посилається не підтверджуються, оскільки запис не цілісний і має перерви у часі.

Суд вважає, що наявними матеріалами справи не підтверджується вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, крім складення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, яка, на погляд суду, складена виключно на припущеннях працівника поліції, не було здійснено дії, направлені на встановлення інших фактичних даних, на основі яких суб'єктом владних повноважень було прийнято рішення про наявність складу адміністративного правопорушення в діях позивача.

При цьому суд звертає увагу на розбіжності у моделі та державному номерному знаку транспортного засобу, про який вказав позивач - «Fiat 500L» (д. н. з. НОМЕР_2), та у відзиві поданого представником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України зазначено - «Fiat 3702» (д. н. з. НОМЕР_2).

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За приписами частини 5 статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Таким чином вбачається, що вимога про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, тому може бути розглянута судом як адміністративним у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, зазначених у пункті 3 Постанови Пленуму від 31.03.1995 № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5, від 27.02.2009 № 1, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення відшкодування моральної шкоди на суму у розмірі 5000 грн., позивач вказав, що пережив важкий стрес під час ситуації 31.03.2018, пов'язаної з оформленням відповідачем постанови серії ВР № 258308, відчував приниження та безпорадність, різке погіршення стану здоров'я: посилилися негативні психічні процеси, з'явився головний біль, підвищився кров'яний тиск, з'явилася емоційна дратівливість, він втратив душевний спокій, багато часу витратив на консультації з адвокатом. Тобто, за словами позивача, він був під впливом психотравмуючих факторів, обумовлених негативними змінами емоційної, фізичної, соціальної сфери існування особистості, які порушили можливості активної та повноцінної життєдіяльності, викликали формування тривалих негативних психологічних переживань, тобто спричинили моральні страждання, у зв'язку із чим різко змінилися стосунки з оточуючими.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Разом з тим, жодних доказів на підтвердження зазначених ним доводів позивачем не надано, не вказано, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, зокрема не надано медичної документації, відомості з якої можуть свідчити про погіршення стану здоров'я позивача, на що він і посилається, і як наслідок порушення його душевного та соціального благополуччя, тому у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди судом відмовляється.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що постанова 31.03.2018 серії ВР № 258308 не відповідає вимогам ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення і при її винесенні не було дотримано порядку розгляду та не з'ясовані всі обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративні правопорушення.

Згідно з частиною 4 та 5 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 вказаної статті Кодексу, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивачем надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс, що містить відомості щодо обсягу наданих адвокатом ОСОБА_5 послуг і виконаних робіт та їх вартості, сплаченої відповідною стороною, акт № 703/1 приймання-передачі наданих послуг від 13.04.2018, квитанцію № 703 до прибуткового касового ордера про сплату ОСОБА_1 суми у розмірі 5950 грн. адвокату, та договір про надання правової допомоги від 10.04.2018, відповідно до якого було погоджено умови надання послуг /а. с. 18-22/.

Відповідно суд вбачає наявність підстав, передбачених законом, для стягнення з відповідача суми у розмірі 5950 грн., яку позивач поніс, у зв'язку із наданням правової допомоги при зверненні до суду із даним адміністративним позовом.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 21, 55, 61, 129 Конституції України, ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 122, 213, 222, 251, 268, 278, 279, 283, 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 1-21, 72-77, 134, 139, 241-246, 283, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРШІИВ:

Позов ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Ящука О. В. про визнання дій протиправними, скасування постанови про адміністративне правопорушення від 31.03.2018 серії ВР № 258308 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Скасувати постанову від 31.03.2018 серії ВР № 258308 про накладення штрафу у розмірі 1020 грн. 00 коп. на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 40108646, м. Київ, Федора Ернста, буд. 3, поштовий індекс 03048; м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 9, поштовий індекс 03151) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1) понесені судові витрати у розмірі 5950 грн.

Відмовити у задоволенні вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів до Київського апеляційного адміністративного з дня його проголошення.

Суддя І. В. Литвинова

Джерело: ЄДРСР 75107761
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку