АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«03» липня 2018 року

м . Харків

справа № 636/487/15-ц

провадження № 22ц/790/3823/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Кіся П.В., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на повторне заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 18 квітня 2018 року в складі судді Оболєнської С.А.,

в с т а н о в и в:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди, який в подальшому уточнила.

Позовна заява мотивована тим, що 18 березня 2014 року вона в магазині № НОМЕР_2 розташованому в ряду НОМЕР_1 у Торговому центрі «Барабашово» в місті Харків, власником якого згідно візитки є «ОСОБА_4», він же по документам ОСОБА_2, придбала шубу за 10000,00 грн.

Вказала , що при огляді шуби нею вдома виявилося, що шуба виготовлена неякісно (клеєна, вовна лізе), тому вона вирішила повернути шубу та отримати сплачені грошові кошти.

Зазначила, що 20 березня 2014 року вона разом з чоловіком приїхала на ринок з метою повернути шубу та забрати гроші, однак відповідач запропонував їй обміняти шубу на іншу з хутра бобра гарної якості, на що вона погодилася, забравши іншу шубу з доплатою в 1000,00 грн.

Вказала, що оглянувши цю шубу вдома, вона побачила, що шуба не з хутра бобра, а з овчини (стриженої) та її ціна на ринку близько 4000,00-5000,00 грн.

25 березня 2014 року вона разом з чоловіком знову приїхала на ринок до відповідача, щоб повернути шубу та забрати гроші, але він їй відмовив. На вимогу надати свої анкетні дані відповідач також відмовив.

Зазначила, що до магазину, де вони перебували, зайшла жінка та представилася «ОСОБА_5», сказавши, що вона власниця магазину та надала свою візитку, ім'я, адресу проживання та номер мобільного телефону та повідомила, що на даний час вона не має коштів, щоб повернути їх за шубу, та запропонувала прийти в серпні для обміну шуби, від чого вони відмовились та звернулись на ринку до міліції із заявою на неправомірні дії ОСОБА_2

Вказала, що 01 квітня 2014 року із заявою на неправомірні дії ОСОБА_2 вони звернулись до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Харківській області, на підставі якої міліція проводила перевірку, та згідно постанови провадження зупинено.

Зазначила, що відповідач після перевірки за її заявами телефонував їй та запрошував разом з її чоловіком на ринок до магазину, щоб вони привезли шубу, після реалізації якої він поверне їм 11000,00 грн., на що вони не погодились.

Вважала, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральну шкоду.

Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 11000,00 грн. в рахунок проданої їй не тієї якості шубу та стягнути у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача, суму в розмірі 10000,00 грн.

Повторним заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 18 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з повторним заочним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважала , що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що накладна від 20 березня 2014 року, в якій зазначено товар - шуба, ряд - НОМЕР_1, ціна - 11000,00 грн. є доказ, який підтверджує придбання позивачем товару спірної якості та цей факт визнано відповідачем; що висновком ДІМ Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області встановлено, що нею придбавався товар саме у відповідача, тому вважала доведеним факт придбання нею товару неналежної якості саме у відповідача; що, враховуючи той факт, що придбана нею у відповідача шуба містить ряд істотних недоліків, відповідач повинен повернути грошові кошти за цей товар та виплатити на її користь завдану моральну шкоду.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 4 статті 274 передбачено перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. До цього переліку не входять справи цієї категорії.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, повторне заочне рішення суду - залишити без змін.

Повторне заочне рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що позивачем не доведено факт придбання товару неналежної якості, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Матеріали справи свідчать про те, що 18 березня 2014 року позивач в магазині № НОМЕР_2 розташованому в ряду НОМЕР_1 у Торговому центрі «Барабашово» в місті Харків, придбала у ОСОБА_2 шубу за 10000,00 грн.

Із позову ОСОБА_1 вбачається, що при огляді шуби вдома ОСОБА_1 виявила, що шуба виготовлена неякісно (клеєна, вовна лізе), тому вона вирішила повернути її та отримати назад сплачені грошові кошти.

20 березня 2014 року позивач разом з чоловіком приїхала на ринок з метою повернути шубу та забрати гроші, однак відповідач запропонував їй обміняти шубу на іншу з хутра бобра гарної якості, на що вона погодилася, забравши іншу шубу з доплатою в 1000,00 грн. Оглядаючи цю шубу вдома, ОСОБА_1 побачила, що шуба не з хутра бобра, а з овчини (стриженої) та її ціна на ринку близько 4000,00-5000,00 грн.

25 березня 2014 року позивач разом з чоловіком знову приїхали на ринок до відповідача, щоб повернути шубу та забрати гроші, але відповідач їй відмовив. На вимогу надати свої анкетні дані відповідач також відмовив.

Жінка, яка представилася власницею магазину надала їй свою візитку, ім'я, адресу проживання та номер мобільного телефону та повідомила, що на даний час вона не має коштів, щоб повернути їх за шубу, та запропонувала прийти в серпні місяці для обміну шуби, від чого позивач відмовилась.

Як вбачається з матеріалів справи 25 березня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до чергової частини Відділу міліції з обслуговування ринку (м. Харків) Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області із заявою про те, що продавець торгівельного місця №21-02-152 в Торговому центрі «Барабашово» відмовляється повернути гроші за неякісну шубу, яку його дружина ОСОБА_1 придбала 20 березня 2014 року.

Згідно висновку ДІМ Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області встановлено, що оскільки між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли цивільно-правові відносини, які розглядаються в судовому порядку, перевірку за фактами, викладеними в ЖЄО №292/5086 від 25 березня 2014 року, припинено.

01 квітня 2014 року позивач звернулась до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Харківській області із заявою на неправомірні дії ОСОБА_2

Із листа Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області №1910/01/02 від 13 травня 2014 року вбачається, що в межах наданих повноважень проведено позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що здійснює діяльність за адресою: м. Харків, вулиця Л. Толстого № 49, Торговий центр «Барабашово», ряд НОМЕР_1, магазин № НОМЕР_2.

Під час перевірки фізична особа-підприємець ОСОБА_2, письмово пояснив, що на час звернення ОСОБА_1 щодо сплаченої за шубу грошової суми в розмірі 11000,00 грн. грошей у суб'єкта господарювання не було, тому він запропонував звернутися на протязі 3-5 днів для отримання коштів, однак ОСОБА_1 жодного разу з такою вимогою не зверталась. В цьому листі ОСОБА_1 запропоновано звернутись до відповідача з вимогою про отримання грошових коштів, сплачених за шубу, при умові повернення товару. Крім того, зазначено, що шуба, яка була вказана у зверненні ОСОБА_1 на момент перевірки у продажу була відсутня, тому підтвердити або спростувати факти, викладені в її зверненні не надавалось можливим.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Цим законом встановлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно пункту 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до пунктів 7, 12, 15 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

Недолік - це будь - яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Істотні недоліки, що виникли з вини виробника (продавця, виконавця), підтверджуються висновком експертизи, яку продавець зобов'язаний організувати у триденний термін із дня одержання письмової заяви від споживача.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.

Згідно статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості передбачені статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини 1 статті 8 цього Закону у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, або відшкодування витрат на усунення недоліків.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця) або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; заміни товару на такий же товар або аналогічний з числа наявного у продавця (виробника) товару.

За змістом статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.

Відповідно до статті 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Згідно пункту 1 частини 7 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин в разі, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Про факт придбання, замовлення товарів (послуг) у звичайний спосіб засобом доказування є розрахунковий документ - квитанція, товарний чи касовий чек, квиток, талон та інше (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин); письмовий правочин; стосовно товару, на який встановлено гарантійний строк - технічний паспорт чи інший документ, що його замінює, з позначкою про дату продажу (пункт 11 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вимоги можуть заявляти споживачі, які мають на товари квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ. Втрата зазначених документів, неодержання їх при придбанні товару чи неможливість їх відновлення не позбавляє споживача права доводити факт купівлі-продажу за допомогою свідків.

Тобто , тягар доказування факту придбання, замовлення товарів (послуг) покладається на споживача.

Як вбачаться з матеріалів справи за накладною, в якій зазначено номер ряду - НОМЕР_1, номер магазину - НОМЕР_2 20 березня 2014 року ОСОБА_1 придбано шубу чорну з норкою, капюшоном за ціною 11000,00 грн.

Із листа Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області №1910/01/02 від 13 травня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 шубу не повернула, з вимогою про отримання грошових коштів, сплачених за шубу, не зверталася.

Також , в листі зазначено, що шуба, яка була вказана у зверненні ОСОБА_1 на момент перевірки у продажу була відсутня, тому підтвердити або спростувати факти, викладені в її зверненні не надавалось можливим.

Матеріали справи не містять даних про те, що позивач у встановленому законом порядку повторно зверталася до відповідача для обміну зазначеної шуби, навіть після роз'яснення цього права Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Харківській області в листі від 13 травня 2014 року, який надісланий позивачу 12 липня 2017 року.

З письмовою заявою про проведення відповідної експертизи відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач до ОСОБА_2 не зверталась.

Матеріали справи свідчать про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем заявлено клопотання про призначення судово - товарознавчої експертизи, яке задоволено судом та оплату за експертизу покладено на позивача, однак ухвалу повернуто без виконання у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не здійснила оплату за проведення зазначеної експертизи.

Таким чином, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності істотних недоліків товару (шуби).

До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надала клопотань про проведення судових експертиз, хоча ухвалу про відкриття апеляційного провадження нею отримано ще 20 червня 2018 року.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Ухвалюючи рішення в цій частині суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо того, що оскільки позивач документально не підтвердив факт придбання неналежної якості товару та спричинення збитків, а вимога про відшкодування моральної шкоди в даному випадку є похідною, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на наявність в матеріалах справи накладної від 20 березня 2014 року та висновку ДІМ Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, якими встановлено, що нею придбавався товар саме у відповідача, як на доказ неналежної якості товару спростовуються наступним.

У відповідності до статтей 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, виходячи з наведених норм права та обставин справи, суд першої інстанції правильно зазначив, що накладна від 20 березня 2014 року та висновок ДІМ Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області є лише доказом того, що спірний товар придбавався у відповідача, про що він не заперечує, однак ці докази не підтверджують наявність істотних недоліків у придбаному позивачем товарі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відмовляючи повністю в задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Повторне заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 18 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В.Бурлака

Судді П.В. Кісь

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 03 липня 2018 року