Справа № 635/9244/15-ц

Провадження № 2/635/451/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2018 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківській районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Полєхіна А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Власенко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про захист прав власності, визнання правочину недійсним і поділ спільного майна,

в с т а н о в и в:

ОСОБА _1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист прав власності, визнання правочину недійсним і поділ спільного майна та просила суд: визнати недійсним договір купівлі – продажу житлового будинку № 121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями і земельною ділянкою площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, укладеного ОСОБА_2 з ОСОБА_3 26 березня 2014 року, котрий посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 із скасуванням його реєстрації за індексним номером: 11926253 від 26 березня 2014 року; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку № 121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями і земельною ділянкою площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1615 га, кадастровий №5320485201:01:001:0353, що посвідчується свідоцтвом про право власності від 05 травня 2014 року за №21248290, котре видане Реєстраційною службою Гадяцького районного управління юстиції в Полтавській області; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що під час її шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 подружжям було побудовано житловий будинок №121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, які були зареєстровані за відповідачем ОСОБА_2

Отже зазначений будинок з надвірними будівлями є предметом спільної сумісної власності.

26 березня 2014 року відповідач ОСОБА_2 без згоди позивача, як іншого співвласника, продав зазначений житловий будинок відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі – продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Крім того, з урахуванням заяви про уточнення підстав позову від 26 березня 2018 року, позивач вказує, що зазначений договір купівлі – продажу укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі недійсного звіту про оцінку майна №GC140307-001 від 17 березня 2014 року.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 порушив її майнові права як співвласника.

Також за час шлюбу відповідач ОСОБА_2 придбав у власність земельну ділянку у Гадяцькому районі Полтавської області площею 0,1615 га, кадастровий №5320485201:01:001:0353, отже ця земельна ділянка є предметом спільної сумісної власності.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14 грудня 2015 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто позивачу.

У квітні 2016 року представником позивача подану апеляційну скаргу на вказану вище ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 травня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року скасовано, справу направлено на розгляд до Харківського районного суду Харківської області.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17 червня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків. В установлені законом строки позивач усунула зазначені в ухвалі суду недоліки.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19 серпня 2016 року провадження по справі відкрито.

05 липня 2017 року представником відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 подано заперечення на позов, в яких представник просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

11 грудня 2017 року представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 подано до суду два клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2017 року зазначені клопотання представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 про витребування доказів – задоволені. Витребувано у відповідачів – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належним чином засвідчені копії договору купівлі – продажу житлового будинку №121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за №2177 від 26 березня 2014 року та оригінал зазначеного договору купівлі – продажу для огляду в судовому засіданні; витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 належним чином засвідчену копію нотаріальної справи, яка заведена у зв’язку з укладанням та посвідченням оспорюваного договору купівлі – продажу від 26 березня 2014 року за №2177 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за № 2177 та для огляду в судовому засіданні оригінал зазначеної вище нотаріальної справи.

01 лютого 2017 року представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 подано до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 01 лютого 2018 року заяву представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено в повному обсязі. Заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій; акредитованим суб'єктам; державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) щодо: житлового будинку №121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, що перебуває у власності ОСОБА_3; земельної ділянки площею 0,1615 га, кадастровий №5320485201:01:001:0353, що посвідчується свідоцтвом про право власності від 05 травня 2014 року за №21248290, котре видане Реєстраційною службою Гадяцького районного управління юстиції в Полтавській області, що перебуває у власності ОСОБА_2 та накладено арешт на: житловий будинок №121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, що перебуває у власності ОСОБА_3; земельну ділянку площею 0,1615 га, кадастровий № 5320485201:01:001:0353, що посвідчується свідоцтвом про право власності від 05 травня 2014 року за №21248290, котре видане Реєстраційною службою Гадяцького районного управління юстиції в Полтавській області, що перебуває у власності ОСОБА_2

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14 березня 2018 року виправлено описку в Ухвалі Харківського районного суду Харківської області від 01 лютого 2018 року у справі № 635/9244/15-ц по батькові ОСОБА_2 «Михайлович» на «Миколайович». Виправлено в Ухвалі Харківського районного суду Харківської області від 01 лютого 2018 року у справі № 635/9244/15-ц назву вулиці «50 років СРСР» на «Набережна».

17 травня 2018 року представником відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 подано та направлено сторонам відзив на позовну заяву, а також на заяву про уточнення підстав позову, де представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У судове засідання представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася. Судова повістка в судове засідання на 22 червня 2018 року, як вбачається з матеріалів справи, повернулась до суду у зв’язку з невдалою спробою вручення та закінченням терміну зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 була обізнана про наявність цієї справи, отримала позовну заяву, заяву про уточнення підстав позову, неодноразово отримувала судові повістки та ухвали суду, відзив на позовну заяву не надала, ухвалу про витребування доказів від 11 грудня 2017 року не виконала, ходом розгляду справи не цікавилася. Представник відповідача ОСОБА_8 був обізнаний про наявність цієї справи, про що свідчить його заява, що міститься в матеріалах справи, ходом розгляду справи не цікавився. Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 в судові засідання жодного разу не з’явились.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_8

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності /том 1, а.с. 218/.

Враховуючи дані обставини, суд вважає можливим розглядати справу за відсутності осіб, що не з’явилися.

У судовому засіданні представники позивача – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позов підтримали, позовні вимоги просили задовольнити. Підставами для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі – продажу житлового будинку від 26 березня 2014 року зазначили відсутність згоди позивача на розпорядження відповідачем ОСОБА_2 спільним майном, а також недійсність звіту про оцінку майна, на підставі якого був укладений оспорюваний договір. Підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки зазначили те, що зазначене майно придбано у власність подружжям під час шлюбу.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі. Підставами для відмови в задоволенні позовних вимог вважає те, що законодавством не встановлено підставою для визнання недійсності правочину відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна подружжя іншим з подружжя. Крім того, зазначила, що відповідач ОСОБА_2 отримав дозвіл від дружини – позивача ОСОБА_1 на відчуження житлового будинку, а про відмову дружини від зазначеного дозволу йому відомо не було. Також пояснила, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий не шляхом визнання договору купівлі – продажу недійсним, а лише шляхом задоволення позову з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України. Повідомила, що звіт про оцінку майна в стислій формі, на недійсність якого позивач посилається як на підставу визнання недійсним спірного договору купівлі – продажу, є таким що відповідає вимогам законодавства.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 надала суду письмові пояснення, в яких пояснила, що договір купівлі – продажу житлового будинку посвідчений нею у відповідності до законодавства.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 02 лютого 2002 року позивач та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстровано міським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського обласного управління юстиції, актовий запис №110, що підтверджується копією свідоцтва про одруження І-ВЛ №214076 /том 1, а.с. 8/. Під час державної реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище з «Ковалевська» на «Протас». Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 11 травня 2016 року у справі № 646/3801/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Під час перебування у шлюбі подружжям було побудовано житловий будинок №121 по вулиці 50 років СРСР у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, що зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХР №014589 від 23 квітня 2004 року.

Також під час перебування у зареєстрованому шлюбі відповідачем ОСОБА_2 придбано у власність земельну ділянку площею 0,1615 га, кадастровий №5320485201:01:001:0353, що зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 2014 року за №21248290, котре видане Реєстраційною службою Гадяцького районного управління юстиції в Полтавській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, оскільки зазначені об’єкти нерухомості придбавались під час знаходження подружжя у шлюбі, що підтверджуються матеріалами справи, та з моменту їх придбання знаходились у спільній сумісній власності, що визнається представниками позивача та відповідача ОСОБА_2, є доведеними наступні обставини:

житловий будинок №121 по вулиці 50 років СРСР у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, що зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХР №014589 від 23 квітня 2004 року на момент укладення договору купівлі–продажу житлового будинку №121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями і земельною ділянкою площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, укладеного ОСОБА_2 з ОСОБА_3 26 березня 2014 року знаходився у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1;

земельна ділянка площею 0,1615 га, кадастровий №5320485201:01:001:0353, що зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 2014 року за №21248290, котре видане Реєстраційною службою Гадяцького районного управління юстиції в Полтавській області знаходиться у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановивши, що земельна ділянка площею 0,1615 га, кадастровий №5320485201:01:001:0353, що зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 2014 року за №21248290, котре видане Реєстраційною службою Гадяцького районного управління юстиції в Полтавській області знаходиться у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1615 га, кадастровий №5320485201:01:001:0353, що посвідчується свідоцтвом про право власності від 05 травня 2014 року за №21248290, котре видане Реєстраційною службою Гадяцького районного управління юстиції в Полтавській області.

01 квітня 2013 року позивачем у нотаріально посвідчений спосіб була оформлена заява про надання згоди чоловікові – відповідачу ОСОБА_2 продати, обміняти, здати в оренду за ціну та на умовах йому відомих житловий будинок №121 по вулиці 50 років СРСР у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020 /том 2, а.с. 42/.

27 червня 2013 року позивач звернулась із письмовою заявою до Головного управління юстиції у Харківській області, якою повідомила про відмову від вищезазначеної заяви /том 2, а.с. 41/.

Також позивач повідомила про відмову від вищезазначеної заяви свого чоловіка відповідача ОСОБА_2, який в той час перебував в місті Києві, під час телефонної розмови. Підтвердженням цього повідомлення є показання свідка ОСОБА_9, яка була допитана під час судового засідання.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 на те, що показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, а саме позивача ОСОБА_1, у зв’язку з чим на підставі ч. 2 ст. 90 ЦПК України повинні бути також допитані в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд відхиляє як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Згідно з ч. 2 ст. 90 ЦПК України якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Показання свідка ОСОБА_9 ґрунтуються не на повідомленні іншої особи ОСОБА_1 про зміст телефонної розмови останньої з чоловіком ОСОБА_2, а на особисто та безпосередньо почутою нею відмовою ОСОБА_1 від згоди на розпорядження житловим будинком №121 під час телефонної розмови останньої з чоловіком ОСОБА_2 Про те, що ОСОБА_1 розмовляла саме з ОСОБА_2, свідчить інше почуте свідком, а саме прохання ОСОБА_1 надати дозвіл на вивіз їх спільних дітей на оздоровлення за кордон. Такий дозвіл надається саме батьками.

Показання свідка підтверджується іншими доказами, а саме заявою позивача до Головного управління юстиції у Харківській області про відмову від заяви про надання згоди чоловікові на продаж житлового будинку № 121 по вулиці 50 років СРСР у селі Вільхівка Харківського району Харківської області та листом Головного управління юстиції у Харківській області, в якому нотаріуси Харківської області повідомляються про вищезазначену відмову /том 2, а.с. 38/.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 на те, що заява позивача подана тільки до Головного управління юстиції у Харківській області, в той час необхідно таку заяву було подати й до Головного управління юстиції у місті Києві, оскільки відповідач ОСОБА_2 мешкає у місті Києві та договір купівлі–продажу житлового будинку укладався та посвідчувався нотаріусом у місті Києві, суд відхиляє як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину. Тобто посвідчення договору купівлі–продажу житлового будинку може відбуватися не тільки за місцезнаходженням житлового будинку (Харківська область) або місцезнаходженням продавця (місто Київ), а й за місцезнаходженням невідомого на момент відмови позивача покупця, яке може бути зареєстровано у будь-якій області України.

Із змісту заяви позивача про відмову від заяви про надання згоди чоловікові на розпорядження житловим будинком №121 /том 2, а.с. 41/ випливає, що позивач повідомляє саме про відмову від заяви про надання згоди, а не про невчинення нотаріусами реєстраційних дій на території Харківської області.

Таким чином, дослідивши покази свідка у їх сукупності з письмовою заявою позивача до Головного управління юстиції у Харківській області, якою вона повідомила про відмову від заяви про надання згоди чоловікові на продаж житлового будинку №121 по вулиці 50 років СРСР у селі Вільхівка Харківського району Харківської області, суд вважає доведеною обставину відсутності згоди позивача на укладення договору від 26 березня 2014 року купівлі – продажу житлового будинку №121 по вулиці 50 років СРСР у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями і земельною ділянкою площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020 між ОСОБА_2 з ОСОБА_3

Вирішуючи, чи випливає з обставини відсутності згоди позивача на укладення вищезазначеного договору купівлі – продажу недійсність цього договору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Враховуючи встановлену судом обставину відсутності згоди позивача на укладення договору від 26 березня 2014 року купівлі – продажу житлового будинку, позивач безумовно має право, передбачене частиною 2 ст. 65 СК України, на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди.

З цих підстав суд відхиляє доводи представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 про обрання неналежного способу захисту та неможливість звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі – продажу з підстав відсутності згоди на укладення договору.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Є доведеним вище, що відповідач ОСОБА_2 знав про відмову позивача від своєї заяви про згоду на розпорядження спільним майном, отже укладаючи спірний договір купівлі – продажу без згоди дружини, діяв недобросовісно. ОСОБА_1, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що інша сторона спірного договору купівлі – продажу покупець ОСОБА_3 також була обізнана про відмову позивача від своєї заяви про згоду на розпорядження спільним майном, отже слід вважати, що укладаючи спірний договір купівлі – продажу, відповідач ОСОБА_3 діяла добросовісно.

У зв’язку з зазначеним, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі – продажу з підстав відсутності згоди позивача на укладення договору не підлягає задоволенню.

В заяві про уточнення підстав позову /том 2, а.с. 21-25/ представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 зазначила як окрему підставу для визнання недійсним договору купівлі – продажу житлового будинку недійсність звіту про оцінку майна № GC140307-001 від 17 березня 2014 року, на підставі якого цей договір було укладено сторонами та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

В обґрунтування зазначеної підстави представник позивача посилається на копію договору купівлі – продажу житлового будинку від 26 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за № 2177 /том 1, а.с. 219-221/ та на звіт в стислій формі про оцінку майна № GC140307-001 від 17 березня 2014 року /том 1, а.с. 229-231/.

Зазначені документи надані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на виконання ухвали суду про витребування доказів від 11 грудня 2017 року /том 1, а.с. 192-193/.

Представник позивача стверджує, що звіт в стислій формі про оцінку майна №GC140307-001 від 17 березня 2014 року не відповідає вимогам законодавства.

Надаючи оцінку зазначеним доводам позивача, суд виходить з наступного.

За змістом статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання відповідно до договору. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна.

За змістом пункту 57 Національного стандарту №1 у звіті про оцінку майна, складеному у стислій формі, повинні зазначатися етапи проведення незалежної оцінки майна, здійснені оціночні процедури, міститися висновок про вартість, а також зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація. Відповідними національними стандартами можуть передбачатися додаткові вимоги до змісту звіту про оцінку майна у стислій формі. Відповідно до абзацу 6 пункту 2 Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1442, будівлі – земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо. Відповідно до пункту 8 Національного стандарту №2, вихідними даними про фізичні характеристики земельних поліпшень можуть бути: документи бюро технічної інвентаризації; проектно-кошторисна документація будівництва об’єкта оцінки у разі, коли під час ідентифікації цього об’єкта не виявлено розбіжностей між його фактичними фізичними характеристиками та такою документацією; документи натурних обмірів об’єкта оцінки та документи, що підтверджують фізичний (технічний) стан поліпшень, проведених спеціалізованими організаціями, які відповідно до законодавства мають право виконувати такі роботи. Зазначені вихідні дані додаються до звіту про оцінку майна.

З аналізу зазначених норм у їх взаємозв’язку можна дійти висновку, що звіт про оцінку майна у стислій формі обов’язково має містити інформацію про етапи проведення незалежної оцінки майна та здійснені оціночні процедури, висновок про вартість, вихідні дані, а саме документи бюро технічної інвентаризації, проектно-кошторисна документація, документи натурних обмірів об’єкта оцінки та документи, що підтверджують фізичний (технічний) стан поліпшень, тощо.

Фактично звіт в стислій формі про оцінку майна №GC140307-001 від 17 березня 2014 року не містить обов’язкової інформації та документів, що вимагаються законодавством, окрім висновку про вартість. Крім того, звіт про оцінку майна містить запис про його дійсність лише за наявності підпису замовника та титульній сторінці звіту, на всіх сторінках звіту, та підписаної анкети. Зазначено, що звіт не дійсний без анкети. Підпису замовника ОСОБА_2 та підписаної ним анкети звіт про оцінку майна не містить. Заява ОСОБА_2 про достовірність даних, наведених в анкеті, також не підписана заявником.

Враховуючи вимоги норм законодавства до звіту про оцінку майна, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв’язку, суд приходить до висновку що звіт в стислій формі про оцінку майна №GC140307-001 від 17 березня 2014 року є нечинним.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 про те, що звіт про оцінку майна не є правочином, а отже не може бути визнаний недійсним суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Дійсно, звіт про оцінку майна не є правочином. ОСОБА_1, позивач й не вимагає визнати зазначений звіт недійсним на підставі статей 203 та 215 ЦК України. Позивачем стверджується, що договір купівлі – продажу житлового будинку є недійсним на підставі статей 203 та 215 ЦК України, оскільки не відповідає вимогам законодавства в частині його укладення за обов’язкової наявності звіту про оцінку майна.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 стосовно того, що для стверджень про те, що звіт про оцінку майна є неякісним та необ’єктивним, його необхідно рецензувати, суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оціночна діяльність може здійснюватися зокрема у формі рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно до абзацу 14 пункту 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» необ’єктивна оцінка – оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ’єктивного висновку про вартість об’єкта оцінки.

Відповідно до абзацу 15 пункту 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» неякісна (недостовірна) оцінка – оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування.

З аналізу зазначених норм права у їх взаємозв’язку можна дійти наступних висновків.

Необ’єктивність оцінки шляхом рецензування доводиться не може, оскільки необ’єктивність передбачає умисел оцінювача в використанні неправдивих вихідних даних, доказування якого є прерогативою слідчих органів та суду. Шляхом рецензування доводиться саме неякісність (недостовірність) оцінка майна, яка міститься у чинному звіті про оцінку майна, а відсутність у звіті інформації та документів, які вимагаються законодавством, мають наслідком нечинність звіту.

Позивач в заяві про уточнення підстав позову не посилається на неякісність чи необ’єктивність оцінки майна, що міститься у звіті про оцінку майна, а вказує, що зазначений звіт не містить інформації та документів, які вимагаються законодавством. Судом встановлено та зазначено вище, що звіт в стислій формі про оцінку майна №GC140307-001 від 17 березня 2014 року, який був підставою для укладення та посвідчення спірного договору купівлі – продажу житлового будинку, є нечинним, тобто таким, що не вчинено. Не потребує рецензування документ, що не вчинено.

Вирішуючи, чи випливає з обставини нечинності звіту в стислій формі про оцінку майна №GC140307-001 від 17 березня 2014 року недійсність договору купівлі – продажу житлового будинку від 26 березня 2014 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Відповідно до абзацу 8 частини 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов’язковим у випадках оподаткування майна згідно з законом. Відповідно до пункту 172.3. ст. 172 Податкового Кодексу України дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону. Відповідно до пункту 172.4. ст. 172 Кодексу під час проведення операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору. За змістом пункту 1.20. Розділу ІІ Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, вчинення нотаріальної дії за участю фізичної особи, предметом якої є об’єкт нерухомого та рухомого майна, здійснюється нотаріусом за наявності оціночної вартості такого майна, проведеної в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 231 «Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов’язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства».

З аналізу зазначених норм у їх взаємозв’язку можна дійти висновку про обов’язковість оцінки майна при укладенні та посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом пункту 2.1. договору купівлі – продажу житлового будинку від 26 березня 2014 року, продаж житлового будинку за домовленістю сторін вчиняється за суму – 3340712,00 грн. (три мільйони триста сорок тисяч сімсот дванадцять гривень 00 копійок). За змістом пункту 2.4. зазначеного договору купівлі – продажу від 26 березня 2014 року, оціночна вартість житлового будинку згідно звіту в стислій формі про оцінку майна від 17 березня 2014 року, зробленого ТОВ «Бі Джі Ті Консалтинг», станом на 07 березня 2014 року складає – 3340712,00 грн. (три мільйони триста сорок тисяч сімсот дванадцять гривень 00 копійок).

З аналізу зазначених норм права та умов договору купівлі – продажу житлового будинку від 26 березня 2014 року у їх взаємозв’язку можна дійти висновку, що ціна є істотною умовою договору купівлі – продажу нерухомого майна, яка має встановлюватися з урахуванням вартості майна, зазначеної у звіті про оцінку майна.

Виходячи з встановленої вище нечинності звіту про оцінку майна, суд приходить до висновку про невідповідність договору купівлі – продажу від 26 березня 2014 року вимогам законодавства, а також інтересам держави і суспільства в силу неузгодженості ціни договору та оціночної вартості майна, яка мала бути підставою для оподаткування доходу та посвідчення договору нотаріусом.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У зв’язку з зазначеним, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі–продажу з підстави нечинності звіту в стислій формі про оцінку майна №GC140307-001 від 17 березня 2014 року підлягає задоволенню.

Встановивши, що договір купівлі – продажу житлового будинку від 26 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №2177, є недійсним, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку № 121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями і земельною ділянкою площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020.

З урахуванням того, що суд визнав необґрунтованою вимогу позивача про визнання договору купівлі – продажу житлового будинку недійсним з підстави відсутності згоди позивача на розпорядження спільним майном, але визнав обґрунтованою зазначену вимогу з іншої підстави, позов в цілому підлягає задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статей 137 та 141 ЦПК України. Судові витрати в даній справі складаються з витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу. Розмір витрат на правничу допомогу суд визнає співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню в рівних долях витрати по сплаті судового збору в розмірі 1038 грн. 41 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10800 грн. 00 коп.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 137, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про захист прав власності, визнання правочину недійсним і поділ спільного майна – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу житлового будинку № 121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями і земельною ділянкою площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020, укладеного 26 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 із скасуванням його реєстрації за індексним номером: 11926253 від 26 березня 2014 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку № 121 по вулиці 50 років СРСР (нині Набережна) у селі Вільхівка Харківського району Харківської області з надвірними будівлями і земельною ділянкою площею 0,2259 га, кадастровий номер 6325154001:00:009:0020.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1615 га, кадастровий № 5320485201:01:001:0353.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках на користь позивача ОСОБА_1 суму понесених судових витрат по зазначеній справі у сумі 11838 (одинадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень 41 (сорок одну) копійку, що складається з судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1038 (одна тисяча тридцять вісім) гривень 41 (сорок одна) копійка та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10800 (десять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, а саме в розмірі 5400 (п’ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1, паспорт громадянина України серії МН 154602, виданий Червонозаводським РВ УМВС України в Харківській області 11 лютого 2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання (перебування): АДРЕСА_1, 61003.

Відповідач – ОСОБА_2, паспорт громадянина України серії ММ 138685, виданий Червонозаводським РВ УМВС України в Харківській області 12 березня 1999 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання (перебування): АДРЕСА_2, 04107.

Відповідач – ОСОБА_3, паспорт громадянина України серії ЕЕ 055395, виданий Желєзнодорожним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 20 липня 1999 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, місце проживання (перебування): АДРЕСА_3.

Третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, місце проживання (перебування): вул. Московська, 43/11, м. Київ, 01015.

Повне судове рішення складено 02 липня 2018 року.

Суддя ОСОБА_10