-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.06.2010 року Суддя Московського районного суду м. Харкова Зінченко Ю.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “дітям війни”, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус “Дитина війни” та відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” йому повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але в період 2008-2009 роки відповідач таку допомогу позивачу не виплачував. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення ст. 67 розділу 1 пунктів 2-4.6-8.10-18 п.п.7 п.19, пунктів 20-22, 24-34, п.п.1-6, 8-12, п. 35, пунктів 36-100 розділу 2 “Внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Позивач вважає дії відповідача протиправними та просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, та зобов’язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2008-2009 роки, відповідно до ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”.
Сторони до суду не з’явились, просили розглядати справу за їх відсутністю, про що надали письмові заяви.
Відповідач направив до суду письмові заперечення, у яких просив в задоволенні позову відмовити, оскільки положення Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік” фактично призупинили надання пільг дітям війни та позивачем пропущений строк звернення до суду. Крім того зазначив, що у відповідності зі змінами, внесеними ст. 41 ЗУ “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” до ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. позивачу виплачувалося підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані суду докази вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус “Дитина війни” та відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” йому повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але в 2008 і в 2009 році виплачував в неповному обсязі.
Ці обставини підтверджуються посвідченням позивача, з відміткою про надання йому статусу “Дитина війни”.
Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22.05.2008р. положення ст. 67 розділу 1 пунктів 2-4,6-8.10-18. пунктів 7,19,20-22,24-34, пунктів 1-6,8-12,35,36-100 розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності п.41 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008р», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Отже, відповідач з 22 травня 2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 ст. 71 ЗУ “Про державний бюджет України” ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Позовні вимоги щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2009 рік суд вважає такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Законом України “Про державний бюджет на 2009 рік” дію ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” не зупинено. Відповідно до ч.2 ст. 54 ЗУ “Про Державний бюджет на 2009 рік” розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Відповідним Законом, який встановлює доплату до пенсії дітям війни, є Закон України “Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, відповідач у 2009 році повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” та провести перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2009 рік, з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на відповідача за місцем проживання позивача.
Суд також відхиляє заяви відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду із позовом, через наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 87 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
В своїй заяві позивач просить відновити пропущений строк. Суд вважає, що порушення строку викликане поважними причинами, а саме необізнаністю, юридичною неграмотність та похилим віком позивача, через що пропущений строк підлягає відновленню.
Згідно довідки яка була надана відповідачем, позивачу у 2008р. з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. виплачувалося підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з січня по березень включно 2008р. проводилася виплата у сумі 47 грн. за кожний місяць, з квітня по червень включно 2008р. проводилася виплата у сумі 48,10 грн. за кожний місяць, з липня по вересень включно 2008р. проводилася виплата у сумі 48,20 грн. за кожний місяць, з жовтня по грудень включно 2008р. проводилася виплата у сумі 49,80 грн. за кожний місяць, а всього 579,30грн.; у 2009 році з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. позивачу виплачувалося підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у сумі 49,80 грн. за кожний місяць, а всього 597,60 грн.
В зв’язку з чим суд зобов’язує відповідача здійснити перерахунок до пенсії та провести відповідні виплати позивачу за 2008 рік з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.; та за 2009 рік з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., за відрахуванням суми, яка була нарахована та виплачена позивачу у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно довідки УПФУ в Московському районі м. Харкова за цей період.
Суд розподіляє судові витрати відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 94, 122, 162, 163 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити частково.
Поновити позивачу строк звернення до суду.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Московському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2008 рік з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року; за 2009 рік з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. за відрахуванням фактично нарахованого і сплаченого підвищення до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за цей період.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 (одну) гривню 70 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Московський районний суд м. Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.
Суддя Зінченко Ю.Є.
скопійовано
-
скопійовано
-
