Справа № 766/4526/17

н/п 2/766/1989/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

при секретарі Найдишак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача та стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача та стягнення коштів, посилаючись на те, що 29.09.2016 року між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу №004791 з додатками №1,2, згідно якого предметом лізингу по даному договору є автомобіль SUZUKI Vitara GL. Відповідно до умов договору відповідач зобов’язалася придбати та передати у користування лізингоодержувачу предмет лізингу - автомобіль SUZUKI Vitara GL, а позивач в свою чергу сплатити передплату за транспортний засіб в сумі 41760,00 грн. На виконання умов договору 29.09.2016 року позивачем на рахунок відповідача було перераховано кошти на загальну суму 41760,00 грн. Однак компанія відмовилась передавати предмет договору сплачена сума виявилася комісією за організацію – платежем за оформлення договору. 12.12.2016 року позивач написала заяву на розірвання договору та повернення коштів, але жодної відповіді та коштів не надходило. Таким чином під час попередніх переговорів представником компанії введено її в оману щодо умов виконання договірних зобов’язань, також були порушені її права як споживача, оскільки під час укладання правочину застосовував нечесну підприємницьку діяльність. Просить стягнути з відповідача на совою користь кошти в розмірі 41 760,00 грн. та судові витрати.

Позивач в судове засідання не з’явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав до суду заперечення, в якому просив справу розглядати без їх участі, а позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на недоведеність, необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що укладений між сторонами договір відповідає установленим законом вимогам, необхідним для чинності правочину.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.09.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу №004791 з додатками №1,2, предметом лізингу по даному договору є автомобіль SUZUKI Vitara GL.

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

З копії додатку № 1 до вищевказаного договору вбачається, що вартість предмета лізингу становить 417 600,00 грн., авансовий платіж 208 800 грн., щомісячний платіж 17 400 грн., комісія за організацію 41 760 грн., комісія за передачу 12 528 грн., курс долара США на дату підписання 25,9 грн.

Відповідно до п.4.1.1 лізингодавець зобов’язаний придбати та передати у користування та володіння лізингоодержувача предмет лізингу на умовах цього договору та інших погоджень між сторонами.

Пунктом 4.2.3 встановлено, що лізингоодержувач зобов’язаний у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного Договору.

Відповідно до п.5.1 предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменти сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплатити різницю до вже сплаченого авансового платежу та комісії за організацію на умовах, викладених у п.5.4 цього Договору, а також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмету лізингу.

Пунктом 8.1 встановлено, що складові лізингових платежів та їх суми, визначені в графіку лізингових платежів у додатках № 1 та № 2 до цього договору, які є його невід’ємною частиною.

Відповідно до п.8.2.1 вказаного договору перший лізинговий платіж складається та сплачується в наступній обов’язковій черговості, незалежно від призначення платежу: а) комісійної винагороди за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується в додатку №1 до даного договору; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як: авансовий платіж, який визначений у Додатку №1 до даного Договору; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця пов’язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоодержувача. Розмір Комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений в Додатку №1 до даного Договору.

Частинами 1-3, 5 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п.11-1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до ст.215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч. 1 ст.220, ч.1 ст.224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

З огляду на вищезазначене, слід дійти висновку, що виключно оспорюваний правочин, тобто той, недійсність якого прямо не встановлена законом, можливо визнати недійсним з підстав, передбачених ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також ст.227 ЦК України.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15, який відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України має бути врахований судом при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст.220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що договір фінансового лізингу №004791 від 29 вересня 2016 року, що укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчений.

Ураховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що спірний Договір є нікчемним відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, а відтак не може бути визнаний недійсним, зокрема й з підстав, передбачених ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.227 ЦК України, що є самостійними підставами для визнання недійсними оспорюваних правочинів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №388/371/16, який відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України має бути врахований судом при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Судом встановлено, що 30.09.2016 року на виконання умов вказаного договору ОСОБА_1 перерахувала на рахунок відповідача кошти в сумі 41 760,00 грн., які пунктом 8.2.1 «а» цього Договору та Додатком 1 до нього визначені як комісія за організацію угоди, що підтверджується копією квитанції №МАВ91026 від 30 вересня 2016 року (а.с. 23).

12.12.2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою про розірвання договору фінансового лізингу №004791 та повернення коштів, але жодної відповіді та коштів не надходило.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти, сплачені позивачем на виконання нікчемного правочину в розмірі сумі 41 760,00 грн.

За встановлених обставин суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Також, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача та стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ 38865527, р/р 26004011980145 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 41760,00 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ 38865527, р/р 26004011980145 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області в порядку ст. 355 ЦПК України.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С.І.Майдан

Повний текст рішення суду виготовлений 04.06.2018 року.

Суддя: С.І.Майдан