Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа № 127/13570/15-ц

провадження № 61-4530св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Вінницька міська рада Вінницької області,

відповідачі: Вінницька районна державна адміністрація, ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи: Держземагенство у Вінницькому районі Вінницької області, приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Нідзельська ІринаЄвгенівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Вінницької міської ради та ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2016 року в складі судді Волошина С. В. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2016 рокув складі колегії суддів: Стадника І. М., Вавшка В. С., Войтка Ю. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року Вінницька міська рада Вінницької області звернулася до суду з позовом до Вінницької районної державної адміністрації,

ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Держземагенство у Вінницькому районі Вінницької області, приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Нідзельська І.Є., про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту» передано громадянам у власність земельні ділянки загальною площею 2 га для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення, на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту. На підставі вищезазначеного розпорядження 13 липня 2012 року управлінням Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га серії НОМЕР_1, цільове призначення для індивідуального садівництва. ОСОБА_2 13 грудня 2013 року продав земельну ділянку ОСОБА_1 Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2014 року, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано вищевказане розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року. Територія, на якій знаходиться спірна земельна ділянка, запроектована під розширення міських територій, а саме для розміщення багатоквартирної та громадської забудови Х мікрорайону

м. Вінниці. Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2015 року змінено межі м. Вінниці та Вінницького району Вінницької області, збільшивши територію міста на 4 448,97 га. До складу земель за рахунок яких здійснюється збільшення меж міста входить і земельна ділянка надана на підставі скасованого розпорядження Вінницької районної державної адміністрації.

На підставі викладеного Вінницька міська рада просила визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 від 13 липня 2012 року та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13 грудня 2013 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки підстава для виникнення права власності на земельну ділянку (розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року) скасована судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня

2016 року позов задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, площею 0,1 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, що виданий 13 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_2 У задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки для індивідуального садівництва, площею 0,1 га, який укладений 13 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Нідзельською І.Є., зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відмовлено. Стягнуто з Вінницької міської ради Вінницької області на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн. Стягнути з Вінницької районної державної адміністрації на користь Вінницької міської ради судовий збір в розмірі 243,60 грн. Арешт, накладений на земельну ділянку площею 0,1 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що належить ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 грудня 2013 року на праві приватної власності, що накладений відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2015 року, скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правова підстава для видачі державного акта ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку відпала, тому цей державний акт відповідно до вимог закону необхідно визнати недійсним. Спірна земельна ділянка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта, який на час укладення договору купівлі-продажу не оспорювався та був дійсним, його право на момент укладення правочину було зареєстровано у відповідному Реєстрі, а отже спірна земельна ділянка належала відповідачу ОСОБА_2 на праві власності, яке було зареєстровано у встановленому порядку. Сам по собі факт скасування у подальшому розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 05 липня 2012 року, на підставі якого ОСОБА_2 отримав відповідний державний акт на право власності (на підставі якого зареєстрував своє речове право), не є автоматичною підставою для визнання недійсним укладеного 13 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору про відчуження цього нерухомого майна під час чинності правовстановлюючого документу, на підставі якого вчинявся (посвідчувався) правочин, оскільки закон пов'язує існування обставини, що обумовлює недійсність правочину саме в момент його вчинення. У даному випадку, позивач не позбавлений права ставити питання про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо вважає, що його права порушені.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки постановою суду, яка набрала законної сили, скасовано розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року, тобто відпала правова підстава набуття права власності на спірне майно, тому і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 13 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_2, необхідно визнати недійсним. У момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між відповідачами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 досягнуто домовленість з усіх істотних умов договору, дотримано визначену законом форму правочину, зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 05 липня 2012 року не є підставою для визнання недійсним укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору про відчуження земельної ділянки в момент чинності правовстановлюючого документу на підставі якого вчинявся правочин.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вінницька міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга Вінницької міської ради мотивована тим, що спірна земельна ділянка відповідно до генерального плану м. Вінниці передбачалась для розширення міських територій, тому не могла передаватися Вінницькою районною державною адміністрацією у власність громадянам. Незаконність набуття права власності на вказану земельну ділянку також підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили. На час укладення спірного правочину, який порушує права Вінницької міської ради, останній не було відомо про його існування, однак він є незаконним з моменту його укладення.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1мотивована тим, що спірна земельна ділянка знаходилася за межами населеного пункту, що підтверджується правовстановлюючими документами, тому Вінницька районна державна адміністрація мала право розпоряджатися цієї земельною ділянкою. Разом з тим, у Державному земельному кадастрі вістуні відомості, що вказана земельна ділянка увійшла до меж м. Вінниці. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він є власником спірної земельної ділянки.

У вересні 2016 року Вінницька районна державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу Вінницької міської ради, вказуючи на те, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору, дотримано визначену законом форму правочину, зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Нотаріусу було надано всі документи, які необхідні для посвідчення цього правочину. Скасування розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 05 липня 2012 року не є підставою для визнання недійсним укладеного між ОСОБА_2та ОСОБА_1 договору про відчуження земельної ділянки в момент чинності правовстановлюючого документу, на підставі якого вчинявся правочин. Чинним законодавством не передбачено такої підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, як визнання недійсним рішення районної державної адміністрації.

31 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга Вінницької міської ради підлягає задоволенню, касаційну скаргуОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.

Суди встановили, що розпорядженням голови Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,1805 га, з яких: 2 га - у власність громадянам для ведення садівництва, 0,1793 га - проектні дороги, 0,0012 га - інші землекористувачі (опори ЛЕП), на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Пунктами 2 та 3 вказаного розпорядження вирішено передати громадянам, згідно з додатком, у власність земельні ділянки загальною площею 2 га - рілля, для ведення садівництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність та користування (землі запасу), на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту; видати громадянам, згідно з додатком, державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Додатком до зазначеного розпорядження сформовано список громадян, яким передаються у власність земельні ділянки для садівництва на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, серед яких, під № 9 зазначено ОСОБА_2, якому у власність передається земельна ділянка, площею 0,1 га.

На підставі цього розпорядження від 05 липня 2012 року та на його виконання, Управлінням Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області 13 липня 2012 року видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, яким посвідчено право останнього на 0,1 га земельної ділянки.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на земельну ділянку, право на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 13 липня 2012 року, за ОСОБА_2 право власності зареєстровано 13 липня 2013 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2013 року, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована у межах Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області. Між сторонами проведено відповідні розрахунки.

Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна 13 грудня 2013 року.

Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2015 року № 401-VІІІ «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» вирішено змінити межі м. Вінниці і Вінницького району Вінницької області, збільшивши територію міста на 4 448,97 га земель, з поміж інших у тому числі і за рахунок 956,46 га земель Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2014 року в справі № 127/27702/13, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадян для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту».

Вказаним судовим рішенням встановлено, що територія, якою розпорядилась Вінницька районна державна адміністрація, межує

з м. Вінниця. Згідно з Генеральним планом розвитку м. Вінниці, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 25 липня 1987 року

№ 259 та генерального плану 2007 року, затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 23 листопада 2007 року № 1498 зі змінами

від 01 лютого 2013 року № 1140, та плану зонування м. Вінниці, затвердженого рішенням Вінницькою міської ради Вінницької області

від 04 липня 2008 року № 2012, територія, на якій знаходиться земельна ділянка, запроектована під розширення міських територій, а саме для розміщення багатоквартирної та громадської забудови Х мікрорайону

м. Вінниці.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі викладеного, суди дійшли вірного висновку, що відпала правова підстава для видачі державного акта відповідачу ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Зазначені норми встановлюють нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував право власності, та відповідно обов'язковою державною реєстрацією свого права власності.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що постановою суду, яка набрала законної сили, скасовано розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року, тобто відпала правова підстава набуття права власності на спірне майно, тому і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 13 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_2, відповідно до вимог закону необхідно визнати недійсним.

Разом з тим, не можна погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 грудня 2013 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до роз'яснень викладених у пунктах 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 ЗК України.

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.

Враховуючи системний аналіз вищевикладених норм матеріального права, Верховний Суд вважає, що є безпідставними посилання судів на правомірність укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадян для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту», на підставі якого ОСОБА_2 став власником земельної ділянки та відчужив її, є скасованим судовим рішенням, яке набрало законної сили, отже правова підстава щодо розпорядження останнім цією земельною ділянкою відсутня.

Отже, визнання вищевказаного договору купівлі-продажу недійсним є ефективним та таким, що відповідає вимогам закону, способом захисту порушеного права Вінницької міської ради Вінницької області.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1, що Вінницька районна державна адміністрація Вінницької області мала право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки вказані обставини спростовуються постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2014 року в справі № 127/27702/13, яка має преюдиційне значення для вирішення даної справи.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 13 липня 2012 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в цій частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін.

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений 13 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому судові рішення в цій частині відповідно до статті 412 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вказаних вимог.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Вінницької міської ради Вінницької області задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2016 рокускасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений 13 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для індивідуального садівництва, площею 0,1 га, який укладений 13 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу НідзельськоюІриною Євгенівною, зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

№ 1868.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, площею 0,1 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, що виданий 13 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_2, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С.Ю.Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська