Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 742/634/17

провадження № 61-28414св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача: адвокати ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - приватне акціонерне товариство «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки»,

представники відповідача: Федорків Олександр Ярославович, Гусейнов Артур Рафікович, Войнарська Оксана Ігорівна, Савчук Валерій Ігорович, Мельник ОлександрВолодимирович, Брич Ярослав Олександрович, Коцюбинська Альона Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Бездідько В. М. від 17 травня 2017 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є. від 19 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» (далі - ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 квітня 1992 року він працював на різних посадах у ПрАТ «А/Т тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки». У 2001 році йому присвоєно кваліфікацію машиніста потоково-автоматизованої лінії по переробці тютюну. 15 грудня 2016 року його було звільнено з роботи за систематичне невиконання обов'язків на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 13 грудня 2016 року № 1171-к.

Позивач, вважаючи звільнення з роботи протиправним, просить визнати наказ від 13 грудня 2016 року № 1171-к про його звільнення незаконним, поновити на роботі та стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, а також понесені судові витрати.

Крім того зазначає, що строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі ним не був пропущений, оскільки трудову книжку позивач отримав лише 30 січня 2016 року.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 травня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач мав дисциплінарні стягнення за порушення трудової дисципліни та неодноразово порушував її знову - впродовж одного року з дня застосування стягнення за перше порушення, отже, допустив систематичне порушення трудової дисципліни. Оскільки невиконання трудових обов'язків позивачем було протиправним та мало систематичний характер, суд визнав, що звільнення ОСОБА_4 з роботи відповідало вимогам трудового законодавства. Разом із тим, суд вважав, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався після зачитування йому наказу про звільнення, а саме, 14 грудня 2016 року, а з позовом до суду він звернувся лише 28 лютого 2017 року і питання щодо поновлення встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку при поданні позову не ставив.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 травня 2017 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на правомірність звільнення ОСОБА_4 з роботи. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про правомірність звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпПУ не ґрунтуються на законі, оскільки систематичного порушення позивачем трудової дисципліни не було. За порушення від 12 листопада 2016 року ОСОБА_4 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності на підставі відповідного наказу лише через місяць - 12 грудня 2016 року. Подія ж, яка стала підставою для звільнення позивача, сталася 16 листопада 2016 року, тобто, через 4 дні після попереднього порушення від 12 листопада 2016 року і, відповідно, до винесення наказу про оголошення догани від 12 грудня 2016 року. Відповідно на час скоєння позивачем дисциплінарного проступку 16 листопада 2016 року до нього не було застосовано дисциплінарного стягнення за скоєння такого проступку 12 листопада 2016 року.

При цьому, змінивши рішення місцевого суду шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на правомірність звільнення позивача з роботи, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про пропуск позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки отримавши копію трудової книжки 22 грудня 2016 року, позивач звернувся до суду з позовом лише 28 лютого 2017 року. Причин поважності пропуску строку позивач не навів.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку на звернення до суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, вважаючи, що позивачем пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду, не врахували, що копія наказу про звільнення від 13 грудня 2016 року № 1171-К позивачу не видавалася і не вручалася, тому він не міг оскаржити своє звільнення своєчасно, не знаючи підстав та мотивів свого звільнення. Крім того, суд не роз'яснив право на заявлення вимоги про поновлення строку оскарження та доведення перед судом поважності причин, з яких він пропущений, та наслідки не вчинення таких дій.

У вересні 2017 року ПрАТ «А/Т тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» подало заперечення до касаційного суду, у якому, зазначаючи, що суди дійшли правильного висновку про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з позовом, просило касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - Постанова № 9), за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положень або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Суд установив, що з 06 квітня 1992 року ОСОБА_4 працював на різних посадах у ПрАТ «А/Т тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки». У 2001 році позивачу присвоєно кваліфікацію машиніста потоково-автоматизованої лінії по переробці тютюну.

15 грудня 2016 року ОСОБА_4 було звільнено з роботи за систематичне невиконання обов'язків на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 13 грудня 2016 року № 1171-к.

Підставою для звільнення став проступок, а саме, 16 листопада 2016 року позивач здійснював прибирання обладнання по переробці некондиційних сигарет без захисних окулярів, що є грубим порушенням вимог Інструкції з охорони праці № 1108 машиніста потоково-автоматизованої лінії переробки некондиційних сигарет; Інструкції № 1104 з охорони праці для осіб, які виконують роботи по чищенню обладнання; Посадової інструкції машиніста потоково-автоматизованих ліній перероблення тютюну.

Відповідач вважав таке порушення позивачем вимог Інструкцій з охорони праці повторним, оскільки попереднє порушення допущено 12 листопада 2016 року, за яке позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани на підставі наказу від 12 грудня 2016 року № 1166-к (а. с. 99).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що звільнення позивача за проступок, який мав місце 16 листопада 2016 року та скоєний до винесення догани від 12 грудня 2016 року за вчинений проступок 12 листопада 2016 року, унеможливлює розірвання трудових відносин сторін з ініціативи власника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Разом із тим, погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку для звернення до суду з даним позовом.

Так, вважаючи звільнення з роботи протиправним, позивач 28 лютого 2017 року звернувся до суду з указаним позовом.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з роз'яснень, наведених у пункті 4 Постанови № 9, встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Передбачений у статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов'язки сторін.

Із матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2016 року позивачу було зачитано вголос та надано для ознайомлення наказ від 13 грудня 2016 року № 1171-К про його звільнення.

Відповідно до записів у журналі обліку руху трудових книжок, а також записів у особовій картці позивача, ОСОБА_4 отримав трудову книжку 22 грудня 2016 року, про що особисто розписався.

Апеляційний суд, установивши, що звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України було неправомірним, разом із тим, погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду за захистом свого порушеного права; клопотання про поновлення пропущеного строку позивач не заявляв; на наявність поважних причин пропуску цього строку не посилався.

Проте, суд хоч й дійшов неправильного висновку про те, що при вирішенні позовних вимог про поновлення на роботі підлягають застосуванню положення частини першої статті 233 КЗпП України, однак правильно вирішив спір по суті, та з урахуванням того, що внаслідок ухвалення колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду свого рішення результат по суті спору не зміниться, ухвалені у справі судові рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду слід залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 травня 2017 року в незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 липня 2017 року про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за захистом порушеного права залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило