open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 462/4950/15-ц

провадження № 61-4849св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С.О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., Стрільчука В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця», Відокремлений підрозділ «Львівська дистанція електропостачання» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконуючий обов'язки начальника Відокремленого підрозділу «Львівська дистанція електропостачання» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» ОСОБА_5, Первинна профспілкова організація Відокремленого підрозділу «Львівська дистанція електропостачання» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», Дорожня профспілкова організація Львівської залізниці,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2016 року, ухвалене у складі судді Боровкова Д. О., та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Приколоти Т. І., Тропак О. В., Федоришина А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, уточненим у січні 2016 року, до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця»), Відокремленого підрозділу «Львівська дистанція електропостачання» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі - ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконуючий обов'язки начальника ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» ОСОБА_5, Первинна профспілкова організація ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця», Дорожня профспілкова організація Львівської залізниці, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що з 1984 року постійно працював у ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» на посаді водія, а з 2013 року додатково виконував обов'язки машиніста автовишки і автогідропідіймача.

Вказує, що з 2012 року між ним і керівництвом існує конфлікт у зв'язку з самовільним припиненням виплат надбавок і доплат, іншим порушенням його трудових прав, які він відстоював шляхом звернення до контролюючих органів зі скаргами.

30 квітня 2015 року наказом в. о. начальника ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці скорочено з 1 липня 2015 року займані ним посади водія автотранспортного засобу 1 класу (1 штатна одиниця) і машиніста автовишки і автогідропідіймача 5 розряду (0,3 штатних одиниць).

Позивач вважає, що жодної об'єктивної необхідності скорочувати штат не було, відповідні дії керівництва мають на меті виключно його звільнення у зв'язку з неприязним відношенням. На підтвердження цього свідчить одночасне зі скороченням займаних ним посад введення до штату посади машиніста автовишки і автогідропідіймача 5 розряду (1 штатна одиниця).

Посилається на те, що фактично скорочення штату на підприємстві не відбулося і його звільнення є незаконним, тому просить поновити його на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу і за суміщенням професій машиніста автовишки і автогідропідіймача 5 розряду, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 27 128,60 гривень і у відшкодування моральної шкоди 10 000,00 гривень.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2016 року у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з дотримання вимог законодавства про працю.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо дотримання ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» вимог законодавства про працю при звільненні ОСОБА_4, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, які унеможливили з'ясування фактичних обставин, що мають значення для справи.

Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки його доводам про те, що скорочення займаних ним посад відбулося не у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а через неприязне відношення до нього особисто керівництва ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця».

Заявник зазначає, що на момент видачі наказу про звільнення роботодавець не отримав згоди на розірвання трудового договору від вищого виборного органу профспілкової організації, що підтверджує незаконність звільнення.

Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на умови Колективного договору Львівської дистанції електропостачання на 2013-2015 роки, згідно з пунктом 5.3.6 якого при звільненні працівника за скороченням штату роботодавець зобов'язаний надати профспілковому комітету технологічне і економічне обґрунтування такого звільнення, що зроблено не було.

Вказав на те, що постанова Дорожнього комітету профспілкової організації Львівської залізниці про надання згоди на його звільнення датована 13 серпня 2015 року, в той час як саме засідання президії профспілки відбулося 8 жовтня 2015 року, що свідчить про незаконність цієї постанови. Засідання проведено без його участі, чим порушено вимоги статті 43 КЗпП України.

Заявник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, оскільки йому безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про допит як свідка головного державного інспектора праці ОСОБА_6, який проводив у ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» позапланову перевірку на предмет додержання вимог законодавства з питань праці. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не містять викладу всіх встановлених судами обставин, їх юридичної оцінки і оцінки всіх поданих сторонами доказів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2016 року регіональна філія «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яка є правонаступником Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що власник підприємства на власний розсуд визначає чисельність працівників і штатний розпис, тому керівництво ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» мало передбачене законом право у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці скоротити штат працівників, що свідчить про законність звільнення позивача.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 5 грудня 1984 року прийнятий на роботу на посаду водія автомобіля у механічні майстерніЛьвівської дільниці енергопостачання.

З 18 квітня 2006 року ОСОБА_4 працював на посаді водія автотранспортних засобів ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця».

Згідно з пунктом 1.6 наказу № 976 від 31 грудня 2013 року «Про перегляд доплат працівникам дистанції» на ОСОБА_4 за його згодою покладено виконання обов'язків машиніста автовишки і автогідропідіймача 5 розряду та встановлено доплату за суміщення професій у розмірі 25% його годинної тарифної ставки за фактично відпрацьований час.

Листом від 27 квітня 2015 року ДТГО «Львівська залізниця» запропоновано ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» привести штатний розпис вказаної дистанції у відповідність до вимог чинного законодавства, вивести 0,4 штатної одиниці «Машиніст автовишки та автогідропідіймача» і одну штатну одиницю «Водій автотранспортних засобів» та ввести одну штатну одиницю «Машиніст автовишки та автогідропідіймача», оскільки в обов'язки машиніста входить також керування автомобілем і додаткової оплати за це не передбачено.

Наказом начальника ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» № 82 від 30 квітня 2015 року «Про зміни в штатному розписі» інженера з організації та нормування праці зобов'язано привести штатний розпис по дистанційній майстерні у відповідність до кваліфікаційних вимог довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 64 «Будівельні, монтажні та ремонтно-будівельні роботи. Будівництво метрополітенів, тунелів та підземних споруд спеціального призначення» з 1 липня 2015 року, а саме: вивести посади машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (0,3 штатних одиниці) з часовою тарифною ставкою 15,06 гривень і водія автотранспортних засобів 1 класу (спеціальний автомобіль, вантажопідйомність 4,44 т) (1 штатна одиниця) з часовою тарифною ставкою 13,20 гривень; ввести посаду машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (1 штатна одиниця) з часовою тарифною ставкою 15,06 гривень.

Наказом начальника ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» № 83 від 30 квітня 2015 року «Про вивільнення і працевлаштування працівників дистанційних майстерень» з 1 липня 2015 року скорочено посади машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (0,3 штатних одиниці) з часовою тарифною ставкою 15,06 гривень та водія автотранспортних засобів 1 класу (спеціальний автомобіль, вантажопідйомність 4,44 т) (1 штатна одиниця) з часовою тарифною ставкою 13,20 гривень.

30 квітня 2015 року ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» під підпис повідомило ОСОБА_4 про наступне вивільнення.

Одночасно з повідомленням про наступне вивільнення ОСОБА_4 запропоновано інші посади, вакантні у відповідний період у ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця». Зокрема, позивачу запропоновано посаду машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду з часовою тарифною ставкою 15,06 гривень (1 штатна одиниця), яка вводилася до штатного розпису замість двох виведених посад: машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (0,3 штатних одиниці) та водія автотранспортних засобів 1 класу (1 штатна одиниця).

ОСОБА_4 від усіх запропонованих йому посад відмовився, що ним визнається.

На момент повідомлення по наступне звільнення ОСОБА_4 був профгрупоргом цеху дистанційних майстерень (ЕЧМ) та членом профкому ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця».

15 червня 2015 року ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» звернувся до профспілкового комітету зазначеного відокремленого підрозділу з поданням № 600 від 15 червня 2015 року про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_4 у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

15 червня 2015 року ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» звернувся до Дорожньої профспілкової організації Львівської залізниці, яка є вищим виборним органом профспілки, членом якої являється позивач, з поданням № 601 від 15 червня 2015 року про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_4 у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

16 червня 2015 року Дорожній комітет профспілкової організації Львівської залізниці отримав подання № 601.

25 червня 2015 року у присутності ОСОБА_4 відбулося засідання профспілкового комітету ВП «Львівська дистанція електропостачання ДТГО «Львівська залізниця». Профспілковий комітет, враховуючи, що позивач не погодився на зайняття жодної із запропонованих йому посад, надав згоду на звільнення ОСОБА_4 у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

8 липня 2015 року ОСОБА_4 повторно запропоновано усі вакантні посади у ВП «Львівська дистанція електропостачання» і вакантні посади у ДТГО «Львівська залізниця», від зайняття яких позивач повторно відмовився, що ним визнається.

Наказом в. о. начальника ВП «Львівська дистанція електропостачання ДТГО «Львівська залізниця» № 46 від 8 липня 2015 року ОСОБА_4 звільнено з посади водія автотранспортних засобів 1 класу (спеціальний автомобіль, вантажопідйомність 4,44 т) у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Порівняльний аналіз штатного розпису ВП «Львівська дистанція електропостачання ДТГО «Львівська залізниця» станом на 30 квітня 2015 року та штатного розпису ВП «Львівська дистанція електропостачання ДТГО «Львівська залізниця» станом на 9 липня 2015 року, проведений судами попередніх інстанцій, підтверджує, що зі штату виведено дві посади, а саме: машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (0,3 штатних одиниці) та водія автотранспортних засобів 1 класу (1 штатна одиниця); введено посаду машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (1 штатна одиниця). Загальна кількість штатних одиниць по дільниці станом на 9 липня 2015 року зменшилася на 0,3 штатних одиниці.

13 серпня 2015 року президія Дорожнього комітету профспілкової організації Львівської залізниці постановою № П-27 надала згоду на звільнення ОСОБА_4 у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» від 24 листопада 2015 року № 27 «Про зміну в штатному розписі» посада «Машиніст автовишки та автогідропідіймача 5 розряду» з часовою тарифною ставкою 15,06 гривень виведена зі штатного розпису дистанції; автомобіль ЗІЛ-131, реєстраційний номер ВС 5496АР, на якому працював позивач, передано у ВП «Рівненська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця».

Відповідно до частини третьої статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Пунктом 4.4.6 Положення про ВП «Львівська дистанція електропостачання ДТГО «Львівська залізниця» передбачено, що начальник дистанції, зокрема: здійснює прийом на роботу, переміщення та звільнення працівників згідно з діючого номенклатурою відповідно до встановленого залізницею та чинним законодавством порядку; затверджує штатні розписи підрозділів дистанції і подає на затвердження начальнику Служби електропостачання ДТГО «Львівська залізниця» штатний розпис апарату дистанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірванні власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті цієї статті підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації (стаття 49-2 КЗпП України).

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець вважатиметься таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, у якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Так як обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Суди попередніх інстанцій, встановивши з поданих сторонами доказів, що у ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» відбулися зміни в організації праці шляхом скорочення штату працівників, у зв'язку з чим скорочено займану ОСОБА_4 посаду водія автотранспортних засобів 1 класу (1 штатна одиниця) і посаду машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (0,3 штатних одиниці), обов'язки за якою виконував позивач, дійшли правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 відбулося з передбаченої законодавством про працю підстави.

Оскільки позивача повідомлено про наступне вивільнення за два місяці і двічі запропоновано йому всі наявні у ВП «Львівська дистанція електропостачання» та у ДТГО «Львівська залізниця» вакантні посади за весь період до дати звільнення, від яких він відмовився, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що при звільненні позивача у зв'язку зі скороченням штату працівників роботодавцем дотримано встановлений законодавством про працю порядок.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника, крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (стаття 252 КЗпП України, стаття 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Аналогічні положення встановлені у статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті (частина дев'ята статті 43 КЗпП України).

Судами попередніх інстанцій з поданих сторонами доказів встановлено, що ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» своєчасно звернувся до діючої на підприємстві професійної спілки і до її вищого органу Дорожньої профспілкової організації Львівської залізниці з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_4 у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Згоду профспілкового комітету ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» на звільнення ОСОБА_4 отримано до проведення звільнення наприкінці червня 2015 року; згоду Дорожньої профспілкової організації Львівської залізниці отримано під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки профспілка не дотрималася встановленого законодавством п'ятнадцятиденного строку розгляду подання.

Оскільки діючою на підприємстві професійною спілкою і її вищим виборним органом надано згоду на звільнення ОСОБА_4 у зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про дотримання при звільненні позивача встановлених законодавством про працю гарантій для працівників, обраних до профспілкових органів.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що скорочення займаної ним посади відбулося з метою його звільнення у зв'язку з неприязним відношенням до нього керівництва ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця», оскільки при попередженні ОСОБА_4 про наступне звільнення адміністрація дистанції пропонувала йому для зайняття на вибір всі вакантні посади у підрозділі, а також всі вакантні посади у ДТГО «Львівська залізниця».

Також під час розгляду справи у суді першої інстанції представники ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» неодноразово пропонували ОСОБА_4 зайняти посаду машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду, яка на час розгляду справи продовжувала бути вакантною, тому твердження заявника про спрямованість дій керівництва на його звільнення є безпідставними.

Не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій доводи касаційної скарги про те, що на момент звільнення ОСОБА_4 ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» не отримано згоди на його звільнення від Дорожньої профспілкової організації Львівської залізниці.

Положеннями КЗпП України і Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не передбачено спеціального порядку розгляду вищим виборним органом профспілки, членом якої є вивільнюваний працівник, подання про надання згоди на розірвання трудового договору, тобто такий розгляд відбувається у загальному порядку.

Згідно зі статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» звернувся до Дорожньої профспілкової організації Львівської залізниці з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_4 15 червня 2015 року, проте про прийняте Дорожньою профспілковою організацією Львівської залізниці рішеннядо моменту звільнення позивача (8 липня 2015 року) профспілкою не повідомлено, тому відповідно до статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавець вважав, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Частиною дев'ятою статті 43 КЗпП України передбачено можливість отримання від профспілкової організації згоди або відмови у дачі згоди на розірвання трудового договору з працівником під час розгляду справи судом.

У даній частині статті 43 КЗпП України мова йде про випадки, коли трудовий договір з працівником розірвано без звернення до профспілкової організації, проте її положення можуть застосовуватися і у випадку, коли роботодавець своєчасно звернувся до профспілкової організації із відповідним поданням, проте розгляд подання до прийняття наказу про звільнення не відбувся.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції постановою Президії Дорожньої профспілкової організації Львівської залізниці від 13 серпня 2015 року надано згоду на звільнення ОСОБА_4 у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тому доводи заявника щодо відсутності згоди вищого виборного органу профспілкової організації на його звільнення є помилковими.

Касаційний суд відхиляє посилання заявника на те, що в дійсності постанова президії Дорожньої профспілкової організації Львівської залізниці від 13 серпня 2015 року прийнята 8 жовтня 2015 року, оскільки з поданих профспілковою організацією пояснень щодо документального оформлення засідань Президії вбачаться, що протокол засідання Президії оформлюється і затверджується датою наступного засідання, яке призначається один раз у два місяці.

Безпідставними є твердження ОСОБА_4 щодо порушення роботодавцем умов колективного договору у зв'язку із відсутністю обґрунтування технологічної і економічної потреби такого звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що виведення зі штату ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» займаних позивачем посад водія автотранспортних засобів (1 штатна одиниця) і машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (0,3 штатних одиниці) з одночасним введенням посади машиніста автовишки та автогідропідіймача 5 розряду (1 штатна одиниця) зумовлене необхідністю приведення штатного розпису у відповідність до кваліфікаційних вимог довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників «Будівельні, монтажні та ремонтно-будівельні роботи. Будівництво метрополітенів, тунелів та підземних споруд спеціального призначення», відповідно до положень якого до обов'язків машиніста автовишки та автогідропідіймача відноситься керування автомобілем.

Помилковими є доводи заявника щодо порушення судами першої і апеляційної інстанцій вимог процесуального законодавства у зв'язку з відмовою допитати як свідка головного державного інспектора праці ОСОБА_6, який проводив у ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» позапланову перевірку на предмет додержання вимог законодавства з питань праці.

Згідно зі статтею 50 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи судами попередніх інстанцій свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (стаття 63 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Державним інспектором праці ОСОБА_6 проведено у ВП «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» позапланову перевірку на предмет додержання вимог законодавства з питань праці, за результатами якої порушень законодавства не виявлено, що вбачається зі складеного ним акта № 13-01-051/0050 від 14 липня 2015 року.

Усі встановлені інспектором при перевірці обставини відображені у акті № 13-01-051/0050 від 14 липня 2015 року, який є у матеріалах справи і досліджувався судами попередніх інстанцій.

ОСОБА_4 у зазначеному в уточненій позовній заяві клопотанні про допит державного інспектора праці ОСОБА_6 як свідка не обґрунтовано, щодо яких обставин, які мають значення для справи, може надати пояснення цей свідок.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовлено у заявленому ОСОБА_4 клопотанні в зв'язку з його безпідставністю.

Порушень судами попередніх інстанцій цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено, тому доводи скарги у цій частині безпідставні.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов В.А. Стрільчук

Джерело: ЄДРСР 75099243
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку