Провадження № 22-ц/783/1118/18 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого -судді: Левика Я.А.,

суддів: Ванівського О.М., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області в складі судді Новосада М.Д. від 26 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини, -

в с т а н о в и л а :

рішеннямЧервоноградського міського суду Львівської області від 26 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини - задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_5 у спілкуванні з дочкою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Встановлено ОСОБА_5 спосіб участі у вихованні дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом:

- спілкування щочетверга 16.00 год. по 18.00 год. та у першу і третю неділю місяця з 13.00 год. до 15.00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_4, дружини позивача ОСОБА_7 та матері позивача ОСОБА_8 з покладенням обов'язку вчасного повернення дитини до її місця проживання;

-проведення спільного відпочинку під час канікул тривалістю до 15 (п'ятнадцяти) днів у зимовий та літній період за погодження періоду з матір'ю дитини ОСОБА_4. В решті вимог відмовлено.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_4

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. Вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що нею жодних перешкод ОСОБА_9 у спілкуванні з дочкою не чинилося та не чиниться, натомість останній самоусунувся від виховання дочки ОСОБА_6, оскільки за період з 2015 року і до сьогоднішнього дня відвідував доньку всього декілька разів. Позивач жодного разу не звертався з проханням провести час з дочкою. Зазначає, що при постановленні рішення, суд в основу такого поклав лише пояснення позивача та його домисли з приводу того, що відповідачем чиняться позивачу перешкоди у спілкуванні з дочкою без надання жодних належних та допустимих підтверджуючих документів, відомостей. Крім цього, звертає увагу на те, що розгляд справи здійснювався без участі органу опіки та піклування Виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області. Також, позивачем не надано жодних доказів свого звернення до органу опіки та піклування Виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області. Крім цього, вказує на те, що судом не з'ясовувалося питання чи дійсно позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів; не встановлено істинне відношення дитини до батька, адже про допит дитини та психолога відповідач зверталася неодноразово, однак таке судом залишилося поза увагою.

В судове засідання сторони не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що вони повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що інтереси позивача у судовому засіданні захищала представник, а від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи осіб, що беруть участь у справі в межах доводів позову та апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.3 ст.11, ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 153, 159, ч.2, 3 ст. 157 Сімейного Кодексу України та задовольняючи позов частково, виходив з того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.10.2006 року. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1. На підставі рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24.06.2015 року шлюб між сторонами розірвано. Дитина проживає разом із матір'ю - відповідачкою по справі. Судом встановлено, що позивач цікавиться дитиною, купує їй речі, має бажання спілкуватись із нею та брати участь у її вихованні. Останньому не вдалось добровільно визначити із відповідачкою спосіб його участі у вихованні їхньої спільної дочки. Зі слів позивача, відповідачка негативно налаштовує дитину, не йде на компроміси щодо визначення часу спілкування із дочкою, чим чинить йому перешкоди у її вихованні. Позивач звертався до органу опіки та піклування виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, однак йому було в усній формі повідомлено, що таке звернення є недоцільним, так як рішення з цього приводу носить рекомендаційний характер, та не може зобов'язати відповідачку виконати його. Заперечення відповідачки у тій частині, що вона не чинить жодних перешкод позивачу для участі у вихованні дитини, і причиною недосягнення згоди з цього приводу є небажання дитини спілкуватись, суд до уваги прийняти не може, так як такі дані нею для заперечення вимог позивача і спростовуються обставинами, встановленими судом. Тому, на думку суду, відсутні підстави для позбавлення позивача права спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні. З наданих суду доказів вбачається, що позивач має бажання та необхідні умови для участі у вихованні дочки, піклуванні про неї. Обмежень, які могли би перешкоджати їх спілкуванню, суд не знайшов. Беручи до уваги вищенаведене, суд прийшов до висновку, що участь позивача у вихованні своєї неповнолітньої дочки є доцільною. Однак, виходячи з інтересів дитини та умов її нормального виховання і навчання, а також враховуючи її вік, стан здоров'я, та зважаючи на конфліктні стосунки між сторонами, суд вважав, що доцільним буде визначити такий графік днів для зустрічей позивача із дочкою: щочетверга 16.00 год. по 18.00 год. та у першу і третю неділю місяця з 13.00 год. до 15.00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_4, дружини позивача ОСОБА_11 та матері позивача ОСОБА_8 з покладенням обов'язку вчасного повернення дитини до її місця проживання; та проведення спільного відпочинку під час канікул тривалістю до 15 (п'ятнадцяти) днів у зимовий та літній період за погодження періоду з матір'ю дитини ОСОБА_12. Тому, з врахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають, обставини, які суд вважав встановленими не доведені.

Позивач в особі представника звернувся в суд із даним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди у вихованні позивачем дитини та визначити йому спосіб участі у вихованні дитини щовівторка та п'ятниці з 15.00 год. до 18.00 год. за місцем перебування дитини та один раз на тиждень у вихідний день з чергуванням субота, неділя за місцем свого проживання у м.Сокалі без присутності матері; проводити спільний відпочинок під час канікул тривалістю до 15 (п'ятнадцяти) днів у зимовий та літній період за погодження періоду з відповідачкою.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що 28.10.2006 року між сторонами було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_6. Рішенням суду від 24.06.2015 року шлюб між ними було розірвано. Дитина проживає із відповідачкою. Остання не дає можливості позивачу бачитись та спілкуватись із дитиною, приймати участь у її вихованні, чим чинить перешкоди у здійсненні ним своїх батьківських прав та обов'язків. Вжитими заходами добровільно визначити порядок спілкування з дитиною їм не вдалось. З вини відповідачки позивач позбавлений можливості виховувати доньку, що порушує його права та права дитини. Тому просив позов задовольнити.

Із змісту Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року вбачається таке.

У змісту преамбули вбачається, що держави учасниці Конвенції визнають, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Ч.1 ст. 3 Конвенції вказує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Ч.1 ст. 7 цього ж акту передбачено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно ч.1 ст. 8 Конвенції держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Ч.1 ст. 9 ж передбачає, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Ст. 16 вказує, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Відповідно до ст. 7 Сімейного кодексу України:

1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.

4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 19 СК України:

1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За ст. 141 цього ж Кодексу, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 142 СК України, діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Крім цього, відповідно до ст.ст. 150-153 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Також, згідно ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Також за ст. 157 СК України:

1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.

2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

5. Той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби у порядку, встановленому законом.

Також, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 158 СК України).

Стаття ж 159 Кодексу вказує, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

3. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

5. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Окрім цього за ст. 171 СК України, Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей. Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в прийомній сім'ї, сім'ї патронатного вихователя, дитячому будинку сімейного типу, будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті чи іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.

Зважаючи на вказані вимоги закону питання участі у спілкуванні та вихованні дитини одного із батьків, який проживає окремо потребує скрупульозного, детального з'ясування, вивчення та поспішність, непослідовність та неповнота з'ясування істотних обставин у вирішенні вказаного питання слід вважати суперечить вказаним вимогам закону.

Як вбачається із наведеного питання участі у спілкуванні та вихованні дитини одного із батьків, який проживає окремо може бути вирішено кількома позасудовими способами, спроби вирішення вказаного питання, за якими слід вважати попередніми та дуже важливими етапами вирішення вказаного питання, сам спосіб вирішення якого, зважаючи на специфічність стосунків між батьками, що проживають окремо та дитиною, що проживає із одним із них, має істотне, якщо не вирішальне значення у вирішенні даного питання.

Нестриманість, поспішність у вирішенні цього питання, штучне провокування спору та відстоювання виключно особистих інтересів одним із батьків у вирішенні даного питання має виключено негативні наслідки у взаємостосунках між згаданим колом осіб та навіть у випадку задоволення позову одного із них може призвести до непоправних наслідків для стосунків батьків і дитини, фактичної неможливості спілкування одного з них з дитиною, зокрема, до провокування дитини до неналежної поведінки до іншого із батьків, унеможливлення тим з батьків з ким проживає дитина виконання рішення суду у такій категорії спорів, що фактично у примусовому порядку виконано бути не може. Вказане, в свою чергу, негативно позначається на вихованні дитини, яка не має повноцінного спілкування з обома батьками, або ще гірше при провокуванні дитини до негативної поведінки до того з батьків, який проживає окремо у неї може сформуватися негативне, викривлене ставлення до іншого з батьків, як особи; негативне ставлення до інших членів родини іншого з батьків, тощо, що відповідно не може не впливати негативно на розвиток та формування дитини як особистості.

Зважаючи на вказане, на думку колегії суддів, позасудові способи вирішення питання, що виникло у даному спорі є необхідними, якщо не обов'язковими у даній категорії спорів. А саме такі передбачені законом способи як: спільне вирішення питання виховання дитини (ч.1 ст. 157 СК України); укладення договору щодо здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків (ч.4 ст. 157 СК України); вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (ст. 158 СК України), тощо.

Амбіційна ж поспішність у якнайшвидшому вирішенні вказаного питання в судовому порядку може спричинити виключно негативні, якщо не фатальні наслідки для подальшого спілкування того з батьків з дитиною хто проживає окремо від неї.

Також, як вбачається із наведених норм закону у розгляді справи такої категорії участь органу опіки та піклування представленою належною юридичною особою є обов'язковою, при чому орган опіки та піклування при розгляді спору повинен надати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Крім цього, зважаючи, також, на вік дитини сторін (10 років), на думку колегії суддів, її участь у вирішенні даного спору, теж, була обов'язковою (ст. 171 СК України), зважаючи, також, і на суть заперечень на позов відповідача (а.с. 33-36), характеристики дитини з місця навчання (а.с. 40), а саме враховуючи: дані про певні психологічні особливості дитини; відсутність її належного контакту з позивачем; певні суперечливості щодо вибору позиції по відношенню до почуттів, тощо. Вказане не можна поставити виключно у вину батькові дитини, однак вказане є об'єктивними реаліями, які підтверджені поданими доказами, що не спростовані та не перевірені судом першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи позиція батька у спорі обґрунтована виключно позовною заявою, жодних доказів про те чи дійсно існує спір між ним і відповідачем; жодних даних про факти звернення його до відповідача, органу опіки та піклування, інших органів чи уповноважених осіб з приводу вирішення поставленого ним у позові питання у матеріалах справи, - не має.

Фактично позов слід вважати спробою батька у якнайшвидший спосіб відновити своє, на його думку, порушене право без врахування інтересів інших осіб цього конфлікту, зокрема, відповідача, а в першу чергу дитини сторін.

Відповідач же, частково намагаючись вплинути на вирішення спору, сприяла можливості вирішення спірного питання, а саме подала докази про місце та час навчання дитини, відвідування дитиною гуртків (довідки а.с. 37-39), подала характеристику дитини (а.с. 40), подала дані із місця навчання дитини про відвідування позивачем місця навчання ( довідка а.с. 41), вказувала на особливості життєвого ритму дитини, її особливості, як особи, зокрема, психологічні схильності, тощо.

Однак ні позивачем, ані судом першої інстанції належної оцінки вказаному надано не було та спосіб вирішення спірного питання слід вважати жодним чином не вирішив конфліктності у цьому питання між подружжям та порушив права та інтереси дитини, про гарантування захисту яких законом йшлося вище.

Суд апеляційної інстанції зважаючи на обмежені можливості на противагу суду першої інстанції, не взмозі у повній мірі, як суд першої інстанції, маючи інші повноваження по суті розгляду справи, дослідити обставини, що мають істотне, визначальне значення у розгляді справи такої категорії.

Зважаючи на вказане вирішення вказаного спору у спосіб здійснений судом першої інстанції слід вважати таким, що не відповідає вимогам закону, таким, що порушує права в першу чергу дитини сторін, а також і відповідача.

Так, не вирішення вказаного питання у позасудовому порядку позивачем; не сприяння у вирішенні такого в позасудовому порядку судом; незалучення до процесу вирішення такого питання органу опіки та піклування незважаючи на пряму вимогу закону та додатково зважаючи на те, що такий наділений відповідними можливостями та повноваженнями щодо вирішення такого роду питань та має більші можливості безпосереднього вивчення істотних обставин, що мають значення (зокрема, не відвідання уповноваженими представниками місця проживання батьків та дитини; не з'ясування складу сімей сторін та умов та режиму проживання та спілкування у сім'ях сторін; не з'ясування ритму життя сторін та дитини сторін безпосередньо; не з'ясування їх позиції щодо спірного питання у іншій ніж судове засідання обстановці, у якій особи, особливо дитина може поводити себе вимушено та неприродно; не допит осіб, що мають близькі стосунки із сім'ями сторін та дитиною або ними особисто; та ін.); відсутності висновку органу опіки та піклування з приводу спірного питання; не залучення до участі у вирішення спірного питання безпосередньо дитини сторін, у відповідному передбаченому законом порядку із дослідженням відповідних висновків психологів, допиту, зокрема, їх (психологів, а за необхідності і педагогів) у судовому засіданні, участь їх при наданні пояснень дитиною, тощо; не дослідження поданих відповідачем та витребуваних судом документів з врахуванням зібраних попередньо даних та наданням, зокрема, і органу опіки та піклування висловитись з цього приводу слід вважати таким, що здійснено без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

Висновки ж суду слід вважати обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають, обставини, які суд вважав встановленими не слід вважати доведеними.

Враховуючи вказане, а також неможливість усунення вказаного судом апеляційної інстанції, про що йшлося, оскільки суд апеляційної інстанції не може підміняти собою ні орган опіки та піклування, ні суд першої інстанції та позбавлений відповідних повноважень вказаних органів та не може усунути усі наведені вище недоліки, які повинні бути усунуті, зважаючи, також, і на зміну обставин у взаємовідносинах сторін і дитини, що відбулися за значний період часу у розгляді справи у суді, - рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Вказаним слід доводи апеляційної скарги визнати обґрунтованими та таку задовольнити.

Вказане не позбавляє позивача права на звернення до суду для вирішення спірного питання (у випадку коли спір і надалі триває) з врахуванням нових обставин, що виникли; взаємовідносин сторін у своїх сім'ях та взаємовідносин між ними та дитиною; з намаганням вирішенням спірного питання у позасудовому порядку, у способи передбачені законом, про що йшлося.

Відповідно до задоволених вимог скарги слід вирішити питання судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 лютого 2018 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні та визначення способу участі у вихованні дитини - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1057,2 грн. сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 04 липня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: О.М. Ванівський

М.М. Шандра