Справа №461/4182/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2018 року Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря Збожної О.Р.,

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ві ОСОБА_3», третя особа ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору,

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Ві ОСОБА_3», третя особа ОСОБА_4, в якому просить визнати недійсним кредитний договір №KF52029 від 04.09.2008р., укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», визнати недійсною додаткову угоду до вказаного кредитного договору від 24.03.2009 року, укладену між ОСОБА_2 та ВАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» та визнати недійсною додаткову угоду №2 до вказаного кредитного договору від 18.08.2014 року, укладену між ОСОБА_2 та ПАТ «ВіЕс Банк».

Позов мотивує тим, що 04 вересня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ві ОСОБА_3», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №KF52029, згідно якого останній отримав кредит в сумі 120 000,00 доларів США строком на 15 років. Однак, на думку позивача, такий договір кредиту є таким, що не відповідає чинному законодавству, оскільки не відповідає актам цивільного законодавства, зокрема ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанові правління НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Так, зокрема позивача не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Також, вважає умови договору несправедливими, що має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обовязків.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, дала пояснення аналогічні доводам викладеним у позові. Просить позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила з мотивів безпідставності. В судове засідання 27.06.2018 року не зявилась, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, згідно якої позов заперечила та просить відмовити в задоволенні позову.

Третя особа в судове засідання не зявилась, хоч про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що 04 вересня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ві ОСОБА_3», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №KF52029, згідно якого останній отримав кредит в сумі 120 000,00 доларів США строком на 15 років зі сплатою 12,5% річних /Т.1 а.с.10-12/.

24.03.2009 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «Ві ОСОБА_3», було укладено додаткову угоду до кредитного договору №KF52029 від 04.09.2009р. /Т1 а.с.12/.

18.08.2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Ві ОСОБА_3» було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору №KF52029 від 04.09.2009р. /Т1 а.с.13-28/.

За положеннями статей 626628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору. Згідно ч.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства впливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно пункту 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного, визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням його особистих потреб.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, регулюються відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг (п.4.6), визначається, що сама по собі фінансова послуга надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Фінансовий кредит це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під проценти.

Зміст зазначених правових норм свідчить про те, що банк фінансова установа, яка надає певний спектр послуг за бажанням клієнта, що має свій прояв в наданні матеріального блага клієнту, за його особистим замовленням для задоволення його особистих потреб. В основі цих взаємовідносин лежить договір, укладенню якого передує звернення потенційного позичальника до банку. Таке звернення клієнта відображається в його заяві із зазначенням параметрів суми кредиту та іншу необхідну інформацію.

Згідно розділу 8 «Детальний розпис сукупної вартості кредиту для позичальника», п.п.10.5, 10.12 кредитного договору, сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови. Цей Договір відображає повне розуміння Сторонами його предмету та інших питань, зазначених в цьому Договорі.

Згідно анкети-заяви ОСОБА_2 на отримання споживчого кредиту з додатками, останній своїм підписанням вказаної заяви з додатками підтвердив факт отримання в повному обсязі інформації щодо кредитування, що передбачено п.2 ст.11 Закону України / Т.1 а.с.64-67/.

Крім того, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 був ознайомлений із сукупною вартістю наданого кредиту, що підтвердила своїм підписом /Т.1 а.с.69-70/.

Вищенаведене свідчить про те, що спірний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови. Відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, позивачем не надано жодних доказів, які вказували на навмисне введення позивача в оману, як і самого факту обману.

Тобто, твердження позивача є надуманими та необґрунтованими, оскільки останній був належно ознайомлений зі всіма істотними умовами договору, погодився на ці умови, а також користувався наданим йому кредитом.

З наведених вище підстав, суд відхиляє доводи позивача про те, що його не було в повному обсязі ознайомлено із сукупною вартістю кредиту.

Крім того, суд відхиляє і доводи позивача на несправедливість умов кредитного договору з тих підстав, що у п.3.8 кредитного договору передбачено одночасне стягнення з позичальника пені та штрафу, оскільки у розділі 6 «Відповідальність сторін» кредитного договору чітко розписано, що пеня і штраф застосовуються за різні види порушень, а тому така умова договору не суперечить приписам ст.61 Конституції України.

Приймаючи до уваги вищенаведені доводи та мотиви, суд не знаходить законних підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання недійсними додаткових угод від 24.03.2009 року та від 18.08.2014 року.

Таким чином, права позивача, при укладенні та виконанні вищезазначеного договору порушені не були, оспорюваний договір та додаткові угоди відповідають вимогам законодавства України, жодних порушень законодавства при укладенні та виконанні договору відповідачем не допущено, а тому приходить до переконання про безпідставність позовних вимог та вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.

Повний текст рішення виготовлено 04.07.2018 року.