open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
32 Справа № 910/13057/16
Моніторити
Ухвала суду /31.01.2019/ Господарський суд м. Києва Постанова /10.12.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /15.11.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /03.07.2018/ Касаційний господарський суд Постанова /03.07.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /15.06.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /15.06.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /04.06.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /31.05.2018/ Касаційний господарський суд Постанова /25.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Постанова /16.04.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /05.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.03.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /19.03.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /27.02.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /27.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /09.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /05.02.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /30.01.2018/ Господарський суд м. Києва Постанова /28.03.2017/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /20.03.2017/ Вищий господарський суд України Постанова /31.01.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.11.2016/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /20.10.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /04.10.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /23.08.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /21.07.2016/ Господарський суд м. Києва
Це рішення містить правові висновки
Це рішення містить правові висновки
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № 910/13057/16
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /31.01.2019/ Господарський суд м. Києва Постанова /10.12.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /15.11.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /03.07.2018/ Касаційний господарський суд Постанова /03.07.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /15.06.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /15.06.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /04.06.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /31.05.2018/ Касаційний господарський суд Постанова /25.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Постанова /16.04.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /05.04.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.03.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /19.03.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /27.02.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /27.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /09.02.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /05.02.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /30.01.2018/ Господарський суд м. Києва Постанова /28.03.2017/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /20.03.2017/ Вищий господарський суд України Постанова /31.01.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.11.2016/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /20.10.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /04.10.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /23.08.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /21.07.2016/ Господарський суд м. Києва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13057/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. (далі - Уповноважена особа ФГВФО), до якої приєднався Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, і касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент)

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 (колегія суддів: Скрипка І.М. ( головуючий), судді Шаптала Є.Ю., Михальська Ю.Б.)

за скаргою Національного банку України (далі - НБУ)

на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Рубель Інни Вікторівни (далі - державний виконавець Рубель І.В.)

за позовом Уповноваженої особи ФГВФО до НБУ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО),

про стягнення грошових коштів та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

НБУ звернувся до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив: визнати неправомірними рішення та дії головного державного виконавця Рубель І.В. щодо винесення постанови від 15.01.2018 про відкриття виконавчого провадження № 55531924; визнати неправомірною і скасувати постанову державного виконавця Рубель І.В. про відкриття виконавчого провадження № 55531924 від 15.01.2018 (далі - Постанова від 15.01.2018); зобов'язати державного виконавця Рубель І. В. повернути Уповноваженій особі ФГВФО наказ господарського суду міста Києва від 10.02.2017 з даної справи.

Скарга мотивована тим, що державний виконавець Рубель І.В. після звернення до неї публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" із заявою про примусове виконання судових рішень зі справи № 910/13057/16 була зобов'язана повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки НБУ належить до системи державних органів, а тому виконання рішень у зазначеній справі належить до компетенції Державної казначейської служби України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2018 (суддя Шкурдова Л.М.) у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що: НБУ не доведено і матеріалами справи не підтверджується наявність у нього статусу бюджетної установи, одержувача чи розпорядника бюджетних коштів, не доведено наявності відкритих рахунків в органах Державної казначейської служби України; відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, Відділу примусового виконання рішень Департаменту підвідомчі рішення, за якими боржником є НБУ, тому державним виконавцем правомірно винесено Постанову від 15.01.2018.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 зазначену ухвалу від 27.02.2018 скасовано; скаргу на дії державного виконавця задоволено; визнано неправомірними рішення та дії державного виконавця Рубель І.В. щодо винесення Постанови від 15.01.2018; визнано неправомірною і скасовано Постанову від 15.01.2018; зобов'язано державного виконавця Рубель І. В. повернути Уповноваженій особі ФГВФО наказ господарського суду міста Києва від 10.02.2017 зі справи № 910/13057/16.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що: на виконавчі документи, за якими боржником виступає НБУ, поширюється дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; обов'язок органів Державної казначейської служби України щодо виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, є безумовним, отже, не залежить від наявності в органах казначейської служби відкритих рахунків, а у випадку їх відсутності виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, відбувається за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.

Уповноважена особа ФГВФО в касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить зазначену постанову зі справи скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 27.02.2018 - залишити в силі.

Згідно з доводами Уповноваженої особи ФГВФО, викладеними в касаційній скарзі:

- апеляційним господарським судом неповно досліджено обставини справи, не враховано, що НБУ не доведено порушень державним виконавцем Рубель І.В. вимог Закону України "Про виконавче провадження" і Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а тому у суду були відсутні підстави для задоволення скарги НБУ на дії державного виконавця;

- судом апеляційної інстанції не було здійснено застосування закону, який підлягав застосуванню;

- апеляційним господарським судом копію відповіді Державної фіскальної служби від 12.02.2018 прийнято як доказ з порушенням частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

ФГВФО у заяві про приєднання до касаційної скарги в порядку статті 297 ГПК України підтримав вимоги касаційної скарги Уповноваженої особи ФГВФО та просив скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу господарського суду міста Києва від 27.02.2018 - залишити в силі.

З касаційною скаргою також звернувся Департамент, який, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, неправильну правову оцінку обставин справи, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу господарського суду міста Києва від 27.02.2018 - залишити в силі.

Так, за доводами Департаменту, наведеними в касаційній скарзі, відповідно до чинного законодавства України НБУ є державним органом, проте не має відкритих рахунків в органах казначейства та не є розпорядником і одержувачем бюджетних коштів, тоді як Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845), передбачають виконання таких рішень шляхом списання коштів з рахунків боржника - органу державної влади за наявності відкритих рахунків в органах Державної казначейської служби.

НБУ подав відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи ФГВФО, в якому зазначив про безпідставність її доводів та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві листом від 15.06.2018 № 14-12/1111-6/08 довело до Верховного Суду інформацію стосовно того, що воно не має правових підстав для виконання судового рішення, боржником в якому є НБУ, оскільки останній не перебуває на казначейському обслуговуванні й не має в органах казначейства відкритих рахунків.

Під час касаційного провадження від Уповноваженої особи ФГВФО надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи. Враховуючи те, що Верховний Суд відповідно до статті 300 ГПК України має обмежені процесуальні повноваження, відповідне клопотання долучене до матеріалів справи, але додані до нього докази Судом не приймаються до розгляду та не оцінюються.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2016 позов задоволено частково: стягнуто з НБУ на користь позивача отриманий купонний дохід у розмірі 46 373 816,85 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 245 361 000,00 грн.; визнано за позивачем право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000186159 у кількості 100 695 шт., загальною номінальною вартістю 70 486 500,00 грн. У частині позовних вимог про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та про скасування нарахованої і стягнутої пені в позові відмовлено;

- постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2016 скасовано частково, викладено резолютивну частину в новій редакції, згідно з якою позов задоволено частково: стягнуто з НБУ на користь позивача отриманий купонний дохід у розмірі 46 373 816,85 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 245 361 000,00 грн., 3 % річних у розмірі 934 869 грн., інфляційні втрати в розмірі 698 488,14 грн.; визнано за позивачем право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000186159 у кількості 100 695 шт., загальною номінальною вартістю 70 486 500,00 грн. У частині позовних вимог про стягнення решти інфляційних втрат, 3 % річних та про скасування нарахованої та стягнутої пені в позові відмовлено;

- на виконання зазначеної постанови видано наказ від 10.02.2017 № 910/13057/16;

- державним виконавцем Рубель І.В. на підставі статей 3, 4, 24-27 Закону України "Про виконавче провадження" винесено Постанову від 15.01.2018 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 10.02.2017 № 910/13057/16, зобов'язано боржника протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження подати декларацію про доходи та майно, стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 29 356 755,33 грн.;

- тоді ж, 15.01.2018, державним виконавцем Рубель І.В. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень № 55531552, № 55531710, № 55531838, № 55531924, № 55532041 у зведене виконавче провадження № 55539087.

Причиною звернення зі скаргою на дії державного виконавця стала незгода НБУ з прийнятою Постановою від 15.01.2018.

За приписами статей 115, 116 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до положень статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому Законом України "Про виконавче провадження", крім органів державної виконавчої служби, визначено й інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду (частини перша і друга статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (застосовується Касаційним господарським судом в редакції, що діяла на момент винесення Постанови від 15.01.2018).

Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно зі статтею 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

У пункті 3.1 рішення Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009 зазначено, що Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про Національний банк України" НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Враховуючи викладене, дослідивши наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким НБУ за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на виконавчі документи, за якими боржником виступає НБУ, поширюється дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Порядок № 845.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 53 Закону України "Про Національний банк України" передбачені гарантії невтручання. Так, за змістом зазначеної норми не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та цим Законом.

Отже, оскільки наказ господарського суду міста Києва від 10.02.2017 зі справи № 910/13057/16 не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, Касаційний господарський суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість наведених у скарзі НБУ доводів стосовно того, що дії державного виконавця Рубель І.В. щодо винесення Постанови від 15.01.2018 є неправомірними, оскільки державний виконавець зобов'язаний був повернути такий виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на те, що НБУ є державним органом, і виконання судового рішення про стягнення грошових коштів у такому випадку належить до компетенції Державної казначейської служби.

В обґрунтування касаційної скарги Департамент посилається на те, що НБУ не має відкритих рахунків в органах казначейства, тоді як Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Порядок передбачають можливість здійснення списання коштів з боржника - органу державної влади за наявності таких рахунків.

Водночас Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не передбачено такого винятку щодо поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим чинним законодавством України.

У контексті зазначеного Суд бере до уваги, що відповідно до підпункту 2 пункту 4, підпунктів 2 і 7 пункту 5 Порядку органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Тобто навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення саме компетентним органом, адже ефективна і законодавчо, і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов'язком держави.

Суд касаційної інстанції також виходить з того, що застосування норм Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у спосіб, який визначений Департаментом, створює ситуацію правової невизначеності, що суперечить принципу верховенства права, а також призводить до порушення однієї з основних засад судочинства (обов'язковість судових рішень) та міжнародних зобов'язань України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 зі справи "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграфу 1 статті 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04), а також у низці інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У пункті 53 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка, у справі "Ромашов проти України", у справі "Дубенко проти України" та у справі "Козачек проти України"). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі "Шмалько проти України"). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" і у справі "Крищук проти України").

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи Касаційний господарський суд вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, є необґрунтованими та зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права, спростовуються висновками господарського суду апеляційної інстанції, зробленими на підставі системного аналізу правових норм, що регулюють виконання судових рішень.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, доводи заявників касаційних скарг про порушення норм процесуального і матеріального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду Касаційний господарський суд не вбачає.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційних скарг та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг.

Водночас клопотання Департаменту, викладене в заяві про усунення недоліків касаційної скарги, щодо повернення судового збору, надміру сплаченого згідно з платіжним дорученням від 18.05.2018 № 537, підлягає задоволенню відповідно до пункту 1 частини першої та частини другої статті 7 Закону України "Про судовий збір", за змістом яких сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, який повертається в розмірі переплаченої суми. Оскільки згідно з підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на ухвалу - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01 січня 2018 року становить 1 762 грн., Департаменту слід повернути з Державного бюджету України 1 762 грн. (3 524 грн. сплачений судовий збір - 1 762 грн. - розмір судового збору, визначений законом).

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 зі справи № 910/13057/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є., до якої приєднався Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, та касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - без задоволення.

2. Повернути Міністерству юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) з Державного бюджету України 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. судового збору за подання касаційної скарги, надміру сплаченого за платіжним дорученням від 18.05.2018 № 537 (примірник платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Джерело: ЄДРСР 75081973
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку