КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2018 р. Справа№ 910/1661/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Отрюха Б.В.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 27.06.2018

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 (повний текст рішення складено - 26.04.2018)

у справі № 910/1661/18 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК"

до Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК"

про стягнення 9 821 105, 18 дол. США та 40 637 446, 33 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство "УКРСОЦБАНК" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" (далі - відповідач) про стягнення 9 821 105,18 дол. США та 40 637 446,33 грн., з яких: 8720000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 939117,51 дол. США - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом, 37763929,23 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 161987,67 грн. - 3% річних від простроченої суми повернення кредиту, 2873517,10 грн. - заборгованість по пені за прострочення сплати процентів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 51-Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на користь Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" заборгованість за кредитом у сумі 8 720 000,00 доларів США, прострочену заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 939 117,51 доларів США, пеню за несвоєчасне повернення кредиту 37 671 923,88 грн., 3% річних від простроченої суми повернення кредиту у сумі 161 987,66 доларів США, заборгованість по пені за прострочення сплати процентів у сумі 2 823 023,81 грн. та судовий збір у розмірі 616 427,88 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором № 51-Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013 не виконав, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст. 1082 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що позивачем не було належним чином повідомлено відповідача про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором. Також, вказав, що суд першої інстанції не врахував, що, позивач не надав відповідачу платіжне доручення (або банківську виписку) про перерахування позивачем третій особі 616 813 961,60 грн. від 21.04.2017 на виконання договору факторингу, тому відповідач правомірно не здійснював позивачу платежі. Зазначив, що меморіальний ордер не є доказом, який підтверджує перерахування грошових коштів на виконання договору факторингу. На думку відповідача, він не порушив зобов'язання перед позивачем, тому відсутні підстави для нарахування пені та трьох відсотків річних.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві зазначив, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того вказав, що боржник про укладення договору факторингу був повідомлений належним чином, а саме листами №06-186/67-6743 від 28.04.2017, №19-011-3932 від 10.05.2017, №06-186/58-633 від 17.05.2017. Також, 09.06.2018 на підтвердження укладення договору факторингу позивачем та третьою особою було підписано та відправлено на адресу боржника спільний лист, в якому викладалися обставини переходу прав вимоги за кредитним договором і договорами застави та надсилався нотаріально засвідчений витяг договору факторингу. Зазначив, що позивачем було надано копію меморіального ордеру про перерахування коштів, що відповідно до норм чинного законодавства є належним доказом перерахування коштів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2018 справу №910/1661/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Отрюх Б.В. та Разіна Т.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 розгляд справи №910/1661/18 призначено на 20.06.2018.

Розпорядженням №09.1-08/1578/18 від 20.06.2018 Київського апеляційного господарського суду у зв'язку із перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці, відповідно до підпункту 2.3.25. пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1661/18.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 прийнято апеляційну скаргу №910/1661/18 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у складі головуючого судді: Майданевича А.Г., суддів Отрюха Б.В. та Шаптали Є.Ю. до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 розгляд справи відкладено на 27.06.2018.

19.06.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в якому просив скасувати судове рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 та закрити провадження у справі. Вказане клопотання обгрунтовано тим, що 06.06.2108 відповідач здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором № 51-Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013 перед відповідачем, тому, на думку позивача, відсутній предмет спору.

20.06.2018 та 22.06.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача надійшли клопотання про закриття провадження у справі.

Обґрунтовуючи подані клопотання відповідач зазначив, що 06.06.2018 між Публічним акціонерним товариством "УКРСОЦБАНК" та Публічним акціонерним товариством "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" укладено договір про врегулювання взаємовідносин сторін по договору про відкриття кредитної лінії № 51-Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013 (далі - договір про врегулювання), за яким відповідачем на виконання умов договору кредитної лінії здійснене повернення кредиту в розмірі 8 720 000,00 доларів США та сплачені проценти за користування кредитом за період з 05.03.2017 року по 05.06.2018 включно в розмірі 1 311 807.96 доларів США. Крім того, відповідно до п. 4 договору про врегулювання, сторони домовились вважати припиненими усі зобов'язання позичальника перед банком за договором кредитної лінії, та, відповідно, договорами забезпечення, укладеними в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії, в зв'язку з чим, банк протягом 5 (п'яти) календарних днів подає реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна належним чином складену заяву про припинення застави та виключення з реєстру відповідного запису.

Таким чином, станом на 06.06.2018 усі зобов'язання сторін за договором про відкриття кредитної лінії №51 -Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013, права вимоги за яким відступлені на користь банку на підставі договору факторингу №002-Р/17-П8В від 21.04.2017, укладеного між банком та ПАТ «Сбербанк» є припиненими, а отже, на думку відповідача, відсутній предмет спору у справі №910/1661/18.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 27.06.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним поштовими повідомленням, наявним у матеріалах справи.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов'язковою в судове засідання не визнавалась, та враховуючи відсутність заперечень представників позивача та відповідача про розгляд справи у їх відсутність, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначеного представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 27.06.2018, обговоривши із учасниками процесу заяву Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" про зміну назви на Акціонерне товариство "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ", колегія суддів ухвалила: здійснити зміну назви Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на Акціонерне товариство "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ".

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні 27.06.2018 заявили клопотання про поновлення строків на подання клопотання про закриття провадження у справі у зв»язку з тим, що борг був погашений 06.06.2018. Дані клопотання колегія суддів задовольняє та поновлює сторонам строк на їх подання, який пропущений з поважних причин.

Оглянувши заявлені сторонами у справі клопотання, колегія суддів ухвалила: прийняти рішення стосовно заявлених клопотань за результатами розгляду апеляційної скарги Акціонерне товариство "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ", оскільки сторони у справі просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким закрити провадження у справі за відсутністю предмету спору, тобто необхідно з»ясувати всі обставини справи та перевірити докази на їх підтвердження.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.06.2018 підтримував доводи апеляційної скарги, проте, з урахуванням заявлених клопотань про закриття провадження у справі просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 та закрити провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 27.06.2018 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, проте, з урахуванням заявленого клопотання про закриття провадження просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 та закрити провадження у справі з відсутністю предмету спору.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 05.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "СБЕРБАНК" (далі - кредитор) та Публічним акціонерним товариством "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" (далі - позичальник) укладено договір №51-Н/13/29/КЛ-КБ на відкриття відновлюваної кредитної лінії (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов'язується протягом 12 календарних місяців надавати послуги з відкриття та обслуговування відновлювальної лінії в національній валюті у розмірі 12 500 000,00 (дванадцять мільйонів п'ятсот тисяч) доларів США 00 центів позичальникові, а позичальник - прийняти і оплатити такі послуги, у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом та повернути кредит відповідно до умов цього договору і виконувати інші умови цього договору. В межах ліміту кредитної лінії банк зобов'язується надавати позичальнику на умовах цього договору кредитні кошти (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується використовувати кредит за цільовим призначенням.

Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з загальним лімітом 12 500 000,00 (дванадцять мільйонів п'ятсот тисяч) доларів США 00 центів. Цільове призначення (мета) кредиту: на поповнення обігових коштів, рефінансування кредитної заборгованості. Позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, визначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами. Строк кредитування: 12 місяців. Кредитна лінія відкривається з 05 вересня 2013 року. Останній день кредитної лінії 04 вересня 2014 року.

У відповідності до п. 2.1 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 12% дванадцять) процентів річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту), до дня повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом враховується перший та не враховується останній день користування кредитом. За кожен період банк надає позичальнику підтверджуючий документ (відомість, звіт) про нараховані проценти.

Проценти, нараховані відповідно до пункту 2.1 цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 5 (п'яти) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому, під "періодом" сторони розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору "дата", вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (т.ч. проценти за кредитом за такий день враховуються) (п. 2.3. кредитного договору).

Згідно з п. 2.4 кредитного договору, проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.2 цього договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту, враховуючи абзац 2 п. 2.1.

Сторони в пункті 3.1 кредитного договору встановили, що ціна (процентна ставка) цього договору, у межах встановленого строку кредитування, встановлюється в розмірі 12 % (дванадцять) процентів річних. Процентна ставка розраховується за методом факт/факт. При цьому під методом "факт/факт" сторони розуміють нарахування процентів по договору за фактичне число календарних днів користування кредитом, виходячи з фактичної кількості календарних днів у місяці.

Приписами пункту 4.1 кредитного договору передбачено, що строк кредитування: кредитна лінія вкривається 05.09.2013 строком на 12 (дванадцять) місяців або до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно з умовами цього договору.

Пунктом 7.3 кредитного договору визначено, що за несвоєчасну сплату кредиту та/або процентів за користування кредитом та/або процентів за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення , обчисленої від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов'язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення прострочено заборгованості.

Пеня розраховується банком щоденно за кожен день прострочення: в національній валюті - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в національній валюті; в гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в іноземній валюті, та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовляються, нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань (щодо строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Сплата штрафних санкцій (неустойки, пені) за цим договором не звільняє позичальника від відшкодування збитків, завданих банку, в повному обсязі.

У подальшому між ПАТ "СБЕРБАНК" та ПАТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" вносились зміни до кредитного договору згідно із договорами про внесення змін, а саме: договір про внесення змін №1 від 01.04.2014; договір про внесення змін №2 від 27.08.2014; договір про внесення змін №3 від 28.11.2014; договір про внесення змін №5 від 31.03.2015; договір про внесення змін №6 від 08.11.2015; договір про внесення змін №7 від 30.09.2015; договір про внесення змін №8 від 12.02.2016, договір про венсення змін №9 від 30.06.2016.

21.04.2017 між Публічним акціонерним товариством "СБЕРБАНК" (далі - клієнт) та Публічним акціонерним товариством "УКРСОЦБАНК" (далі - фактор) укладений договір факторингу №002-F/17-USD (далі - договір факторингу).

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржника за основним договорами в розмірі та на умовах передбачених цим договором.

Опис, характеристика, обсяг та розмір прав грошової вимоги до боржника за основними договорами, що відступаються відповідно до умов цього договору зазначені в додатку № 1 до цього договору (п. 2.2 договору факторингу).

Приписами пункту 2.3 договору факторингу передбачено, що права грошової вимоги вважаються відступленими фактору в день сплати фактором в повному обсязі грошових коштів, передбачених п.3.2. цього договору.

У відповідності до 3.1 договору факторингу загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного договору становить 696090048,59 грн.

Фактор зобов'язаний перерахувати клієнту грошові кошти в розмірі 616813961,60 грн. в день підписання цього договору на рахунок клієнта (п. 3.2. договору факторингу).

Сторони в пункті 4.1 додатку № 1 до договору факторингу встановили, що в порядку та на умовах, визначених договором факторингу відступаються наступні права:

Права грошової вимоги за договором про відкриття кредитної лінії №51-Н/13/29/КЛ- КБ від 05.09.2013 (основний договір 4), укладеним між клієнтом та боржником (Публічним акціонерним товариством "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"), а саме: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до кредитного договору №51-Н/13/29/КЛ- КБ від 05.09.2013 в сумі 8 720 000,00 доларів США 00 центів, що в еквіваленті за офіційним курсом встановленим НБУ на дату підписання договору становить 233 318 720,48 (двісті тридцять три мільйони триста вісімнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 48 копійок; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому кредитним договором №51-Н/13/29/КЛ- КБ від 05.09.2013, нарахованих та несплачених станом на дату підписання договору, в сумі 133 532,88 (сто тридцять три тисячі п'ятсот тридцять два) долари США 88 центів, в еквіваленті за офіційним курсом встановленим НБУ на дату підписання договору становить 3 572 903,75 (три мільйони п'ятсот сімдесят дві тисячі дев'ятсот три) гривні 75 копійок; право вимоги сплати процентів за користування кредитом та комісій, що будуть нараховані в майбутньому на підставі кредитного договору; інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі кредитного договору.

Водночас, 28.04.2017 листом вих. № 06-186167-6743 позивач повідомив відповідача про відступлення права вимоги за кредитним договором №51-Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013 (т. 1; а.с. 82).

16.06.2017 позивач на адресу позичальника направив вимогу №06-186/67-8898 про виконання зобов'язань за кредитними договорами, в тому числі за договором №51-Н/13/29/КЛ- КБ від 05.09.2013, яка залишена відповідачем без розгляду.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Із аналізу умов оспорюваного договору, змісту прав та обов'язків сторін за ним слідує, що останній за своєю правовою природою є договором факторингу.

Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною 1 статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У відповідності до статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг).

Отже, з огляду на вказані норми, умови договору факторингу базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 510 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ст. 512 Цивільного кодексу України).

Приписами ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу приписів чинного законодавства, заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Як вже було вище вказано, відповідно до п. 2.3 договору факторингу, права грошової вимоги вважаються відступленими позивачу в день сплати позивачем в повному обсязі грошових коштів, передбачених п. 3.2. цього договору у сумі 616 813 961,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до меморіального ордеру №6594 від 21.04.2017 (т. 1; а.с. 93), позивач сплатив на користь ПАТ "СБЕРБАНК" 616 813 961,60 грн. з призначенням платежу: перерахування коштів згідно із п. 3.2. договору факторингу №002-F/17-USD від 21.04.2017. Зазначена сума коштів перерахована на рахунок ПАТ "СБЕРБАНК" №3739604 відкритий в ПАТ "СБЕРБАНК", вказаний у п. 3.2 договору факторингу.

Розрахунковим документом є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

За умовами пункту 1.19-1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

В інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 № 22 міститься аналогічне визначення меморіального ордеру.

Згідно з інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Дана інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів, зокрема, меморіального ордера.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що меморіальний ордер є документом, яким оформлюється банківська операція переказу коштів, у даному випадку про перерахування 616 813 961,60 грн. згідно із договору факторингу №002-F/17-USD від 21.04.2017 в рахунок сплати з рахунку ПАТ "УКРСОЦБАНК" (позивача у справі), відкритого у ПАТ "УКРСОЦБАНК" на рахунок ПАТ "СБЕРБАНК", відкритого також у ПАТ "СБЕРБАНК".

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо наявності будь-яких заперечень у сторін договору про перерахування грошових коштів у сумі 616 813 961,60 грн. згідно із меморіальним ордером №6594 від 21.04.2017.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно необґрунтовності твердження відповідача про відсутність доказів сплати коштів у сумі 616 813 961,60 грн. за договором факторингу №002-F/17-USD від 21.04.2017, втрату чинності договору згідно п .10.1 та неналежне оформлення меморіального ордеру №6594 від 21.04.2017.

Також, місцевий господарський суд вірно зазначив, що посилання відповідача на те, що позивачем не було надано Публічному акціонерному товариству "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" доказів перерахування на користь ПАТ "СБЕРБАНК" грошових коштів у сумі 616 813 961,60 грн. не спростовують обставин відступлення позивачу прав вимоги за кредитним договором, оскільки умовами договору факторингу та положеннями законодавства не передбачено обов'язку позивача надавати відповідачу платіжного документа про оплату за договором факторингу. Більш того, в листі від №19-011-3932 від 10.05.2017 відповідач не вимагав від позивача надати докази перерахування на користь ПАТ "СБЕРБАНК" грошових коштів у сумі 616 813 961,60 грн.

У відповідності до ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України).

Як вже було вище встановлено, листом вих. № 06-186167-6743 від 28.04.2017 позивач повідомив відповідача про укладення договору факторингу №002-F/17-USD від 21.04.2017 та перехід права вимоги за кредитним договором №51-Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013. Про отримання відповідачем повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором №51-Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013 свідчить відмітка на вказаному повідомленні.

В свою чергу, 28.04.2017 листом №19-011-3802 ПАТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" підтвердив отримання вищезазначеного повідомлення банку. В той же час, посилаючись на неналежне оформлення вказаного вище повідомлення та ненадання доказів укладення договору факторингу, відповідач зазначив про наявність сумнівів у правомірності укладення договору факторингу №002-F/17-USD від 21.04.2017.

Місцевий господарський суд вірно вказав, що приписами чинного законодавства не встановлено форми повідомлення про відступлення права грошової вимоги. Жодних вимог щодо оформлення повідомлення про відступлення права грошової договором факторингу також не передбачено.

Хоча наявність у листах вих. №06-186/58-633 від 17.05.2017, вих. 5956/5/15-1-4-5 від 09.06.2017, у повідомленні третьої особи вих. №4206/5/15-1-2 від 21.04.2017 та вимозі вих. №06-186/67-8898 від 16.06.2017 описки щодо номеру кредитного договору не спростовує обставин щодо належного повідомлення відповідача про відступлення права вимоги.

За змістом наведених положень законодавства, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі чи доказів переходу до нового кредитора прав вимоги, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Тобто, заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів. Ненадання доказів переходу прав вимоги за зобов'язанням не звільняє боржника (у даному випадку ПАТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ") від обов'язку від виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором взагалі.

Таким чином, у відповідності до ч. 2 ст. 1082 Цивільного кодексу України, відповідач мав право здійснити сплату заборгованості за кредитним договором безпосередньо на користь ПАТ "СБЕРБАНК". Проте, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем заборгованості за кредитним договором №51-Н/13/29/КЛ-КБ від 05.09.2013 на користь Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК".

Отже, норми чинного законодавства не ставлять дійсність відступлення прав вимоги за зобов'язанням новому кредитору в залежність від визнання чи не визнання такого відступлення боржником. Договір факторингу сторонами не оспорювався, в судовому порядку недійсним не визнавався та є чинним. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість набуття позивачем права вимоги до відповідача за договором про відкриття кредитної лінії №51-Н/13/29/КЛ- КБ від 05.09.2013 на підставі укладеного з Публічним акціонерним товариством "СБЕРБАНК" договору факторингу №002-F/17-USD від 21.04.2017.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Приписами частини 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Приписами статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що банк взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу згідно із банківськими виписками кредитні кошти у сумі 9 470 000,00 доларів США (т. 1; а.с. 90-91).

Проте, при розгляді справи в суді першої інстанції, відповідач зобов'язання за кредитним договором в частині повернення всієї суми кредиту та сплати процентів в строки встановлені кредитним договором (до 15.06.2017 включно) не виконав. Також, відповідачем не було надано місцевому суду доказів на підтвердження відсутності заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, який зроблений позивачем по заборгованості за кредитним договром та нарахованими процентами встановив, що даний розрахунок є арифметично вірним та здійснений у відповідності до умов кредитного договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки заборгованість за кредитом у сумі 8 720 000,00 дол. США та заборгованість за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 939 117,51 доларів США належним чином доведена, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 37 763 929,23 грн. нарахованої за загальний період з 03.05.2017 по 26.01.2018 та пеню за прострочення сплати процентів у сумі 2873517,10 грн., нарахованої за загальний період 12.04.2017 по 26.01.2018. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 7.3. кредитного договору пеня розраховується банком щоденно за кожен день прострочення: в національній валюті - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в національній валюті; в гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в іноземній валюті, та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми; нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань (щодо строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Сплата штрафних санкцій (неустойки, пені) за цим договором не звільняє позичальника від відшкодування збитків, завданих банку, в повному обсязі.

Отже, з огляду на положення п. 7.3 кредитного договору, сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Проте, судом першої інстанції встановлено, що в пункті 4 договору про внесення змін №5 від 31.03.2015 до кредитного договору сторони домовились, що банк не стягуватиме з позичальника пеню за неотримання строків погашення кредиту та процентів по кредиту, нараховану за перші 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості. Отже, нарахування пені за прострочення повернення кредиту має здійснюватись не з 03.05.2017 (згідно розрахунку позивача), а з 03.06.2017. Відповідно, нарахування пені за прострочення сплати процентів за кредитним договором слід здійснювати не з 12.04.2017 (згідно розрахунку позивача), а з 12.05.2017.

Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунки пені за несвоєчасне повернення кредиту за загальний період з 03.06.2017 по 26.01.2018 та пені за прострочення сплати процентів за загальний період 12.05.2017 по 26.01.2018, зроблений судом першої інстанції, дійшов висновку, що розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту становить 37 671 923,88 грн. та пені за прострочення сплати процентів у сумі - 2 823 023,81 грн. У зв'язку із чим, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що вимоги у даній частині підлягають задоволенню частково.

Крім того, позивач просив стягнути 3% річних від простроченої суми повернення кредиту у сумі 161987,67 грн., нараховані за загальний період з 03.05.2017 по 26.01.2018.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунки 3% річних, наведений позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 161 987,66 доларів США за загальний період з 03.05.2017 по 26.01.2018 є арифметично правильним та нарахований відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Щодо клопотаннь Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" та Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" про закриття провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтовність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач зобов'язання за кредитним договором в частині повернення всієї суми кредиту та сплати процентів в строки, встановлені кредитним договором не виконав та за результатами розгляду справи суд першої інстанції задовільнив позовні вимоги частково. В свою чергу, суд апеляційної інстанції перевіряє рішення місцевого господарського суду на відповідність його нормам матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, при прийнятті рішення судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Відповідач сплатив борг позивачу на стадії апеляційного розгляду справи і між сторонами відсутній предмет спору станом на 06.06.2018.

Однак, чинним ГПК України не передбачено підстав для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі за відсутністю предмету спору, який існував на момент прийняття рішення судом першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції не має повноважень для його скасування та закритя провадження у справі.

Таким чином, клопотання Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" та Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" про закриття провадження не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 9 821 105,18 дол. США та 40 637 446,33 грн. підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/1661/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/1661/18 підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні клопотань Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" та Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" про закриття провадження - відмовити.

2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/1661/18 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/1661/18 залишити без змін.

4. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.

5. Матеріали справи №910/1661/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та у строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 03.07.2018.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Б.В. Отрюх

Є.Ю. Шаптала