Провадження№ 2/266/478/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

15 червня 2018 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого – судді Сараєва І.А.

за участю секретаря – Нетреба О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, посилалась на те, що від шлюбу з відповідачем, в неї народилась дитина – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно виконавчого листа, виданого Іллічівським районним судом м. Маріуполя, відповідач ОСОБА_2 зобов’язаний щомісячно виплачувати їй аліменти на утримання сина у розмірі ? частини зі всіх видів його заробітку, але не менше одного неоподаткованого мінімуму, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 25.06.1998 року. Однак відповідач свій обов’язок по сплаті аліментів не виконував, у зв’язку з чим утворилась заборгованість за аліментами станом на 02.12.2016 року в розмірі 9281,34 гривень. У зв’язку з чим, позивачка вимушена звернутися до суду і просить стягнути зазначену заборгованість з відповідача на її користь, та просила стягнути з нього моральну шкоду в розмірі 9000 гривень.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась, надавши письмову заяву в якій позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити, а справу розглянути без її участі.

Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув з невідомих причин.

З урахуванням наведених обставин, суд вважає за можливе постановити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст.223,280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 25.10.1997 року, від шлюбу мають спільну дитину – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно виконавчого листа № 2-916/1998, виданого Іллічівським районним судом м. Маріуполя, відповідач ОСОБА_2 зобов’язаний щомісячно виплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ? частини зі всіх видів його заробітку, але не менше одного неоподаткованого мінімуму, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 25.06.1998 року.

Яв вбачається з довідки Маріупольського міського центру зайнятості № 05-431 від 30.01.2017 року, звернення стягнення на доходи ОСОБА_2 по виконавчому провадженню про утримання аліментів на користь ОСОБА_1, припинена у зв’язку із зняттям останнього з реєстрації, станом на 02.12.2016 року залишилась заборгованість у розмірі 9281,34 гривень.

За положеннями ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Таким чином указана норма матеріального права визначає порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні за заявою платника, поданою відповідно до ст. 187 СК України.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений Законом України «Про виконавче провадження» і відповідно цього Закону суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

За таких підстав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по аліментам не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Відповідно до п. 3 постанови № 4 від 31.03.1995 року (з наступним змінами) Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної/немайнової/шкоди/» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятися, зокрема: в моральних переживаннях в зв'язку з порушенням права власності.

Виходячи з викладеного вище, обґрунтування моральної шкоди з боку позивача, обставин її завдання. Суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме внаслідок дій відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, а тому позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 9000 грн. задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд, діючи, в межах заявлених позовних вимог, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Оскільки суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, тому відповідно до п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача, а тому не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, ст. 194 СК України, керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 130, 141, 223, 263-265, 280, 284 ЦПК України ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів, стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку до апеляційного суду Донецької області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: Сараєв І. А.