ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2018р. Справа №914/533/18

За позовом: Приватного акціонерного товариства “Українська Страхова Компанія “КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_1” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44; ідент.код 24175269)

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма “ДАР” (81600, Львівська область, Миколаївський район, м. Миколаїв, вул. Залізнична, 14-Б; ідент.код 20777392)

про: стягнення коштів у загальній сумі 172447,66грн.

Суддя : Стороженко О.Ф.

Секретар: Мазуркевич М.Р.

Представники :

Позивача: ОСОБА_2 – Довіреність №169-2017 від 28.12.2017;

Відповідача: ОСОБА_3 – Довіреність б/н від 24.04.2018.

Процесуальні дії вчинено судом у приміщенні Господарського суду Львівської області: зал судового засідання №11.

Приватним акціонерним товариством «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_1» подано Позовну заяву з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ДАР» коштів у сумі 172447,66грн., - як відшкодування шкоди, завданої його працівником.

Підстави позову викладено у Заявах по суті справи (Позовна заява, Відповідь на відзив) та Додаткових поясненнях, у яких, зокрема, зазначено:

-18.11.2015 Товариством “КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_1” та ОСОБА_4, володільцем транспортного засобу марки «AUDI Q7» (реєстраційний номер: ВС 1221 СХ), укладено Договір (№06/03-01-002668) щодо добровільного страхування автомобіля;

-04.03.2016, за участю застрахованого ТЗ, сталася дорожньо-транспортна пригода, яка виникла внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм, що перебував у трудових відносинах із Товариством «ВКФ «Дар» та керував належним Відповідачу автомобілем марки «Ford Transit» (реєстраційний номер: ВС 6759 СР);

-згідно з ОСОБА_5 (№128/а від 07.03.2016) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Захід», вартість матеріального збитку застрахованого автомобіля складала 236 646,45грн.;

-15.04.2016 Позивач сплатив страхове відшкодування Товариству «Ніко-Захід» у сумі 222447,66грн., - для здійснення ремонту застрахованого ТЗ;

-факт здійснення Товариством «Ніко-Захід» ремонту застрахованого автомобіля підтверджується Нарядом-замовленням від 31.03.2016, що є Актом виконаних робіт;

-сума страхового відшкодування визначена Позивачем згідно з умовами п.п.23.3, 23.4 Договору добровільного страхування: 236646,45грн. (розмір відновлювального ремонту згідно з ОСОБА_5 №128/а від 07.03.2016 ТзОВ «Ніко-Захід») Ч 94% (пропорційна відповідальність Страховика згідно з п.17 Розрахунку суми страхового відшкодування від 30.03.2016 – з урахуванням коефіцієнта недострахування 6%, згідно з умовами Договору страхування) = 222447,66грн.;

-згідно з нормами ст.993 ЦК України та ст.27 Закону «Про страхування», до Позивача (Страховика), що виплатив страхове відшкодування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток;

-враховуючи, що відповідальним за заподіяння збитку був водій Відповідача, тому, згідно з нормою ст.1172 ЦК України, у Товариства «ВКФ «Дар» виник обов’язок з відшкодування шкоди, завданої його працівником під час виконання трудових обов’язків;

-на момент дорожньо-транспортної пригоди Відповідач мав чинний Поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений із ПрАТ «СК «Перша», що було підставою для сплати зазначеною Страховою організацією Позивачу 50000,00грн. за пошкодження застрахованого автомобіля, - у межах ліміту відповідальності (згідно з умовами Полісу);

-враховуючи факт часткового відшкодування Позивачу шкоди, залишок боргу складає 172447,66грн.;

-згідно з нормою ст.1194 ЦК України, Відповідач, що застрахував свою цивільну відповідальність, враховуючи недостатність страхової виплати (у сумі 50000,00грн.) для повного відшкодування завданої шкоди, зобов’язаний сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням;

-заперечення Відповідача щодо порядку визначення суми страхового відшкодування – безпідставні;

-Позивач не зобов’язаний доводити правильність визначення суми страхового відшкодування особі (Відповідачу), що не є стороною Договору добровільного страхування (укладеного Позивачем та володільцем автомобіля, що потрапив у ДТП);

-власником застрахованого автомобіля є ОСОБА_6, що підтверджує Свідоцтво про реєстрацію ТЗ, а ОСОБА_4 керував автомобілем на підставі Довіреності;

-формальні помилки у первинних документах (ОСОБА_5 №128/а та Наряді-замовленні) не є ознакою безтоварності господарських операцій;

-зазначення у Розрахунку страхового відшкодування «Експертизи №128/а» замість «ОСОБА_5 №128/а» є помилкою;

-розрахунок суми страхового відшкодування здійснено без врахування зносу на деталі, - згідно з умовами Договору добровільного страхування (п.11.2);

-дата Страхових актів від 30.03.2016 у Платіжних дорученнях помилково зазначена як 01.04.2016 (так як це була дата їх фактичного затвердження);

-Відповідачем не було подано заяви про вирішення питання щодо передання йому майна, яке знято із застрахованого ТЗ у ході відновлювального ремонту та мало певну цінність;

-Позивачем замовлявся Висновок експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку;

-огляд застрахованого ТЗ здійснено за участю водія Відповідача, про що зазначено в Акті огляду від 15.03.2016.

Відповідачем, у Заявах по суті справи (Відзив та Заперечення на відповідь Позивача на відзив) викладено обґрунтування безпідставності позовної вимоги та, зокрема, зазначено:

-ОСОБА_5 №128/а від 07.03.2016 Товариства «Ніко-Захід» (на суму 243959,85грн.) на ремонт застрахованого ТЗ та Наряд-замовлення від 31.03.2016 не містять підпису Клієнта (Замовника), що підтверджує відсутність «договірних відносин, оформлених цими документами», та унеможливлює визнання їх первинними обліковими документами, а також – допустимими доказами у справі;

-у ОСОБА_5 та Наряді-замовленні наявні розбіжності у даних стосовно кількості та найменувань запчастин і робіт, що унеможливлює визнання їх достовірними доказами;

-Розрахунок страхового відшкодування, який зроблено на підставі зазначених ОСОБА_5 і Наряду, є також недопустимим та недостовірним доказом; крім цього, у Розрахунку не вказано зносу застрахованого автомобіля;

-у Платіжних дорученнях про перерахування коштів страхового відшкодування зазначено дату Страхових актів (01.04.2016), яка не відповідає дійсній даті складення Актів, що унеможливлює визнання Платіжних доручень належними доказами;

-умови Договору добровільного страхування (укладеного Позивачем та водієм застрахованого ТЗ) суперечать нормам Закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема: нормі ст.29 щодо відшкодування шкоди з урахуванням зносу ТЗ.

Представники Сторін надали (усно) пояснення стосовно обставин спору.

У судовому засіданні 16.05.2018 судом оголошувалась перерви до 15.06.2018.

Справу, згідно з нормами статей 12, 247 ГПК України, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

У ході дослідження обставин спору та поданих доказів, - суд встановив:

18.11.2015 Приватним акціонерним товариством “Українська Страхова Компанія “КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_1” (Страховик) укладено Договір №002668 добровільного страхування наземного транспорту («каско без виключень») із ОСОБА_4 (Страхувальник), згідно з умовами якого Страховиком застраховано автомобіль марки «AUDI Q7» (реєстраційний номер: ВС 1221 СХ), що перебував у володінні Страхувальника на підставі Довіреності власника (ОСОБА_6) від 22.12.2012.

Умовами п.11.2 Договору передбачено, що у випадку виплати страхового відшкодування знос деталей не враховується.

Згідно з нормами статей 511, 629 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК, ЦК України):

-зазначений Договір добровільного страхування ТЗ є обов’язковим до виконання Товариством “Українська Страхова Компанія “КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_1” (Позивач) та Страхувальником (ОСОБА_4В.), які є Сторонами правочину;

-Договір не створює обов’язків для третіх осіб.

Відповідно до норм статей 993, 1194 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», зазначений Договір добровільного страхування ТЗ може бути лише підставою для переходу до Страховика (у разі настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування) належного Страхувальнику права вимоги до третьої особи, яка є відповідальною за заподіяний (Страхувальнику) збиток.

Отже, відповідно до зазначених норм законодавства України, у третьої особи, яка пошкодила застрахований транспортний засіб та заподіяла збиток його володільцю (Страхувальнику), виникає обов’язок з відшкодування завданої шкоди Страхувальнику автомобіля, а за наявності відповідної вимоги – Страховику (що здійснив страхове відшкодування Страхувальнику).

При цьому, згідно з нормою ст.1194 ЦК України, у третьої особи виникає обов’язок з відшкодування Страховику «фактичного розміру шкоди».

Нормою ст.1172 ЦК України встановлено обов’язок особи здійснити відшкодування шкоди, завданої її працівником під час виконання трудових обов’язків.

Отже, у випадку виникнення у третьої особи з відшкодування шкоди, обов’язку, важливим (і визначальним) є необхідність визначення «фактичного розміру шкоди», який підлягає сплаті вказаною особою.

Виходячи із обставин спору, такою третьою особою у даній справі є: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма “ДАР” (Відповідач), так як:

-04.03.2016 відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення транспортних засобів), внаслідок якої застрахованому автомобілю (марки «AUDI Q7») завдано пошкоджень з вини водія (ОСОБА_7) транспортного засобу марки «Ford Transit» (реєстраційний номер: ВС 6759 СР), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма “ДАР”;

-вказаний водій керував транспортним засобом Відповідача при виконання трудових обов’язків, що зумовлює виникнення у Товариства «ДАР» обов’язку з відшкодування шкоди, завданої працівником (ст.1172 ЦК);

-факт наявності вини водія Відповідача у виникненні ДТП встановлено Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 05.04.2016 (у справі №447/797/16-п).

Відповідно до даних Висновку №73 від 22.03.2016 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого (у ДТП) застрахованому автомобілю марки «AUDI Q7», вартість матеріального збитку, який заподіяно власнику зазначеного транспортного засобу (внаслідок пошкоджень під час ДТП 04.03.2016), на момент дослідження складала 118036,35грн.

При цьому, у Висновку експертного дослідження зазначено таке:

-при огляді автомобіля виявлено наявність: експлуатаційних пошкоджень (подряпини) лакофарбового покриття певних складових частин ТЗ, які потребували усунення до моменту настання ДТП; слідів відновлювального ремонту окремих складових частин ТЗ;

-вартість матеріального збитку, заподіяного власнику ТЗ, - це реальні збитки, що полягають у вартісному значенні: витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження ТЗ, з урахуванням фізичного зносу; а також – втрат товарної вартості (зниження ринкової вартості);

-розмір матеріального збитку повинен враховувати коефіцієнт фізичного зносу ТЗ, так як на автомобілі наявні сліди відновлювального ремонту кузовних складових;

-вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 240672,65грн., проте, враховуючи коефіцієнт фізичного зносу ТЗ, вартість матеріального збитку, який заподіяно власнику автомобіля, складає 118036,35грн.

Отже, Експертом (у Висновку) визначено розмір реальних збитків у сумі 118036,35грн. (заподіяних власнику (володільцю) пошкодженого ТЗ), які передбачено нормою ст.22 (п.1 ч.2) ЦК України.

Тому, згідно з нормами статей 1172 (ч.1), 1194 ЦК України, у Відповідача виник обов’язок зі здійснення відшкодування власнику (володільцю) пошкодженого автомобіля заподіяної шкоди, розмір якої визначено Висновком №73 від 22.03.2016 експертного автотоварознавчого дослідження і складає 118036,35грн.

Позивачем, для відшкодування Страхувальнику вартості ремонту ТЗ, сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «Ніко-Захід» (яке здійснювало ремонт автомобіля) кошти у сумі 222447,66грн., виходячи із вартості відновлювального ремонту ТЗ, а не розміру реального збитку, визначеного у ході експертного дослідження та вказаного у Висновку, оскільки такий порядок було передбачено умовами двостороннього Договору добровільного страхування (п.11.2).

Факт сплати Позивачем коштів підтверджують Платіжні доручення №ЗР021220 та №ЗР021222 від 15.04.2016, у яких зазначено, що підставою виплати є Страхові акти №160000060054 та №160000060054-1 від 01.04.2016 (дата Актів зазначена помилково, оскільки фактична дата – 30.03.20160).

Розрахунок суми страхового відшкодування (222447,66грн.) здійснено на підставі ОСОБА_5 №128/а від 07.03.2016 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Захід» (що здійснював ремонт пошкодженого ТЗ), який Позивачем перевірено та прийнято. Обставини щодо прийняття Позивачем ОСОБА_5 Товариства «Ніко-Захід» виходять за межі предмету доказування у даній справі.

Враховуючи факт страхування Відповідачем, як власником транспортного засобу марки «Ford Transit», своєї цивільно-правової відповідальності, за Полісом №6178781 від 06.07.2015, укладеним із Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша», зазначеною Страховою організацією здійснено виплату Позивачу (за його вимогою) страхового відшкодування у сумі 50000,00грн. (у межах встановленого ліміту), яке необхідно було здійснити Товариству «ВКФ «ДАР», що підтверджує Платіжне доручення №33755 від 04.08.2016.

Отже, згідно з нормою ст.1194 ЦК, у Відповідача наявний обов’язок зі сплати Позивачу (Страховику, що застрахував автомобіль марки «AUDI Q7») різниці між фактичним розміром шкоди (118036,35грн.) та здійсненою страховою виплатою (50000,00грн.), яка складає 68036,35грн.

І саме у зазначеній частині позов є повністю обґрунтованим, що зумовлює наявність підстав для його задоволення (у вказаній частині).

Проте, Позивачем безпідставно заявлено вимогу про стягнення з Відповідача коштів у сумі 172447,66грн., яку обчислено, виходячи не з вартості матеріального збитку (118036,35грн.), зазначеного у Висновку експертного дослідження, а з вартості відновлювального ремонту ТЗ (240672,65грн.), яка не враховує коефіцієнту фізичного зносу ТЗ, який підлягає обов’язковому застосуванню (про що зазначено у Висновку експертного дослідження).

Обґрунтування Позивачем заявленої вимоги, виходячи із умов Договору добровільного страхування ТЗ, укладеного із володільцем автомобіля марки «AUDI Q7», - безпідставне, так як умови правочину є обов’язковими лише для його Сторін (ст.511 ЦК), і, відповідно, - не поширюються та Третю особу, якою, у даному випадку, є Товариство «ВКФ «ДАР» (Відповідач).

Обов’язок Відповідача зі здійснення відшкодування шкоди, завданої власнику (володільцю) автомобіля марки «AUDI Q7» (а, відповідно, - Позивачу як Страховику), виник виключно на підставі норм закону, і, зокрема, - норми ст.1194 ЦК України, якою передбачено відшкодування фактичного розміру шкоди та, відповідно, - сплати різниці між фактичним розміром шкоди і здійсненим страховим відшкодуванням (Страховою компанією «Перша», що є Страховиком за Договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності).

Тобто, усі додаткові зобов’язання Страховика (Позивач), взяті перед Страхувальником за Договором обов’язкового страхування автомобіля марки «AUDI Q7» (щодо відшкодування вартості відновлювального ремонту ТЗ без врахування коефіцієнту фізичного зносу) є обов’язковими до виконання лише для Позивача і не породжують виникнення жодних додаткових зобов’язань (понад тих, що передбачені законом) у Третьої особи (ст.511 ЦК), якою, у даному випадку, є Відповідач.

Зазначене підтверджує безпідставність вимоги Позивача про стягнення з Відповідача грошових коштів у сумі 104411,31грн., що перевищує розмір реального матеріального збитку, визначеного у ході експертного дослідження та вказаного у відповідному Висновку.

Отже, наявні підстави для відмови у задоволенні позову, у частині вимог про стягнення коштів у сумі 104411,31грн.

Згідно з нормою п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, наявні підстави для покладення на Сторін судових витрат у справі (судового збору у сумі 2586,71грн.) пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме:

-на Позивача – 1566,17грн.;

-на Відповідача – 1020,54грн.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 2,12-14, 73-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238 Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити частково: у частині позовних вимог про стягнення коштів у сумі 104411,31грн.

2. Позов стосовно решти позовних вимог - задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма “ДАР” (81600, Львівська область, Миколаївський район, м. Миколаїв, вул. Залізнична, 14-Б; ідент.код 20777392) на користь Приватного акціонерного товариства “Українська Страхова Компанія “КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_1” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44; ідент.код 24175269) грошові кошти у сумі 68036,35грн. (для відшкодування шкоди) та витрати на судовий збір у сумі 1020,54грн.

Дане Рішення набирає законної сили відповідно до норм статей 240, 241, 254, 256, 257 ГПК України, а саме:

- у випадку відсутності апеляційного оскарження – після закінчення 20-денного строку, встановленого на подання апеляційної скарги (до Львівського апеляційного господарського суду), який обчислюється з дня складення повного Рішення;

- у випадку апеляційного оскарження і відсутності факту скасування – після ухвалення Львівським апеляційним господарським судом відповідного судового рішення.

Повне Рішення складено 25.06.2018.

Суддя Стороженко О.Ф.