провадження № 2/631/217/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року селище міського типу ОСОБА_1

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді Мащенко С. В.

при секретарі судового засідання Євсюковій О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини»,-

в с т а н о в и в:

24.03.2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 «Про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини» (вхідний № 814/17-вх), на обґрунтування якого зазначила, що з 23.09.2006 року вона перебуває з відповідачем у шлюбі, від якого вони мають сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Син проживає разом із нею та перебуває на її повному утриманні. В наслідок чого вона потребує матеріальної допомоги на утримання дитини. Відповідач участі у вихованні дитини не приймає, матеріальну допомогу на утримання сина надає, але в мізерних розмірах і не систематично, він працює та має постійний заробіток. Просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утриманні дитини в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з моменту подачі заяви та до досягнення дитиною повноліття (а. с. 1).

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилась, про дату, час і місце засідання повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак надала заяву, зареєстровану за вхідним № 3905/17-вх від 08.12.2017 року, з проханням справу розглянути за її відсутності, зазначивши, що позов підтримує в повному обсязі й просить його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання також не з’явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, однак надав заяву, зареєстровану за вхідним № 4139/18-вх від 21.12.2017 року, в якій просив справу розглянути за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги він визнає у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

Відповідно до змісту частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, а згідно частини 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання необхідним давання сторонами особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об’єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з’ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так , пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій ОСОБА_1 та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Оскільки на цей час Валківський окружний суд свою діяльність не розпочав, справа перебуває на розгляді належного суду.

Крім того, згідно пункту 9 частини 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями) справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання нею чинності.

Таким чином, ця цивільна справа підлягає розгляду за правилами, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України в редакції, що набрала чинності з 15.12.2017 року (із змінами та доповненнями).

Отже , у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до свідоцтва про шлюб (серії І-ВЛ № 044642), виданого 23.09.2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 23.09.2006 року, про що в цей же день в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 114. Після реєстрації шлюбу присвоєно прізвища: чоловіку – ОСОБА_3, дружині – ОСОБА_3 (а. с. 5).

Згідно свідоцтва про народження (серії І-ВЛ № 176940), виданого 03.10.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції харківської області, ОСОБА_4 народився 27.09.2009 року, про що в Книзі реєстрації народжень 03.10.2009 року зроблено відповідний актовий запис за № 128, та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 4).

З акту депутата округу № 16 Нововодолазької селищної ради ОСОБА_6 від 17.03.2017 року вбачається, що в домоволодінні розташованому за адресою: вулиця Пушкіна, будинок № 45, селище міського типу ОСОБА_1 не зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_2 та її син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який знаходиться на її утриманні (а. с. 6).

Таким чином, на підставі зазначених документів судом встановлений факт походження дитини від сторін по справі.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно частини 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже , суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20.11.1989 року й ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27.02.1991 року, Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями) та Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями).

Так , відповідно до положень частини 1 статті 1 та частини 1 статті 2 Сімейного кодексу України зміст майнових прав та обов’язків батьків і дітей, а також регулювання майнових відносин між батьками та дітьми визначається зазначеним кодексом.

Положеннями частини 1 статті 180 цього ж нормативно-правового акту передбачено, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Тотожне за своїм правовим змістом роз’яснення міститься також й у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Крім того, суд приймає до уваги, що зазначений обов’язок безпосередньо закріплений нормами Конституції України та відповідно кореспондується з правом будь-якої дитини на отримання аліментів від своїх батьків до досягнення повноліття (стаття 51 Конституції України).

У свою чергу, положення Конвенції про права дитини передбачають, що дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.

Відповідно до положень частини 2 статті 181 Сімейного кодексу України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 Сімейного кодексу України).

Норми права, які містяться у частині 2 статті 182 зазначеного кодифікованого закону України передбачають, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З огляду на положення частини 1 статті 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При цьому, суд враховує, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову (частина 1 статті 191 Сімейного кодексу України).

За досліджених обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не виконує по відношенню до своєї малолітньої дитини – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьківські обов’язки, передбачені сімейним законодавством, та ухиляється від належної участі по її утриманню у грошовій чи будь-якій іншій формі.

Приймаючи до уваги викладені обставини, з урахуванням стану здоров’я та матеріального становища дитини й відповідача, сімейного положення останнього, визнання ним позову частково, відсутності доказів щодо існування в нього інших дітей та непрацездатних осіб, які потребують на матеріальну допомогу, наявності рухомого та нерухомого майна й грошових коштів, суд вважає, що аліменти на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_4, необхідно встановити у частковому відношенні, тобто в розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) його батька – ОСОБА_3, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде з урахуванням приписів статті 182 Сімейного кодексу України необхідним та достатнім для його гармонійного розвитку.

Одночасно з цим суд вважає за необхідне визначити, що аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 слід присудити щомісяця, від дня пред’явлення цього позову й до досягнення дитиною повноліття.

На підставі приписів пункту 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини у межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини» частково, суд вважає за необхідне вирішити згідно підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Так , відповідно до вимог частини 1 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір – це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

На підставі приписів частини 1, абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (із змінами та доповненнями) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Із зазначеним позовом ОСОБА_2 звернулась до суду у 2017 році.

Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.

Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 18015-VІІІ від 21.12.2015 року (із змінами та доповненнями) з 01 січня 2017 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 1600 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 640 гривень, виходячи з розрахунку: 1600 гривень х 0,4 = 640,00 гривень.

Однак на підставі приписів пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» вона як позивач у справі про стягнення аліментів звільняється від сплати судового збору.

Отже , ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_2 частково, суд доходить й до висновку про те, що з відповідача слід стягнути в доход держави судовий збір у сумі 640,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20.11.1989 року й ратифікованою Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27.02.1991 року, статтею 51 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), статтями 1, 2, 180 – 183, 191 Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями), статтею 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями), статтями 1, 3, 4 і 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 18015-VІІІ від 21.12.2015 року (із змінами та доповненнями), пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року, пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та статтями 1 - 5, 10 - 13, 17 – 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 141, 211, 214, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, пунктом 1 частини 1 статті 430 та пунктами 8, 9 й підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини»задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця селища міського типу ОСОБА_1 Водолага Нововодолазького району Харківської області, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки селища міського типу ОСОБА_1 Водолага Нововодолазького району Харківської області, аліменти на утримання малолітньої дитини: сина – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 (однієї третьої) частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 (п’ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісяця, починаючи з 24.03.2017 року, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 гривень (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої дитини на користь ОСОБА_2 у межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Нововодолазький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення , що набрало законної сили, обов’язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач : ОСОБА_2, місце проживання чи перебування (вулиця Калініна, будинок № 11, селище міського типу ОСОБА_1 Водолага Нововодолазького району Харківської області, 63202), реєстраційний номер облікової картки платника податків (НОМЕР_1), паспорт громадянина України (серія МН № 875246);

Відповідач : ОСОБА_3, місце проживання чи перебування (вулиця Калініна, будинок № 11, селище міського типу ОСОБА_1 Водолага Нововодолазького району Харківської області, 63202), реєстраційний номер облікової картки платника податків та паспорт громадянина України не відомі.

Рішення ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп’ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя: С. В. Мащенко