Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 303/6480/13-ц

провадження № 61-6486св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представники позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

треті особи: державний нотаріус Мукачівської районної державної нотаріальної контори ШпеникМаряна Юріївна, Горондівська сільська рада Мукачівського району,

представник Горондівської сільської ради Мукачівського району - Лінтур Віта Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 серпня

2015 року у складі судді Котубей І. І. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: Кеміня М. П.,

Власова С. О., Джуги С. Д.,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що між нею та ОСОБА_5 існує спір з приводу успадкування майна після смерті її рідного брата - ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. 25 травня 2012 року ОСОБА_11 склав заповіт на її ім'я і все майно, окрім земельної частки паю, будучи у свідомості і розуміючи значення своїх дій. 29 березня 2013 року складено заповіт від імені ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_5, посвідчений сільською радою без підпису ОСОБА_11 Зазначала, що довгий час піклувалась про брата, він тяжко хворів, і перед смертю біля двох місяців зовсім нічого не розумів і не усвідомлював значення своїх дій, оскільки мав важку хворобу - пухлину мозку. ОСОБА_11 був сліпим та глухим, про що є документи в Мукачівській ЦРЛ та в лікарні с. В. Лучки Мукачівського району, крім того, перебував на обліку в сімейного лікаря с. Горонда ОСОБА_12, яка може засвідчити, що спадкодавець ОСОБА_11 перед смертю і в момент смерті не усвідомлював значення своїх дій.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2просила суд визнати недійсним заповіт від 29 березня 2013 року, який посвідчений при свідках секретарем Горондівської сільської ради 29 березня 2013 року о 16 год. 40 хв. від імені спадкодавця ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_5

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 04 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не доведено обставини щодо недійсності заповіту в зв'язку з не усвідомленням спадкодавцем значення своїх дій в момент його складання, такі факти повністю спростовані показами свідків, висновком повторної та додаткової експертизи.

У лютому 2016 рокупредставник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що у відповідності до частини четвертої статті 1253 ЦК України свідками не можуть бути члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, тому ОСОБА_14 немала права підписувати заповіт та бути в якості свідка. Також висновки додаткової та повторної експертизи не спростовують висновків первинної експертизи, а вказують на неможливість дослідження психічного стану. Крім того, докази позивача спростовуються тільки показами свідків, які є родичами відповідача.

У травні 2016 року ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_6, подав заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 29 березня 2013 року ОСОБА_11 склав заповіт, за яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповідає своєму племіннику ОСОБА_5 У зв'язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено секретарем сільської ради Лінтур В. І. по АДРЕСА_1 в присутності двох свідків: ОСОБА_16 та ОСОБА_14 Крім того, у зв'язку з неможливістю підписати та прочитати заповіт через хворобу, за його дорученням текст заповіту було прочитано йому вголос та підписано ОСОБА_14

У відповідності до вимог статті 143 ЦПК України 2004 року в справі було проведено декілька експертиз, зокрема: посмертна судово-психіатрична експертиза, повторна посмертна судово-психіатрична експертиза та додаткова посмертна судово-психіатрична експертиза.

Відповідно до висновку від 03 квітня 2014 року № 42 ОСОБА_11 на момент складання заповіту 29 березня 2013 року виявляв ознаки психоорганічного синдрому внаслідок енцефалопатії змішаного ґенезу з інтелектуально-мнестичними порушеннями та психотичними розладами, що позбавляло його здатності усвідомлювати значення свої дій та керувати ними.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 02 січня 2015 року № 1 відповісти на запитання, чи міг ОСОБА_11 на момент складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не представлялося можливим.

Відповідно до висновку додаткової судово-психіатричної експертизи

від 24 березня 2015 року № 203 відповісти на запитання, чи міг ОСОБА_11 на момент складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, неможливо.

Згідно з постановою пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року

№ 7 «Про судову практику у справах про спадкування» за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Пленум Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними» також звернув увагу на те, що при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Таким чином належним та допустимим доказом того факту, що на момент посвідчення заповіту спадкодавець через стійкий розлад здоров'я не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними є саме висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, враховуючи висновки повторної посмертної судово-психіатричної експертизи та додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт неможливості ОСОБА_11 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент посвідчення заповіту.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 28 жовтня

2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І.Журавель

В. М.Коротун

В. П.Курило