ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 757/75149/17-ц

Провадження № 14-204цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СитнікО.М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

учасники справи:

позивач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36 (далі - Відповідачі),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ? Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року (у складі судді Матійчук Г. О.) та постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року (у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.)

у справі за позовом Фонду до Відповідачів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ «Брокбізнесбанк», про відшкодування майнової шкоди,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року Фонд звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з Відповідачів 8 915 542 370,80 грн на відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 28 лютого 2014 року ПАТ «Брокбізнесбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних та в цей же день виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ «Брокбізнесбанк» до 02 червня 2014 року, яку пізніше продовжено до 10 червня 2018 року.

Відповідно до постанови НБУ від 10 червня 2014 року, якою відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк», 11 червня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк».

Позивач зазначав, що під час здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» встановлено, що розмір зобов'язань останнього становить 11 155 999 633,35 грн, однак оціночна (ринкова) вартість його ліквідаційної маси становить 2 240 457 262,55 грн.

Посилаючись на те, що до недостатності майна ПАТ «Брокбізнесбанк» та перевищення зобов'язань над активами призвели дії пов'язаних з банком осіб, зокрема його керівних органів, якими є відповідачі, які не виконали покладених на них функцій з управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності, своїми діями щодо виведення коштів з ПАТ «Брокбізнесбанк» на рахунки інших компаній, сприяли їх настанню, чим спричинили збитки ПАТ «Брокбізнесбанк» та його кредиторам, Фонд просив на підставі статті 40 Закону України від 07 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III (далі - Закон № 2121-III) та статей 541, 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позов задовольнити.

18 грудня 2017 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва, залишеною без змін 28 лютого 2018 року постановою Апеляційного суду м. Києва Фонду у відкритті провадження у справі відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що спір про відшкодування збитків виник між юридичною особою та її посадовими особами, тому він не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.

У березні 2018 року Фонд звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права,просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року, постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Фонд як окрема установа, не є учасником (акціонером) ПАТ «Брокбізнесбанк», а виступає його ліквідатором, тому вказаний позов не може належати до господарської юрисдикції, оскільки навіть після запровадження тимчасової адміністрації та початку ліквідаційної процедури Фонд лише виконує функції керівництва (управління) банком, однак не набуває прав власника і банк залишається самостійною юридичною особою.

Фонд зазначив про те, що суд апеляційної інстанції окремо надав правову оцінку вимогам до відповідача ОСОБА_5, хоча ухвала місцевого суду таких висновків не містить.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

23 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_37, у якому зазначено, що цей позов про відшкодування збитків до посадових осіб банку пред'явлений Фондом як ліквідатором ПАТ «Брокбізнесбанк», який з моменту початку цієї процедури (ліквідації) набув усіх повноважень органів управління банку та органів контролю, тому підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, у зв'язку із чим, касаційну скаргу просить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 травня 2018 року вказану цивільну справу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди при прийнятті рішень врахували, що Фонд пред'явив цей позов до пов'язаних з ПAT «Брокбізнесбанк» осіб, зокрема його керівників та членів керівних органів (наглядової ради, правління та кредитного комітету), тобто посадових осіб банку.

Як підставу цього позову позивач зазначив спричинення збитків самому банку та його кредиторам внаслідок незаконних дій та рішень керівництва ПAT «Брокбізнесбанк» щодо спрямування господарської діяльності останнього.

Позовна заява Фонду датована 14 грудня 2017 року, зареєстрована у Печерському районному суді м. Києва 14 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 2).

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду питання про відкриття провадження у справі суддя має вирішувати не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду.

Питання щодо відкриття провадження у вказаній справі вирішувалося місцевим судом 18 грудня 2018 року, тобто після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»(далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На час вирішення питання про відкриття провадження у справі процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю відповідно до ЦПК України та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Зокрема, частинами першою та другою статті 4 ГПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року визначені категорії справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

Зокрема, пунктом 12 частини першої вказаної статті встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

За захистом інтересів ПAT «Брокбізнесбанк» звернувся Фонд як ліквідатор банку.

Згідно із частиною шостою статті 77 Закону№ 2121-III Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року (далі - Закон № 4452-VI).

Пунктом 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

За змістом пункту 1 частини другої статті 37, частини першої статті 48 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, та з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Згідно із частиною першою статті 52 Закону № 2121-III пов'язаними з банком особами є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Отже, ліквідатор (у цьому випадку Фонд, у тому числі керівник ліквідаційної процедури - його уповноважена особа) з дня свого призначення отримав можливість самостійного прийняття рішень щодо використання майнових активів банку та розпорядження ними, управління банком та керівництва його господарською діяльністю, тобто законодавчо закріплені повноваження ліквідатораприрівняні до обов'язків, які виконує власник, та прав, наданих власнику банку.

Це підтверджується повноваженнями Фонду чи його уповноваженої особи, передбаченими частиною п'ятою статті 52 Закону № 4452-VI, у разі недостатності майна банку звертатися до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано визнав, що позов Фонду до відповідачів як пов'язаних у розумінні статті 52 Закону № 2121-III з ПAT «Брокбізнесбанк» осіб за своїм суб'єктним складом (справа у спорі між юридичною особою та її посадовими особами, повноваження яких припинені у зв'язку із розпочатою процедурою ліквідації банку) відноситься до юрисдикції господарських судів, у зв'язку із чим правильно відмовив Фонду у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), роз'яснивши позивачу право на звернення до належного (відповідного господарського) суду.

Щодо посилань Фонду у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно зазначив про висновки місцевого суду щодо конкретного відповідача (ОСОБА_5.): дійсно в ухвалі суду першої інстанції такі посилання відсутні. Однак апеляційний суд не позбавлений можливості наводити у мотивувальній частині обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини (підпункт «а», пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Посилання на правомірність відмови у відкритті провадження у частині вимог до ОСОБА_5 як контролера банку не призвело до неправильного вирішення справи та не стосується висновків щодо підстав віднесення спору до справ господарської юрисдикції, оскільки предметом розгляду є оцінка актів (рішень) органів суб'єкта господарювання та їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності. Зазначена мета розгляду спору не збігається із завданнями та основними засадами цивільного судочинства, передбаченими статтею 2 ЦПК України.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - такими, що прийняті з додержанням норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, не вирішується, а судові витрати, понесені заявником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України покладаються на Фонд, які й сплачені останнім.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 25 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

Л. М.Лобойко