-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 200/9008/16-ц
Провадження № 2/200/3036/16
Р ІШ ЕН НЯ
І МЕ НЕ М У КР АЇ НИ
«06» квітня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.,
при секретарі: Санжаровській Я.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного навчального закладу Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2 про зміну формулювання підстави звільнення, дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зобовязання вчинити певні дії, стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів, моральної шкоди, -
В СТ АН ОВ ИВ:
19 травня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона з 01 вересня 2006 року наказом № 147-13-К була прийнята до кафедри права на посаду викладача, по контракту, в штат університету економіки та права. Вказаний контракт було укладено на один рік. Надалі, було укладено контракти 27.08.2007 року на три роки, 26.06.2010 року на три роки, 26.06.2014 року на один рік. У червні 2015 року позивачка не погодилась з умовами контракту, проект якого був наданий для ознайомлення, але у проект контракту не було внесено змін, вона продовжувала працювати та отримувати заробітну плату. З огляду на вказане вважає, що її відносини з відповідачем перейшли у формат трудових відносин на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк. 10 березня 2016 року позивачка подала відповідачу заяву про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України порушення строків виплати заробітної плати з 19.03.2016 року. Так як дата звільнення припала на суботу, позивачка звернулась за отриманням трудової книжки до відділу кадрів 21 березня 2016 року. Але у відділі кадрів їй надали наступні документи для ознайомлення: лист від 21.03.2016 року № 185, в якому їй пропонувалося звільнення за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, та пропонувалось відшкодувати кошти, витрачені університетом на виконання умов договору № 73 від 21.11.2008 року; наказ № 45-К від 21.03.2016 року про звільнення, з яким вона відмовилась ознайомлюватися та підписувати, оскільки в ньому зазначена підстава звільнення ч.1 ст.38 КЗпП України; трудова книжка, отримувати яку позивачка відмовилась, про що складено акт про відмову отримати трудову книжку. Позивачка намагалася вирішити ситуацію, що склалася, без звернення до суду, в звязку з чим 22.03.2016 року направила відповідачу заяву-вимогу, в якій виклала свої заперечення стосовно подій, що сталися 21.03.2016 року, та просила надати інформацію розшифровку нарахувань заробітної плати в період з 01.01.2012 року по день звільнення, зазначити дати, з яких у вказаний період збільшувався розмір її посадового окладу,надати інформацію щодо нарахування та виплати грошових сум на оздоровлення при наданні чергових відпусток. Однак відповіді не отримала. Зазначає також, що в порушення чинного законодавства відповідач протягом майже року, починаючи з весни 2015 року порушував строки виплати заробітної плати. Днями виплати заробітної плати в університеті є 5 та 20 число кожного місяця. Фактично затримка заробітної плати з травня 2015 року складала від тижня до одного місяця, а заробітна плата за час щорічної відпустки у 2015 році остаточно була виплачена аж у вересні, при цьому у відпустку позивач йшла з 01 липня 2015 року. Крім того, позивачка жодного разу не отримувала від відповідача повідомлень про суми заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань, суму заробітної плати, що належить до виплати, як того вимагає ст. 110 КЗпП України. У день звільнення від позивачки намагалися отримати підпис на документі, який має назву розрахункового листа по заробітній платі за березень 2016 року, де вказана сума розрахунку 7603,29 грн. на видачу. Позивачка не згодна з належною сумою до виплати при звільненні, тому що в ньому не враховано вихідну допомогу у розмірі не менше трьох середніх заробітних плат, якщо інше не передбачено колективним договором. З колективним договором позивачку не ознайомлювали, тому вона не знає, які умови і суми передбачені ним. Зазначає також, що її тарифний розряд як старшого викладача 17. Тарифний коефіцієнт 3, відповідно до встановлених розмірів і розрядів коефіцієнтів з оплати праці працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці. Індивідуальний план навчальної роботи позивача як викладача кафедри за останні 2-3 роки передбачає викладання 9-10 дисциплін у навчальному році. Позивач давала згоду на таке навантаження, але розраховували при цьому, що заробітна плата буде співвідноситись із нормами, що передбачені законодавством. Але кількість годин навантаження становила всього 750,4 на 2015 -2016 навчальний рік при нормі 815 годин. Отже, і розмір посадового окладу був максимально знижений, що порушує чинне законодавство і права позивачки. Про кількість годин навантаження позивачка дізналася лише в лютому 2016 року, при тому, що такі питання повинні обумовлюватися та затверджуватися у серпні місяці перед початком навчального року. Вважає також, що незаконними діями відповідача їй завдано моральну, шкоду, яка виразилася в тому, що позивачка змушена жити у «підвішеному стані», витрачати свій час на звернення до відповідача, не може звернутися до центру зайнятості, не має змоги працевлаштуватися з причини не внесення до трудової книжки належного запису про своє звільнення. Розмір моральної шкоди оцінює в розмірі трьох середніх заробітних плат.
З огляду на викладене, позивачка просила суд визнати формулювання підстави звільнення за ч.1 ст. 38 КЗпП України недійсним. Змінити формулювання причини звільнення із звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч.3 ст. 38 КЗпП України. Зобовязати відповідача внести запис до трудової книжки позивача про скасування запису про звільнення за власним бажанням, ч.1 ст.38 КЗпП України. Зобовязати відповідача внести запис до трудової книжки позивача про звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч.3 ст. 38 КЗпП України. Стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі трьох середніх заробітних плат. Стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дати винесення судом рішення у справі. Стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у звязку із затримкою видачі трудової книжки. Стягнути з відповідача суму індексації заробітної плати за період з 01 січня 2012 року по дату винесення судом рішення. Стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі трьох середніх заробітних плат. Стягнути з відповідача грошову суму на оздоровлення при наданні чергових відпусток за останні три роки.
В подальшому,з урахуваннямвимог уточненоїпозовної заявивід 21.07.2016року,позивач уточнилапозовні вимогита надала розрахункищодо кожноговиду виплат,які проситьстягнути насвою користьз відповідача.А саме,просить судвизнати формулюванняпідстави звільненняза ч.1ст.38КЗпП України(наказ№ 45-Квід 21березня 2016року)недійсним.Змінити формулюванняпричини звільненнястаршого викладачакафедри праваОСОБА_1 іззвільнення завласним бажаннямна підставіч.1ст.38КЗпП Українина звільненняза власнимбажанням узвязку зневиконанням власникомабо уповноваженимним органомзаконодавства пропрацю,умови колективногочи трудовогодоговору,ч.3ст.38КЗпП України.Зобовязати відповідачавнести записдо трудовоїкнижки позивачапро скасуваннязапису прозвільнення завласним бажанням,ч.1ст.38КЗпП України.Зобовязати відповідачавнести записдо трудовоїкнижки старшоговикладача кафедриправа ОСОБА_1про звільнення завласним бажанняму звязкуз невиконаннямвласником абоуповноваженим ниморганом законодавствапро працю,умови колективногочи трудовогодоговору,ч.3ст.38КЗпП України.Стягнути з відповідачавихідну допомогуу розмірітрьох середніхзаробітних плат,що складає10389,30грн.Стягнути звідповідача середнійзаробіток завесь часзатримки розрахункупри звільненнідо дативинесення судомрішення усправі (з21березня 2016року) зрозрахунку розмірусередньої заробітноїплати усумі 3463,10грн.на місяць. Стягнути з відповідача суму індексації заробітної плати за період з січня 2012 року по 01 березня 2016 року, що складає 1070,71 грн. Стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі трьох середніх заробітних плат тобто 10389,30 грн. Стягнути з відповідача суму допомоги на оздоровлення при наданні чергових відпусток за період з 2012-2015 роки, що складає 9618,00 грн. Стягнути з відповідача суми не донарахованої та невиплаченої заробітної плати, згідно Наказу Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» за період з січня 2013 року по 01 березня 2016 року, що складає 9037,29 грн. Всього стягнути з відповідача на користь позивача 40504,60 грн. плюс середній заробіток з весь час затримки розрахунку при звільненні (21 березня 2016 року) до дати винесення судом рішення по справі. (том. 1, а.с. 57-58).
Відповідач надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що позивачкою не враховано суттєві моменти нарахування заробітної плати, а саме розмір ставки, сплата коефіцієнта, який входить до розміру заробітної плати та інші істотні умови відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці». З січня 2013 року позивачка працювала менше чим норму, а саме 0,95 ставки, а тому оплата проводилась пропорційно до відпрацьованого часу. В цей період відповідно до Положення про порядок обчислення заробітної плати працівників університету п.2.4.2 про нарахування їй персонального коефіцієнту, який встановлюється президентом університету, був встановлений коефіцієнт у розмірі 1,2. З січня 2014 року коефіцієнт збільшено до 1.8, у січні 2015 року коефіцієнт становив 1. В січні 2015 року відповідно до загрузки ставка ОСОБА_1 становить 0,99. Вказує, що позивачка не врахувала той факт, що заробітна плата нараховувалася відповідно до фактично відпрацьованого часу, та те, що до заробітної плати входив коефіцієнт, який компенсував різницю в окладі, який установлено законодавством. Також позивачка у своїх розрахунках зазначає сплату заробітної плати в період, коли фактично була у відпустках, - липень та серпень кожного року, а в цей період заробітна плата не платиться, а лише виплачуються відпускні. Зазначає також, що відповідно до наказу № 557 від 26.09.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» - керівникам навчальних закладів, установ освіти та наукових установ надано право в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, надавати матеріальну допомогу, у тому числі на оздоровлення, у сумі не більше ніж один посадовий оклад, крім матеріальної допомоги на поховання. Крім того, відповідно до п.4.1 колективного договору 2014-2018 р.р., цільова матеріальна допомога надається за умови заяви працівника та наявності необхідних документів. У період, коли позивачка працювала в університеті, в кошторис доходів і видатків не було закладено матеріальної допомоги на оздоровлення, позивачка не зверталася із заявою про виплату їй відповідної допомоги, тому така допомога їй не виплачувалась. Відповідач також не погоджується з розрахунками позивача щодо індексації заробітної плати та надає свій розрахунок індексації з розрахунком листів заробітної плати, в яких зазначено сплату останньої. Вважає, що фактично сума недоплаченої індексації становить 345,38 грн.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного навчального закладу Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2 про зміну формулювання підстави звільнення, дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зобовязання вчинити певні дії, стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів, моральної шкоди задоволено частково.
07 грудня 2017 року відповідач подав до суду заяву про перегляд заочного рішення суду від 26.05.2017 року.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2018 року задоволено заяву відповідача про перегляд заочного рішення, заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2017 року у вказаній справі скасовано. Визначено продовжити судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного навчального закладу Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2 про зміну формулювання підстави звільнення, дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зобовязання вчинити певні дії, стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів, моральної шкоди, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
21 лютого 2018 року позивачка надала позовну заяву про уточнення і збільшення позовних вимог, в якій додатково до раніше викладених обгрунтувань та вимог вказала щодо стягнення з відповідача суми допомоги на оздоровлення при наданні чергової відпустки за період з 2006 по 2016 роки (10 років), що складає 10 років х 3339,00 грн. = 33390,00 грн., вказані вимоги обґрунтувала тим, що допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки передбачена Постановою КМУ № 78 від 31.01.2001 року. Зазначає, що оскільки вказану допомогу гарантовано державою відповідно до Закону України «Про освіту», надання працівником заяви на її виплату не обовязкове.
З урахуваннямвимог уточненоїпозовної заяви,позивачка проситьсуд визнатиформулювання підставизвільнення зач.1ст.38КЗпП України(наказ№ 45-Квід 21березня 2016року)недійсним.Змінити формулюванняпричини звільненнястаршого викладачакафедри праваОСОБА_1 іззвільнення завласним бажаннямна підставіч.1ст.38КЗпП Українина звільненняза власнимбажанням узвязку зневиконанням власникомабо уповноваженимним органомзаконодавства пропрацю,умови колективногочи трудовогодоговору,ч.3ст.38КЗпП Українита змінитидату звільненняз 21.03.2016року надату винесеннясудом рішенняпо справі.Зобовязати відповідачавнести записдо трудовоїкнижки позивачапро скасуваннязапису прозвільнення завласним бажанням,ч.1ст.38КЗпП України.Зобовязати відповідачавнести записдо трудовоїкнижки старшоговикладача кафедриправа ОСОБА_1про звільнення завласним бажанняму звязкуз невиконаннямвласником абоуповноваженим ниморганом законодавствапро працю,умови колективногочи трудовогодоговору,ч.3ст.38КЗпП Українизі зміноюдати звільненняна датувинесення судомрішення.Стягнути з відповідачавихідну допомогуу розмірітрьох середніхзаробітних плат,що складає10389,30грн.Стягнути звідповідача середнійзаробіток завесь часзатримки розрахункупри звільненнідо дативинесення судомрішення усправі (з21березня 2016року) зрозрахунку розмірусередньої заробітноїплати заодин день173,15грн.,на 20.02.2018року 83285,15грн.Стягнути звідповідача середнійзаробіток завесь часвимушеного прогулуу звязкуз затримкоювидачі трудовоїкнижки звнесеним належнимзаписом прозвільнення,з розрахункурозміру заробітноїплати заодин день173,15грн. Стягнути з відповідача суму індексації заробітної плати за період з січня 2012 року по 01 березня 2016 року, що складає 1070,71 грн. Стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі трьох середніх заробітних плат, що складає 10389,30 грн. Стягнути з відповідача суму допомоги на оздоровлення при наданні чергової відпустки за період з 2006-2016 роки у розмірі 33390,00 грн. Стягнути з відповідача суми не донарахованої та невиплаченої заробітної плати, згідно Наказу Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» за період з січня 2013 року по 01 березня 2016 року, що складає 9037,29 грн. Всього стягнути з відповідача на користь позивача 147561,75 грн. без урахування обовязкових платежів.
16 березня 2018 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне. Відповідач визнає факти несвоєчасної виплати заробітної плати в звязку з матеріальними проблемами університету. Відповідач дійсно намагався урегулювати питання та прийти з позивачем до згоди щодо звільнення на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, але оскільки згоди не було досягнуто, то не заперечує проти позовних вимог щодо визнання формулювання підстави звільнення позивача за ч.1 ст. 38 КЗпП України недійсним, та зміни формулювання на звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч.3 ст. 38 КЗпП України, також погоджується з вимогами про сплату вихідної допомоги у розмірі трьох середніх заробітних плат, що складає 10389,00 грн. У позовних вимогах щодо зміни дати звільнення просить відмовити. Відповідач не погоджується з позовними вимогами щодо стягнення недонарахованої заробітної плати та зазначає, що в січні 2013 року позивачка працювала 855,25 годи при нормі 900 годин на навчальний рік, що становить 0,95 ставки. Крім того, позивачці нараховувався персональний коефіцієнт, який встановлювався президентом університету. З січня 2013 року цей коефіцієнт був 1,2. З січня 2014 року коефіцієнт збільшено до 1.8, у вересні 2014 року коефіцієнт становив 1. Крім того, у липні і серпні заробітна плата не виплачується, а виплачуються відпускні. Вважає, що недонарахована позивачці сума складає 1310,67 грн. Зазначає, що фактично недоплачена сума індексації становить 345 грн. 38 коп. Відповідач також не погоджується із розміром допомоги на оздоровлення, вказаним позивачкою, та зазначає, що допомога на оздоровлення при наданні чергової відпустки проводиться у розмірі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім того, за заявлений період у позивачки було 9 відпусток, а не 10, в звязку з чим відповідач визнає суму у розмірі 14359,59 грн. Також вказує, що позивачка вимагає стягнути з відповідача подвійний розмір середнього заробітку у звязку з затримкою видачі трудової книжки, тобто на підставі ст. 235 КЗпП України та у звязку з невиплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, тобто на підставі ст. 117 КЗпП, що не співмірно з правами працівника, який отримує одну заробітну плату. Відповідач вказує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 141,35 грн., кількість робочих днів з 21 березня 2016 року по 20 лютого 2018 року становить 481 день, та наводить власний розрахунок суми заробітку за час затримки розрахунку, а саме сума становить 481 дн. х 141,35 грн. = 67989,35 грн. При цьому вказує на положення ст. 117 КЗпП України, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник має право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком. Вважає, що наданими документами і розрахунками відповідача підтверджується загальна сума заборгованості у розмірі 26404,64 грн., що становить на 55% менше від суми заявлених вимог, тому вважає за можливе зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, до 50% від визначеної суми, а саме 33994,68 грн. Вважає, що позивачка не довела завдання їй моральної шкоди, оскільки вона стверджує, що з вини університету у неї сталося захворювання алергія і виразка шлунку, та підтверджує свої доводи довідкою про результати ендоскопічної діагностики від 28.12.2017 року. Однак при розгляді Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 10.03.2017 року справи за позовом Приватного навчального закладу Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до університету про визнання недійсним договору, позивачка надала документи, з яких видно, що вона постійно хворіла на різні захворювання починаючи з 2009 року, а тому неможливо визначити, що алергія і виразка шлунку стала наслідком погіршення здоровя з вини відповідача, а не відбулося чергове захворювання. В звязку з чим просить у позовних вимогах про стягнення моральної шкоди відмовити.
26 березня 2018 року позивачкою надано відповідь на відзив, в якому позивачка зазначила, що наполягає на зміні дати звільнення з 21.03.2016 року на дату винесення судом рішення у справі, оскільки вина відповідача є очевидною. Не погоджується з доводами відповідача, що заробітна плата їй нараховувалась на 0,95 ставки, оскільки відсутні документи, які б підтверджували згоду позивачки на роботу в умовах неповного робочого часу, а навпаки, вказано на взяті університетом на себе обовязки сплатити позивачці посадовий оклад при навантаженні 900 годин на рік. Наполягає на розмірі індексації заробітної плати 1070,71 грн., та на розмірі допомоги на оздоровлення при наданні чергової відпустки 33390,00 грн. Погоджується з доводами відповідача, що подвійне стягнення з роботодавця середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Позивач не погоджується із розміром середньоденної заробітної плати, вказаним позивачем та наполягає на власному розрахунку. Наполягає на розмірі моральної шкоди.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши надані докази, прийшов до наступного висновку.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), ОСОБА_3 кодексіУкраїни (ст. 16), ОСОБА_3 процесуальномукодексу України (ст.4).
Згідно зі ст.13ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України,кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до положень статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з обєктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ЗАТ «Дніпропетровський університет економіки та права» 01 вересня 2006 року до кафедри права на посаду викладача, по контракту, на підставі наказу № 147-13 від 01.09.2006 року, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці позивача.
Згідно контракту № 0024/2006, він укладений на строк один рік, та діє по 26.08.2007 року. Згідно додатку до контракту, позивачу встановлюється посадовий оклад 791 грн. при навантаженні 900 год. на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2 та додатковий коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,1. Додатковий коефіцієнт застосовується за умов повного та своєчасного виконання викладачем своїх обовязків.
В подальшому між ОСОБА_1 та ЗАТ «Дніпропетровський університет економіки та права» укладено контракт № 154/2007 від 27.08.2007 року строком на три роки, строк дії контракту до 26 серпня 2010 року. Згідно додаткової угоди до контракту, позивачу встановлюється посадовий оклад 1100,00 грн. при навантаженні 900 год. на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2 та додатковий коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,1. Додатковий коефіцієнт застосовується за умов повного та своєчасного виконання викладачем своїх обовязків. Згідно додаткової угоди від 01.09.2008 року до контракту, позивачу встановлюється посадовий оклад 1313,00 грн. при навантаженні 900 год. на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2 та додатковий коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2. Додатковий коефіцієнт застосовується за умов повного та своєчасного виконання викладачем своїх обовязків. Згідно додаткової угоди від 01.09.2009 року до контракту, позивачу встановлюється посадовий оклад 1397,00 грн. при навантаженні 900 год. на навчальний рік. При навчальному навантаженні понад 1540 годин оплата здійснюється без урахування коефіцієнту. Постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2 та додатковий коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2. Додатковий коефіцієнт застосовується за умов повного та своєчасного виконання викладачем своїх обовязків.
В подальшому між ОСОБА_1 та ЗАТ «Дніпропетровський університет економіки та права» укладено контракт № 81/2010 від 26.06.2010 року, строк дії контракту до 26 серпня 2013 року. Згідно додаткової угоди від 26.06.2010 року до контракту, позивачу встановлюється посадовий оклад 1950,00 грн. при навантаженні 900 год. на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 1,2. Згідно додаткової угоди від 01.09.2012 року до контракту, позивачу встановлюється посадовий оклад 2112,00 грн. при навантаженні 900 год. на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 1,2.
В подальшому ЗАТ «Дніпропетровський університет економіки та права» реорганізовано шляхом перетворення у ТОВ «Дніпропетровський університет економіки та права» імені ОСОБА_2 на підставі наказу № 190 від 26.10.2010.
На підставі наказу № 152-А від 23.08.2011 року ТОВ «Дніпропетровський університет економіки та права» імені ОСОБА_2 перейменовано у ТОВ «Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2».
На підставі наказу № 134-А від 31.05.2013 року ТОВ «Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2» реорганізовано шляхом перетворення у ПВНЗ «Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача.
26 червня 2014 року між ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2 укладено контракт № 054/2014 зі строком дії по 26 серпня 2015 року. Згідно додаткової угоди від 01.09.2014 року до контракту, позивачу встановлюється посадовий оклад 2556,00 грн. при навантаженні 900 год. на навчальний рік.
Контракт № 51/2015 від 26.06.2015 року не підписаний ні позивачкою, ні відповідачем.
Відповідно до ч.3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Таким чином, відносини ОСОБА_1 з відповідачем з серпня 2015 року перейшли у формат трудових відносин на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк.
Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
10 березня 2016 року ОСОБА_1 подала на імя президента Дніпропетровського університету ім. Альфреда Нобеля ОСОБА_4 заяву, в якій просила звільнити її на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України порушення строків виплати заробітної плати з 19.03.2016 року (останній робочий день за розкладом).
Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до ч.1 ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Листом від 21.03.2016 року за № 85 відповідач повідомив позивача, що її звільнення не підпадає під ч.3 ст. 38 КЗпП України, оскільки їй в повному обсязі виплачується заробітна плата та станом на 10 березня 2016 року заборгованості щодо виплати заробітної плати немає. У звязку з цим відсутні підстави для виплати вихідної допомоги.
Наказом № 45-К від 21.03.2016 року «Про звільнення» ОСОБА_1, старшого викладача кафедри права, звільнено 21.03.2016 року за власним бажанням згідно ч.1 ст.38 КЗпП України.
Позивачка відмовилась ознайомлюватися з наказом про звільнення, що підтверджується Актом від 21.03.2016 року.
Згідно запису № 18 у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням ч.1 ст.38 КЗпП України.
Позивачка наполягає на зміні формулювання причини звільнення із звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч.3 ст. 38 КЗпП України, в звязку з затримкою виплати відповідачем заробітної плати. Затримка заробітної плати, за твердженням позивачки, з травня 2015 року складала від тижня до одного місяця. В якості доказів позивачка надала суду виписки по картковим рахункам.
Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно дост.24Закону України«Про оплатупраці» заробітнаплата виплачуєтьсяпрацівникам регулярнов робочідні устроки,встановлені колективнимдоговором абонормативним актомроботодавця,погодженим звиборним органомпервинної профспілковоїорганізації чиіншим уповноваженимна представництвотрудовим колективоморганом (ав разівідсутності такихорганів -представниками,обраними іуповноваженими трудовимколективом),але нерідше двохразів намісяць черезпроміжок часу,що неперевищує шістнадцятикалендарних днів,та непізніше семиднів післязакінчення періоду,за якийздійснюється виплата. У разі,коли деньвиплати заробітноїплати збігаєтьсяз вихідним,святковим абонеробочим днем,заробітна платавиплачується напередодні. Розмір заробітноїплати запершу половинумісяця визначаєтьсяколективним договоромабо нормативнимактом роботодавця,погодженим звиборним органомпервинної профспілковоїорганізації чиіншим уповноваженимна представництвотрудовим колективоморганом (ав разівідсутності такихорганів -представниками,обраними іуповноваженими трудовимколективом),але неменше оплатиза фактичновідпрацьований часз розрахункутарифної ставки(посадовогоокладу)працівника. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.
Відповідно до розділу 3 «Нормування та оплата праці» Колективного договору ПВНЗ «Дніпропетровській університет імені ОСОБА_2» на 2014-2018 року, прийнятого на загальних зборах трудового колективу, протокол № 1 від 29.08.2013 року, організація оплати праці в університеті здійснюється відповідно до Закону України «Про оплату праці», нормативних актів з питань оплати та нормування праці, на основі єдиної тарифної сітки розрядів посад (професій) керівних, науково-педагогічних, педагогічних, наукових працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ, визначених відповідно до чинного законодавства України та відповідно до Положення «Про порядок обчислення заробітної плати працівників університету» (додаток № 2) п.3.1 колективного договору.
Відповідно до п.3.2 колективного договору, заробітна плата та інші грошові суми виплачуються працівникам регулярно в робочі дні через касу університету або на банківський рахунок працівника (платіжну картку) у валюті України два рази на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до п.3.3 колективного договору, терміни для виплати заробітної плати є наступними: заробітна плата за першу половину місяця (аванс) виплачується з 18 по 22 число поточного робочого місяця у розмірі оплати за фактично відпрацьований робочий час із розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата за відпрацьований місяць виплачується з 03 по 07 число місяця, що йде за місяцем, за який здійснюється оплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Вивчивши зазначені виписки, суд встановив, що починаючи з травня 2015 року, на картковий рахунок позивачки надходила заробітна плата в такі дати: 07.05.2015 року 1206.45 грн., 20.05.2015 року 1279,86 грн., 18.06.2015 року 1326,64 грн., 22.06.2015 року 1279,86 грн., 06.07.2015 року 1047,15 грн., 10.07.2015 року 452,14 грн., 10.07.2015 року 2660,84 грн., 04.09.2015 року 2616,64 грн., 18.09.2015 року 1252,34 грн., 05.10.2015 року 1452, 23 грн., 20.10.2015 року 1487,51 грн., 05.11.2015 року 1217,06 грн., 20.11.2015 року 1487,51 грн., 07.12.2015 року 1217,06 грн., 21.12.2015 року 1487,51 грн., 14.01.2016 року 1217,06 грн., 05.02.2016 року 1251,01 грн., 15.02.2016 року 1529,02 грн., 04.03.2016 року 834,01 грн., 12.03.2016 року 1946,02 грн., 21.03.2016 року 7603,29 грн.
Суд зазначає, що фактично заробітна плата двічі була виплачена з порушеннями 18.06.2015 (замість 05.06.2015 року тобто на 13 днів), та 14.01.2016 (замість 05.01.2016 року, тобто на 9 днів), тобто мали місце факти порушення відповідачем норм чинного законодавства, яке регулює строки виплати заробітної плати та порушення розділу 3 колективного договору.
За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Таким чином у відповідача не було будь-яких законних підстав для звільнення позивачки «за власним бажанням, згідно ч.1 ст.38 КЗпП України», оскільки вона перед цим подавала заяву про звільнення «за власним бажанням у звязку з порушеннями трудового законодавства, згідно ч.3 ст.38 КЗпП України», а отже, формулювання причин звільнення необхідно змінити на «звільнення за власним бажанням відповідно доч.3 ст.38 КЗпП України».
Зогляду назазначене,а такожвраховуючи позиціювідповідача,який незаперечує позовнівимоги вцій частині,суд погоджуєтьсяз доводамипозивача про зміну формулювання причини звільнення із звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч.3 ст. 38 КЗпП України, в звязку з затримкою виплати відповідачем заробітної плати.
Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110) одними із підстав визнання недійсним запису про звільнення є незаконне звільнення працівника абозміна формулювання причини звільнення (п. 2.10 Інструкції).
Оскільки фактично позивач звільнений на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, з відповідача має бути стягнута на користь позивача вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Оскільки колективним договором розмір вихідної допомоги не передбачено, вона має становити суму тримісячного середнього заробітку позивача.
Згідно вимог п.3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі Порядок №100) розрахунок суми вихідної допомоги проводиться , виходячи з розміру виплат за останні два календарні місяці, що передують звільненню.
Судом встановлено, відповідно до Довідки №120 від 20.05.2016р., виданої Дніпропетровським університетом імені ОСОБА_2, що місяцем звільнення позивачки є березень 2016 року, отже два календарних місяці, що передують звільненню січень та лютий 2016 року.
Розрахунок вихідної допомоги (ВД) : ВД = СЗп х 3, де:
СЗп нарахована заробітна плата за січень та лютий 2016 р./ 2
СЗп = (3453,45 + 3472,74) / 2 = 3463,1 грн.;
ВД = 3463,1 х 3 = 10389,3 грн.
Всього, вихідна допомога становить 10389,3 грн. (десять тисяч триста вісімдесят дев'ять грн. 10 коп.).
Разом з тим, позовні вимоги про зміну дати звільнення задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів, що вона продовжувала працювати на підприємстві відповідача після 21.03.2016 року та виконувати свої трудові обов'язки. Крім того, вимоги про зміну дати звільнення не обгрунтовані посиланням на жодну норму матеріального права.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення суму індексації заробітної плати за період з 01 січня 2012 року по 01 березня 2016 року, у розмірі 1070,71 грн. суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно чинним законодавством. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з нормами статтей 1 та 2 якого індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативними актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Обєктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.
Структура заробітної плати визначено ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати передбаченні чинним законодавством. Суми виплат, повязаних з індексацією заробітної плати платників, входить до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п.п.п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати» затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5. Таким чином, суми індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів у звязку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати.
Згідно з частинами 1-4 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг, який встановлено було до 01.01.2016 року у розмірі 101 %, а починаючи з 01 січня 2016 року 103 %. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місця введення в дію цього закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у звязку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно доп.1.1Порядку проведенняіндексації грошовихдоходів населення,затвердженого ПостановоюКабінету МіністрівУкраїни № 1078від 17липня 2003року «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі103відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюєтьсяДержстатомі не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікуванняЗакону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту»
Відповідно доп.2Порядку проведенняіндексації грошовихдоходів населення,затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року (далі - Порядок), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема:
- оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер;
Згідно п.4 вказаного Порядку оплата праці індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб,
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до п.5 Порядку, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Отже, основними правилами для нарахування індексації є:
- Індексація заробітної плати проводиться в індивідуальному порядку для кожного працівника;
- базовим місяцем рахується кожний місяць, в якому проходить підвищення окладу,
- індексації підлягають тільки виплати постійного характеру;
- якщо виплата заробітної плати підвищується менше ніж сума індксації, то розмір індексації в цьому місяці рахується як різниця між сумою індексації, яку повинно бути виплачено, і сумою підвищення заробітної плати. Місяць підвищення заробітної плати після цього стає базовим для проведення індексації в майбутні місяці;
-при підвищенні заробітної плати більше суми належної індексації місяця підвищення також становиться базовим. В такому випадку сума індексації не виплачується.
Базовим місяцем для нарахування індексації вважається грудень 2011 року, оскільки підвищення заробітної плати було проведено 01.12.2011 року. Право на нарахування індексації у позивачки починається з квітня 2014 року, та становить: квітень 2014 року нараховано індексацію 13,40 грн., яку не виплачено; травень 2014 року нараховано індексацію 40,19 грн., яку не виплачено; червень 2014 року нараховано індексацію 81,61 грн., яку не виплачено; липень 2014 року не нараховано індексацію, в зв'язку з тим, що позивачка знаходилась у відпустці; серпень 2014 року нараховано 17,94 грн., яку не виплачено.
У вересні 2014 року поведено підвищення заробітної плати позивачці.
Наступне нарахування індексації здійснено: грудень 2014 року нараховано індексацію 39,23 грн., яку не виплачено; січень 2015 року нараховано індексацію 52,37 грн., яку не виплачено; лютий 2015 року нараховано індексацію 91,35 грн., яку не виплачено; березень 2015 року нараховано індексацію 131,54 грн., яку виплачено згідно до розрахункового листа по заробітній платі за березень 2015 року; квітень 2015 року - нараховано індексацію 203,41 грн., яку виплачено згідно до розрахункового листа по заробітній платі за квітень 2015 року; травень 2015 року - нараховано індексацію 356,87 грн., яку виплачено згідно до розрахункового листа по заробітній платі за травень 2015 року; червень 2015 року - нараховано індексацію 577,33 грн., яку виплачено згідно до розрахункового листа по заробітній платі за червень 2015 року;в липні 2015 року індексація не нарахована в зв'язку з перебуванням позивачки у відпустці; серпень 2015 року - нараховано індексацію 123,26 грн., яку виплачено згідно до розрахункового листа по заробітній платі за серпень 2015 року.
Вересень 2015 року місяць підвищення заробітної плати позивачу.
Наступне нарахуванна індексації здійснено: січень 2016 року нараховано індексацію 18,29 грн., яку не виплачено; лютий 2016 року - нараховано індексацію 19,29 грн., яку виплачено згідно до розрахункового листа по заробітній платі за лютий 2016 року.
Таким чином, загальна сума індексації за період з 01.01.2012 по 01.03.2016 року становить 1757,08 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці було виплачено індексацію у розмірі 1411,70 грн.
Отже, фактично сума недоплаченої індексації складає 345 грн. 38 коп., яка підлягає стягненню на користь позивачки.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення суму допомоги на оздоровлення при наданні чергових відпусток за період з 2006 по 2016 роки (за 10 років), суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, позивачка працювала в штаті університету з 01 вересня 2006 року згідно наказу № 147-13-К-к від 01 вересня 2006р.
З наданих суду довідок про нарахування та сплату заробітної плати , а також пояснень відповідача від 28.03.2017р. за № 305, вбачається, що відповідачем жодного разу не було проведено виплату позивачці допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.
Згідно зі ст. 57 Закону України „Про освітудержава гарантує педагогічним працівникамнадання щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків та виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.
Допомога на оздоровлення виплачуєтьсяпри наданні щорічної відпустки.Тому працівникам, яким при звільненні виплачується компенсація за невикористану відпустку, виплата грошової допомоги на оздоровлення не здійснюється.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 „Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків надано правонадавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.
Таким чином, працівникам може виплачуватись передбачена статтею 57 Закону України „Про освіту допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпусткив сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік.
Оскільки допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам відповідно до статті 57 Закону України "Про освіту" гарантовано державою, подання працівником заяви на її виплату не обов'язкове.
Допомога при наданні щорічної відпустки виплачується і тим педагогічним та науково-педагогічним працівникам, які працюють на умовах строкового трудового договору за умови звільнення їх з роботи після закінчення відпустки, а також жінкам з числа педагогічних або науково-педагогічних працівників, які під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до трьох років працюють на умовах неповного робочого дня.
Згідно листа Міністерства освіти і науки України № 1-9/223 та листа ЦК Профспілки працівників освіти і науки України № 02-8/267 від 11 червня 2001 року, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 р. № 78 "Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України "Про освіту", частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту", частини другої статті 18 та частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки виплачується працівникам, які обіймають посади педагогічних або науково-педагогічних працівників (за основною посадою), у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) незалежно від тижневого (річного) навчального навантаження або обсягу роботи, що виконується. При цьому виплата допомоги провадиться цим працівникам тільки за місцем основної роботи при наданні чергових відпусток згідно з графіком їх надання. У випадках виплати компенсації за невикористану відпустку допомога на оздоровлення не виплачується.
Оскільки допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам відповідно до статті 57 Закону України "Про освіту" гарантовано державою, надання працівником заяви на її виплату не обов'язкове.
Допомога при наданні щорічної відпустки надається і тим педагогічним та науково-педагогічним працівникам, які працюють на умовах строкового трудового договору за умови звільнення їх з роботи після закінчення відпустки, а також жінкам з числа педагогічних або науково-педагогічних працівників, які під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до трьох років працюють на умовах неповного робочого дня.
Суд не може погодитись із розрахунком позивача, оскільки відповідно вищеназваних норм чинного законодавства, матеріальна допомога, в тому числі на оздоровлення, надається в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік.
Позивачка при розрахунку матеріальної допомоги виходить із розміру середньої заробітної плати за останні два місця роботи, однак це не є вірним, а вірним є розрахунок відповідача, який виходив із розміру посадового окладу позивачки за кожний із відпрацьованих нею років.
Таким чином, оклад позивачки у 2007 році становив 1117,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Оклад у 2008 році становив 1397,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Оклад у 2009 році становив 1635,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Оклад у 2010 році становив 1710,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Оклад у 2011 році становив 1905,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Оклад у 2012 році становив 2405,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Оклад у 2013 році становив 2556,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Оклад у 2014 році становив 2556,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Оклад у 2015 році становив 2556,00 грн. (з урахуванням обов'язкових відрахувань із доходів громадян).
Суд також погоджується з доводами відповідачка про відсутність підстав для нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні відпустки у 2016 році, оскільки в цей рік позивачка звільнилась, у відпустку не ходила, а отриманні матеріальної допомоги на оздоровлення при виплаті коштів на відшкодування не відгуляної відпустки чинним законодавством не передбачено.
Таким чином, розмір допомоги на оздоровлення, який підлягає стягненню з відповідача, складає 1117,00 грн.+ 1397,00 грн. + 1635,00 грн. +1710,00 грн. + 1905,00 грн. + 2405,00 грн. +2556,00 грн. + 2556,00 грн. + 2556,00 грн. = 14359,59 грн.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення суми не донарахованої та невиплаченої заробітної плати, згідно Наказу Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» за період з січня 2013 року по 01 березня 2016 року, що складає 9037,29 грн., суд зазначає наступне.
Оплата праці педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації проводиться на підставі Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої Наказом Міністерстваосвіти інауки України№ 557від 26.09.2005р.,Порядку виплатинадбавок завислугу років педагогічних та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2001 року № 78.
Згідно з додатком № 2 до Наказу Міністерства освіти і науки України № 557 ставка заробітної плати старшого викладача вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації встановлюється на рівні 17 тарифного розряду.
На думку суду, позивачкою не враховано факт, що вона в період, за який просить стягнути недонараховану заробітну плату, працювала не на повну ставку. У відповідності до ст.49 Закону України «Про вищу освіту», (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України. Максимальне навантаження науково-педагогічного працівника не могло перевищувати 900 годин на навчальний рік. У відповідності до Постанови КМУ № 963 від 14 червня 2000 року Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, посади викладач та старший викладач у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівня акредитації (які займала позивачка під час роботи в університеті) відносяться до посад науково-педагогічних працівників.
З матеріалів справи вбачається, що в січні 2013 року позивачка при нормі 900 годин на навчальний рік пропрацювала 855,25 годин, що становить 0,95 ставки. Відповідно до додаткових угод від 01.09.2012 року, від 01.09.2013 року, від 01.09.2014 року відповідач брав на себе зобовязання виплачувати позивачці посадовий оклад при навантаженні 900 годин на навчальний рік.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. На підставі ст.3-1 вказаного Закону України розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.
При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховується доплата за роботу в несприятливих умовах праці та підвищення ризику для здоровя, за роботу в нічний та надурочний час, розїзний характер робіт, премії до святкових та ювілейних дат.
Якщо розмір заробітної плати у звязку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.
У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що в січні 2013 року позивачка працювала 855,25 годи при нормі 900 годин на навчальний рік, що становить 0,95 ставки.
Крім того,з матеріалівсправи вбачається,що позивачцінараховувався персональнийкоефіцієнт,який встановлювавсяпрезидентом університету.З січня2013року цейкоефіцієнт був1,2.З січня2014року коефіцієнт збільшено до 1.8, у вересні 2014 року коефіцієнт становив 1.
Крім того, відповідно до контракту № 054/2014 від 26 червня 2014 року строк його дії закінчився 26 серпня 2015 року. Контракт на 2015-2016 навчальний рік сторонами не був підписаний, отже позивачка почала працювати на умовах безстрокового трудового договору з 27 серпня 2015 року. Розподіл навчальної роботи викладачів кафедри права було затверджено Президентом університету 31 серпня 2015 року, що підтверджується наданими відповідачем документами. Тому твердження позивачки щодо необхідності попередити її про зміну істотних умов праці не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
З оглядуна викладене,суд погоджуєтьсяз твердженнямивідповідача проте,що недонарахованапозивачці сумазаробітної платискладає 1310,67грн.та вважаєвірним наданийвідповідачем розрахунокнарахованої тавиплаченої ОСОБА_1заробітної платиза 2013-2016роки.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
У відповідності дост.116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення, а згідност.117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст.116 КЗпП України,при відсутностіспору проїх розмір,підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинні сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.
На підставі Постанови Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чиним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяці робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чиним законодавством на число календарних днів за цей період.
У відповідності до чинного законодавства табель обліку використання робочого часу є однією із головних підстав для нарахування заробітної плати.
Табель обліку робочого часу це форма первинної облікової документації, відповідно до якої можна встановити фактично відпрацьований час працівника.
Судом встановлено, що два останніх повних місяці роботи позивачки є січень та лютий 2016 року.
Відповідач надав суду копії табелів обліку робочого часу позивача за січень та лютий 2016 року.
З вказаних документів вбачається, що позивачка працювала в січні 2016 року 24 дні, в лютому 2016 року 25 днів, а всього 49 днів.
Згідно наданих докуменітв, оклад позивачки у січні 2016р. становив 3453,45грн., і в лютому 2016р. 3472,74грн., а отже загальна сума сплаченої заробітної плати за останні два місяці складала 6926,19 грн.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає: 6926,19 / 49 днів = 141 грн. 35 коп.
Суд не бере до уваги доводи позивачки про те, що кількість відпрацьованих робочих днів у січні та у лютому 2016 року була менша та відповідно, середньоденна заробітна плата вища, оскільки вони не підтверджуються ніякими доказами.
З урахуванням розміру середньоденного заробітку в 141 грн. 35 коп. та затримки розрахунку в 513 днів (по день винесення судом рішення 06 квітня 2018 року), розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становитиме 75512 грн. 55 коп.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спору та визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку суду необхідно ураховувати розмір спірної суми, частку, яку вона становила в заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та іншими конкретними обставинами.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в справі № 6-837цс15, право суду зменшити розмір відшкодування, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сумм у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому сум при звільненні у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
З огляду на викладене, та враховуючи, що позовні вимоги знайшли своє часткове підтвердження, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який має сплатити відповідач, та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 37756 грн. 28 коп.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди в розмірі трьох середніх заробітних плат тобто 10389,30 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
За вимогами чинного процесуального законодавства, обставини зазначені позивачем на підтвердження вимог щодо наявності моральної шкоди мають бути підтверджені належними засобами доказування, за відсутності яких можна стверджувати про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди.
При зясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен зясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
В позовній заяві позивачка наголошувала, що незаконними діями відповідача їй завдано моральну, шкоду, яка виразилася в тому, що вона змушена жити у «підвішеному стані», витрачати свій час на звернення до відповідача, не може звернутися до центру зайнятості, не має змоги працевлаштуватися з причини не внесення до трудової книжки належного запису про своє звільнення. Через незаконні дії відповідача вона не має можливості придбати в достатній кількості продукти харчування, предмети першої необхідності, ліки та інші необхідні речі. В звязку зі звільненням вона постійно переживає через проблеми у майбутньому працевлаштуванні та відчуває погіршення стану здоровя, у неї погіршився сон, апетит, почалася алергія на нервовому грунті, відкрилася виразка шлунку.
Разом з тим, відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На думку суду, позивачка не довела достатніми, належними та достовірними доказами заподіяння їй моральної шкоди, в тому числі, що вона зазнає проблем у працевлаштуванні, має фінансові труднощі, не довела, що у неї дійсно погіршився стан здоровя через неправомірні дії відповідача. Надана довідка ендоскопічної діагностики від 28.12.2017 року не може служити таким доказом, оскільки з неї не вбачається, що виявлені у позивачки хвороби викликані стресовою ситуацією.
Саме по собі порушення відповідачем трудових прав позивачки ще не означає обовязкового завдання їй моральної шкоди та не тягне за собою необхідності її стягнення, оскільки порушені права поновлюються в тому числі за допомогою стягнення на користь позивача грошових сум за кожен факт порушення.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та в їх задоволенні необхідно відмовити.
Стосовно строків звернення до суду з вказаним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 43, 55 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді.
Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких працівник може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
ОСОБА_3 Кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257), а також спеціальну позовну давність (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Стаття 268 ЦК України містить перелік позовних вимог, на які позовна давність взагалі не поширюється, та цей перелік не є виключним. Законом можуть бути встановлені додатково інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
У статті 233 КЗпП передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначив, щообсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу та гарантовані державою виплати.
Право працівника на належну заробітну плату кореспондується з обов'язком роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.
Також, Конституційний Суд Українив рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що позивачем ОСОБА_1 строк звернення з даним позовом до суду не пропущено.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно доч.6ст.141ЦПК України якщосторону,на користьякої ухваленорішення,звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268, 430 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного навчального закладу Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2 про зміну формулювання підстави звільнення, дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зобовязання вчинити певні дії, стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів, моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати формулювання підстави звільнення старшого викладача кафедри права ОСОБА_1 за ч.1 ст. 38 КЗпП України (наказ № 45-К від 21 березня 2016 року) недійсним.
Змінити формулювання причини звільнення старшого викладача кафедри права ОСОБА_1 із звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Зобовязати Приватний вищий навчальний заклад Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2 внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про скасування запису про звільнення за власним бажанням, ч.1 ст.38 КЗпП України.
Зобовязати Приватний вищий навчальний заклад Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2 внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) вихідну допомогу у розмірі трьох середніх заробітних плат 10389 грн. 30 коп.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суму індексації заробітної плати в розмірі 345 грн. 38 коп.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) допомогу на оздоровлення при наданні чергових відпусток за період з 2006 по 2016 роки в сумі 14359 грн. 59 коп.
Стягнути зПриватного вищогонавчального закладу«Дніпропетровський університетімені ОСОБА_2» накористь ОСОБА_1(РНОКППНОМЕР_1) недонараховану тане сплаченузаробітну платуза періодз січня2013року по01березня 2016року всумі 1310грн.67коп.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 37756 грн. 28 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Дніпропетровський університет імені ОСОБА_2» на користь держави судовий збір у розмірі 2846 грн. 41 коп.
Допустити негайне виконання рішення в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць, в сумі 2968 грн. 35 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 цього Кодексу.
Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Е.В. Женеску
скопійовано
-
скопійовано
-
