Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа №0616/4524/12

провадження № 61-23331св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Ляхов Олександр Валерійович,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 21 червня 2012 року згідно з курсом Національного банку України становить 292 221,63 грн.

Позов мотивовано тим, що 27 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 15 000 доларів США зі сплатою 11,04 % річних за користування кредитними коштами та комісійної винагороди, з кінцевим строком повернення до 26 серпня 2017 року. Оскільки відповідач належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, станом на 21 червня 2012 року виникла заборгованість перед банком у розмірі 36 573,42 доларів США, в тому числі: заборгованість за кредитом - 14 674,18 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 974,68 доларів США, заборгованість за комісійними нарахуваннями - 1 350 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання умов договору - 9 803,17 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США та штраф (процентна складова) - 1 740,10 доларів США.

Вказана заборгованість, згідно з курсом Національного банку України станом на 21 червня 2012 року становить 292 221,63 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 07 квітня 2016 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту отримання відповідачкою коштів, зазначених у кредитному договорі від 27 серпня 2007 року.

Суд першої інстанції послався на висновки, зроблені Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області у рішенні від 12 серпня 2014 року, залишеному без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 листопада 2014 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору неукладеним на підставі висновку почеркознавчої експертизи від 15 квітня 2014 року, проведеної у рамках цієї справи, згідно із якими підпис, розташований у графі «Отримувач», у заяві від 27 серпня 2007 року про видачу готівки у розмірі 15 000 доларів США виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 07 квітня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового апеляційного розгляду, рішенням апеляційного суду Житомирської області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня

2015 року скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 14 674,18 доларів США - заборгованості за кредитом, 8 974,68 доларів США - заборгованості за відсотками, 10 786,65 грн - заборгованості по комісії, 15 980 грн - заборгованості по пені, 2 500,07 грн - штрафу (фіксована складова), 13 903,40 грн - штрафу (процентна складова).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 4 750,87 грн судових витрат.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що кредитний договір підписаний позичальником ОСОБА_2, що свідчить про те, що вона підтвердила своє погодження із сукупною вартість кредиту та валютою кредитування, метою кредитування, типом відсоткової ставки, строком, на який одержано кредит та варіантом його повернення. Цей кредитний договір є чинним, у встановленому законом порядку не був визнаний недійсним.

Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, який ґрунтуються на тому, що згідно висновку експерта підпис на заяві про видачу готівки виконано не ОСОБА_2, є безпідставним, оскільки зазначена заява є похідним документом до кредитного договору, а банківськими документами та погашенням кредиту доводиться факт отримання кредитних коштів ОСОБА_2

У зв'язку з невиконанням взятих відповідачем зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з останньої на користь банку.

Апеляційний суд врахував матеріальний стан відповідача та на підставі статті 551 ЦК України зменшив розмір пені з 9 803,17 доларів США до

2 000 доларів США.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач, після підписання кредитного договору та передачу в іпотеку належної їй квартири, не отримувалв кредитних коштів та не уповноважувала на це інших осіб.

У справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору неукладеним, на підставі висновку почеркознавчої експертизи від 15 квітня 2014 року, проведеної у рамках цієї справи, було встановлено, що підпис, розташований у графі «Отримувач», у заяві від 27 серпня 2007 року про видачу готівки у розмірі 15 000 доларів США виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою. Незважаючи на те, що рішенням у зазначеній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог, судами було встановлено факт недоведеності зі сторони банку надання ним кредиту ОСОБА_2

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що погашення по кредиту не проводила, тому апеляційний суд помилково вважав, що такі обставини підтверджують факт отримання нею кредитних коштів.

Апеляційний суд проігнорував ті обставини, що банком не надано доказу отримання ОСОБА_2 в кредит коштів. Банківський касовий документ в розумінні частини другої статті 640, частини другої статті 1054, статті 1046 ЦК України, яким є заява на видачу готівки був підроблений. За відсутності боргового документа законодавство не передбачає інші засоби доказування отримання коштів по договору позики.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржується, тому не переглядається колегією суддів у цій частині в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 27 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 16 500 доларів США (15 000 доларів США - на споживчі потреби, 1 500 доларів США - на сплату страхових платежів) зі сплатою 0,92 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевим строком повернення до 26 серпня 2017 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором, 27 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Станом на 21 липня 2012 року заборгованість за вказаним кредитним договором становить 36 573,42 доларів США, із яких: поточна заборгованість за кредитом - 14 674,18 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 8 974,68 доларів США, заборгованість із комісії - 1 350 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 9 803,17 доларів США, штраф - 31,29 доларів США (фіксована частина) та 1 740,10 доларів США (відсоткова складова).

Заперечуючи проти вимог позову, відповідач посилалась на те, що позивачем не доведено факту отримання нею грошей, визначених у кредитному договорі, укладеному між нею та банком 27 серпня 2007 року. Вказувала на те, що за отриманням кредитних коштів до каси банку вона не зверталася та не уповноважувала інших осіб на вчинення таких дій, а ці кошти шахрайським шляхом отримав ОСОБА_4

За змістом статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною першою статті 628, частиною першої статті 638 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору (статті 3 ЦК України).

У пункті 7.1. кредитного договору від 27 серпня 2007 року, сторонами передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 27 серпня 2007 року по 26 серпня 2017 року включно, у вигляді не поновленої лінії у розмірі 16500 доларів США, на наступні цілі: 15 000 доларів США - на споживчі потреби, 1 500 доларів США - на сплату страхових платежів.

Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором (пункти 2.2.1.-2.2.5 кредитного договору).

Підписавши вказаний кредитний договір, позичальник ОСОБА_2 підтвердила свою згоду із сукупною вартістю кредиту та валютою кредитування, метою кредитування, типом відсоткової ставки, строком, на який одержано кредит та варіантом його повернення.

Вказаний кредитний договір є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнаний. Його невід'ємною частиною є договір іпотеки, укладений 27 серпня 2007 року, який також підписаний відповідачем.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 листопада 2014 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору неукладеним встановлено, що згідно висновку експерта від 15 квітня 2014 року підпис, розташований у графі «Отримувач» у заяві від 27 серпня 2007 року про видачу готівки у розмірі 15 000 доларів США, виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

На вказаний висновок посилалась відповідач, заперечуючи отримання нею кредитних коштів і саме на підставі зазначеного висновку експерта суд першої інстанції дійшов висновку про те, що остання фактично не отримувала готівкових коштів за договором від 27 серпня 2007 року та кредит у сумі 15000 доларів США їй не видавався.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції виконав вимоги норм процесуального права щодо оцінки доказів та дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний висновок експерта не є визначальним у вирішенні спору, оскільки вимоги позивача та факт отримання кредиту відповідачем підтверджуються іншими письмовими доказами, зокрема випискою за кредитним договором від 27 серпня 2007 року клієнта ОСОБА_2, згідно якої з 01 жовтня 2007 року по 15 жовтня 2008 року вносилися кошти на погашення кредиту у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Новоград-Волинський, тобто за місцем проживання відповідачки, а також довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом від 27 серпня 2007 року та меморіальними ордерами.

Проведені банківські операції за меморіальними ордерами, у яких, відповідно до пункту 1.19-1 статті 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»підпис платника (позичальника) не вимагається, повністю узгоджуються із випискою за кредитним договором.

Вказані докази під час розгляду справи відповідач не спростувала та на виконання покладеного на неї процесуального обов'язку (статті 10, 60 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду справи) не довела належними і допустимими доказами тих обставин, на які посилалася, зокрема, що платежі, які вносилися в рахунок погашення кредитної заборгованості у період з 01 жовтня 2007 року по 15 жовтня 2008 року, вносилися не нею, а іншою особою.

Встановивши вказані обставини та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 192, 526, 530, 533, 610, 611, 612, 1054 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на корить банку кредитної заборгованості.

При цьому, апеляційний суд застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшив розмір пені з 9 803,17 доларів США до

2 000 доларів США.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються із нормами матеріального права, які судом застосовані правильно.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та до незгоди відповідача з висновками суду щодо цих доказів.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів на підставі статті 410 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І. М. Фаловська