ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа №212/6157/16-а

адміністративне провадження №К/9901/6814/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., -

розглянув у порядку письмового провадження справу за заявою Криворізького північного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління ПФУ, в якому зазначала, що 03 серпня 2016 року вона звернулася до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі положень статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), додавши всі необхідні для призначення пенсії документи, проте відповідач відмовив у призначенні такої пенсії (лист від 10 серпня 2016 року № 7807/05/29) з тих підстав, що згідно із Законом України від 02 березня 2015 року № 213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213) у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру»; у зв'язку з тим, що такий закон не прийнятий, вона не має права на призначення пенсії за вислугу років; крім того, відповідач додатково повідомив, що до пакету документів позивач не додала довідку про заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505) та з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (набрав чинності з 01 жовтня 2011 року; далі - Закон № 3668-VI), яким внесено зміни до статті 501 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ).

Посилаючись на те, що відмова управління ПФУ позбавляє її права на пенсійне забезпечення, просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII; зобов'язати призначити з 03 серпня 2016 року та виплачувати у подальшому пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII; зобов'язати призначити пенсію згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ПФУ.

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області постановою від 05 грудня 2016 року визнав протиправними дії управління ПФУ про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1; зобов'язав управління ПФУ призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VІІ з дня звернення, тобто з 03 серпня 2016 року.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що:

- на час прийняття Закону №213-VІІІ, а також з 01 червня 2015 року до 15 липня 2015 року діяв Закон №1789-ХІІ, яким регулювались питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України;

- відповідно до частини першої статті 86 Закону №1697-VII, який вступив в дію з 15 липня 2015 року, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення в період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року вислуги років не менше 22 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- загальна вислуга років ОСОБА_1, яка підтверджується наявними матеріалами справи, станом на день звернення до відповідача становила 22 роки 7 місяців і 14 днів, що є достатнім для її призначення згідно зі статтею 86 Закону №1697-VII.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 травня 2017 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали; далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ.

Касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що на час прийняття Закону №213-VІІІ, а також з 01 червня 2015 року до 15 липня 2015 року діяв Закон № 1789-ХІІ, а з 15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII, яким на сьогоднішній день регулюються питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України (стаття 86), а також обмеження щодо виплати та обчислення розміру пенсії, який є спеціальним до спірних правовідносин; будь-яких змін до статті 86 вказаного Закону щодо відсутності права працівників прокуратури України на звернення до органів ПФУ про призначення пенсії за вислугу років законодавцем, на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії та на час розгляду справи не прийнято, положення статті 86 Закону № 1697-VII є чинними, а отже, можуть бути застосовані при призначенні пенсії працівникам прокуратури України, за наявності на день звернення відповідної вислуги років.

Не погодившись із таким рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ подало заяву про його перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС. На думку заявника, неоднаковість у правозастосуванні підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 вересня 2016 року (справа № 640/13949/15-а).

В цьому рішення касаційний суд дійшов висновку, що за положеннями пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VII з 1 червня 2015 року скасовуються норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII. Крім того цей Суд указав, що, оскільки Закон № 1697-VII прийнятий 14 жовтня 2014 року, а Закон № 213-VII - 2 березня 2015 року, тобто пізніше, тому до спірних відносин слід застосувати Закон, прийнятий останнім у часі.

Суддя Верховного Суду України ухвалою від 07 червня 2017 року відкрив провадження у справі та витребував її з Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Відповідно до підпунктів 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII Верховний Суд України розпорядженням від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 заяву управління ПФУ та справу передав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

За підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у новій редакції заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2018 року для розгляду заяви управління ПФУ визначено суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів.

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді від 18 квітня 2018 року визначено розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд перевірив матеріали справи і дійшов висновку про таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури України з 12 квітня 1996 року. Стаж роботи позивача на прокурорсько-слідчих посадах складає 22 роки 7 місяців 14 днів.

03 серпня 2016 року позивач звернувся до відповідача із завою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону № 1697-VII.

Листом від 10 серпня 2016 року № 7807/05/29 позивачу відмовлено у задоволенні заяви. Відмова мотивована тим, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема «Про прокуратуру». Тому, з 01 червня 2015 року пенсії за віком на загальних підставах призначаються відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). З 01 жовтня 2011 року право на пенсію мають жінки після досягнення передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV (тобто пенсійний вік збільшується з 55 років на 60 за схемою), а саме: жінки народженні з 1 квітня 1961 року і старші мають право на призначення пенсії після досягнення ними 60 років. Таким чином, права на призначення пенсії за віком на загальних підставах позивач не має. Додатково позивача повідомлено, що до пакету документів не надано довідку про заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 та з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, яким внесено зміни до статті 501 Закону № 1789-ХІІ.

У справі, що розглядається, суди дійшли висновку, що дія Закону № 213-VІІІ поширювалася тільки на Закон № 1789-ХІІ, який був чинним на дату набрання чинності Законом № 213-VІІІ (1 квітня 2015 року). А на час звернення позивача до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугою років діяв новий Закон № 1697-VII, статтею 86 якого регулювалось і регулюється на цей час ппенсійне забезпечення працівників прокуратури.

У рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд зазначив, що за положеннями пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VII з 01 червня 2015 року скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII.

Як убачається зі змісту оскарженого та порівняльного рішень касаційний суд з посиланням на ту саму норму закону (пункт 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII) по-різному трактує її зміст: в одному випадку, указуючи, що її дія поширюється на чинний станом на день його прийняття Закон України «Про прокуратуру», а в іншому - на той, який прийнятий, але ще не чинний.

За змістом пояснювальної записки до проекту Закону № 213-VIII його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.

Законом № 213-VIII внесені аналогічні за змістом зміни, зокрема, до статті 501 Закону № 1789-ХІІ і до статті 86 прийнятого, але не чинного на той час, Закону № 1697-VIІ щодо припинення виплати пенсії та обмеження її розміру працюючим працівникам прокуратури, визначення її розміру з 01 січня 2016 року відповідно до Закону № 1058-IV та встановлення максимального розміру пенсії.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII «у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України».

Буквальний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що нею за умови неприйняття спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначалися відповідно до наведеного переліку законів. Тобто, ця норма за своїм змістом містить окремі умови призначення пенсій для визначеної категорії осіб. Оскільки до 01 червня 2015 року спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, застосуванню підлягає друга її частина щодо скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до наведеного переліку. Такі обставини свідчать про намір законодавця відходу від особливих умов призначення пенсій для певної категорії осіб і переведення їх на загальні умови.

Верховний Суд України в постанові від 24 травня 2016 року у справі № 333/6710/15-а щодо аналогічних відносин висловив таку правову позицію: оскільки Закон № 213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з указаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2453-VI (який значиться в наведеному переліку законів). З 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом № 2453-VI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 1058-IV.

Аналіз положень пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII дає підстави для висновку, що ним скасовано діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ.

Закон № 1789-ХІІ частково втратив чинність з 15 липня 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VIІ, який є чинним і на сьогодні.

Статтею 86 Закону № 1697-VIІ визначено і на теперішній час регулюється питання забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України.

Отже, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому у задоволенні заяви управління ПФУ слід відмовити.

З огляду на викладене, керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

У задоволенні заяви Криворізького північного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

А.Ю. Бучик

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук