ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №А36/623-07

касаційне провадження №К/9901/38006/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у

м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 (суддя Кеся Н.Б.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 (головуючий суддя - Щербак А.А., судді: Дурасова Ю.В., Баранник Н.П.) у справі №А36/623-07 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Дніпроважмаш» (в подальшому змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Дніпроважмаш»; далі - ПАТ «Дніпроважмаш») у жовтні 2007 року звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (в подальшому реорганізовано в Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС; далі - СДПІ) від 09 жовтня 2007 року № 0001748811/0/32454 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш» суми податкового зобов'язання з комунального податку у загальній сумі 40787,25 грн. у тому числі: за основним платежем - 38845 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями - 1942,25грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 56-93 «Про місцеві податки та збори» (чинного на час виникнення спірних відносин) встановлено граничний розмір податку, який відповідно до статті

15 Декрету не повинен перевищувати 10 % річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а відтак, позивач при обчисленні податкового зобов'язання з комунального податку правильно застосував ставку 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а не 20 відсотків від офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі акта перевірки від 28.09.2007 № 375-08-02/1-00168076 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.10.2007 № 0001748811/0/32454, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з комунального податку у загальній сумі 40787,25грн. у тому числі: за основним платежем - 38845грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями - 1942,25грн.

В акті перевірки зафіксовано що розмір податкового зобов'язання по комунальному податку, зазначеного позивачем у податкових розрахунках комунального податку за І та ІІ квартали 2007 року є меншим, ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки при обчисленні комунального податку за І та ІІ квартали 2007 року підприємство невірно застосувало ставку комунального податку, який встановлений Положенням «Про комунальний податок», затвердженим рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 липня 2003 року № 6/11 із змінами, внесеними рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.09.2006 №4/4.

Господарський суд Дніпропетровської області постановою від 12.01.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, задовольнив позовні вимоги.

Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області постановою від 12.01.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема, положень статті 143 Конституції України, статті 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №1251-XII), пунктів 24, 28 статті 26, статті 73 Закону України від 21 травня

1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та статті 18 Декрету, а також статтей 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зокрема, податковий орган зазначив, що базовий податковий період для комунального податку визначається відповідно до прийнятого рішення органу місцевого самоврядування про справляння місцевого податку на відповідній території. Керуючись положеннями статті 15 Закону № 1251-XII та статті 18 Декрету Дніпропетровською міською радою прийнято рішення від 30 липня 2003 року № 6/11 із змінами, внесеними рішенням від 27 вересня 2006 року № 4/4, та від 13 лютого 2008 року № 35//28, про запровадження на території міста комунального податку із затвердженням Положення про комунальний податок, що набуло чинності. Пунктом 2.2 цього Положення визначено порядок обчислення комунального податку (його розмір) та ставку оподаткування.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, спір виник щодо правомірності нарахування податковим органом податкового зобов'язання з комунального податку за І, ІІ квартали 2007 року обчисленого за ставкою, яка встановлена рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 липня 2003 року № 6/11 «Про комунальний податок» із змінами, внесеними рішенням від 27 вересня 2006 року № 4/4 .

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення від 30.07.2003 № 6/11 «Про комунальний податок», яким затверджено Положення про комунальний податок.

Пунктами 1.1, 2.1 і 3.2 зазначеного Положення встановлено, що платниками комунального податку є юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств, суб'єктів малого підприємництва відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», які перебувають на спрощеній системі оподаткування та звітності, неприбуткових і організацій, які не мають в обліковому складі штатних працівників.

Обчислення комунального податку проводиться за ставкою 10 % від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу. Податкові декларації (розрахунки) надають до державної податкової інспекції за базовий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, протягом 40 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.09.2006 № 4/4 «Про рішення міської ради від 30 липня 2003 року № 6/11 «Про комунальний податок» були внесені зміни до зазначеного рішення від 30.07.2003 № 6/11, відповідно до яких починаючи з 01 січня 2007 року обчислення комунального податку проводиться за ставкою 20 % від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу.

Крім того, за результатами перегляду в касаційному порядку справи № 2а-528/08 за позовом Публічного акціонерного товариства «Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» до Дніпропетровської міської ради, третя особа - СДПІ, про визнання протиправним та скасування рішення, Вищий адміністративний суд України постановою від 18.11.2015 визнав нечинним рішення Дніпропетровської міської ради від 27.09.2006 № 4/4 «Про рішення міської ради від 30 липня 2003 року №6/11 «Про комунальний податок» та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

На час виникнення спірних відносин місцеві податки і збори, їх граничні розміри та порядок обчислення встановлювались Декретом у відповідній редакції.

Статтею 15 названого Декрету закріплено, що комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017), яка кореспондується з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій), у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав застосовувати до спірних пмравовідносин вищевказаний нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування (щодо обчислення комунального податку за ставкою 20 %), який не відповідає Декрету (чинного на час виникнення спірних правовідносин), що має вищу юридичну силу.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочиснтва України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 у справі №А36/623-07 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду:Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк