П о с т а н о в а

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 391/1056/14-ц

провадження № 61-24447 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Мар'ївська сільська рада Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,

представник ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 - ОСОБА_19,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року у складі судді Червонописького В. С. та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Франко В. А., Єгорової С. М.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року прокурор Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з окремими позовами до Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання рішень сільської ради недійсними, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними.

Позовні заяви мотивовані тим, що 3 вересня 2009 року рішенням Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області № 316 відповідачам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення кожному по земельній ділянці площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку на території с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності.

18 листопада 2009 року рішенням Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області № 360 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність відповідачів земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. 28 грудня 2009 року на підставі вищевказаного рішення сільської ради відповідачі отримали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки у с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області.

Прокурор зазначав про те, що оскільки земельні ділянки надані для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель сільськогосподарського призначення, то вказані рішення сільської ради прийняті з порушенням положень статей 22, 38, 39 ЗК України. На час прийняття вказаних рішень був відсутній генеральний план с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області, межі села не були встановлені, тому рішення сільською радою прийняті з порушенням пункту 12 Перехідних положень ЗК України. Крім того, у порушення положень статті 118 ЗК України відповідачі особисто не зверталися до сільської ради з заявами про надання земельних ділянок, а від їх імені діяла інша особа. Відповідачі не мали на меті задоволення особистих потреб шляхом розміщення житлової забудови на спірних земельних ділянках, а дійсною причиною було подальше їх відчуження підприємству, яке буде здійснювати промисловий видобуток золота Юріївського родовища, що є прихованою угодою.

З урахуванням викладеного прокурор Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури в інтересах держави просив суд визнати недійсними: рішення Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 3 вересня 2009 року № 316 у частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17; рішення Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 18 листопада 2009 року № 360 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання у власність відповідачів земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку; державні акти на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2009 року, видані на ім'я відповідачів.

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 липня 2015 року позовні заяви прокурора Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури в інтересах держави до Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області та до ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року у задоволенні позову прокурора Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури в інтересах держави відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час прийняття рішення про надання у власність відповідачів земельних ділянок сільська рада діяла у межах своїх повноважень, передбачених ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування», а прокурором належних та допустимих доказів недійсності спірних рішень сільської ради та державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих на ім'я відповідачів, не надано. Крім того, прокурор звернувся з позовом до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив представник відповідачів.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2016 року апеляційна скарга заступника прокурора Кіровоградської області задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову прокурора Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури в інтересах держави відмовлено з інших правових підстав.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на момент винесення сільською радою спірних рішень передані відповідачам земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується довідкою сільської ради від 13 травня 2015 року, технічною документацією за 1991 рік, інформацією відділу Держземагентства у Компаніївському районі Кіровоградської області від 22 червня 2015 року та самим рішенням сільської ради. Органом державної влади, органом місцевого самоврядування відповідного рішення про віднесення наданих у власність відповідачів земельних ділянок до земель забудови не приймалося, у зв'язку з чим земельні ділянки їм надані із земель, які відносилися до земель сільськогосподарського призначення. При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки у встановленому законом порядку повинна бути здійснена до надання земельної ділянки, а не після її надання, а доказом такої зміни є рішення відповідного органу влади. Проте сільською радою при наданні спірних земельних ділянок відповідачам такого порядку зміни цільового призначення не дотримано. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення не розроблено, а, отже, надання сільською радою дозволу на відведення спірних земельних ділянок у власність відповідачів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечить статтям 20, 21, 22, 38, 39 ЗК України у редакції на час прийняття рішень. Оскільки вирішення питання правомірності видачі відповідачам державних актів на право власності на земельну ділянку залежить від законності спірного рішення сільської ради, на підставі якого він виданий, а таке рішення є незаконним, то державний акт є недійсним.

Разом з тим, прокурором пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявили відповідачі. При цьому суд виходив з того, що протягом 2009-2014 років прокурор був наділений правом на проведення відповідної перевірки спірних рішень селищної ради, проте ним таких дій вчинено не було.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Кіровоградської областіпросить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що про порушення законодавства у зв'язку з прийняттям сільською радою спірних рішень прокурор дізнався лише у жовтні 2014 року під час проведення прокуратурою відповідної перевірки, тому строк позовної давності ним не пропущено. Крім того, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач і немає доказів, що прокурору спірні рішення сільської ради надсилались.

У квітні 2017 року представник ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 - ОСОБА_19 - подала заперечення на касаційну скаргу посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки протягом 2009-2014 років він був наділений правом на проведення відповідної перевірки спірних рішень селищної ради, проте ним таких дій вчинено не було.

Крім того, задоволення позову прокурора буде порушувати принципи справедливості та верховенства права, а також право власності відповідачів.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 3 вересня 2009 року рішенням Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області № 316, у тому числі ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення кожному по земельній ділянці площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку на території с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності.

18 листопада 2009 року рішенням Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області № 360 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність вищевказаних осіб спірні земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

28 грудня 2009 року на підставі зазначеного вище рішення сільської ради ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, кожен з них, отримав державний акт на право власності на земельну ділянку у с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України (тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті (стаття 126 ЗК України).

Частинами 6, 7 статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації, подає заяву до відповідної районної, міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Згідно із частиною 10 зазначеної статті районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з пунктами «б», «в», частини першої статті 20 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Стаття 50 цього Закону передбачала обов'язкове складання проекту землеустрою (у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 (далі - Порядок) (постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2013 року № 154).

Крім того, за основним цільовим призначенням відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України поділяються на певні категорії, серед яких до різних категорій віднесено землі сільськогосподарського призначення (підпункт «а») та землі житлової та громадської забудови (підпункт «б»).

Виходячи з положень частини другої статті 19, статей 80, 83 ЗК України землі кожної із цих категорій можуть перебувати або у власності (користуванні) громадян чи юридичних осіб, або у запасі (землі державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина друга статті 20 ЗК України).

Отже, реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки, має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що на момент винесення сільською радою спірних рішень передані відповідачам земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. Зміна цільового призначення земельної ділянки у встановленому законом порядку повинна бути здійснена до надання цієї ділянки у власність, а не після її надання, доказом такої зміни є відповідне рішення органу влади. Проте сільською радою при наданні спірних земельних ділянок відповідачам такого порядку зміни цільового призначення не дотримано. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення не розроблено, а, отже, надання сільською радою дозволу на відведення спірних земельних ділянок у власність відповідачів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечить статтям 20, 21, 22, 38, 39 ЗК України у редакції на час прийняття відповідних рішень.

Крім того, представник відповідачів ОСОБА_19 у суді першої інстанції заявила про застосування строку позовної давності, про що зазначено як районним судом, так і апеляційним судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України 2004 року, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України: від 8 червня 2016 року № 6-3029 цс 15, від 16 листопада 2016 року № 6-2469 цс 16.

Отже, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що прокурором не дотримано встановлений законодавством строк позовної давності, про застосування якого було заявлено представником відповідачів, з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Оскільки протягом 2009-2014 років прокурор був наділений правом на проведення відповідної перевірки спірних рішень селищної ради, проте ним таких дій вчинено не було.

Доводи касаційної скарги про те, що про порушення законодавства у зв'язку з прийняттям сільською радою спірних рішень прокурор дізнався лише у жовтні 2014 року під час проведення прокуратурою відповідної перевірки, тому строк позовної давності ним не пропущено, безпідставні та спростовані вищевказаними встановленими апеляційним судом обставинами. Крім того, ні що не перешкоджало прокурору належним чином виконувати свої службові обов'язки і регулярно здійснювати такі прокурорські перевірки, не очікуючи вказівки прокуратури області чи Генеральної прокуратури України.

Посилання прокурора про те, що він пред'явив позов як самостійний позивач і тому на нього не поширюється правова позиція судів про те, що відлік позовної давності обчислюється з дати, коли відповідний орган у цих правовідносинах довідався чи міг довідатися про своє порушене право, безпідставні. Так, прокурор, пред'являючи позов, зазначив, що діє не як самостійний позивач, а пред'являє позов в інтересах держави, отже, у цих правовідносинах завжди є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, який зобов'язаний діяти від імені держави. Проте і в такому разі положення про позовну давність поширюються на позов прокурора (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові № 6-2469 цс 16 від 16 листопада 2016 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк