П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/521/17

Провадження № 11-208сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Мамонової І. В.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_3,

представник відповідача - БелінськаО.В.,

розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року (судді Гриців М. І., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Гімон М. М., Мороз Л. Ф.) у справі № 800/521/17 за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

22 листопада 2017 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП про визнання незаконним і скасування рішення від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська» (далі - Спірне рішення) та зобов'язання відповідача повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 25 березня 2015 року № 340/бо-15 і матеріали до неї щодо обрання ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська безстроково з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

У позовній заяві ОСОБА_5 вказала, що Спірне рішення ВРП мотивувала існуванням обґрунтованих сумнівів щодо відповідності позивача критеріям доброчесності, професійної етики та іншим обставинам, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням. При цьому всупереч вимогам частини четвертої статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIIІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIIІ) відповідач безпідставно визнав порушення суддею правил предметної юрисдикції тими обґрунтованими відомостями, на підставі яких прийняв негативне для ОСОБА_5 рішення, оскільки отримав їх не в установленому законом порядку. ВРП проігнорувала те, що рішення у цивільній справі, яке розцінено як постановлене з порушенням предметної підсудності, у часі прийнято 01 жовтня 2012 року, суд апеляційної інстанції його переглянув 30 жовтня 2013 року і закрив провадження з тієї підстави, що спір належало розглядати за правилами господарського судочинства. Скарга голови Люстраційного комітету Дніпропетровської області про порушення позивачем правил підсудності надійшла до ВККС 20 жовтня 2014 року, перевірка її аргументів здійснювалася з дати надсилання по 25 березня 2015 року. За наслідками перевірки ВККС на засіданні 25 березня 2015 року повідомила, що провела перевірку за скаргою і не виявила жодних порушень. Ці висновки залишилися не відображеними в рішенні ВККС від 25 березня 2015 року № 340/бо-15.

На думку ОСОБА_5, відмова ВРП внести подання Президентові України про обрання її на посаду судді безстроково має всі ознаки дисциплінарного стягнення, яке застосоване до неї без урахування та наведення мотивів незгоди з відомостями про обставини, що мають значення при виборі і застосуванні виду дисциплінарного стягнення. Таке рішення не відповідає частині шостій статті 126 Конституції України, порушує гарантії незалежності суддів у частині проходження суддівської кар'єри, що включає право на працю в широкому розумінні, у тому числі й право стати суддею, право перебувати на посаді судді та право бути звільненим з посади судді на підставах, визначених Конституцією України. При цьому ВРП не зважила на тривалість її роботи за фахом, вміння та потенціал, індивідуально-вольові і морально-етичні характеристики її особи. Відповідач обрав стягнення з порушенням принципів рівності, пропорційності, допустив вибірковий та дискримінаційний підхід, оскільки стосовно інших суддів, до поведінки яких були претензії, подібні до тих, що поставлені позивачу за провину, ВРП прийняла позитивні для них рішення.

ОСОБА_5 також зазначила, що порушення правил підсудності як діяння не містить ознак умислу чи грубої необережності. Заявлені у позовній заяві вимоги, за наслідками розгляду яких було постановлено рішення у цивільній справі, давали підстави віднести спір до цивільної юрисдикції у зв'язку з тим, що одна із сторін була фізичною особою. Суд апеляційної інстанції не оцінив постановлене під її головуванням рішення як таке, що прийнятне з істотним порушенням правил підсудності.

Із посиланням на порушення пунктів 5.18, 10.4, 10.6 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент), позивач стверджує про недотримання порядку прийняття Спірного рішення, прояви яких вбачає у ненаведенні обґрунтованих мотивів та підстав відмови рекомендувати призначити її на посаду судді; у розгляді питання без оголошення висновку члена ВРП, який запропонував прийняти Спірне рішення; у позбавленні права судді дати пояснення щодо розглядуваного питання, нехтуванні відомостями, що спростовують обставини, які ВРП поклала в основу Спірного рішення.

До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_5 цим судом не закінчено.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 29 січня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5 до ВРП про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник позивача в апеляційній скарзі зазначила, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, є суперечливими і такими, що не підтверджені необхідними доказами у справі. Зокрема, такий критерій, як «негативний вплив на суспільну довіру» не відповідає критерію юридичної визначеності та є вкрай розпливчатою підставою для відмови у призначенні судді на посаду, а тому не може бути підставою для відмови у внесенні подання для призначення на посаду судді, оскільки не передбачений Конституцією України.

На думку скаржника, відсутність у діях позивача суб'єктивної сторони складу дисциплінарного проступку у вигляді вини або недбалості в розумінні частини першої статті 83 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) виключає наявність складу дисциплінарного проступку, а отже, й можливість відмови у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді безстроково. Під час розгляду справи суд першої інстанції не дослідив рішення ВККС від 27 травня 2016 року, на підставі якого прийнято Спірне рішення, не надав рішенню ВККС належної оцінки, відмовив у клопотаннях про витребування з ВККС матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення від 27 травня 2016 року, про об'єднання справи № 800/471/17 за позовом ОСОБА_5 до ВККС про скасування рішення від 27 травня 2016 року № 1079/дп-16, який було подано значно раніше до суду та на даний час знаходиться на розгляді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, з цією справою, а також не зупинив провадження у цій справі до розгляду судом справи № 800/471/17.

Висновок суду першої інстанції про те, що відомості, які ВККС розцінила як дисциплінарний проступок, не були предметом її розгляду на час прийняття рішення від 25 березня 2015 року № 340/бо-15, не відповідає обставинам справи, оскільки в рішенні від 27 травня 2016 року ВККС визнала факт розгляду скарг ОСОБА_6 у жовтні, листопаді 2014 року, а також у січні 2015 року, тобто до прийняття рекомендації від 25 березня 2015 року.

В апеляційній скарзі також вказується, що невідповідність судді ОСОБА_5 критеріям доброчесності чи професійної етики не була встановлена ні ВККС, ні ВРП. При цьому скасування рішення суду з будь-яких підстав апеляційним чи касаційним судом не є підставою для відмови у внесенні подання Президентові України про призначення судді безстроково та звільнення судді з посади. Однак відповідач фактично звільнив суддю з посади за ухвалене нею судове рішення без встановлення грубої недбалості чи навмисного порушення закону, чим порушено статтю 126 Конституції України та Декларацію щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року на о. Бріюні, Хорватія.

На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржене рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року та повністю задовольнити адміністративний позов ОСОБА_5

У відзиві на апеляційну скаргу представник ВРП зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та об'єктивним дослідженням усіх обставин справи. На думку відповідача, оскаржене рішення ВРП прийняте відповідно до положень Закону № 1798-VIII та Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ). Спірне рішення прийнято повноважним складом та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, підстави та мотиви прийняття цього рішення наведенні безпосередньо у його тексті, а тому відсутні визначені статтею 79 Закону № 1402-VІІІ підстави для його скасування. У зв'язку з викладеним представник ВРП просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року - без змін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_5 та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник відповідача просив оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи представника ВРП, заслухавши суддю-доповідача, доводи позивача, його представника та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.

Суд установив, що Указом Президента України від 21 грудня 2009 року № 1085/2009 ОСОБА_5 призначено на посаду судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська строком на п'ять років, а Указом Президента України від 02 квітня 2011 року № 345/2011 переведено на роботу на посаді судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська у межах п'ятирічного строку.

Строк повноважень судді ОСОБА_5 закінчився 21 грудня 2014 року.

ВККС рішенням від 25 березня 2015 року № 340/бо-15 рекомендувала ОСОБА_5 для обрання на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України. У цьому рішенні ВККС зазначила, що за результатами звернень щодо професійної діяльності кандидата на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_5, які надійшли до Комісії, не встановлено визначених законом обставин, що перешкоджають рекомендуванню її для обрання на посаду судді безстроково.

Верховна Рада України одержала рішення ВККС і підготувала проекти постанови від 14 травня 2015 року № 2726-1 та від 15 вересня 2015 року № 3105 «Про обрання суддів». Однак рішення не прийняла.

Листом від 28 жовтня 2016 року Верховна Рада України передала до ВРП матеріали щодо призначення ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

ВРП рішенням від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 відмовила у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виходив із того, що подія призначення позивача на посаду судді вперше на фіксований строк (п'ять років), закінчення цього строку і пов'язані з цим фактом питання призначення її на посаду безстроково, суть, юридична природа, історія виникнення і перебіг обставин, що лягли в основу відмови у внесенні подання про призначення на посаду судді безстроково, у зіставленні зі статусом, повноваженнями ВРП, метою її створення, завданнями, які перед нею стоять, її функціональним призначенням, правом у порядку, встановленим законом, самостійно перевіряти й оцінювати обставини, від яких залежить висновок - бути чи не бути рішенню про внесення подання на посаду судді, у своїй сукупності не дають підстав визнати спірне рішення незаконним, необґрунтованим чи таким, що прийняте з порушенням встановленого законом порядку його розгляду.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованим такий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 128 Основного Закону України (у редакції станом на березень 2015 року) всі &?н;…&gд; судді, &?і;…&gК;, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. За частиною першою цієї самої статті Конституції України в редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом.

На підставі частин другої та третьої статті 74 Закону № 2453-VІ (тут і далі - у редакції, чинній станом на 25 березня 2015 року) суддя, строк повноважень якого закінчився, за його заявою має бути рекомендований ВККС для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому.

Обрання на посаду судді безстроково здійснюється в такому порядку: 1) кандидат звертається з письмовою заявою до ВККС про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково; &lз;…&?г; 3) ВККС перевіряє відомості про кандидата, враховує показники розгляду кандидатом справ; 4) ВККС приймає рішення про рекомендування чи відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково і в разі рекомендування направляє відповідне подання до Верховної Ради України; 5) Комітет Верховної Ради України, до відання якого належить розгляд питань про обрання суддів та звільнення суддів, обраних безстроково, розглядає подання про обрання кандидата на посаду судді безстроково, приймає рішення щодо рекомендування або відмови у рекомендуванні про обрання кандидата на посаду судді безстроково та внесення цього рішення на розгляд Верховної Ради України; 6) Верховна Рада України приймає рішення про обрання кандидата або відмову в обранні на посаду судді безстроково.

Як установлено матеріалами справи, ВККС рішенням від 25 березня 2015 року № 340/бо-15 рекомендувала ОСОБА_5 для обрання на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України.

Верховна Рада України одержала рішення ВККС і підготувала проекти постанов від 14 травня 2015 року № 2726-1 та від 15 вересня 2015 року № 3105 «Про обрання суддів». Однак рішення не прийняла.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1401-VІІІ, а 05 січня 2017 року - Закон № 1798-VIIІ.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VІІІ Верховна Рада України протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом передає подання ВККС та відповідні документи про обрання суддів безстроково, які не були розглянуті Верховною Радою України, до ВРП для розгляду питання про призначення судді на посаду.

Згідно з пунктом 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до ВРП протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. ВРП на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів ВККС.

На виконання наведених вище положень законів України № 1401-VІІІ та № 1402-VІІІ, Верховна Рада України листом від 28 жовтня 2016 року передала до ВРП матеріали щодо призначення ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 13 розділу IIІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності Законом № 1401-VІІІ рішення не прийнято, розглядаються ВРП в порядку, встановленому главою 2 розділу II цього Закону.

На підставі частин першої та другої статті 36 Закону № 1798-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. Рада ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС; 2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Пунктом 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ визначено, що ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Як установлено матеріалами справи, 31 жовтня 2017 року ВРП за результатами розгляду рекомендації ВККС від 25 березня 2015 року № 340/бо-15 дійшла висновку про існування обґрунтованих обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська, що є підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Згідно із цим положенням саме на ВРП покладено обов'язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя.

Природа діяльності ВРП визначається обов'язком держави перед суспільством сформувати такий суддівський корпус, представники якого за їхніми індивідуальними якостями не викликали б недовіри у громадян України, тому ВРП зобов'язана перевірити дані, що характеризують особисті та моральні якості особи, що претендує на посаду судді, репутація якої має бути бездоганною.

Під час дослідження матеріалів стосовно кандидата ОСОБА_5 ВРП враховано, що на розгляді ВККС перебували скарги голови Люстраційного комітету Дніпропетровської області ОСОБА_6 стосовно суддів Самарського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_5 та ОСОБА_18., у яких зазначалося, що у провадженні судді ОСОБА_5 перебувала справа за позовом Приватного підприємства «Штерн-Буд» (далі - ПП) до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В. Плюс» (далі - ТОВ), ОСОБА_7, третя особа - Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради (далі - Комунальне підприємство), про зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ТОВ в особі ТущенкаС.В. до ПП, ОСОБА_7, територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство, про визнання права власності на нерухоме майно, у тому числі на новостворене та переобладнане, без додаткового прийняття в експлуатацію.

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді ОСОБА_5 рішенням від 01 жовтня 2012 року в цивільній справі № 436/5107/12 частково задовольнив позовні вимоги ПП. Зобов'язав ТОВ в особі ТищенкаС.В. укласти з цим підприємством договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого у АДРЕСА_1, придбаного ПП на публічних торгах згідно з Протоколом № 1 від 27 березня 2012 року. Задовольнив зустрічні позовні вимоги ТОВ і визнав за ним право власності на нерухоме майно, у тому числі на новостворене та переобладнане, без додаткового прийняття в експлуатацію.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 30 жовтня 2013 року апеляційну скаргу прокурора Самарського району м. Дніпропетровська задовольнив частково. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська скасував, а провадження у справі закрив у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У жовтні, листопаді 2014 року, а також в січні 2015 року до ВККС надійшли скарги голови Люстраційного комітету Дніпропетровської області ОСОБА_6, в яких вказувалось на порушення суддею ОСОБА_5 норм процесуального права щодо підвідомчості у зв'язку з розглядом в порядку цивільного судочинства спору, який є господарським.

Апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що оскільки спір виник між юридичними особами, то справа повинна розглядатися відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України та статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України в порядку господарського судочинства. При цьому зауважив, що фізична особа ОСОБА_7 не має жодного стосунку до спорів, на що вказав і суд першої інстанції, коли повністю відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7

Описані обставини розгляду конкретного спору були предметом розгляду ВККС, за результатами якого ВККС прийняла рішення від 27 травня 2016 року № 1079/дп-16 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження. Комісія із посиланням на характер спірних правовідносин, непричетність до спору фізичної особи дійшла висновку, що суддя, яка розглядала справу, допустила істотне порушення правил підвідомчості, яке відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Закону № 2453-VIIІ (у редакції, чинній на час винесення рішення ВККС) є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення не було застосовано відповідно до вимог частини четвертої статті 87 цього Закону у зв'язку зі спливом строку притягнення (минув один рік з дати вчинення проступку).

На обґрунтування Спірного рішення ВРП зазначила, що встановлені ВККС обставини, а саме допущення суддею ОСОБА_5 порушення, яке було кваліфіковано за пунктом 1 частини першої статті 83 Закону № 2453-VІ, є такими, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська. При цьому вказані відомості не були предметом дослідження ВККС під час розгляду 25 березня 2015 року питання про рекомендування ОСОБА_5 для обрання на посаду судді безстроково, оскільки встановлені рішенням ВККС від 27 травня 2016 року № 1079/дп-16.

Відповідно до статті 38 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом № 1402-VIIІ.

Частиною двадцять першою статті 79 Закону № 1402-VIIІ визначено, що рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

Оцінюючи Спірне рішення відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що суть, юридична природа, історія виникнення і перебіг обставин, що покладені в основу відмови у внесенні подання про призначення позивача на посаду судді безстроково, у зіставленні зі статусом, повноваженнями ВРП, метою її створення, завданнями, які перед нею стоять, її функціональним призначенням, правом у порядку, встановленим законом, самостійно перевіряти і оцінювати обставини, від яких залежить висновок - бути чи не бути рішенню про внесення подання на посаду судді, у своїй сукупності не дають підстав визнати це рішення незаконним, необґрунтованим чи таким, що прийняте з порушенням встановленого законом порядку його розгляду.

Статтею 36 Закону № 1798-VIII, зокрема, визначено, що ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Згідно зі статтею 37 Закону № 1798-VIII рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання ВРП у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

З матеріалів справи убачається, що протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами ВРП від 15 листопада 2016 року матеріали, які повернуті із Верховної Ради України щодо призначення на посаду судді ОСОБА_5, передані на розгляд члену ВРП БойкуА.М.

За результатами попереднього розгляду матеріалів та рекомендації ВККС про обрання ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська безстроково член ВРП БойкоА.М. склав висновок від 18 липня 2017 року з пропозицією ВРП прийняти рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді (т. 1, а. с. 167-171).

Листом від 20 жовтня 2017 року № 20358/0/9-17 ОСОБА_5 було запрошено на засідання ВРП на 31 жовтня 2017 року (т. 1, а. с. 172).

На засіданні ВРП 31 жовтня 2017 року, на якому була присутня ОСОБА_5, член ВРП БойкоА.М. доповів матеріали, позивач надала пояснення, головуючий запросив членів ВРП до нарадчої кімнати, після чого було винесено Спірне рішення ВРП. При цьому, як убачається зі змісту протоколу засідання ВРП, ОСОБА_5 було надано як письмові, так і усні пояснення з приводу розгляду справи № 436/5107/12 (т. 1, а. с. 165-166).

Наявна в матеріалах справи належним чином завірена копія Спірного рішення ВРП свідчить про те, що воно прийнято повноважним складом та підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні (т. 1, а. с. 162-164). Цей факт не ставиться під сумнів ОСОБА_5 як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі.

Таким чином, відсутні визначені пунктами 1, 2 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ підстави для скасування оскарженого рішення відповідача.

Оцінюючи рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що визначальним критерієм правомірності оскарженого рішення відповідача є встановлення ВККС після надання ОСОБА_5 рекомендації для призначення на посаду судді таких обставин - допущення суддею порушення, яке було кваліфіковано за пунктом 1 частини першої статті 83 Закону № 2453-VІ, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивача на посаду судді.

Виходячи з наведених вище положень пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ ці обставини, незалежно від наявності або відсутності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, можуть бути самостійною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. При цьому таке рішення приймається ВРП за результатами голосування.

За таких обставин не можуть бути визнані обґрунтованими посилання ОСОБА_5 на те, що оскаржене рішення ВРП не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає безпідставними доводи скаржника про те, що на порушення статті 37 Закону № 1798-VIII, пункту 10.4 глави 10 Регламенту відповідач незаконно врахував відомості, які вже були предметом розгляду ВККС, оскільки, як правильно зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, відомості, які ВККС розцінила як дисциплінарний проступок, не були предметом її розгляду на час прийняття рішення від 25 березня 2015 року № 340/бо-15, оскільки у часі ці обставини були встановлені пізніше. При цьому інформації про розгляд ВККС обставин порушення ОСОБА_5 правил підсудності і формулювання з цього приводу висновку до дати прийняття рішення рекомендувати обрати її на посаду судді безстроково не встановлено, як і немає доказів на підтвердження її існування в означених вище часових межах.

Всупереч доводам скаржника такий критерій, як «негативний вплив на суспільну довіру» прямо передбачений пунктом 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ в якості характеристики обставин, за наявності яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_5 перебувала на посаді судді упродовж фіксованого проміжку часу, після закінчення якого її повноваження припинилися. З настанням цього моменту ОСОБА_5 не могла не знати, що після закінчення п'ятирічного строку перебування на посаді судді опиниться в ситуації, за якої на підставі закону змушена буде виконати ряд обов'язкових сутнісних та процедурних дій для того, щоб бути обраною на посаду судді безстроково, і що для ухвалення такого рішення в Україні створені і діють відповідні компетентні органи, на які покладений суспільний обов'язок у встановленому законом порядку перевірити її професійні, етичні якості, інші обставини.

Із врахуванням викладеного посилання скаржника на порушення відповідачем принципу юридичної визначеності не можуть бути визнані обґрунтованими.

Пояснення позивача про те, що суд першої інстанції не дослідив рішення ВККС від 27 травня 2016 року, на підставі якого прийнято Спірне рішення ВРП, не надав рішенню ВККС належної оцінки, відмовив у клопотанні про витребування з ВККС матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення від 27 травня 2016 року, не зупинив провадження у справі до розгляду судом справи № 800/471/17, в якій оскаржується вказане рішення ВККС, також не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки предметом розгляду цієї справи є оскарження рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_5 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська», а не рішення ВККС від 27 травня 2016 року. При цьому вказане рішення ВККС як на момент розгляду справи судом першої інстанції, так і на момент перегляду справи судом апеляційної інстанції не скасоване, а отже, є чинним. Клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду судом справи № 800/471/17 до Великої Палати Верховного Суду не надходило.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду правильно зазначив, що на Спірне рішення відповідача не може поширюватися визначення дисциплінарного стягнення, оскільки відмова у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді і подання про звільнення судді з посади як дисциплінарне стягнення судді за змістом і суттю є різними правовими поняттями, в основі кожного з яких лежать відмінні фактичні і юридичні підстави оцінки. ВРП не оцінювала обставини порушення ОСОБА_5 правил підсудності на предмет наявності в них ознак дисциплінарного проступку, а врахувала встановлені ВККС обставини як факт, достатній для того, щоб не рекомендувати ОСОБА_5 на посаду судді, що спростовує посилання скаржника на те, що відсутність у діях позивача суб'єктивної сторони складу дисциплінарного проступку у вигляді вини або недбалості в розумінні частини першої статті 83 Закону № 2453-VІ виключає наявність складу дисциплінарного проступку, а отже, й можливість відмови у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді безстроково.

На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, а саме те, що, приймаючи оскаржуване рішення, ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року у справі № 800/521/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л.І. Рогач

В. В. Британчук І.В. Саприкіна

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П.Лященко

Повний текст постанови підписано 22 червня 2018 року.