ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2018 року

Київ

справа №826/11347/14

адміністративне провадження №К/9901/12132/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/11347/14

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства внутрішніх справ України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів Мазур А.С., Аблова Є.В., Літвінової А.В. від 27 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Мельничука В.П., Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е. від 23 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач або скаржник) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі за текстом - відповідач), в якому просив:

- визнати незаконним невиконання МВС України висновку медичної комісії від 27 травня 2008 року про постановку на квартирний облік і надання позивачу житла в першу чергу по списку хворих на активний туберкульоз з виділенням туберкульозної палички;

- визнати незаконним непостановку позивача на квартирний облік МВС України на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для надання житла першочергово;

- зобов'язати МВС України прийняти рішення про постановку позивача на квартирний облік по списку інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, першої категорії на підставі постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2013 року з дня прийняття постанови суду і на підставі постанови колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2014 року;

- прийняти окрему ухвалу суду про порушення норм статті 47 Конституції України на соціальний захист і надання житла Головним управлінням праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, яке перейменовано в Департамент соціальної політики КМДА, яке протягом 5 років незаконно не видає посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, першої категорії в порушення норм постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 «Про порядок видачі посвідчень громадянам, інвалідність яких пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року позов задоволено частково.

Зобов'язано МВС України прийняти рішення про постановку позивача на квартирний облік по списку інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, першої категорії з 12 червня 2014 року. В решті вимог відмовили.

Позивач 06 січня 2016 року звернувся до суду із заявою про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року по справі № 826/11347/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви позивача.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року - без змін.

Постановляючи зазначену ухвалу суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що така ухвала постановляється судом лише при вирішенні питання для встановлення нового строку подання звіту та накладення на винну посадову особу, відповідальну за виконання постанови, штрафу у розмірі від ста до трьохсот мінімальних заробітних плат. Таке питання вирішується відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та є складовою частиною резолютивної частини постанови суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 07 липня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/11347/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/11347/14 та призначив її до розгляду ухвалою від 18 червня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 червня 2018 року.

У касаційній скарзі клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що обґрунтовуючи клопотання про необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, позивач зазначив що, Міністерством внутрішніх справ України не виконує постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року по справі № 826/11347/14, а тому позивач просить зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України надати суду звіт про виконання судового рішення у адміністративній справі № 826/11347/14 від 06 жовтня 2014 року.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що при ухваленні постанови від 06 жовтня 2014 року Окружним адміністративним судом м. Києва питання щодо надання звіту не вирішувались, позивачем не було заявлено такої вимоги під час подання позову до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Міністерством внутрішніх справ України не виконується постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року по справі № 826/11347/14, тому є необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідачем заперечень чи відзиву на касаційну скаргу позивача не подано, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для касаційного перегляду.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Порядок примусового виконання рішень судів та інших компетентних органів і посадових осіб, на час виникнення спірних правовідносин, визначався Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 № 606-XIV (далі за текстом - Закон № 606-XIV).

Статтею 2 Закону № 606-XIV встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Положеннями статті 5 Закону № 606-XIV визначено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Статтею 84 Закону № 606-XIV повноваження по здійсненню перевірки законності виконавчого провадження покладено на директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та його заступників - щодо виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у будь-якому структурному підрозділі органів державної виконавчої служби; заступників начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі - начальників управлінь державної виконавчої служби, їх заступників - щодо виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень таких управлінь і районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, підпорядкованих зазначеним управлінням юстиції.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду (стаття 82 Закону № 606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 267 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 382 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Частиною дев'ятою статті 267 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Згідно частини десятої статті 267 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень-відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи - позивача, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною 2 статті 162 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 6 пункту 4 частини першої статті 163 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) постанова складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Згідно абзацу 5 пункту 4 частини першої статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів першої та апеляційної інстанції, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до положень частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Виходячи з аналізу зазначених вище норм законодавства Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у зв'язку із наступним.

З правового регулювання, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що відповідно до положень частини другої статті 267 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) ухвала постановляється судом лише при вирішенні питання для встановлення нового строку подання звіту та накладення на винну посадову особу, відповідальну за виконання постанови, штрафу у розмірі від ста до трьохсот мінімальних заробітних плат.

Постановлення ухвали про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не передбачено.

Таке питання вирішувалось відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та було складовою частиною резолютивної частини постанови суду.

Судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено, що при ухваленні постанови від 06 жовтня 2014 року Окружним адміністративним судом м. Києва питання щодо надання звіту не вирішувались, позивачем не було заявлено такої вимоги під час подання позову до суду.

Оскільки питання про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення не було предметом розгляду суду першої інстанції і постановою суду не вирішувалось, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що підстави для розгляду наведеного після набрання судовим рішенням законної сили та для його задоволення по суті ухвалою суду відсутні.

Доводи касаційної скарги не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, також, звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі «Проніна проти України» зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine, аpplication no. 63566/00).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суду попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко