ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/14465/17

Провадження № 12-65гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О.,Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І. Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П.

учасники справи:

представник позивача - не з'явився

представник відповідача - не з'явився

представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з'явився

розглянула касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» Валендюк В.С. (далі - Уповноважена особа Фонду, скаржник) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року (судді: Буравльов С.І. - головуючий, Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року (суддя Паламар П.І.) у справі №910/14465/17Господарського суду міста Києва за позовом Міністерства фінансів України до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» Валендюк В.С. (зацікавлена особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) про включення до реєстру кредиторів,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У серпні 2017 року Міністерство фінансів України звернулося з позовом про включення до реєстру кредиторів до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» Валендюк В.С., в якому просило поновити строк для включення Міністерства фінансів України до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та кредит».

1.2. В обґрунтування позовних вимог Міністерство фінансів України, з посиланням до приписів частини п'ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вказало про передбачене цією нормою право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку, обґрунтовуючи підстави пропуску строку звернення із заявою про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

1.3. Позивач зазначав,що постановою правління Національного Банку України №898 від 17 грудня 2015 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», а 17 вересня 2015 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №171 про запровадження в Банку тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.

1.4. Міністерство фінансів України не мало можливості в установлений законодавством 30-денний термін подати заяву про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, оскільки Банк (позичальник) в порушення умов Договору про субкредитування не проінформував Міністерство фінансів України як позикодавця про початок процедури ліквідації.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 04 вересня 2017 року у прийнятті позовної заяви Міністерства фінансів України відмовив з урахуваннямприписів статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення ухвали), Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з тих підстав, що уповноважена особа, як фізична особа, стороною у господарському процесі бути не може, а за наявності у позивача вимог до цієї особи такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року скасовано та передано справу на розгляд Господарського суду міста Києва.

2.3. Суд апеляційної інстанції вказав, що за визначенням, яке міститься у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа фонду - це працівник фонду, який від імені та в межах повноважень фонду, передбачених законом та/або делегованих фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку; позивач заявив вимоги до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» не як до фізичної особи, а до особи, яка представляє інтереси Банку в межах своїх повноважень як працівника Фонду і виступає як ліквідатор банку, а такий спір підвідомчий господарським судам.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги про перегляд судових рішень

3.1. У листопаді 2017 року представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року повністю та припинити провадження у справі.

3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про невірне застосування судами приписів статті 12 Господарського процесуального кодексу України, порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, оскільки відповідно до статей 1, 3, 4, 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а Уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб; спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а не за правилами Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відтак, відповідач просить відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України (постанови від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 та від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15).

3.3. За доводами касаційної скарги частиною восьмою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється, а ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку з ініціативи Національного банку України або за пропозицією Фонду суттєво відрізняється від процедури ліквідації інших суб'єктів господарювання, передбаченої нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що регулює відносини у процедурі банкрутства за правилами господарського судочинства. Відповідна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» №8 від 20 травня 2013 року та інформаційному листі цього суду №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

4. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року справу №910/14465/17 з касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.2.Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, керуючись приписами частин четвертої та шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, вказав про наявність підстав для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки касаційну скаргу у справі подано з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

4.3. Водночас касаційний суд зазначив, що у матеріалах справи наявні копії постанов Судової палати в адміністративних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України про скасування у справах рішень адміністративного суду всіх інстанцій та закриття провадження в справах, в яких відповідачами є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

5. Позиція інших учасників справи.

5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та вказав, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку, також передбачає, що уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, діє від імені банку в межах повноважень Фонду, і свої вимоги до банку кредитори заявляють саме такій уповноваженій особі, якій Фондом делеговано повноваження щодо складання акцептованих вимог кредиторів. У пункті шостому статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Відтак, враховуючи зазначені норми матеріального права та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), висновки суду апеляційної інстанції, що спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) розглядаються за правилами господарського судочинства є законними та обґрунтованими і відповідають правовому висновку Верховного Суду України (постанови від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 та від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15).

5.2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмових поясненнях надав роз'яснення по суті позову щодо застосування Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , встановлену вказаним законом процедуру призначення уповноваженої особи ліквідатора та порядок приймання вимог кредиторів.

6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

6.1. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.2. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

6.3. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

6.4. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

6.5. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

6.6. За статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

6.7. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

6.8. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

6.9. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

6.10. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

6.11. Відтак помилковим є застосування статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

6.12. Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

6.13. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

6.14. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).

6.15. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду можуть мати як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містити владної складової, є спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

6.16. У розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом № 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

6.17. За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

6.18. З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку (частини перша, друга статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

6.19. Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом відшкодування суми за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

6.20. Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

6.21.Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

6.22. Водночас визначений статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

6.23. Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

6.24. При цьому, виходячи із суті позовних вимог, стороною у спорі є АТ «Банк «Фінанси та кредит», що фактично повинен бути відповідачем у цій справі в особі уповноваженої особи Фонду (а не сама уповноважена особа Фонду, як помилково вказано в позовній заяві); відповідно суд апеляційної інстанції правильно виходив зі змісту позовних вимог, які заявлені до Уповноваженої особи як до особи, що представляє АТ «Банк «Фінанси та кредит» в межах повноважень Фонду.

6.25. Втім, суд першої інстанції, керуючись приписами статті 48 Господарського процесуального кодексу України (в чинній нині редакції), наділений повноваженнями для визначення та залучення належного відповідача у цій справі.

6.25. Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про неналежність цього спору до юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. Адже при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи на стадії ліквідації чи банкрутства банку), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

6.26. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 16 лютого 2016 року в справі №21-4846а15 і від 15 червня 2016 року в справі №21-286а16 щодо застосування статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції господарських судів на всі спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд (його уповноважена особа).

6.27. Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 18 квітня 2018 року по справі №910/8132/17.

6.28. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до змісту статті 129 ГПК України розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, здійснюється за результатами вирішення спору.

8. Висновок про правильне застосування норм права

8.1. За змістом статей 1, 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» справи у спорах між суб'єктами господарювання, де однією зі сторін є банк, повноваження управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особі уповноваженої особи (осіб) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносяться до юрисдикції господарських судів.

Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та кредит» Валендюк В.С. у справі №910/14465/17 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року у справі №910/14465/17Господарського суду міста Києва залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. І. РогачСудді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П.Лященко В. В. Британчук О. Б.Прокопенко Д. А. Гудима І. В. Саприкіна В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С.Золотніков О. С. Ткачук О. Р.Кібенко В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська