ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/2031/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - первинна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків",

представник позивача - Ласкін В.В. (довіреність від 14.06.2018 б/н),

відповідач - публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський завод прокатних валків",

представник відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 (головуючий Березкіна О.В., судді: Дармін М.О. і Іванов О.Г.)

у справі № 904/2031/17

за позовом первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" (далі - Позивач)

до публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" (далі - Відповідач)

про стягнення 95 469,36 грн. та зобов'язання виконати певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про стягнення 95 469,36 грн. коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу за період з 01.06.2016 по 31.12.2016 та зобов'язання Відповідача з 01.01.2017 щомісячно перерахувати на рахунок позивача 0,5 % від фонду оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач не виконує свої зобов'язання щодо перерахування коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі 0,5 % від фонду оплати праці по заводу, що передбачено як галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України, так і колективним договором, укладеним між сторонами.

У подальшому Позивач доповнив позовну заяву вимогою про стягнення коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі 0,5 % від фонду оплати праці по заводу за період з 01.01.2017 по 31.03.2017 та зобов'язання Відповідача з 01.04.2017 щомісячно перерахувати на рахунок позивача 0,5 % від фонду оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що кошторис витрат профспілкової організації на 2016 та 2017 роки, затверджений у відповідному порядку Позивачем, Відповідачу не надавався, що свідчить про порушення з боку Позивача своїх зобов'язань, а тому у Відповідача не виникло зобов'язання з перерахування коштів, а також тим, що на момент звернення до суду (станом на 28.02.2017) права Позивача щодо майбутніх перерахувань Відповідачем 0,5% від оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу не порушені.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалась неодноразово.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 оскаржуване рішення скасовано в частині відмови у стягненні 95 469,36 грн. та в скасованій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 95 469,36 грн. задоволено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- Відповідач не виконував свої зобов'язання, які прямо передбачені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", колективним договором та галузевою угодою, вимоги Позивача підлягають задоволенню у межах заявлених вимог про стягнення 95 469,36 грн. за період з 01.06.2016 по 31.12.2016 коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу;

- на момент звернення до суду (станом на 28.02.2017) права Позивача щодо майбутніх перерахувань відповідачем 0,5% від оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу не порушені, та крім того, Позивачем на час розгляду справи не надано доказів укладання колективного договору на 2017 рік, який би передбачав саме такий розмір відрахувань і точну суму до стягнення за уточнений період.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в частині стягнення 95 469,36 грн., Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 в частині стягнення 95 469,36 грн. та у скасованій частині залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що для задоволення вимог Позивача необхідно не тільки наявність відповідного кошторису, а і його своєчасне направлення Відповідачу.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 11.05.2016 Відповідачем (роботодавець) та Позивачем (трудовий колектив) був підписаний колективний договір.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань.

Пунктом 9.10 колективного договору сторони погодили зобов'язання роботодавця перераховувати щомісячно профспілковому комітету кошти на культурно-масову, спортивну та оздоровчу роботу у розмірі не менше 0,5% фонду оплати праці.

Галузева угода гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки, укладена власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками, Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, господарськими об'єднаннями, з однієї сторони (далі - Сторона власників) та профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в особі її Центрального комітету (далі - Сторона профспілки), з другої сторони, також передбачає зобов'язання Сторони власників відраховувати щомісячно профспілковому комітету кошти на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі не менше ніж 0,5 відсотка від фонду оплати праці підприємства.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 95 469,36 грн. коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу за період з 01.06.2016 по 31.12.2016, стягнення коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі 0,5 % від фонду оплати праці по заводу за період з 01.01.2017 по 31.03.2017 та зобов'язання Відповідача з 01.04.2017 щомісячно перерахувати на рахунок позивача 0,5 % від фонду оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кошторис витрат профспілкової організації на 2016 та 2017 роки, затверджений у відповідному порядку Позивачем Відповідачу не надавався, що свідчить про порушення з боку Позивача своїх зобов'язань, а тому у Відповідача не виникло зобов'язання з перерахування коштів, а також з того, що на момент звернення до суду (станом на 28.02.2017) права Позивача щодо майбутніх перерахувань Відповідачем 0,5% від оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу не порушені.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Із звіту про виконання колективного договору Позивачем за 2016 рік вбачається, що пункт 9.10 колективного договору не виконано, коштів за 2016 рік на культурно-масову, спортивну та оздоровчу роботу перераховано не було.

Згідно з довідкою Відповідача фонд оплати праці складав: червень 2016 року - 2 753 600 грн., липень 2016 року - 3 059 073 грн., серпень 2016 року - 3 190 303 грн., вересень 2016 року - 3 352 182 грн., жовтень 2016 року - 3 305 813 грн., листопад 2016 року - 3 460 301 грн., грудень 2016 року - 3 880 633 грн., січень 2017 року - 4 028 880 грн., лютий 2017 року - 4 101 439 грн., березень 2017 року - 4 453 799 грн.

Таким чином, зобов'язання Відповідача відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці, яке прямо передбачено як нормами законодавства, так і положеннями колективного договору, галузевою угодою, не були виконані Відповідачем.

При цьому апеляційним судом визнано помилковими висновки суду першої інстанції про таку підставу відмови у позові, як посилання на ненадання Позивачем адміністрації Відповідача кошторису витрат, задля здійснення контролю за виконанням колективного договору, на виконання статті 15 Закону України "Про колективні договори і угоди" ані за 2016 рік, ані за 2017 рік та на постанову президії Ради Федерації профспілок України від 15.11.2000 № П-30-7 "Примірне положення про первинну профспілкову організацію - організаційну ланку членської організації Федерації профспілок України" (далі - Положення), оскільки відповідно до пункту 3.2 Положення джерелами формування майна первинної профспілкової організації є вступні та членські внески членів профспілки, відрахування підприємств, установ, організацій на культурно-масову і фізкультурну роботу, пожертвування громадян, юридичних осіб, пасивні доходи, інші надходження, не заборонені законодавством.

Згідно з пунктом 3.6 Положення кошти первинної профспілкової організації, які залишаються в неї після відрахувань вищим за рівнем органам, витрачаються згідно з кошторисом, затвердженим профспілковими зборами (конференцією).

Методичні рекомендації щодо порядку використання первинними профспілковими організаціями коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, а також деяких питань їх оподаткування, які є додатком до постанови Президії ФПУ 19.07.2007 N П-13-10, передбачають, що у колективних договорах та угодах необхідно передбачати терміни перерахування коштів на поточні рахунки первинних профспілкових організацій одночасно з виплатою заробітної плати при остаточному розрахунку (за другу половину місяця) або інші терміни, визначені в ході колективних переговорів, а також визначати відповідальність за порушення цих термінів (нарахування пені).

При формуванні кошторису первинної профспілкової організації на рік стаття доходів "Відрахування роботодавця на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу" планується у відсотках, передбачених колективним договором та угодами, від планового фонду оплати праці, визначеного на підставі довідки роботодавця.

Фактичне перерахування роботодавцем здійснюється у передбачених колективним договором та угодами відсотках від фактично нарахованого фонду оплати праці, визначеного відповідно до Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5.

Тобто первинна профспілкова організація повинна формувати загальний кошторис витрат профспілки, до складу якого включаються, у тому числі, погоджений сторонами колективного договору розмір коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі не менше ніж 0,5 відсотка від фонду оплати праці підприємства.

Ніякого окремого кошторису на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу ані норми законодавства, ані положення колективного договору та Галузевої угоди не містять.

Проте неперерахування передбачених колективним договором коштів у розмірі 0,5 відсотка від фонду оплати праці підприємства на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу позбавляє Позивача можливості включити їх до загального кошторису витрат.

У той же час загальний кошторис доходів та витрат на 2016 рік та 2017 рік затверджений протоколами засідання профспілки № 21 та № 35 відповідно, а тому висновки суду першої інстанції про недотримання Позивачем положень пункту 7.13 статуту профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України, без яких профспілкова організація не має права на витрачання коштів, спростовуються зазначеними доказами.

Оскільки Відповідач не виконував свої зобов'язання, які прямо передбачені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", колективним договором та галузевою угодою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги Позивача підлягають задоволенню в частині стягнення з Відповідача 95 469,36 грн. за період з 01.06.2016 по 31.12.2016 коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу.

Що ж до вимоги Позивача про зобов'язання Відповідача щомісячно перераховувати на рахунок позивача 0,5% від фонду оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу починаючи з 01.04.2017 та стягнення коштів за період з 01.01.2017 по 31.03.2017, то судами встановлено, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто на момент звернення до суду права Позивача вже мають бути порушені, проте на момент звернення до суду (станом на 28.02.2017) права Позивача щодо майбутніх перерахувань з 01.04.2017 Відповідачем 0,5% від оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу не порушені. Також Позивачем на час розгляду справи не надано доказів укладання колективного договору на 2017 рік, який би передбачав саме такий розмір відрахувань і точну суму до стягнення за період з 01.01.2017 по 31.03.2017.

З огляду на викладене суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання Відповідача щомісячно перераховувати на рахунок позивача 0,5% від фонду оплати праці на культурно-масову, спортивну і оздоровчу роботу починаючи з 01.04.2017 та стягнення коштів за період з 01.01.2017 по 31.03.2017.

Посилання в касаційній скарзі на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував, що для задоволення вимог Позивача необхідним є не тільки наявність відповідного кошторису, а й його своєчасне направлення Відповідачу не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 у справі № 904/2031/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко