Постанова

Іменем України

14 червня 2018 року

м. Київ

справа № 521/9526/16

провадження № 61-20228св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»,

представник відповідача - Данилюк Ігор Олегович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016 року у складі судді Поліщук І. О. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Сидоренко І. П., Станкевича В. А., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), у якому просила: визнати недійсними (нікчемними) кредитний договір від 21 серпня 2006 року та договір іпотеки від 29 серпня 2006 року, укладені між нею та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме стягнути з банку на її користь надмірно сплачені кошти в сумі 9 251,70 доларів США, майнову шкоду в сумі 25 141,95 грн та 10 000 грн на рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивовано тим, що за умовами кредитного договору

від 21 серпня 2006 року, укладеного між нею та акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», їй було надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії на умовах, визначених договором, строк на з 21 серпня 2006 року по 21 серпня 2026 року.

Виконання умов кредитного договору забезпечено іпотечним договором від 29 серпня 2006 року, предметом якого є належна позивачу на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що укладений кредитний договір зі всіма додатками та додатковими угодами за своїм змістом та текстом не відповідає діючому законодавству України, а саме: в порушення частини першої статті 524 ЦК України, статті 638 ЦК України, частини першої статті 1054 ЦК України, договір укладений в іноземній валюті, що за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є договором позики; в кредитному договорі відсутня інформація про сукупну вартість кредиту за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, розрахунок частки платежів у погашення основного боргу та в погашення відсотків (при ануїтетних платежах), відповідач не попередив її про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору, та їй не було надано жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні.

Крім того, кредитний договір взагалі не містить відповідальності з боку відповідача за невиконання або неналежне виконання умов кредитного договору, договір містить виключно пункти відповідальності лише з боку позичальника. З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позивачу необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився її фінансовий стан, що позивач вважає порушенням принципу справедливості.

Посилається на те, що невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до статті 215 ЦК України, а позивач має право як позичальник, який отримав споживчий кредит в іноземній валюті звернутися до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Позивач також указує, що діями відповідача їй завдано моральної шкоди, розмір якої нею оцінено в сумі 10 000 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 лютого 2017 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що на момент укладення кредитного договору, законодавством України не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті, як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Даний факт, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Позивач не довела жодної істотної обставини яка б вказувала на введення її в оману під час укладання договору кредиту, не доведено умисел дій відповідача, істотність значення обставин, а також і сам факт обману. Коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості могла, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Суд прийшов висновку, що кредитний договір від 21 серпня 2006 року та договір іпотеки від 29 серпня 2006 року, укладені з дотриманням чинного законодавства, є чинними та такими які підлягають виконанню. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від встановлення судом неправомірності дій відповідача, оскільки таких дій не встановлено, вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що укладений кредитний договір передбачав своє виконання в іноземній валюті. Як за сумою основного боргу, так і за процентами, що суперечить чинному законодавству, вводить споживача в оману щодо фінансових зобов'язань. Сам факт обману виявився в тому, що згідно пункту 4 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом складає 12% річних, в той час, як виявлено в ході судово-економічної експертизи процентна ставка складає 13,43%. Використання валюти, як засобу платежу є порушенням діючого законодавства, оскільки сплата платежів за кредитним договором повинно здійснюватися лише у національній валюті України. Виконання кредитного договору в іноземній валюті, сума кредитного договору виражена в іноземній валюті, а також відсутність валютного застереження в кредитному договорі є порушення законодавства України в сфері споживчогокредитування.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що в ньому відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення.

Умови договору про валюту кредиту, сукупну вартість кредиту, в тому числі за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, розрахунок частки платежів у погашення основного боргу та в погашення відсотків (для ануїтетних платежів), а також валютні ризики, є істотними споживчими властивостями і їх характеристика впливає на вибір споживача. Відсутність названих умов в кредитному договорі може бути визнано несправедливими умовами у разі, коли ці умови вносять істотний дисбаланс у права та обов'язки сторін за договором на шкоду споживача, зокрема, у разі можливого збільшення суми витрат позичальника під час виконаннязобов'язань в порівнянні з очікуваною сумою витрат під час укладення кредитного договору. Та обставина, що окремі умови договору або їх деякі аспекти були індивідуально узгоджені, невиключає застосування положень про несправедливі умови до решти договору.

Суди не застосували до спірних відносин положення Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не дослідили взаємозв'язок між цими нормативними актами, які містять вимоги до змісту кредитного правочину, та кредитним договором від 21 серпня 2006 року, що сприяло ухваленню незаконних рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не погодилось з доводами позивача та просило залишити без змін ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

08 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Суд установив, що 21 серпня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за яким остання отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 64 000 доларів США, строком на 240 місяців - з 21 серпня 2006 року по 21 серпня 2026 року.

У договорі сторонами визначено, що погашення кредиту здійснюється щомісячно згідно графіку погашення кредиту, процентна ставка за користування кредитом складає 12% річних, кредитні кошти були отримані на придбання нерухомого майна.

У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29 серпня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до положень статті 3 ЦК Україниоднією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Укладаючи вказані договори позивач була ознайомлена з їх умовами, змістом та наслідками порушення зобов'язань за цими договорами, що підтвердила своїм підписом в кредитному договорі і договорі Іпотеки.

Позивач не заперечувала факт укладання вказаних договорів та отримання кредитних коштів за умовами договору, сторони виконували умови кредитного договору, позивач здійснила часткову оплату кредитних коштів.

Позивач не була позбавлена можливості відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, що визначено частиною другою статті 1056 ЦК України, але таких дій не здійснила.

Умови, визначені кредитним договором, зокрема і щодо ризиків знецінення національної валюти у відношенні до іноземної валюти, прочитані позивачем та вона на них погодилась, підписала договір і отримала кошти, що не суперечить статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання виконавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір, у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання договору не застосовується до операцій з фінансовими послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем послуг

Як на одну з підстав визнання кредитного договору недійсним, позивач посилається на те, що видача банком кредиту та сплата процентів за їх користування у валюті, відмінній від української гривні, є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки у ньому зобов'язання виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від національної грошової одиниці України.

Відповідно до статті 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами першою, другою статті 533 ЦК Українипередбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до частини третьої статті 533 ЦК Українивикористання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Положення чинного законодавства хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті і саме з такими умовами кредитування погодилася позивач.

Згідно з пунктом 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Підпунктами «в», «г» пункту 4 статті 5 Декретувстановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно з пунктом 5 статті 5 Декретуодержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії) дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Національним банком України було видано акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» банківську ліцензію №10 від 03 грудня 2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Невід'ємною частиною ліцензії є дозвіл №10-3 від 10 лютого 2004 року з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль» з валютними цінностями.

Відповідач на час укладення спірних договорів мав банківську ліцензію та дозвіл на право здійснювати банківські операції з валютними цінностями.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд обґрунтовано вважав, що при укладенні між сторонами оспорюваного позивачем кредитного договору не були порушені вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та Цивільного Кодексу України, а посилання позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України з підстав, пов'язаних з валютою кредитування, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, зазначені курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, на які ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» впливати не може.

Коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості могла, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Позивач не довела істотних обставин які б вказували на введення її в оману під час укладання договору кредиту, судами не встановлено та позивачем не доведено умисел дій відповідача, істотність значення обставин, а також і сам факт обману.

Доводи заявника, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.

Так, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник мала можливість, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір та договір іпотеки, укладено з дотриманням чинного законодавства та правові підстави, визначені статтями 203, 215 ЦК України для визнання оспорюваних позивачем договорів недійсними відсутні.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в їх сукупності та взаємозв'язку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, та правильно не взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи, проведеної Аудиторською фірмою «АУДИТ ЮБК», оскільки встановлені у ньому обставини (заниження банком реальної відсоткової ставки на 1,43 % та абсолютного значення подорожчання кредиту - на 3686,75 доларів США) самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів. Крім того, при використанні плаваючої процентної ставки за кредитом неможливо з точністю встановити наперед показники реальної відсоткової ставки та абсолютного подорожчання кредиту.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська