-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 906/206/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю.Я. головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,
секретар судового засідання Овчарик В.М.,
за участю представників:
позивача-1 Теплова Є.О. (представник за довіреністю від 22.12.2017),
від позивача-2 Капелюх В.О. (представник за довіреністю від 12.03.2018),
від відповідача Черниша Є.М. (представник за довіреністю від 15.12.2017),
від третіх осіб не з`явилися,
від прокуратури Грищенко М.А. (представник за посвідченням № НОМЕР_1 ),
розглянувши касаційні скарги Військового прокурора Житомирського гарнізону і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (Огороднік К.М. головуючий, судді Дужич С.П., Тимошенко О.М.) у справі
за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира
до Житомирської міської ради
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: 1) Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України,
2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради
про визнання незаконним та скасування рішення від 21.07.2016 №295,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Військовий прокурор Житомирського гарнізону (далі прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира (далі КЕВ м. Житомира) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської міської ради №295 від 21.07.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Житомир, шосе Київське, 44-Д" (далі - рішення №295) в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 11,8541га, яку віднесено до земель оборони.
Позовна заява обґрунтовується тим, що в порушення вимог статей 19, 20, 77, 84, 116, 142 Земельного кодексу України (далі ЗК) та статей 1, 75 Повітряного кодексу України (далі ПК) відповідач прийняв оспорюване рішення щодо земельної ділянки, на якій дислокується військова частина НОМЕР_2 , та яка у Міністерства оборони України за його згодою не вилучалася (не викупалася), зміна її цільового призначення не проводилася. При цьому відведена для розміщення індустріального парку земельна ділянка (кадастровий №1810136600:06:001:0035), розташована за адресою: м.Житомир, шосе Київське, 44-д, межує із земельною ділянкою в/ч НОМЕР_2 військового вертодрому "Смоківка", розташованого за адресою: м. Житомир, Київське шосе, 42 (54), тобто є приаеродромною територією, що порушує вимоги щодо розміщення смуг безпеки злітно-посадкової смуги аеродрому (вертодрому).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.07.2017 (суддя Маріщенко Л.О.) позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №295 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з вільними зонами та полосами безпеки. В решті позову відмовлено.
Рішення мотивоване положеннями статті 21 Цивільного кодексу України (далі ЦК), статей 77, 152, 155 ЗК, статей 1, 4, 8, 69, 75 ПК, статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статей 33, 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, з урахуванням яких суд дійшов висновку про те, що закріплена за військовою частиною А 3749 земельна ділянка площею 81,1801га (кадастровий номер 181013600:06:001:0030), яка належить до земель оборони, межує із земельною ділянкою площею 24,7324га, відведеною за спірним рішенням №295, а оскільки на цій території спеціального призначення розміщено аеродром (вертодром) "Смоківка" зі злітно-посадковою смугою протяжністю 394 метри, то земельна ділянка з вільними зонами та полосами безпеки приаеродромної території аеродрому (вертодрому) повинна бути підконтрольна експлуатанту аеродрому військовій частині А 3749, відтак, прийняте Житомирською міською радою рішення порушує права позивачів і належним способом їх захисту є визнання цього рішення недійсним у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з вільними зонами та полосами безпеки, які встановлені сертифікаційними вимогами до цивільних аеродромів України та внесені в каталог посадкових (вертолітних) майданчиків державної авіації України, і, в свою чергу, нанесені на Схему розміщення аеродрому "Смоківка".
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 скасовано пункти 1, 2, 3 резолютивної частини рішення та прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено.
Постанова мотивована приписами статей 1, 69 ПК та статей 33, 34, 101 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, враховуючи які та встановивши, що земельна ділянка площею 81,1801га не накладається, а межує із земельною ділянкою площею 24,7324га, відведеною за спірним рішенням №295, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність обставин входження земельної ділянки площею 11,8541га, яка була предметом спору в справі №906/1632/13, до складу земельної ділянки площею 24,7324га.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, прокурор та КЕВ м. Житомира звернулися з касаційними скаргами, в яких просять постанову скасувати, а рішення залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування своєї правової позиції скаржники посилаються на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 20, 77, 122, 141 ЗК, статті 321 ЦК, статей 1, 4, 8, 69 ПК, статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статей 32, 35, 36 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) з часу розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження землями державної власності, в тому числі землями оборони, не відноситься до компетенції міських рад, тому відповідач не має права розпоряджатися приаеродромною територією вертодрому, яка відноситься до земель державної власності; 2) земельна ділянка, що розташована за адресою: м. Житомир Київське шосе, 42 (54), де дислокується військова частина А3749, відноситься до земель оборони, вона не може бути відчужена, не може бути змінено її цільове призначення інакше як за погодженням з основним користувачем Міністерством оборони України, яке водночас наділене функціями власника від імені держави Україна; 3) земельна ділянка з вільними зонами та полосами безпеки приаеродромної території аеродрому (вертодрому) підконтрольна експлуатанту аеродрому військовій частині НОМЕР_2 та не може використовуватися без її згоди; 4) судом не враховано встановлені судовими рішенням у справі №21/5007/1480/12 факти належності військовій частині НОМЕР_2 земельних ділянок з вільними зонами та полосами безпеки приаеродромної території вертодрому, а також ті обставини, що дії Житомирської міської ради були предметом оскарження у справі №21/5007/1480/12. Так, визнаючи недійсним рішення Житомирської міської ради №410 від 30.08.2012 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження містобудівної документації" суд дійшов до висновку, що Житомирська міська рада прийнявши оспорюване рішення, розпорядилась земельною ділянкою площею 11,8541га, що відноситься до земель Міністерства оборони України, тобто у справі №21/5007/1480/12 КЕВ м. Житомира оскаржувала аналогічне рішення міської ради про виділення тієї ж земельної ділянки, що є предметом спору в даній справі; 5) апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги, що згідно з висновком Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №225/11 від 25.05.2014 земельна ділянка площею 81,1801га відповідно до генерального плану міста Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 26.12.2001 №266, належить до території спеціального призначення, так само як згідно з висновком Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 16.03.2016 №558/13 спірна земельна ділянка площею 24,7324га відповідно до генерального плану міста Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 26.12.2001 №266, належить до території спеціального призначення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)
Відповідач у відзиві на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.
Міністерство оборони України у письмових поясненнях на касаційні скарги просить їх задовольнити з огляду на наведені у них доводи.
Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Житомирської міської ради №295 від 21.07.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Житомир, шосе Київське, 44-Д" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудувної та іншої промисловості, загальною площею 24,7324га, за адресою: м. Житомир, шосе Київське, 44, для розміщення індустріального парку. Кадастровий номер земельної ділянки 1810136600:001:0035.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.01.2014 у справі №906/1632/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014, встановлено наступні обставини, які мають преюдиціальне значення: 1) рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих №547 від 08.08.1974 "Про підтвердження права користування земельною площею 488,9 га в межах міста Житомира КЕЧ Житомирського району станом на 1 липня 1974 року" підтверджено право користування КЕЧ Житомирського району земельною площею в межах м. Житомира, зокрема, по вул.Київська "Смоківка" (колишня назва - вул.Леніна) фактичною площею 131,8 га; 2) рішенням виконавчого комітету міської ОСОБА_5 народних депутатів №605 від 04.10.1979 "Про підтвердження права користування КЕЧ ПрикВо земельними площами в межах міста Житомира" Квартирно-експлуатаційній частині Житомирського району підтверджено право користування земельними площами в межах міста Житомира по вул.Київська "Смоківка" (колишня назва - вул.Леніна), фактичною площею 131,8 га (згідно пункту 18 Додатку №1 до рішення); 3) рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів №603 від 10.11.1994 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України" Житомирській квартирно-експлуатаційній частині району затверджено матеріали інвентаризації земель, в тому числі за адресою "Смоківка", Київське шосе, розміром 114 га; 4) на підставі директиви Міністра оборони України №Д322/1/010 від 20.04.2005 Житомирська Квартирно-експлуатаційна частина району переформована в Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир з 10.11.2005; 5) до земель Міністерства оборони України відноситься земельна ділянка площею 81,18 га, яка розташована за адресою: м. Житомир, Київське шосе, 42 (54), та закріплена відповідно за Військовою частиною НОМЕР_2 (військове містечко №109).
Судами також встановлено, що згідно кадастрового плану, затвердженого начальником управління Держкомзему в місті Житомирі, земельній ділянці площею 81,1801га по Київському шосе, 54, в м. Житомирі, яка надана для розміщення та постійної діяльності військового містечка № НОМЕР_3 (в/ч НОМЕР_2 ), 23.05.2011 визначено кадастровий номер 181013600:06:001:0030.
Як вбачається зі схеми розміщення земельної ділянки площею 81,18 га, зокрема, схеми розміщення аеродрому "Смоківка" з вільними зонами та полосами безпеки, на даній ділянці наявна злітно-посадкова смуга вертодрому протяжністю 394м.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову в даній справі обумовлено тим, що з матеріалів справи суд не може достеменно встановити площу приаеродромної території вертодрому, а уповноважені представники сторін відмовилися від проведення експертизи для встановлення меж даної території, проведення якої було запропоновано Господарським судом Житомирської області, тому суд, встановивши явне порушення вимог чинного законодавства та з метою недопущення порушення прав інших суб`єктів господарювання в майбутньому, дійшов до висновку про визнання недійсним рішення Житомирської міської ради №295 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з вільними зонами та полосами безпеки, які встановлені сертифікаційними вимогами до цивільних аеродромів України та внесені в каталог посадкових (вертолітних) майданчиків державної авіації України, і, в свою чергу, нанесені на схему розміщення аеродрому "Смоківка" з вільними зонами та полосами безпеки.
Натомість в основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про недоведеність порушення прав позивачів з причин невходження земельної ділянки площею 11,8541га, яка була предметом спору в справі №906/1632/13, до складу земельної ділянки площею 24,7324га, так як земельна ділянка площею 81,1801га, що належить до земель оборони, не накладається, а межує із земельною ділянкою площею 24,7324га, відведеною за спірним рішенням №295.
Проте, колегія суддів вважає передчасними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з частиною 2 та пунктом 3 частини 5 статті 20 ЗК зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Частиною 5 статті 122 та частиною 6 статті 149 ЗК передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 77 ЗК землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Пунктом "в" частини 4 статті 84 ЗК передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.
Згідно імперативних приписів частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
Таким чином, статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено вичерпний перелік видів використання земель оборони в господарських цілях, який розширеному тлумаченню не підлягає. При цьомуземлі оборони можуть перебувати виключно в державній власності та не можуть передаватися у приватну власність і розпоряджатися ними можуть лише компетентні органи державної виконавчої влади, а не органи місцевого самоврядування.
Крім того, згідно свідоцтва про реєстрацію вертодрому №АДА-МОУ 19, вертодром "Смоківка" внесений до Державного реєстру аеродромів державної авіації України, експлуатант аеродрому військова частина НОМЕР_2 . Отже, вертодром військової частини НОМЕР_2 відноситься до аеродрому держаної авіації України, внесений в каталог посадкових (вертолітних) майданчиків державної авіації України та використовується за призначенням.
Відповідно до пунктів 12, 13, 84 частини 1 статті 1 ПК аеродром - визначена ділянка земної, водної поверхні, включаючи будь-які будівлі, споруди і обладнання, призначена повністю чи частково для вильоту, прибуття, стоянки та руху по такій поверхні повітряних суден; аеродром державної авіації - аеродром, призначений для використання державними повітряними суднами; приаеродромна територія - обмежена регламентованими розмірами місцевість навколо зареєстрованого згідно із встановленим порядком аеродрому (вертодрому) або постійного злітно-посадкового майданчика, до якої встановлені спеціальні вимоги щодо розташування різних об`єктів, а їх висота контролюється з урахуванням умов безпеки маневрування, зльоту та заходу на посадку повітряних суден.
Частинами 2, 3, 4 статті 69 ПК передбачено, що на приаеродромній території запроваджується особливий порядок здійснення діяльності, яка може вплинути на безпеку авіації та створити перешкоди для роботи наземних засобів зв`язку, навігації та спостереження. Визначення умов забудови, використання землі і споруд та здійснення діяльності, зазначеної в частині другій цієї статті, на приаеродромній території здійснюється органами місцевого самоврядування згідно із законом за погодженням з експлуатантом аеродрому та уповноваженим органом з питань цивільної авіації. Інформація про розміри приаеродромної території доводиться експлуатантом аеродрому або постійного злітно-посадкового майданчика чи уповноваженою ним особою до відома відповідних органів місцевого самоврядування, на території здійснення повноважень яких знаходиться земельна ділянка, яка повністю чи частково належить до приаеродромної території. Розмір приаеродромної території залежить від розмірів аеродрому та визначається авіаційними правилами України.
Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017 (на час прийняття оскаржуваних судових рішень), господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з частиною 2 статті 101 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до пунктів 7, 8 частини 2 статті 105 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.
Апеляційний суд спочатку вірно зазначив, що предметом спору в даній справі є факт формування земельної ділянки площею 24,7324га, тобто встановлення її меж в натурі.
Проте, в подальшому в порушення вимог статей 20, 77, 84, 122, 149 ЗК, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" і статей 43, 101, 105 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, судом апеляційної інстанцій під час розгляду справи належним чином не було спростовано доводи прокуратури та позивачів про входження спірної земельної ділянки площею 11,8541га, яка належить до земель оборони, до складу земельної ділянки площею 24,7324га, відведеної за спірним рішенням №295.
Зокрема, апеляційним судом не було відхилено оцінений судом першої інстанції висновок Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 16.03.2016 №558/13, з якого вбачається, що відповідно до генерального плану міста Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 26.12.2001 №266, спірна земельна ділянка площею 24,7324га належить до території спеціального призначення.
Більше того, судом апеляційної інстанції помилково залишено поза увагою встановлений судовими рішенням у справах №906/1632/13 і №21/5007/1480/12 факт належності військовій частині НОМЕР_2 земельних ділянок з вільними зонами та полосами безпеки приаеродромної території вертодрому, який в силу приписів статті 35 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, не підлягає повторному доказуванню, а також ті обставини, що дії Житомирської міської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою вже були предметом оскарження під час розгляду справи №21/5007/1480/12. Так, визнаючи недійсним рішення Житомирської міської ради №410 від 30.08.2012 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження містобудівної документації" суд дійшов до висновку, що Житомирська міська рада прийнявши оспорюване рішення, розпорядилась земельною ділянкою площею 11,8541га, що відноситься до земель Міністерства оборони України.
Таким чином, апеляційним судом не спростовано твердження скаржників про те, що при розгляді справи №21/5007/1480/12 КЕВ м. Житомира оскаржувала рішення Житомирської міської ради про виділення земельної ділянки тієї ж площі та за тією ж адресою, що є предметом спору в цій справі.
Отже, в порушення приписів частини 2 статті 101 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, суд апеляційної інстанції ухилився від встановлення обставин дійсного місцезнаходження земельної ділянки площею 11,8541га, її можливого включення до складу земельної ділянки площею 24,7324га, відведеної за спірним рішенням №295, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а обмежився посиланням на те, що земельна ділянка площею 81,1801га, що належить до земель оборони, не накладається, а межує із земельною ділянкою площею 24,7324га, тоді як з наявних у справі публічних кадастрових карт (а.с.167-170 том 1) та схеми розміщення аеродрому "Смоківка" з вільними зонами та полосами безпеки не виключається можливість часткового накладання зазначених земельних ділянок.
За наведених обставин, колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного суду про недоведеність порушення спірним рішення прав позивачів як землекористувачів.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що земельна ділянка за адресою: м. Житомир, Київське шосе, 42 (54), де дислокується військова частина А3749, відноситься до земель оборони, вона не може бути відчужена, не може бути змінено її цільове призначення інакше як за погодженням з основним користувачем - Міністерством оборони України, яке водночас наділене функціями власника від імені держави Україна.
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про визнання рішення №295 недійсним у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з вільними зонами та полосами безпеки, який має досить загальний характер та ґрунтується передусім на обставинах неможливості суду встановити з матеріалів справи площу приаеродромної території вертодрому, тоді як уповноважені представники сторін відмовилися від проведення експертизи для встановлення меж даної території, проведення якої було запропоновано Господарським судом Житомирської області.
Частиною 1 статті 41 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, передбачено, що для роз`яснення питань, що виникають під час вирішення господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Колегія суддів зауважує, що діюча на час вирішення спору стаття 41 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, не забороняла місцевому господарському суду призначати відповідну (земельно-технічну) судову експертизу за власною ініціативою, тим більше, що в даному випадку це має істотне значення для достеменного встановлення меж земельних ділянок, які належать до земель оборони, та земельної ділянки, яку відповідач оспорюваним рішенням надав під розміщення індустріального парку, та їх вірогідного часткового накладання одна на одну.
Відповідно до частини 5 статті 84 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, при задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).
Всупереч приписам статті 84 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, рішення місцевого господарського суду не містить чіткого визначення того, в якій саме частині визнається недійсним оспорюване рішення Житомирської міської ради, зокрема, не зазначено конкретної площі земельної ділянки, відведення якої за цим рішенням є незаконним. Таким чином, без визначення конкретної площі земельної ділянки рішення суду від 11.07.2017 не призводить до поновлення порушених прав позивачів.
Крім того, відповідно до пункту "г" частини 3 статті 152 та частини 1 статті 155 ЗК захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Предметом позову в даній справі є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської міської ради №295 від 21.07.2016 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Житомир, шосе Київське, 44-Д" (далі - рішення №295) в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 11,8541га.
Відповідно до імперативних вимог частини 4 статті 22 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Колегія суддів вважає, що на відміну від заявленого позову про визнання незаконним і часткове скасування рішення №295, позовна вимога про визнання недійсним акта за своєю процесуально-правовою природою є зовсім іншим предметом позову. При цьому, остання позовна вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
Не врахувавши того, що жодних заяв про зміну предмета позову позивачі та прокурор до початку розгляду місцевим господарським судом справи по суті вже не подавали, суд першої інстанції в порушення вимог статті 22 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, фактично розглянув та вирішив інші позовні вимоги (про визнання недійсним акта), які позивачами не заявлялися.
Колегія суддів також враховує, що з матеріалів справи не вбачається подання позивачами до суду першої інстанції клопотання про вихід за межі позовних вимог на підставі пункту 2 статті 83 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017.
За загальним правилом частини 1 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що як судом першої, так і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права (статей 22, 35, 41, 43, 84, 101, 105 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017) та неправильне застосування норм матеріального права (статей 20, 77, 84, 122, 149 ЗК, статей 1, 69 ПК, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони"), які є обов`язковою підставою для скасування раніше ухвалених судових рішень.
З огляду на викладене, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.07.2017.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу
Касаційна інстанція погоджується з доводами скаржників про те, що: 1) з часу розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження землями державної власності, в тому числі землями оборони, не відноситься до компетенції міських рад, тому відповідач не має права розпоряджатися приаеродромною територією вертодрому, яка відноситься до земель державної власності; 2) земельна ділянка, що розташована за адресою: м. Житомир Київське шосе, 42 (54), де дислокується військова частина А3749, відноситься до земель оборони, вона не може бути відчужена, не може бути змінено її цільове призначення інакше як за погодженням з основним користувачем Міністерством оборони України, яке водночас наділене функціями власника від імені держави Україна; 3) земельна ділянка з вільними зонами та полосами безпеки приаеродромної території аеродрому (вертодрому) підконтрольна експлуатанту аеродрому військовій частині НОМЕР_2 та не може використовуватися без її згоди.
Також заслуговують на увагу аргументи скаржників про помилкове неврахування апеляційним судом висновку Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 16.03.2016 №558/13, з якого вбачається, що відповідно до генерального плану міста Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 26.12.2001 №266, спірна земельна ділянка площею 24,7324га належить до території спеціального призначення.
Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги встановлені судовими рішенням у справі №21/5007/1480/12 факти належності військовій частині НОМЕР_2 земельних ділянок з вільними зонами та полосами безпеки приаеродромної території вертодрому, а також ті обставини, що дії Житомирської міської ради були предметом оскарження у справі №21/5007/1480/12. Так, визнаючи недійсним рішення Житомирської міської ради №410 від 30.08.2012 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження містобудівної документації" суд дійшов до висновку, що Житомирська міська рада прийнявши оспорюване рішення, розпорядилась земельною ділянкою площею 11,8541га, що відноситься до земель Міністерства оборони України, тобто у справі №21/5007/1480/12 КЕВ м. Житомира оскаржувала аналогічне рішення міської ради про виділення тієї ж земельної ділянки, що є предметом спору в даній справі.
Разом з тим, касаційна інстанція не може прийняти до уваги наведені у відзиві на касаційні скарги передчасні доводи відповідача про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови з огляду на неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 22, 35, 43, 84, 101, 105 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувану постанову та рішення від 11.07.2017 ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Оскільки передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області від 28.09.2017.
З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційних скарг шляхом скасування оскаржуваної постанови та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.07.2017.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, уточнити предмет позову, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, призначити відповідну судову експертизу з метою достеменного встановлення місця розташування земельної ділянки, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
З огляду на те, що касаційні скарги підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Військового прокурора Житомирського гарнізону та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 11.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №906/206/17 скасувати.
Справу №906/206/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю.Я. Чумак
Судді: Т.Б. Дроботова
К.М. Пільков
скопійовано
-
скопійовано
-
