open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Вліво
12.02.2020
Постанова
26.12.2019
Ухвала суду
04.09.2019
Ухвала суду
15.08.2019
Ухвала суду
01.08.2019
Ухвала суду
23.05.2019
Ухвала суду
18.04.2019
Ухвала суду
11.03.2019
Постанова
18.02.2019
Ухвала суду
21.01.2019
Ухвала суду
21.01.2019
Ухвала суду
21.01.2019
Ухвала суду
17.12.2018
Постанова
26.11.2018
Ухвала суду
13.11.2018
Ухвала суду
13.11.2018
Рішення
23.10.2018
Ухвала суду
16.10.2018
Ухвала суду
27.09.2018
Ухвала суду
25.09.2018
Ухвала суду
11.09.2018
Ухвала суду
04.09.2018
Ухвала суду
04.09.2018
Ухвала суду
06.08.2018
Ухвала суду
06.08.2018
Ухвала суду
13.07.2018
Ухвала суду
07.06.2018
Постанова
13.04.2018
Ухвала суду
26.03.2018
Ухвала суду
02.03.2018
Ухвала суду
22.01.2018
Постанова
26.12.2017
Ухвала суду
30.10.2017
Ухвала суду
20.09.2017
Рішення
30.08.2017
Ухвала суду
30.08.2017
Ухвала суду
17.07.2017
Ухвала суду
09.06.2017
Ухвала суду
06.06.2017
Ухвала суду
06.06.2017
Ухвала суду
24.05.2017
Ухвала суду
24.04.2017
Ухвала суду
22.03.2017
Ухвала суду
02.03.2017
Постанова
02.03.2017
Ухвала суду
17.02.2017
Ухвала суду
17.01.2017
Ухвала суду
27.12.2016
Ухвала суду
29.11.2016
Ухвала суду
Вправо
Справа № 910/21805/16
Моніторити
Постанова /12.02.2020/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.12.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /04.09.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /15.08.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /01.08.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /23.05.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /18.04.2019/ Касаційний господарський суд Постанова /11.03.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.02.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.01.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.01.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.01.2019/ Північний апеляційний господарський суд Постанова /17.12.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.11.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.11.2018/ Господарський суд м. Києва Рішення /13.11.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /23.10.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /16.10.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /27.09.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /25.09.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /11.09.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /04.09.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /04.09.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.08.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.08.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /13.07.2018/ Господарський суд м. Києва Постанова /07.06.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /13.04.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.03.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /02.03.2018/ Касаційний господарський суд Постанова /22.01.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.12.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /30.10.2017/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /20.09.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /30.08.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /30.08.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /17.07.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /09.06.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.06.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.06.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /24.05.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /24.04.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /22.03.2017/ Господарський суд м. Києва Постанова /02.03.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /02.03.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.02.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.01.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /27.12.2016/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /29.11.2016/ Господарський суд м. Києва
emblem
Справа № 910/21805/16
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /12.02.2020/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.12.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /04.09.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /15.08.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /01.08.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /23.05.2019/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /18.04.2019/ Касаційний господарський суд Постанова /11.03.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.02.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.01.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.01.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.01.2019/ Північний апеляційний господарський суд Постанова /17.12.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.11.2018/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.11.2018/ Господарський суд м. Києва Рішення /13.11.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /23.10.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /16.10.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /27.09.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /25.09.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /11.09.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /04.09.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /04.09.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.08.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.08.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /13.07.2018/ Господарський суд м. Києва Постанова /07.06.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /13.04.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.03.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /02.03.2018/ Касаційний господарський суд Постанова /22.01.2018/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.12.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /30.10.2017/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /20.09.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /30.08.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /30.08.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /17.07.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /09.06.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.06.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.06.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /24.05.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /24.04.2017/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /22.03.2017/ Господарський суд м. Києва Постанова /02.03.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /02.03.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.02.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.01.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /27.12.2016/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /29.11.2016/ Господарський суд м. Києва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21805/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 (головуючий: Балац С.В., судді: Підченко Ю.О., Якименко М.М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 (головуючий: Куксов В.В., судді: Станік С.Р., Гончаров С.А.)

за позовом Львівської міської ради

до 1. Львівської обласної ради, 2. Львівської обласної державної адміністрації, 3. Приватного акціонерного товариства "Авіас Плюс", 4. Публічного акціонерного товариства "Укрнафта",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО",

про визнання недійсним рішення, розпорядження, державного акту та договорів,

За участю представників:

позивача - Бартош С.Б. -представник, довіреність, паспорт.

відповідача-1 - не з'явився.

відповідача-2 - не з'явився.

відповідача-3 - Биструшкін В.Ю. - адвокат, посвідчення, договір, ордер.

відповідача-4 - Жила М.І. - адвокат, довіреність, посвідчення.

третьої особи - Биструшкін В.Ю. - адвокат, довіреність.

ВСТАНОВИВ:

21.12.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Львівської міської ради до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації та Приватного акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС", в якій позивач просив:

- визнати недійсним рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" видане Львівською обласною радою 28.12.2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнати недійсним розпорядження за № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", видане головою Львівської обласної державної адміністрації 05.02.2001 в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Янева-Володимира Великого, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001;

- визнати недійсним державний акт на право власності на землю серія ЛВ № 028640, виданий 13.04.2001 Львівською обласною державною адміністрацією приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС" на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001 № 95 щодо земельної ділянки площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться на території м. Львова, вул. Янева-Володимира Великого, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 9 кн. 5-2;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 19.03.2015 приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" з публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА".

Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняття Львівською обласною радою рішення від 28.12.2000 № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки, видання розпорядження в частині її продажу, укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, видачу державного акту на право власності на землю та подальше укладення договору оренди вчинене з порушенням норм закону, який діяв на момент прийняття оспорюваного рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в якості відповідача-4.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 залучено до участі усправі Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

20.09.2017 Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив повністю.

22.01.2018 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Львівської міської ради залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/21805/16 залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Янева-Володимира Великого, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001 не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, укладений особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому, набуття відповідачем-3 права власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу та належним чином оформленого правовстановлюючого документу - державного акту свідчить про набуття відповідачем-3 виключних прав володіти, користуватися та розпоряджатися належним майном. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інтонації про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання недійсними оспорюваного рішення, розпорядження, договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту на право власності на землю та, як наслідок, договору оренди земельної ділянки, укладеного 19.03.2015 між приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" та публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА". Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заяви про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягають, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено по суті.

20.02.2018 (згідно з реєстраційним штампом) Львівська міська рада звернулася безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського міста Києва від 20.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі № 910/21805/16.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського міста Києва від 20.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі № 910/21805/16, прийняти нове рішення, яким:

- визнати недійсним Рішення №408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", видане Львівською обласною радою 28 грудня 2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнати недійсним Розпорядження за №95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", видане Головою Львівської обласної державної адміністрації 05 лютого 2001 року в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева - Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га;

- визнати недійсним Договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0.15 га на вул. Янева - Володимира Великого, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та Приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08 лютого 2001 року;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на землю серія ЛВ №028640, виданий 13 квітня 2001 року Львівською обласною державною адміністрацією Приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС" на підставі Розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 05 лютого 2001 року №95 щодо земельної ділянки площею 0,1500 га, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться на території м. Львова, вул. Янева - Володимира Великого, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 9 кн.5-2;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 19 березня 2015 року Приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" з Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА".

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2018 року у справі № 910/21805/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2018 касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського міста Києва від 20.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.

15.03.2018 до суду подано оригінал платіжного доручення № 58 від 14.02.2018 про сплату судового збору у розмірі 13 780,00 грн.

26.03.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення до розгляду на 07.06.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 10.04.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (Львівська міська рада, позивач) вважає, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач зазначає, що суди безпідставно застосували положення Указів Президента України від 12.07.1995 №608 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", від 04.02.2000 №168 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення" та рішення Львівської обласної ради замість Земельного кодексу України. Скаржник вказує, що суди в оскаржуваних рішеннях посилаються на пункти 2 та 3 Указу Президента України від 12.07.1995 №608, відповідно до яких надано обласній державній адміністрації право самостійно продати земельні ділянки у межах містах. Проте, на думку позивача, суди не врахували п.4 вказаного Указу, згідно з яким місцева державна адміністрація не вправі була здійснювати продаж земельної ділянки, а могла лише затверджувати ціну такої земельної ділянки, яку розрахував виконавчий комітет відповідної місцевої ради. Крім того, скаржник вважає, що Указ Президента України від 04.02.2000 №168 не дає повноважень місцевій державній адміністрації продавати земельні ділянки та території міст, а тільки відсилає до інших законодавчих актів, які визначають відповідні повноваження місцевих державних адміністрацій, проте суди попередніх інстанцій не застосували такі законодавчі акти у даній справі.

Львівська міська рада вказує, що основним законодавчим актом, який регулював земельні відносини на час прийняття оскаржуваного рішення обласної ради та розпорядження обласної державної адміністрації був Земельний кодекс України (№561-ХІІ в редакції від 12.07.2000), зокрема, норми ч.2 ст.3, ч.ч. 1, 2 ст.4, п.1 ч.1 ст.10, ч.1 ст. 17, ч.ч. 1, 2 ст.63 вказаного Кодексу, якими врегульовано питання розпорядження земельними ділянками у межах міст, закріпивши такі повноваження за міськими радами.

Також позивач вважає, що суди не застосували норми Законів України "Про власність" (статті 31, 32), в редакції від 11.04.1995, та "Про місцеве самоврядування" (ст.1, ч.ч. 3,5 ст. 16, п.30 ч.1 ст. 26, ст. 60), в редакції від 30.01.2000, з яких можна зробити висновок, що на момент прийняття обласною радою та обласною державною адміністрацією оскаржуваних рішень про відчуження спірної земельної ділянки, існувало законодавство, згідно з яким спірна земельна ділянка у м. Львові належала до комунальної власності, та виключно Львівська міська рада володіла повноваженнями щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій, перевіряючи дійсність правочину, вчиненого у 2001 році, безпідставно застосували норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності у 2004 році, та не застосували ряд матеріальних норм, яким суперечить цей правочин.

Позивач вважає, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися положення Цивільного кодексу УРСР (в редакції від 30.10.1999), зокрема, статті 48 та 225 вказаного Кодексу.

Крім того, як зазначає скаржник, статті 37 та 114 Земельного кодексу України (в редакції від 12.07.2000) та ст. 38 Закону України "Про державний бюджет України на 2001 рік" (в редакції від 07.12.2000), які також не застосовані судами, додатково підтверджують незаконність оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки та дають підстави для визнання його недійсним.

Разом з тим, на думку Львівської міської ради, суди попередніх інстанціх при наданні оцінки законності оскаржуваного державного акта на право власності на змелю серії ЛВ №028640, виданого 13.04.2001 Львівською ОДА ПрАТ "АВІАС ПЛЮС" не прийняли до уваги норми права, які регламентують порядок видачі таких державних актів, а саме ч.1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції від 12.07.2000), п.п.2.11, 3.3. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, яка затверджена наказом Держкомзему №43 від 04.05.1999 (у редакції від 21.03.2000). Скаржник вказує, що оскаржуваний акт про право власності на землю підписаний начальником Львівського обласного управління земельних ресурсів та виданий Львівською обласною державною адміністрацією, що суперечить вимогам до такого акта.

Крім того, позивач вважає, що судами порушено норми процесуального права, зокрема, оскаржувана постанова апеляційного суду не містить оцінки жодного з аргументів, викладених у апеляційній скарзі Львівської міської ради, а також застосовано норми, які мають нижчу юридичну силу (Укази Президента України, положення Львівської обласної ради) всупереч нормам, які мають вищу юридичну силу (Земельний кодекс України).

Відповідач-2 та відповідач-4 надали відзиви на касаційну скаргу, у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙД ЕКСПО" надійшли письмові пояснення, у яких третя особа просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

У судове засідання з'явилися представники позивача, відповідача-3, відповідача-4 та третьої особи.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання не з'явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу.

Представники відповідача-3, відповідача-4 та третьої особи виклали заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача-3, відповідача-4 та третьої особи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" (надалі - оспорюване рішення) вирішено:

- погодити перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення на розміщення свердловини по забору питної води, торгового комплексу АЗС для продажу у власність згідно з додатком;

- доручити Львівській обласній державній адміністрації здійснити прямий продаж вищезгаданих земельних ділянок;

- прямий продаж земельних ділянок провести за умови сплати покупцем вартості земельних ділянок у 5 - денний термін з дня підписання угоди та в розмірах згідно п. 57.4 "Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області";

- земельні ділянки, що розташовані на території підприємств і організацій пропонуються під будівництво об'єктів, продати після їх вилучення у попередніх землекористувачів;

- контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з питань регулювання земельних відносин, адміністративно-територіального устрою та містобудування (М. Вовка).

В додатку до вказаного рішення, зокрема, вказана земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. В. Великого - вул. Янева, площею 0,15 га.

Суд апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів по справі погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

Приписами пункту 10 частини другої Цивільного кодексу України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Також, Цивільний кодекс України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відчуження земельної ділянки у місті Львові на вул. Янева-Володимира Великого відбулось на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001.

Як вбачається із змісту оскаржуваного договору, останній укладений на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001 № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові".

Зазначене розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації прийняте на виконання указів президента України від 12.07.1995 № 608 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", від 04.02.2000 № 168 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення", з урахуванням згоди державних служб, розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 06.09.2000 № 1009 "Про затвердження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення для продажу".

Отже, правовою підставою для прийняття розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації та укладення оспорюваного договору були вказані вище нормативних положень, а не рішення Львівської обласної ради.

Таким чином, розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001 № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" прийняте на підставі повноважень, якими місцеві державні адміністрації були наділені указами президента України, а саме:

1) від 12.07.1995 № 608 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", який визначав що приватизацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення для заняття підприємницькою діяльністю здійснюють відповідні державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад шляхом їх продажу в приватну власність. Громадяни та юридичні особи України, які бажають придбати у власність земельну ділянку для заняття підприємницькою діяльністю, не пов'язаною з сільськогосподарським виробництвом, подають заяву до відповідної державної адміністрації, виконавчого комітету місцевої ради за місцем розташування земельної ділянки. Рішення державної адміністрації, виконавчого комітету ради разом із проектом відведення земельної ділянки є підставою для укладення договору купівлі-продажу, що посвідчується в нотаріальному порядку;

2) від 04.02.2000 № 168 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення", який визначав, що органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством України, забезпечують передачу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності у власність юридичних осіб України і громадян України переважно шляхом продажу цих ділянок. Даним указом доручено обласним державним адміністраціям, із залученням у встановленому порядку органів місцевого самоврядування, забезпечувати рівні можливості громадянам України та юридичним особам України щодо набуття прав власності та інших прав на земельні ділянки.

Отже, голови обласних державних адміністрацій, відповідно до вказаних вище указів президента були наділені достатніми повноваженнями щодо здійснення продажу у власність фізичних та юридичних осіб земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Львівська обласна рада 14.03.2000, з метою прискорення земельної реформи, створення умов для ефективного використання землі, стимулювання підприємницької діяльності, заохочення інвестицій та поповнення бюджету, прийняла рішення № 284 "Про затвердження Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області".

Як встановлено п. 2 вказаного рішення, до передачі земель з державної власності до комунальної власності територіальних громад продаж всіх земельних ділянок за винятком тих, що є у приватній власності, здійснюється за погодженням з відповідними місцевими радами за рішенням державних адміністрацій, на території якій знаходяться ці земельні ділянки. У містах обласного значення, включаючи м. Львів, - за рішенням обласної державної адміністрації.

Розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин здійснено на підставі Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", що набув чинності 14.07.2004, тобто через три роки після виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п. 7 Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області (надалі - Положення), продаж земельних ділянок і права оренди земельних ділянок, що є у державній власності, здійснюється за рішенням обласної або районної державної адміністрації.

Пунктом 1 оспорюваного розпорядження від 05.02.2001 № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", предметом цього продажу є земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що відносяться до державної власності, загальною площею 0,15 га. на території м. Львова, згідно з додатком для будівництва АЗС.

Як визначено положеннями пунктів 11, 12 Положення, місцева державна адміністрація або відповідна рада депутатів затверджує за поданням місцевих державних органів земельних ресурсів або обласного управління земельних ресурсів переліки земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності і підлягають прямому продажу. Включення земельних ділянок до переліків, зазначених у п. 11 цього Положення, здійснюється відповідно до схем приватизації земельних ділянок, з урахуванням містобудівної та землевпорядної документації, даних державного земельного кадастру з ініціативи покупців або відповідних державних органів земельних ресурсів.

У відповідності до п. 20 Положення, підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки між покупцем та організатором продажу є рішення місцевої ради або державної адміністрації щодо продажу земельної ділянки. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню і набирає чинності після реєстрації у місцевій раді або державній адміністрації.

Як вказано в приписах ст. 4 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі за винятком земель, переданих у колективну власність.

Беручи до уваги те, що спірна земельна ділянка на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові перебувала у державній власності, а також те, що на момент відчуження земельної ділянки не було проведено законодавчого розмежування земель державної та комунальної власності, голова Львівської обласної державної адміністрації цілком законно та правомірно здійснив розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом відчуження її у власність закритого акціонерного товариства "АВІАС ПЛЮС".

Статтею 22 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (аналогічна норма закріплена в Положенні).

Отже, закрите акціонерне товариство "АВІАС ПЛЮС" правомірно одержало державний акт про право власності на земельну ділянку на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові, оскільки в повній мірі виконало вимоги щодо оплати вартості земельної ділянки.

Із п. 2.1 оспорюваного договору вбачається, що сторонами встановлена ціна продажу земельних ділянок без врахування ПДВ.

В положеннях п. 2.2 оспорюваного договору купівлі-продажу від 08.02.2001 передбачено, що сума, зазначена в п. 2.1 договору протягом 10 банківських днів з моменту підписання договору перераховується покупцем (відповідачем-3) у розмірі 90 % коштів на рахунок Львівської міської ради (позивача).

З наявних в матеріалах справи банківської виписки від 15.02.2001 та платіжного доручення № 1352 від 15.02.2001, вбачається, що відповідачем-3 повністю виконані грошові зобов'язання за оспорюваним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Янева-Володимира Великого, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001 не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, укладений особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

При цьому, набуття відповідачем-3 права власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу та належним чином оформленого правовстановлюючого документу - державного акту свідчить про набуття відповідачем-3 виключних прав володіти, користуватися та розпоряджатися належним майном.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання недійсними оспорюваного рішення, розпорядження, договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту на право власності на землю та, як наслідок, договору оренди земельної ділянки, укладеного 19.03.2015 між приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" та публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА".

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заяви про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягають, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено по суті.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Відповідно до п.п.2-4 Указу Президента України від 12.07.1995 № 608 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", покладеного в основу спірних рішення та розпорядження відповідачів 1,2, а також оскаржуваних судових рішень, в редакції станом на момент прийняття спірних рішень:

"2. Приватизацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення для заняття підприємницькою діяльністю здійснюють відповідні державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих Рад шляхом їх продажу у приватну власність.

Громадяни та юридичні особи України, які бажають придбати у власність земельну ділянку для заняття підприємницькою діяльністю, не пов'язаною з сільськогосподарським виробництвом, подають заяву до відповідної державної адміністрації, виконавчого комітету місцевої Ради за місцем розташування земельної ділянки.

3. Рішення державної адміністрації, виконавчого комітету Ради разом з проектом відведення земельної ділянки є підставою для укладення договору купівлі-продажу, що посвідчується в нотаріальному порядку і після оплати вартості земельної ділянки реєструється у відповідній Раді.

Зареєстрований договір купівлі-продажу земельної ділянки, до затвердження Верховною Радою України форми відповідного Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, є документом, що посвідчує право приватної власності на придбану земельну ділянку.

4. Продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення у приватну власність проводиться виконавчим комітетом Ради за ціною, розрахованою за методикою, визначеною Кабінетом Міністрів України і затвердженою відповідною місцевою державною адміністрацією, та з урахуванням експертної оцінки цієї земельної ділянки. У разі проведення приватизації на конкурентних засадах ціна ділянки визначається як стартова.

Кошти, одержані від продажу земельних ділянок, залишаються у розпорядженні місцевих Рад і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку.

Таким чином, вищевказані норми Указу свідчать, що даний Указ не встановлює, яка саме конкретно державна адміністрація (районна або обласна) або виконком якої саме конкретно Ради (сільської, селищної, міської, районної або обласної) та якими саме земельними ділянками (в межах населеного пункту чи за його межами) має право розпорядження шляхом їх продажу у приватну власність.

Зазначення слова саме "відповідної" державної адміністрації або виконавчого комітету місцевої Ради вказує, що така "відповідна" державна адміністрація або рада має визначатися іншим земельним нормативно-правовим актом.

Згідно з абз.2 п.2, абз.2-3 п.4 Указу Президента України від 04.02.2000 № 168 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення", також покладеному в основу спірних рішення та розпорядження відповідачів 1,2, а також оскаржуваних судових рішень, в редакції станом на момент прийняття спірних рішень:

2. Установити, що:

- органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством України, забезпечують передачу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності у власність юридичних осіб України і громадян України переважно шляхом продажу цих ділянок;

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським і районним державним адміністраціям із залученням в установленому порядку органів місцевого самоврядування:

- забезпечувати рівні можливості громадянам України та юридичним особам України щодо набуття прав власності та інших прав на земельні ділянки, а також іноземним фізичним і юридичним особам щодо набуття права на оренду земельних ділянок;

- забезпечувати юридичним та фізичним особам умови для спорудження об'єктів нерухомого майна на інвестиційно привабливих територіях, у тому числі шляхом продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення чи надання їх в оренду на конкурентних засадах."

Таким чином, і вищевказані норми другого Указу свідчать, що даний Указ не встановлює, яка саме конкретно державна адміністрація (районна або обласна) або виконком якої саме конкретно Ради (сільської, селищної, міської, районної або обласної) та якими саме земельними ділянками (в межах населеного пункту чи за його межами) має право розпорядження шляхом їх продажу у приватну власність.

Одночасно, даний Указ прямо передбачає, що органи виконавчої влади:

- мали діяти саме в межах повноважень, визначених законодавством України;

- із залученням в установленому порядку органів місцевого самоврядування.

При цьому, суд касаційної інстанції враховує, що дані Укази є саме підзаконними нормативно-правовими актами.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.1 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII у вищевказаній редакції (далі ЗК), який має силу Закону, а отже вищу юридичну силу поряд з наведеними Указами:

"Земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього."

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин саме даний Кодекс був головним нормативно-правовим актом з силою Закону, що регулював земельні правовідносини, а отже підлягав першочерговому застосуванню.

Згідно з п.2 ч.1 ст.2 ЗК:

"Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів)."

Відповідно до ст.3 ЗК:

"Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування."

Згідно з ч.ч.1-3 ст.4 ЗК:

"У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

- Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

- обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Відповідно до ст.31 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року N697-XII у вищевказаній редакції:

"До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Згідно зі ст.32 даного Закону:

"1. Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.

2. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

3. Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

- Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

- обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності."

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин вищевказані статті Закону України "Про власність" прямо передбачали розподіл державної власності в Україні на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

В свою чергу, ч.2 ст.4 ЗК, ідентична за змістом ч.2 ст.32 Закону України "Про власність", прямо виокремлювала землі, що перебувають саме в загальнодержавній власності (поряд з землями в межах територій обласних, районних, міських, селищних та сільських Рад народних депутатів), в межах права державної власності на землю.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.10 ЗК:

"До відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу."

Згідно з ч.ч.1,3 ст.17 ЗК:

"Передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві

зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї."

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.63 ЗК:

"До земель міста належать усі землі в межах міста.

Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів.

Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста."

Згідно з п.1 ч.1 ст.12 ЗК:

"До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу."

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.19 ЗК "Надання земельних ділянок у користування":

"Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:

- із земель запасу для сільськогосподарського використання;

- із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу;

- для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:

із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд;

- в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті."

Таким чином, даними вищенаведеними статтями ЗК взагалі не передбачалося право саме обласних рад:

- передавати земельні ділянки саме у власність, а не користування;

- передавати в користування (а не у власність) земельні ділянки для будь-яких потреб саме у межах міста, що відносилося до компетенції міських Рад народних депутатів.

Як зазначено вище, відповідно до ч.3 ст.3 ЗК:

"Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування."

Судами попередніх інстанцій не встановлений факт передачі Львівською міською радою у спірний період повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок в межах міста Львів Львівській обласній державній адміністрації або виконкому саме Львівської обласної ради.

За викладених обставин, суд касаційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача в цій частині та невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанції про законність спірних рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", прийнятого Львівською обласною радою 28.12.2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м. Львові площею 0,15 га, та розпорядження за № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", виданого головою Львівської обласної державної адміністрації 05.02.2001 в частині продажу земельної ділянки на вул. Янева-Володимира Великого у м.Львові площею 0,15 га, вищевказаним нормам матеріального права.

При цьому, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими посилання на наявність не скасованого та не визнаного недійсним рішення Львівської обласної ради від 14.03.2000 № 284 "Про затвердження Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області", оскільки даний нормативний акт має найнижчу юридичну силу в даному випадку порівняно з вищевказаними актами, і, в першу чергу, порівняно з вищевказаним Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року N 561-XII, саме наведені норми якого, в свою чергу, підлягали першочерговому застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, суди попередніх інстанцій, з посиланням на ч.1 ст.203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, дійшли висновку, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Янева-Володимира Великого, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 33, укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" 08.02.2001, не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, укладений особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Разом з тим, Цивільний кодекс України набрав чинності з 01.01.2004, тобто, майже через три роки після укладення цього договору.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.48 Цивільного кодексу УРСР у редакції станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки:

"Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей."

Згідно зі ст.225 вказаного Кодексу:

"Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно."

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині не відповідають наведеним нормам матеріального права.

В свою чергу, оскаржувані державний акт на право власності на землю серія ЛВ № 028640, виданий 13.04.2001 Львівською обласною державною адміністрацією приватному акціонерному товариству "АВІАС ПЛЮС" на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.02.2001 № 95 щодо земельної ділянки площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва АЗС, яка знаходиться на території м. Львова, вул. Янева-Володимира Великого, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 9 кн. 5-2, та договір оренди земельної ділянки, укладений 19.03.2015 приватним акціонерним товариством "АВІАС ПЛЮС" з публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА", є похідними від вищевказаних документів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень, відповідачі просили суд застосувати строк позовної давності, однак суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заяви про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягають, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено по суті, тобто, фактично дані заяви по суті не досліджувались та не розглядались.

Разом з тим, самостійна перевірка і оцінка цих заяв в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, якщо суди дійдуть висновку по відсутність факту пропуску строку позовної давності або про поважність причин його пропуску, необхідно буде дослідити дотримання ст.1 "Захист власності" Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, дата набрання чинності для України: 11.09.1997, на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу.

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Львівської міської ради та скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі №910/21805/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 у справі №910/21805/16 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський

Джерело: ЄДРСР 74645681
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку