ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

Київ

справа №820/1348/16

провадження №К/9901/11992/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

за участю секретаря судового засідання: Гулової О. І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Молчанової Н. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/1348/16

за позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про визнання дій незаконними, скасування наказу, поновлення на роботі, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Тітова О. М., суддів: Панченко О. В., Спірідонова М. О., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Бегунца А. О., суддів: Старостіна ОСОБА_3, Рєзнікової С. С.,

в с т а н о в и в :

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати дії ДФС України щодо прийняття наказу від 23 лютого 2016 року за № 488-0 в частині звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Харківської митниці ДФС протиправними;

скасувати наказ № 488-0 від 23 лютого 2016 року ДФС України про звільнення позивач із займаної посади;

поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Харківської митниці ДФС України з 24 лютого 2016 року.

В обґрунтування позову зазначає, що на підставі наказу від 04 грудня 2014 року № 1731-о обіймав посаду начальника Харківської митниці ДФС.

Однак, 23 лютого 2016 року відповідачем видано наказ № 488-о, яким звільнено ОСОБА_3 з посади начальника Харківської митниці ДФС.

Позивач вказує, що підставою для прийняття наказу про його звільнення слугував п.п. 1.1 п. 1 наказу Державної фіскальної служби України від 17 листопада 2015 року № 913 "Про результати перевірки Харківської митниці ДФС України".

Проте позивач стверджує, що постановою Харківського окружного адміністративного суду у справі № 820/11878/15 від 26 січня 2016 року за його позовом до ДФС України було скасовано п.п. 1.1. п. 1 наказу відповідача від 17 листопада 2015 року за № 913 в частині звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Харківської митниці ДФС.

Вважаючи наказу № 488-о від 23 лютого 2016 року про звільнення протиправним, позивач звернувсь до суду з вимогою про його поновлення на посаді.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано наказ № 488-о від 23 лютого 2016 року ДФС України про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Харківської митниці ДФС та поновлено позивача на посаді начальника Харківської митниці Державної фіскальної служби України з 24 лютого 2016 року.

В решті позову - відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій встановлених обставин за результатами перевірки Харківської митниці ДФС, які свідчать про неналежне виконання службових обов'язків з організації роботи та контролю за діяльністю підпорядкованих підрозділів, що призвело до невиконання індикативних показників доходів з податку на додану вартість, ввізного та вивізного мита, порушень вимог статей 104, 336, 337 Митного кодексу України.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 на підставі наказу від 04 грудня 2014 року № 1731-о обіймав посаду начальника Харківської митниці ДФС.

Наказом ДФС України від 23 лютого 2016 року № 488-о позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Підставою для винесення вказаного наказу про звільнення позивача з посади слугували обставини, встановлені за результатами перевірки Харківської митниці ДФС, які свідчать про неналежне виконання службових обов'язків з організації роботи та контролю за діяльністю підпорядкованих підрозділів, що призвело до невиконання індикативних показників доходів з податку на додану вартість, ввізного та вивізного мита, порушень вимог статей 104, 336, 337 Митного кодексу України, Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Міністерством фінансів України від 30 травня 2012 року за № 651.

Передумовою для проведення перевірки слугував наказ ДФС України № 478 від 02 жовтня 2015 року.

Під час проведення перевірки ДФС України встановлено неналежне виконання службових обов'язків з організації роботи та контролю за діяльністю підпорядкованих підрозділів, що призвело до невиконання індикативних показників доходу з податку на додану вартість, ввізного та вивізного мита, що свідчить про порушення вимог статей 104, 336, 337 Митного кодексу України та Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Міністерством фінансів України від 30 травня 2012 року за № 651.

17 листопада 2015 року ДФС України видано наказ № 913, у п.п. 1.1. п. 1 якого зазначено, що на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення ОСОБА_3 підлягає звільненню із займаної посади начальника Харківської митниці ДФС.

Не погодившись з наказом № 913 від 17 листопада 2015 року, позивач оскаржив його до суду в частині п.п. 1.1. п. 1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2016 року, у справі № 820/11878/15 скасовано п.п. 1.1. п. 1 наказу ДФС України від 17 листопада 2015 року за № 913 в частині звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Харківської митниці ДФС.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи було наявне судове рішення, яке набрало законну силу та яким було скасовано п.п. 1.1. п. 1. наказу № 913 від 17 листопада 2015 року, що слугував підставою для прийняття спірного наказу № 488-о про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Харківської митниці ДФС від 23 лютого 2016 року.

Зазначена позиція була підтримана і Харківським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження державної служби, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" (далі - Закон № 3723-ХІІ).

Статтею 5 Закону № 3723-ХІІ визначено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Основні обов'язки державного службовця закріплені у статті 10 Закону № 3723-ХІІ та передбачають: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Відповідно до статті 14 Закону № 3723-ХІІ дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

За приписами статті 30 Закону № 3723-ХІІ державна служба може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України "Про державну службу"; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону України "Про державну службу"; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України "Про державну службу".

Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України обумовлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

За правилами встановленими статтею 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звільнено з посади начальника Харківської ДФС на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Однак, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2016 року, у справі № 820/11878/15 скасовано п.п. 1.1. п. 1 наказу ДФС України від 17 листопада 2015 року за № 913 в частині звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Харківської митниці ДФС, а відтак оскаржуваний наказ № 488-о від 23 лютого 2016 року про звільнення є неправомірним.

Верховний Суд звертає увагу, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року вищевказані судові рішення у справі № 820/11878/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи судові рішення, виходив з того, що суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи констатовано факт звільнення позивача в наказі від 17 листопада 2015 року № 913, чи містить він мотивацію щодо складу дисциплінарного проступку позивача, чи не повторює він узагальнені висновки акту комплексної перевірки Харківської митниці ДФС України та чи прийняття наказу від 17 листопада 2015 року № 913 свідчить про припинення трудових відносин позивача з ДФС. Разом з цим, суд апеляційної інстанції не перевірив також тієї обставини, чи приймався ДФС України інший наказ про звільнення ОСОБА_3 з посади після його виходу з лікарняного, чи оскаржував позивач його у судовому порядку і які наслідки розгляду судової справи.