ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2222/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача (прокурора) - Гудименко Ю.В. (прокурор відділу ГПУ, посвідчення від 12.01.2018 № 049040);

позивача - 1 - не з'явилися;

позивача - 2 - не з'явилися;

позивача - 3 - не з'явилися;

відповідача -1 - не з'явилися;

відповідача -2 - не з'явилися;

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2017 (у складі: Новікова Н.А. - головуючий, судді Чистякова І.О., Присяжнюк О.О.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 (у складі: Шутенко І.А. - головуючий, судді Бородіна Л.І., Плахов О.В.)

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі:

1) Харківського обласного управління водних ресурсів

2) Краснокутського міжрайонного управління водного господарства

3) Харківської обласної державної адміністрації

до 1) Фізичної особи - підприємця Іванюковича Ігоря Семеновича

2) В'язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області

про визнання незаконними та скасування рішень; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2017 року Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах Держави в особі Харківського обласного управління водних ресурсів, Краснокутського міжрайонного управління водного господарства, Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Іванюковича Ігоря Семеновича і В'язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення 25 сесії XXIV скликання від 22.12.2005 року "Про надання дозволу приватному підприємцю Іванюкович І.С. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під Трудолюбівським водосховищем для подальшого надання в оренду на території В'язівської сільської ради" (далі - Рішення від 22.12.2005);

- визнати незаконним та скасувати рішення 10 сесії V скликання В'язівської сільської ради від 18.12.2007 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі ставком з земель запасу водного фонду сільської ради в межах с. Михайлівка та технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки" (далі - Рішення від 18.12.2007);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки водного фонду від 10.06.2008 року, укладений між В'язівською сільською радою та фізичною особою-підприємцем Іванюковичем І.С., яка знаходиться в межах с. Михайлівка на території В'язівської сільської ради загальною площею 40,2590 га, у тому числі 35,9000 га під ставками, 0,2000 га під гідротехнічними спорудами, 4,1590 га пасовищ строком на 49 років, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Харківській області 09.07.2008 року за № 040869900003 (далі - Договір оренди від 10.06.2008);

- зобов'язати фізичну особу-підприємця Іванюковича І.С. повернути В'язівській сільській раді земельну ділянку загальною площею 40,2590 га, що використовується на підставі договору оренди земельної ділянки від 10.06.2008 року, укладеного між В'язівською сільською радою та фізичною особою- підприємцем Іванюковичем І.С.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні рішення прийняті всупереч вимог статей 12, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" та статті 51 Водного кодексу України (далі - ВК), а саме за відсутності у органу місцевого самоврядуванню відповідних повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.11.2017 у справі № 922/2222/17, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2018, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування Рішення від 22.12.2005 - припинено. В решті позову - відмовлено.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах с. Михайлівка на території В'язівської сільської ради та належить до земель водного фонду; державою до моменту розмежування земель державної і комунальної власності органам місцевого самоврядування делеговані повноваження щодо розпорядження землями державної власності, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а тому правові підстави для визнання недійсними спірного рішення та договору відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням та постановою, заступник прокурора Харківської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення і постанову в частині відмови у задоволенні позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами для скасування рішення і постанови заступник прокурора зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, приписів частин 1, 4 статті 122 і пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК.

Заявник звертає увагу на те, що правовий режим спірної земельної ділянки саме як державної форми власності підтверджується матеріалами справи. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Враховуючи викладене, заявник касаційної скарги вважає, що право розпорядження спірною земельною ділянкою належить Харківській обласній державній адміністрації.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Харківське обласне управління водних ресурсів підтримує касаційну скаргу та просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2017 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2018, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Фізична особа - підприємець Іванюкович Ігор Семеновичу у відзиві на касаційну скаргу просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що В'язівська сільська рада при прийнятті спірного рішення та укладенні договору оренди діяла в межах повноважень, наданих їй законом про що обґрунтовано було зазначено судами попередніх інстанцій.

У відзиві на касаційну скаргу Харківська обласна державна адміністрація просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі посилаючись на те, що В'язівська сільська рада приймаючі спірні розпорядження розпорядилася спірними землями з перевищенням повноважень та з порушенням норм законодавства, адже сільська рада не була уповноважена законодавством надавати в оренду спірну земельну ділянку. Такі повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на законодавчому рівні закріплені саме за обласною державною адміністрацією, оскільки спірна земельна ділянка є водним об'єктом загальнодержавного значення.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Рішенням від 22.12.2005 приватному підприємцю Іванюкович І.С. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під Трудолюбівським водосховищем для подальшого надання в оренду на території В'язівської сільської ради.

Рішенням від 18.12.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під ставком із земель запасу водного фонду сільської ради в межах с. Михайлівка та технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та надано в оренду приватному підприємцю Іванюкович І.С. вищевказану земельну ділянку для рибогосподарської діяльності, терміном на 49 років.

На підставі вказаного Рішення від 18.12.2007 між В'язівською сільською радою та фізичною особою-підприємцем Іванюкович І.С. 10.06.2008 року укладено договір оренди землі, яка знаходиться в межах с. Михайлівка на території В'язівської сільської ради загальною площею 40,2590 га, у тому числі 35,9000 га під ставками, 0,2000 га під гідротехнічними спорудами, 4,1590 га пасовищ строком на 49 років.

Договір оренди від 10.06.2008, укладений між В'язівською сільською радою та фізичною особою-підприємцем Іванюкович І.С., зареєстровано у відділі Держкомзему у Харківській області 09.07.2008 року за № 040869900003.

Відповідно до пункту 8 Договору оренди від 10.06.2008 договір укладено на 49 років.

Предметом даного спору є: визнання незаконним та скасування Рішення 22.12.2005; визнання незаконним та скасування Рішення від 18.12.2007; визнання недійсним Договору оренди від 10.06.2008; зобов'язання повернути земельну ділянку загальною площею 40,2590 га, що використовується на підставі Договору оренди від 10.06.2008.

При цьому слід зауважити, що судові акти оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог. В іншій частині судові акти не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції, чинній з 15.12.2017).

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом наведеної норми вбачається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Тобто, обов'язковою умовою визнання недійсним акта є не тільки невідповідність його чинному законодавству, але й порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

В пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одними із способів захисту прав на землю є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання угоди недійсною.

Відповідно до частини 1 статті 123 ЗК надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 4 ВК (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Аналогічне визначення складу земель водного фонду міститься також і в статті 58 ЗК.

Пунктом 3 частини 1 статті 5 ВК передбачено, що до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків.

Відповідно до частини 1 статті 59 ЗК землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до частини 3 статті 140, частини 1 статті 144, частини 1 статті 143 Конституції України територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Водночас, Розділом VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про оренду землі" визначено, що частини 2, 3 і 4 статті 4 набирають чинності після розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності. До розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених ЗК.

За приписами частин 1, 4 статті 122 ЗК сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

При цьому пунктом 12 Розділу X Перехідних положень ЗК визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

За приписами статті 10 Закону України "Про розмежовування земель державної та комунальної власності" ( в редакції станом на момент ухвалення рішення ради), розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється в межах адміністративно-територіальних утворень - сіл, селищ, міст, районів, областей.

Підставою для проведення робіт, пов'язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів - рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим або відповідної обласної державної адміністрації. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями.

Як вірно встановленого господарськими судами попередніх інстанцій, при прийнятті В'язівською сільською радою Краснокутського району Харківської області спірного Рішення від 18.12.2007, не відбулося розмежування земель державної та комунальної власності, а В'язівською сільською радою вирішено питання про передачу в оренду земельної ділянки в силу наданих їй повноважень.

Вказані висновки судами правомірно зроблено виходячи з того, що спірна земельна ділянка розташована в межах с. Михайлівка на території В'язівської сільської ради, належить до земель водного фонду і в силу вищенаведених законодавчих положень державою фактично делеговані повноваження органам місцевого самоврядування до моменту розмежування земель державної і комунальної власності щодо розпорядження землями державної власності, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Господарськими судами встановлено, що прокурором та позивачами не подано суду належних та допустимих доказів розмежування земель державної та комунальної власності в межах с. Михайлівка, В'язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, в тому числі щодо земельної ділянки під Трудолюбівським вохосховищем на території с. Михайлівка, В'язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. При цьому, матеріали справи свідчать про зворотнє. Так, відповідно до довідки В'язівської сільської ради від 28.08.2017 року № 217 розмежування земель державної та комунальної власності на території с. Михайлівка, В'язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області не проводилась. Інформація дана станом на 28.08.2017 року.

Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наявність у В'язівської сільської ради повноважень на прийняття спірного рішення та його відповідність вимогам законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність відмови у задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині, оскільки судами не встановлено правових підстав для визнання незаконним та скасування Рішення від 18.12.2007, а тому відсутні і правові підстави для визнання недійсним Договору оренди від 10.06.2008, укладеного на виконання цього рішення, а відповідно і для повернення спірної земельної ділянки.

Також колегія суддів відзначає, що згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції.

Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II). Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), № 26449/95, пункт 54, від 09.01.99). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I). У справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V) Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Таким чином, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі

Посилання скаржника про те, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що спірним договором оренди надано в користування на умовах оренди ФОП Іванюковичу І.С., крім землі, гідротехнічну захисну споруду спростовуються матеріалами справи та текстом оскаржуваної постанови, з якої вбачається, що вказані доводи було розглянуто судом апеляційної інстанції з наданням їм відповідної оцінки. Так, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що згідно з умовами договору оренди землі від 10.06.2008 року в оренду передана земельна ділянка загальною площею 40,2590 га у тому числі 35,90 га під ставками та 0,20 га під гідротехнічними спорудами, 4,1590 га пасовищ.

Матеріали справи не містять доказів передання в оренду гідротехнічної споруди, як і доказів неможливості використання та обслуговування балансоутримувачем гідротехнічної споруди, яка знаходиться над земельною ділянкою наданою в оренду ФОП Іванюковичу І.С.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до необхідності переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, визначені статтею 300 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017 покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №922/2222/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков