П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 820/3770/16

Провадження № 11-409апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року (суддя Панченко О. В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року (у складі колегії суддів Бершова Г. Є., Катунова В. В., Ральченка І. М.) у справі № 820/3770/16за її позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ЧернявськоїОлениСтепанівни, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» Оберемка РоманаАнатолійовича про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - уповноважена особа Фонду) на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ЧернявськоїО.С., уповноваженої особи Фонду ОберемкаР.А., у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Фонду ЧернявськоїО.С. та ОберемкаР.А. щодо непередання інформації стосовно коштів за депозитним вкладом позивачки № 2620/50/204369 від 01 липня 2014 року до Фонду і не включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» (далі - ПАТ «МКБ») за рахунок Фонду;

- стягнути з Фонду на користь ОСОБА_3 гарантовану суму відшкодування вкладу в розмірі 194 тис. 72 грн 79 коп. за її банківським вкладом № 2620/50/204369 від 01 липня 2014 року.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 09 листопада 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність уповноважених осіб Фонду щодо непередання інформації стосовно коштів ОСОБА_3 за депозитним вкладом № 2620/50/204369 від 01 липня 2014 року до Фонду та невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «МКБ» за рахунок Фонду. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 квітня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року (в частині відмови в задоволенні позову) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 квітня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 07 червня 2014 року ОСОБА_3 та ПАТ «МКБ»уклали договір строкового банківського вкладу № 2630/50/19393, а 01 липня 2014 року - договір строкового банківського вкладу № 2620/50/204369.

Відповідно до вказаних договорів ОСОБА_3 внесла депозитний грошовий вклад у сумі 190 тис. грн.

На підставі постанови Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 732 про віднесення ПАТ «МКБ» до категорії неплатоспроможних, виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення № 124 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «МКБ».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 31 січня 2015 року № 23 уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «МКБ» призначено ЧернявськуО.С.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 187 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «МКБ» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 64 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «МКБ» і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 201 від 09 листопада 2015 року змінено уповноважену особу Фонду на ОберемкаР.А.

Згідно з інформацією на офіційному сайті Фонду від 17 лютого 2015 року, ПАТ «МКБ» з 20 лютого 2015 року розпочав виплату коштів вкладникам за договорами банківських вкладів та банківських рахунків.

25 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до уповноваженої особи Фонду із заявою про включення її до реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування з Фонду.

Уповноважена особа Фонду листом від 19 березня 2015 року № 13415991 надала позивачці відповідь, в якій повідомила загальну інформацію про запровадження у ПАТ «МКБ» тимчасової адміністрації, а також про призупинення виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду за вкладом № 2620/50/204369 до завершення перевірки правомірності укладення правочинну.

04 березня 2015 року ОСОБА_3 повторно звернулася до уповноваженої особи Фонду із заявою про включення її до реєстру вкладників і отримала відповідь, що перевірка правомірності укладення правочинну за депозитним вкладом № 2620/50/204369 ще триває.

За інформацією на офіційному сайті Фонду від 26 березня 2015 року розпочато виплату коштів вкладникам ПАТ «МКБ», для отримання яких вкладники мають можливість звертатися до установ банку - агента Фонду, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»).

27 квітня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до відділення АТ «УкрСиббанк» з вимогою про виплату відшкодування та заявою про надання інформації про наявність чи відсутність її у списках на виплату банківських вкладів з Фонду, у відповідь на що листом від 12 травня 2015 року позивачку повідомлено про відсутність у банку інформації щодо її вкладу.

31 липня 2015 року позивачка звернулася із заявою до Фонду щодо виплати гарантованої суми відшкодування за договором банківського вкладу № 2620/50/204369 від 01 липня 2014 року в розмірі 194 тис. 72 грн 79 коп., на що отримала відповідь про відсутність інформації про її вклад.

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Позивачка оскаржує дії щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом України від 23 лютого 2012 року «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VIрішення, що відповідно до цього Закону приймаються Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, у якій, з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Нормами Закону № 2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

У ч. 3 ст. 2 цього Закону встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

З аналізу норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, випливає, що в будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта є цей суб'єкт, тобто боржник.

Згідно зі ст. 1 Закону № 2343-ХІІ учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Усі перелічені особи в той чи інший спосіб є учасникам певних правовідносин, у яких бере участь безпосередньо боржник.

Разом з тим правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 4452-VIФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до ст. 27 Закону № 4452-VIуповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…).

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ч. 4 ст. 26 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника і не породжують прав та обов'язків для банку.

Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI зазначено, що дія Закону № 2343-ХІІ на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) і Закон № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІ відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного

управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є помилковим.

Стосовно вимог касаційної скарги щодо скасування постанови суду першої інстанції, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що ця постанова не переглядалася в апеляційному порядку по суті заявлених вимог, а тому немає підстав для її перегляду в касаційному порядку.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ЧернявськоїОлениСтепанівни, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» Оберемка Романа Анатолійовича про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суми - направити для продовження розгляду до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. СаприкінаСудді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська