Справа № 815/6432/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Сердюк І.С.

сторін:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Чайки І.О.

представника відповідача Діордіци В.В.

представника третьої особи не з'явився

розглянувши у загальному позовному провадженні (у відкритому судовому засіданні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо тривалого невиконання судових рішень про поновлення на посаді, стягнення коштів за вимушений прогул через тривале не поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якому позивач, з урахуванням поданих 03.04.2018 р. за вхід. № 9294/18 уточнень, просить:

визнати протиправною бездіяльність Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації щодо тривалого невиконання судових рішень про поновлення на роботі, на посаді ООПНПК;

стягнути з Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації кошти за вимушений прогул через тривале не поновлення на роботі за судовими рішеннями, які підлягають негайному виконанню;

стягнути з Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації моральну шкоду в розмірі 1000000 гривень за постійні, тривалі, систематичні знущання.

Позов вмотивовано наступним

Наказом Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації від 20.11.2017 р № 71к ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації з 24.11.2017 року за судовими рішеннями, які тривалий час не виконувались, що призвело до тривалого вимушеного прогулу з вини відповідача (рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2006 р. по справі № 2-332/06, рішення Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 р.

Відповідач тривалий час зволікав з поновленням на роботі, чим завдав величезної моральної і матеріальної шкоди (зруйновано професійні і соціальні зв'язки, ускладненні родинні стосунки, тривалий час вимушена була звертатися до судів за захистом прав, не мала коштів на задоволення духовних і фізичних потреб, оздоровлення, лікування тощо).

Наказами Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації №№88, 89 від 06.12.2017 року встановлено надбавки до тарифного розряду, що не відповідають надбавкам, що встановлено завідуючій Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації, про що відповідач повідомив ООАС 07.12.2017 року листом б/д по справі № 815/763/16. На думку позивача вказані дії є дискримінацією та приниженням.

24.11.2017 року позивачу було надано директором Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації посадову інструкцію

Відповідач проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції надав відзив за вхід. № 3013/18 від 02.02.2018 р. та відзив на заяву про збільшення позовних вимог за вхід. № 11310/18 від 24.04.2018 р., які обґрунтовані наступним.

Щодо заявленої позовної вимоги про визнання бездіяльності протиправною, відповідач вказує, що у період з лютого 2014 року по теперішній час ним вчинялись дії по виконанню рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 р., рішення Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 р., рішення суду по справі №815/7790/13-а, рішення суду по справі №815/5907/15.

Зокрема, відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 по справі №815/7790/13-а судом було встановлено, що позивачка поновлена на посаді, яка є рівнозначною посаді, з якої її було незаконно звільнено, при цьому враховані всі соціальних гарантій, що свідчить про те, що відповідачем поновлені порушені трудові права ОСОБА_1

Судом визнано, що «дана ситуація не є ординарною». Судом декілька разів в мотивувальні частині рішення зазначається, що «Департаментом вжиті всі можливі заходи, направлені на відновлення порушених трудових прав позивача», «відповідачем поновлені порушені трудові права ОСОБА_1 шляхом вжиття Департаментом освіти і науки Одеської облдержадміністрації та Одеською обласною державною адміністрацією додаткових заходів, направлених на максимальне додержання конституційних прав позивача та виконання судових рішень».

Отже, Департамент освіти і науки обласної державної адміністрації вчиняв активні дії у вирішенні питання про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Щодо стягнення коштів за вимушений прогул

По-перше, слід зазначити, що виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення ОСОБА_1 до моменту винесення рішення Приморським районним судом м. Одеса від 21 лютого 2006 року по справі № 2-332/06 було здійснено в межах виконавчого провадження по виконання рішення Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України».

Так, Одеським апеляційним адміністративним судом в постанові від 26 лютого 2014 року по справі № 815/7790/13-а (спір між тими самими сторонами) було встановлено, що відповідно до постанови ВП №33914578 від 17 серпня 2012 року, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження з виконання рішення №32562/07, виданого 26 липня 2012 року Європейським судом з прав людини, боржник - Держава, стягувач - ОСОБА_1; боржнику самостійно виконати: рішення Європейського суду з прав людини у строк встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

В ході виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харук та інші проти України» на користь стягувача - ОСОБА_1 стягнуто та перераховано 30942,50 грн. (еквівалент 3000 євро), та за рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 21 лютого 2006 року по справі №2-332/06 державою погашено заборгованість у розмірі 19409,95 грн.

Кодексом законів про працю України чітко визначені випадки та порядок оплати вимушеного прогулу, пов'язаного з поновленням незаконно звільненого працівника.

Так, перший випадок зазначено в статті 235 КЗпП України: прийняття рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно із рішенням про поновлення на роботі.

Отже, за відсутності вихідних даних (інформації про заробітну плату за останні два місяці роботи, про чітко визначений період часу, за який необхідно здійснити розрахунок, про отримання чи неотримання позивачем будь-яких виплат, які мають бути враховані у розрахунку), а також за відсутності правових підстав для розрахунку і виплати Департаментом відповідних коштів позивачу, Департамент об'єктивно не має можливості здійснити та надати суду відповідний розрахунок за час вимушеного прогулу позивача.

Щодо стягнення моральної шкоди

Разом з тим, заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000000 (один мільйон) грн.. ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів обґрунтування саме такого розміру моральної шкоди.

Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували її моральні страждання саме через несплату штрафу, зловживання з боку директора Департаменту повноваженнями, дискримінації в зв'язку з тим, що вона не належить до державних службовців та підтвердження інших обставин, якими вона обґрунтовує моральну шкоду.

У заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 повідомляє про моральні страждання через те, що Департаментом не надано їй копію наказу про її перебування із 12.02.2018 у відпустці. Однак, відповідної заяви про надання відпустки ОСОБА_1 із 12.02.2018 до Департаменту не надходило, а отже і наказ про відпустку не видавався.

Департаментом було встановлено факт відсутності ОСОБА_1 на роботі в періоди з 10 по 21 січня 2018 року та з 8 по 16 лютого 2018 року.

Відсутність ОСОБА_1 на роботі в вищезазначені періоди підтверджується актами про відсутність ОСОБА_1 на роботі (копії додаються).

Листом Департаменту №224/01/01-34-02 від 15.02.2018 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання документів необхідних для працевлаштування, з'явлення на робочому місці та надання до 20.02.2018 пояснень з копіями підтверджуючих документів, щодо причин відсутності на роботі в періоди з 10 по 21 січня 2018 року та з 08 по 16 лютого 2018 року.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 на роботі не з'явилася та станом на 20.02.2018 року не надала на адресу Департаменту пояснень з цього приводу, наказом Департаменту №14/к від 23.02.2018 «Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» її звільнено з 26.02.2018 за прогул без поважних причин відповідно до ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

ОСОБА_1 26.02.2018 року виплачено грошову компенсацію за невикористані 9 днів щорічної основної відпустки, за період роботи з 24.11.2017 по 26.02.2018.

Департаментом разом з повідомленням від 26.02.2018 № 299/01/01-34-05 про те, що оскільки ОСОБА_1 не надала трудової книжки до Департаменту, трудова книжка відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України їй не видається, також направлено наказ № 14/к від 23.02.2018 «Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення».

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді завідувача Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 19409 грн. 95 коп.

26 липня 2012 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Харук та інші проти України» (заява №32562/07 від 16липня 2007 року, заявник - ОСОБА_1,), відповідно до якого держава - відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1, та 1500 (одну тисячу п'ятсот) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 2, що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року по справі №815/7790/13-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, Державної виконавчої служби України зобов'язано Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді, яка відповідає посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації, з якої позивач була незаконно звільнена.

Виконавчий лист Одеським окружним адміністративним судом видано 06.03.2014 року.

20 листопада 2017 року директором Департаменту було видано наказ № 71/к «Про поновлення ОСОБА_1.», яким поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медично-педагогічної консультації з 24.11.2017 року з відповідним посадовим окладом, що відповідає 15 тарифному розряду за Єдиною тарифною сіткою.

Із наказом про поновлення на роботі ОСОБА_1 була ознайомлена у судовому засіданні 23.11.2017 в Одеському апеляційному адміністративному суді по справі №815/7790/13, в якому в порядку судового контролю розглядався звіт Департаменту освіти і науки облдержадміністрації про виконання рішення цього суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Так, відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 по справі №815/7790/13-а судом було встановлено, що позивачка поновлена на посаді, яка є рівнозначною посаді, з якої її було незаконно звільнено.

Наказом Департаменту №14/к від 23.02.2018 «Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» її звільнено з 26.02.2018 за прогул без поважних причин відповідно до ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

ОСОБА_1 26.02.2018 виплачено грошову компенсацію за невикористані 9 днів щорічної основної відпустки, за період роботи з 24.11.2017 по 26.02.2018 рр.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА І ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах судоустрійного і процесуального законодавства: ст. 14 КАС України.

Обов'язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов'язковість судових рішень забезпечується державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов'язковості виконання судових рішень.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення основних прав людини, наданих їй конституційними та законодавчими актами.

Відповідно до рішення КСУ № 3-рп/2003 від 3 січня 2003 р., правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах, яке неможливе без виконання судового рішення в різних видах судочинства.

Судове рішення - це офіційний документ суду юрисдикційного характеру, яким закінчується розгляд справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції або ВС, що є найважливішим актом правосуддя, прийнятим на захист прав і свобод людини, правопорядку та принципу верховенства права. Судові рішення, якими закінчується розгляд справи в судах, ухвалюються іменем України. Ухвалене іменем України судове рішення сприймається як воля держави.

Суть принципу обов'язковості судових рішень полягає в такому: а) судове рішення, що набрало законної сили, повинно виконуватись усіма суб'єктами, прав яких воно стосується; б) судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; в) у випадку відмови від добровільного невиконання судового рішення воно може бути виконано компетентними органами в примусовому порядку.

За загальним правилом, судове рішення є обов'язковим з моменту набрання ним законної сили.

Питання незадовільного стану виконання судових рішень в Україні було предметом неодноразового розгляду скарг проти України в ЄСПЛ. Ця ситуація зумовила прийняття міжнародною судовою установою «пілотного» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Наслідком виконання зазначеного «пілотного» рішення стало прийняття Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI від 5 червня 2012 р., який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації щодо тривалого невиконання судових рішень про поновлення на роботі

З урахуванням норм національного законодавства та фактичних обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача в цій частині, оскільки з часу прийняття Одеським апеляційним адміністративним судом постанови у справі №815/7790/13-а, відповідачем вчиняються дії по виконанню даного рішення. Разом з цим, оцінку цим діям неодноразово надавав Одеський апеляційний адміністративний суд в порядку здійснення контролю за виконанням рішення.

Щодо стягнення з Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації коштів за час вимушеного прогулу

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України.

Згідно зі статтею 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова Верховного Суду України від 28.10.2014).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2006 р. справа № 2-332/06 встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на посаді.

В подальшому, Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року по справі №815/7790/13-а Департамент освіти і науки Одеської обласної адміністрації встановлено: «З матеріалів справи вбачається, що замість ліквідованого Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації був створений Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, який увібрав до себе функції і завдання Управління.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у даному випадку Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації є тим самим органом, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав незаконно звільненого позивача.»

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати.

Виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.02.2006 року по день ухвалення судового рішення 23.05.2018 року.

За припасами частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2006 р. справа № 2-332/06, розмір грошового забезпечення перед звільненням за останні два місяці (квітень-травень) 2004 р. становить 1 469, 60грн. + 653,79 грн.=2 123, 40 грн.(сума з/п за два останні перед звільненням місяці) : 38(кількість робочих днів, згідно Листа Мінпраці та соціальної політики від 04.10.2005 р. № 7881/0/14-05/036-15 «Про норму тривалості робочого часу на 2006 рік») = 55,87 грн. (нарахований середньоденний заробіток позивача, виходячи з кількості робочих днів у квітні 2006 року - 19, у травні 2006 року - 20, за які нараховувалось грошове забезпечення).

Стягненню підлягає період з 22.02.2006 року по 23.11.2017 року, а саме:

2006 рік (Лист Мінпраці та соціальної політики від 04.10.2005 р. № 7881/0/14-05/036-15)- 215 днів;

2007 рік (Лист Мінпраці та соціальної політики від 09.10.2006 р. № 6540/0/14-06/13) - 251 день;

2008 рік (Лист Мінпраці та соціальної політики України від 18.09.2007 р. № 6884/0/14-07/13) - 252 дні;

2009 рік (Лист Мінпраці та соціальної політики України від 30.09.2008 р. № 10338/0/14-08/13)- 251 день;

2010 рік (Лист Мінпраці та соціальної політики України від 29.08.2009 р. № 9681/0/14-07/13) - 251 день;

2011 рік (Лист Мінсоцполітики від 25.08.2010 р. № 9111/0/14-10/13)- 250 днів;

2012 рік (Лист Мінсоцполітики від 23.08.2011 р. № 8515/0/14-10/13) - 251 день;

2013 рік (Лист Мінсоцполітики від 21.08.2012 р. № 9050/0/14-12/13)- 251 день;

2014 рік (Лист Мінпраці та соцполітики від 04.09.2013 р. № 9884/0/14-13/13)- 251 день;

2015 рік (Лист Мінпраці та соцполітики від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13)- 251 день;

2016 рік (Лист Мінпраці та соцполітики від 20.07.2015 р. № 10846/0/14-15/13)- 251 день;

2017 рік - 223 дні;

Всього: 2 948 робочих днів.

Виходячи з наведених величин, судом здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період часу з 22.02.2006 року по 23.11.2017 року, а саме: оскільки нарахована середньоденна заробітна плата становить 55,87 грн., а кількість днів вимушеного прогулу складає 2 948, то середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача, за період з 22.02.2006 року по 23.11.2017 р. складає 164 704,76 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40).

Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява N 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу N 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року N 18966/02).

При цьому, беручи до уваги свою усталену практику (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява N 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У той же час, Україну було зобов'язано вжити необхідних заходів для вирішення цієї проблеми, зокрема, запровадити ефективні засоби юридичного захисту або поєднання таких засобів, здатні забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів відповідно до принципів Конвенції, які закріплені в практиці Суду (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", згадане вище, п. 94 та п. 5 резолютивної частини).

У п. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 року передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Отже, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

У справі "Скордіно проти Італії" (N 1) ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень. Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (див. рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2), N 21071/05, від 10 квітня 2008 року, пп. 49 і 51), вимагають таке:

- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (див. згадане вище рішення у справі Скордіно N 36813/97, п. 195 у кінці);

- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (див. там само, п. 198);

- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (див. там само, п. 200);

- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (див. там само, п. 201);

- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (див. там само, пп. 202 - 206 і 213). Зокрема, у справі "Харук та інші проти України" (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Стосовно останнього критерію ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 100).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування й моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Як роз'яснено у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стаття 3 Конституції України закріплює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Ця стаття, можна сказати, «задає тон» усім наступним конституційним приписам, котрі відображають реальне або бажане становище людини в українському суспільстві, регулюють її відносини з державою, спрямовують державну політику. Це базисна стаття, яка характеризує самі підвалини того суспільного й державного ладу, що закріплюється Конституцією. Вона є нормативно-юридичним фундаментом гуманістичного спрямування розвитку суспільного і державного життя в Україні.

Загальне призначення наведеного твердження полягає ще й тому, що воно має служити перепоною, бар'єром сваволі державних органів щодо людини.

Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З цього випливає, що держава не є всевладною щодо людини, у своїй діяльності вона має бути обмежена правами і свободами людини. У цій підпорядкованості держави людині (її правам) і реалізується верховенство права.

Отже, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Наведене положення стисло відтворює зміст концептуальних засад преамбули Загальної декларації прав людини, чим власне і має обумовлюватись відповідність приписів Конституції України міжнародним стандартам прав людини. Серед цих засад слід відзначити, зокрема, «віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості», а також «визнання гідності, притаманної всім членам людської сім'ї, та рівних і невід'ємних їхніх прав». Наведені постулати відтворені й у преамбулах Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Принципово важливим є визнання людини соціальною цінністю: адже це означає, що людина є цінністю не тільки для самої себе, а й для всього суспільства, для соціуму. Причому, оскільки, ця цінність є найвищою, то жодне інше явище не може поціновуватись суспільством вище, аніж людина, не може, так би мовити, перевершити її цінність. Усі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини.

Не вдаючись до комплексного аналізу поняття «здоров'я», можливо зазначити, що відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», який повністю відтворює визначення цього терміну, наведене у Статуті (Конституції) Всесвітньої організації охорони здоров'я, це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Категорія людської гідності є однією з основних понять гуманізму. Гідність людини з точки зору вимог демократії не визначається її належністю до будь-якого класу, групи, раси або нації, до професії, вона не визначається також багатством або посадою у суспільстві. Людина може відігравати більшу або меншу роль у науковій, політичній, літературній або іншій суспільній діяльності, користуватися у певному соціальному середовищі більшим або меншим авторитетом. Усе це не має безпосереднього зв'язку з питанням про гідність і цінність людської особистості. Стаття 21 Конституції України закріплює, що усі є вільні й рівні у своїй гідності та правах. Тому гідність і цінність особи повинні визнаватися юридично рівними за кожною особою незалежно від її майнового і соціального стану, професії, національності, кольору шкіри тощо.

Отже, в суто юридичному значенні або у вузькому розумінні гідність людини можна визначити як сукупність особистих прав і свобод, реалізація яких дає змогу кожній людині стати, бути і залишатися особистістю.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вмотивовувати - наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його прийняття.

В пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15.11.2007 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994р.)

Згідно зі ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись приписами ст. ст. 2, 5, 6, 7, 8, 14, 242, 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо тривалого невиконання судових рішень про поновлення на посаді, стягнення коштів за вимушений прогул через тривале не поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації щодо невиплати у період з 27.02.2014 року по 24.11.2017 року середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 22.02.2006 року по 23.11.2017 року у розмірі 164 704,76 (сто шістдесят чотири тисячі сімсот чотири) грн.

Стягнути з Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації моральну шкоду у розмірі 100000, 00 (сто тисяч) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса:65062, АДРЕСА_1, телефон: НОМЕР_1

Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 33722647), адреса:65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, телефон: (048) 722 87 80, E-mail: osvita@ osvita.od.ua

Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області - (код ЄДРПОУ 37607526), адреса: 65021, м. Одеса, вул. Садова, 1а, телефон: (048) 726 69 32

Головуючий суддя Потоцька Н. В.

.