Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 300/844/15-ц

провадження № 61-9625св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,відповідач - публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року у складі судді

Вотьканича В. А. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області

від 22 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Боднар О. В., Куштана Б. П., Ігнатюка Б. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпунктів 4, 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк») про визнання кредитного договору недійсним та покладення на кожну із сторін зобов'язання повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину.

Позовна заява мотивована тим, що 26 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (далі - ВАТ «Електрон Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 37 000 доларів США з метою купівлі квартири АДРЕСА_1, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних строком до 25 серпня

2033 року.

Рішенням загальних зборів акціонерів (протокол від 03 квітня 2008 року

№ 36) відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк» (далі - ВАТ «Електрон Банк») перейменовано у відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк» (далі - ВАТ «Фольксбанк»), яке рішенням загальних зборів акціонерів (протокол від 30 серпня 2009 року № 39) перейменовано у публічне акціонерне товариство «Фольксбанк (далі - ПАТ «Фольскбанк»), правонаступником якого відповідно до рішення загальних зборів акціонерів (протокол від 11 жовтня 2013 року № 48) є ПАТ «ВіЕс Банк».

Позивач зазначив, що банк перед укладенням договору з позивачем як позичальником не провів переддоговірну роботу, не повідомив його в письмовій формі про всі умови договору, які передбачені частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також позивач вказував, що отримував кредит з метою придбання квартири, вартістю 230 000 грн і не мав на меті отримання кредиту в іноземній валюті. Банку було відомо, що іноземна валюта не могла бути використана як засіб платежу для кінцевої мети споживчого кредиту, однак видав кредит у гривнях під виглядом іноземної валюти, у зв'язку з чим даний договір був укладений під впливом обману. Крім того, банк не мав права видавати кредит в іноземній валюті для використання її в якості платежу на території України. Вказані обставини свідчать про нечесну підприємницьку практику банку.

На підставі вищенаведеного з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати кредитний договір від 26 серпня 2008 року недійсним на підставі статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 203, 215, 236 ЦК України; зобов'язати кожну із сторін повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання оспорюваного правочину.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у позові, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 22 серпня 2016 року рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що кредитний договір укладений в письмовій формі, підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови, передбачені чинним законодавством при укладенні договорів, які мають істотне значення і були узгоджені сторонами, а тому рішення суду першої інстанції є таким, що ґрунтується на нормах закону.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк не мав права видавати кредит у іноземній валюті, оскільки не мав відповідної ліцензії, а тому спірний договір є укладеним під впливом обману, у зв'язку з чим відповідно до частини другої статті 230 ЦК України відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані вчиненням цього правочину. Тому рішення судів попередніх інстанцій є такими, що не ґрунтуються на законі, та підлягають скасуванню.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

16 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що рішенням загальних зборів акціонерів (протокол

від 03 квітня 2008 року № 36) ВАТ «Електрон Банк» перейменовано у ВАТ «Фольксбанк», яке рішенням загальних зборів акціонерів (протокол

від 30 серпня 2009 року № 39) перейменовано у ПАТ «Фольскбанк», правонаступником якого відповідно до рішення загальних зборів акціонерів (протокол від 11 жовтня 2013 року № 48) є ПАТ «ВіЕс Банк».

14 серпня 2008 року ОСОБА_1 підписав заяву-анкету, в якій просив ВАТ «Електрон Банк» видати йому споживчий кредит у розмірі

37 000 доларів США на купівлю квартири АДРЕСА_1.

У пункті 19 заяви-анкети зазначено, що, підписуючи дану заяву позичальник підтверджує, що з умовами кредитування у ВАТ «Електрон Банк» ознайомлений письмово та згідний. Крім того, ознайомлений з проектом кредитного договору, договором про забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Підтвердив, що вся інформація в цій заяві-анкеті і в додатках до неї, є вірною і зобов'язався негайно повідомляти банк у випадку її зміни, а також про будь-які обставини, що можуть вплинути на виконання ним зобов'язань перед банком.

З підписанням цієї заяви-анкети ОСОБА_1 надав банку безвідкличну та безумовну згоду та дозвіл, а банк відповідно набув право розкрити (передати) будь-яку інформацію стосовно нього, в тому числі інформацію, що складає банківську таємницю в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка стала відома банку в процесі надання йому послуг; ОСОБА_1 надав банку право перевірки свого особистого, фінансового та службового становища тепер і в минулому.

Додатками до заяви-анкети є: додаток № 2 - анкета-опитувальник фізичної особи, додаток № 3 - повідомлення про надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, додаток № 4 - розрахунок сукупної вартості кредиту.

Всі вищезазначені документи підписані позичальником.

26 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 37 000 доларів США з метою купівлі квартири АДРЕСА_1, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних строком до 25 серпня 2033 року.

Виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором забезпечується іпотекою квартири АДРЕСА_1 та порукою ОСОБА_4 (пункт 2.1 кредитного договору).

Відповідно до пункту 5.2.1 кредитного договору до отримання кредиту позичальник зобов'язаний укласти правочини, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором у відповідності до п. 2.1 договору.

У розділі 8 кредитного договору зазначений детальний розпис сукупної вартості кредиту для позичальника.

Підписанням кредитного договору позичальник підтвердив, зокрема, що перед укладенням договору банк повідомив його у письмовій формі про умови кредитування у банку; свою здатність виконувати умови кредитного договору; що даний кредитний договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для позичальника; позичальник володіє всіма документами, необхідними для оформлення кредитного договору; відсутні будь-які перешкоди для укладення та виконання кредитного договору, кредитний договір не укладається під впливом помилки, насильства, погрози, тяжких обставин; позичальник повністю розуміє значення своїх дій і керує ними, розуміє всі умови цього кредитного договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними; позичальник є особою повністю дієздатною та укладення цього кредитного договору не потребує узгодження з третіми особами (пункт 10.5 кредитного договору).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір, оскільки у порушення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) відповідач ні перед укладанням зазначеної правочину, ні протягом його дії, не повідомив позивача у письмові формі про умови надання кредиту та не надав у повному обсязі інформації про умови кредитування.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця;2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

(у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) передбачено, що споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов наведений у частині третій статті 18 вказаного Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, перед укладенням сторонами кредитного договору банк у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

(у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору); сторони узгодили всі істотні умови кредитного договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, порядок нарахування та сплати відсотків, сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; позивач особисто підписав заяву-анкету на видачу кредиту з додатками № 2-4 до неї, кредитний договір та додатки до нього, на момент укладення кредитного договору позивач не навів жодних зауважень щодо змісту цього правочину, протягом тривалого часу виконував свої обов'язки за кредитним договором із повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Позивач не зазначив, зокрема, які умови договору є несправедливими в розумінні статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

У разі незгоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатись своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору), та протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте, таким правом ОСОБА_1 не скористався, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, кредитний договір укладений в письмовій формі, підписаний повноважними особами, містить всі умови, передбачені законом при укладенні договорів, які мають істотне значення та були узгоджені сторонами.

Встановивши, що при укладенні кредитного договору позивачу були відомі усі викладені в ньому умови та не існувало ніяких інших підстав, які б примусили позивача прийняти їх на вкрай невигідних для нього умовах, жодного порушення закону з боку відповідача не виявлено при укладанні оспорюваного договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що банк не мав права видавати кредит у іноземній валюті, оскільки не мав відповідної ліцензії, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказана обставина досліджена судами попередніх інстанцій та спростовується матеріалами справи. Позивач, підписуючи заяву-анкету, просив видати йому саме 37 000 доларів США на купівлю квартири. Також відповідачем були надані копії банківських ліцензій, дозволів та додатку до них, копію генеральної ліцензії, виданої Національним банком України на здійснення валютних операцій з додатком до неї, що підтверджує правомірність видачі банком кредиту в іноземній валюті (вказані докази наявні в матеріалах справи).

Доводи касаційної скарги з посиланням на статтю 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою забороняється нечесна підприємницька практика, є безпідставними, оскільки умови кредитного договору про порядок та строки повернення кредиту, права та обов'язки як позичальника, так і банку не суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та не свідчать про їх несправедливість чи про нечесну підприємницьку діяльність банку.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 22 серпня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська