П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/503/17

Провадження № 11-255заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2018 року (у складі колегії суддів Бучик А. Ю., Берназюка Я. О., Гімона М. М., Гриціва М. І., Мороз Л. Л.) в адміністративній справі № 800/503/17 за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправним, необґрунтованим, винесеним з порушенням частини другої статті 27 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) та скасувати рішення Комісії від 11 жовтня 2017 року № 35 пп-17 (далі - Рішення); зобов'язати Комісію допустити до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади старшого слідчого другого слідчого відділу управління розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури Київської області.

На обґрунтування позовної заяви ОСОБА_3 зазначив, що при прийнятті оскаржуваного Рішення відповідач вказав, що Національна академія прокуратури України (далі - Академія) не входить до системи органів прокуратури, а її працівники не можуть розглядатись як прокурори. Проте, на думку позивача, Комісія не врахувала частину третю статті 80 Закону № 1697-VII, згідно з якою Академія функціонує при Генеральній прокуратурі України. Крім того, вказав, що відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1697-VII прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років. Таким чином, на думку позивача, в Законі № 1697-VII відсутні підстави для відмови в допущенні його до участі у конкурсі для зайняття вакантної посади в прокуратурі регіонального рівня.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив провадження у цій справі.

Згідно з пунктом 5 розділу VІІ «Перехідніположення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 січня 2018 року прийняв до провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Комісії про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовив.

Суд першої інстанції встановив таке.

ОСОБА_3 27 серпня 2017 року подав заяву про допуск до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади старшого слідчого другого слідчого відділу управління розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури Київської області.

На час подання заяви про допуск до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади в Прокуратурі Київської області ОСОБА_3 перебував на посаді провідного наукового співробітника відділу науково-методичного забезпечення організації роботи в органах прокуратури Науково-методичного інституту Академії.

Комісія Рішенням відмовила у допуску позивача до участі у конкурсі, оскільки ОСОБА_3, не будучи працівником прокуратури, не може бути допущений до участі у конкурсі для зайняття вакантної або тимчасово вакантної посади прокурора в порядку переведення до прокуратури вищого рівня.

За правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Рішення є обґрунтованим, відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС, прийняте з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що ОСОБА_3, не будучи прокурором органу прокуратури, правомірно не допущений Комісією до участі у конкурсі для зайняття вакантної або тимчасової посади прокурора в порядку переведення до прокуратури вищого рівня. Академія, де позивач обіймав посаду провідного наукового співробітника відділу науково-методичного забезпечення організації роботи в органах прокуратури Науково-методичного інституту Академії, не може розглядатися як орган прокуратури, оскільки не віднесена до системи прокуратури України, а її працівники - не є працівниками прокуратури та не наділені статусом прокурора.

Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з підстави порушення судом норм матеріального та процесуального права, у березні 2018 року ОСОБА_3 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Позивач вважає, що поза увагою суду залишився той факт, що оскаржуване Рішення про відмову в допуску до участі в конкурсі, яке було опубліковане на офіційному сайті Комісії, стосувалося ОСОБА_4 І хоча в судовому засіданні представник відповідача це пояснив як друкарську помилку, а Рішення стосується саме ОСОБА_3, позивач вважає, що суд безпідставно не надав оцінку цим доказам і не виклав її у судовому рішенні. До того ж, на думку позивача, Комісія мала внести уточнення до оскаржуваного Рішення, а не замінити резолютивну частину.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що Комісія винесла Рішення на підставі Порядку проведення конкурсу для зайняття вакантної або тимчасово вакантної посади прокурора в порядку переведення до органу прокуратури вищого рівня, затвердженого рішенням Комісії від 7 червня 2017 року № 7 зп-17 (далі - Порядок), який всупереч пункту 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади» та пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, належним чином не зареєстровано Міністерством юстиції України.

На думку ОСОБА_3, суд не врахував, що відповідно до пунктів 5, 6 Порядку конкурс проводився відкрито, а умовою участі в конкурсі було подання кандидатом заяви про переведення, а також наявність відповідного стажу роботи на посаді прокурора, передбаченого частинами другою, третьою статті 27 Закону № 1697-VII.

Наголошує на тому, що суд при розгляді справи визнав, що Академія функціонує при Генеральній прокуратурі України відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 та частини третьої статті 80 Закону № 1697-VII та визначено Академію як державну установу із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів.

Натомість представник Комісії у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог апеляційної скарги та зі свого боку доводить, що скарга ОСОБА_3 не містить обґрунтувань щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права і незаконності рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 квітня 2018 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2018 року та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи відзиву представника Комісії, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

Правові засади організації та діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII.

Відповідно до статті 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Систему прокуратури України становлять:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури;

3) місцеві прокуратури;

4) військові прокуратури;

5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура (частина перша статті 7 Закону № 1697-VII.)

Перелік посад, перебування на яких надає особі статус прокурора органу прокуратури, визначеностаттею 15 Закону № 1697-VII, а саме: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Відповідно до статті 38 Закону № 1697-VII прокурор може бути переведений за його згодою до іншого органу прокуратури, у тому числі вищого рівня, на вакантну або тимчасово вакантну посаду. Переведення до органу прокуратури вищого рівня здійснюється за результатами конкурсу, порядок проведення якого визначається Комісією. Конкурс має включати в себе оцінку професійного рівня, досвіду, морально-ділових якостей прокурора та перевірку його готовності до здійснення повноважень в іншому органі прокуратури, у тому числі вищого рівня.

Умовою участі прокурора в конкурсі є подання ним заяви про переведення, а також наявність відповідного стажу роботи на посаді прокурора, передбаченого частинами другою і третьою статті 27 цього Закону. Відповідний конкурс проводиться Комісією.

З аналізу наведених норм права вбачається, що в порядку переведення до іншого органу прокуратури, у тому числі вищого рівня, на вакантну або тимчасово вакантну посаду може претендувати лише особа, яка перебуває на посаді, визначеній в статті 15 Закону № 1697-VII, та має статус прокурора органу прокуратури.

Суд установив, що ОСОБА_3 на час подання заяви про допуск до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади в Прокуратурі Київської області перебував на посаді провідного наукового співробітника відділу науково-методичного забезпечення організації роботи в органах прокуратури Науково-дослідного інституту Академії.

Відповідно до статті 80 Закону № 1697-VIІ Академія є державною установою із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів. На Академію не поширюється законодавство про вищу освіту. Для забезпечення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів до Академії можуть відряджатися прокурори. Академія є юридичною особою, що діє на підставі законодавства України та статуту, який затверджується Радою прокурорів України. Академія функціонує при Генеральній прокуратурі України.

Отже, Академія не може розглядатись як орган прокуратури, оскільки не віднесена до системи прокуратури України, а її працівники - не є працівниками прокуратури та не наділені статусом прокурора.

Посилання ОСОБА_3 на частину третю статті 80 Закону № 1697-VIІ, згідно з якою Академія функціонує при Генеральній прокуратурі України, є безпідставними, оскільки положення цієї норми не суперечить наведеним висновкам та не надає позивачу статус прокурора органу прокуратури.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що ОСОБА_3, не будучи прокурором органу прокуратури, правомірно не допущений відповідачем до участі у конкурсі для зайняття вакантної або тимчасово вакантної посади прокурора в порядку переведення до прокуратури вищого рівня.

Безпідставними є посилання позивача на те, що суд не врахував, що конкурс проводився відкрито, а умовою участі у конкурсі було подання заяви про переведення та наявність стажу роботи на посаді прокурора, передбаченого частинами другою, третьою статті 27 Закону № 1697-VIІ. Так, статтею 27 Закону № 1697-VIІ визначено вимоги до кандидатів на посаду прокурора.

Відповідно до частин другої та третьої зазначеної статті прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років; прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше п'яти років. Ці вимоги не поширюються на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Оскільки, як установив суд, ОСОБА_3 звернувся до Комісії із заявою про допуск до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад в порядку переведення, то відповідно до статті 38 Закону № 1697-VIІ до іншого органу прокуратури, у тому числі вищого рівня, на вакантну або тимчасово вакантну посаду може бути переведений лише прокурор органу прокуратури.

Твердження ОСОБА_3 про те, що Рішення Комісії, опубліковане на веб-сайті, стосується ОСОБА_4, є безпідставними і спростовуються матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи міститься завірена копія цього Рішення, з якого вбачається, що воно стосується ОСОБА_3

Щодо посилання ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції не врахував, що Комісія винесла Рішення, посилаючись, зокрема, на Порядок, який всупереч пункту 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади» та пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, належним чином не зареєстровано Міністерством юстиції України, то слід зазначити, що процедура реєстрації цього Порядку не була предметом розгляду у суді.

Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що позивач не навів правового обґрунтування порушень Комісією при винесенні оскаржуваного Рішення.

Як убачається із матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_3

Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд прийняв правильне і законне рішення, доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а отже, немає підстав для скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2018 року.

Керуючись статтями 250, 266, 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено і підписано 1 червня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б.Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л.М.Лобойко С.В.Бакуліна В.В.Британчук Н.П.Лященко Л.І.Рогач Д.А.Гудима І.В.Саприкіна В.І.Данішевська О.М.Ситнік О.С.Золотніков О.Р.Кібенко О.С.Ткачук В.Ю.Уркевич В.С.Князєв О.Г.Яновська