Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 637/142/17-ц

провадження № 61-5973св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - відділ освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділу освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області на рішення Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Колтунової А. І., Піддубного Р. М., від 10 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

17 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

відділу освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 26 серпня 1985 року по 31 серпня

2016 року вона працювала вчителем початкових класів Шевченківської загальноосвітньої школи № 1 І-ІІІ ступенів. При звільненні їй не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 2 255 грн, що передбачено статтею 57 Закону України «Про освіту».

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік у розмірі 2 255 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 19 636,25 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області, у складі судді Тордія Е. Н., від 20 квітня 2017 року у задоволенні позову

ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріальна допомога на оздоровлення є разовою виплатою, яка не входить до розрахунку виплат при звільненні та середнього заробітку. Відділ освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області не мав бюджетних призначень на виплату матеріальної допомоги. При цьому позивач звернулася до суду за захистом порушеного права з пропуском встановленого законом строку.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з відділу освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області на користь

ОСОБА_2 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 2 255 грн та середній заробіток за затримку розрахунку при звільнення у розмірі 34 908,88 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачу при наданні відпустки з 01 липня 2016 року по 26 серпня 2016 року не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена статтею 57 Закону України «Про освіту». Ця матеріальна допомога не була виплачена і при звільненні, а тому наявні підстави для задоволення позову на підставі статей 116, 117 КЗпП України.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 06 листопада 2017 року,

відділ освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не взято до уваги, що положення статті 57 Закону України «Про освіту» діють лише за умови наявності бюджетних коштів. У зв'язку з відсутністю бюджетних коштів виплата матеріальної допомоги на оздоровлення педагогічним працівникам у 2016 році не проводилась. Додаткові кошти, необхідні для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, були отримані відповідачем після звільнення ОСОБА_2 Отже, на момент звільнення відповідач діяв у межах чинного законодавства та здійснив розрахунок з позивачем у відповідності до статті 116 КЗпП України.

06 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому вона просить залишити касаційну скаргу відділу освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи з 26 серпня 1985 року

по 31 серпня 2016 року вчителем початкових класів Шевченківської загальноосвітньої школи № 1 І-ІІІ ступенів.

Згідно з наказом від 17 червня 2016 року ОСОБА_2 була надана відпустка з 01 липня 2016 року по 26 серпня 2016 року. При цьому матеріальна допомога на оздоровлення їй виплачена не була.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що на момент звільнення ОСОБА_2 кошти для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення відділу освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області не виділялись.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» установлено, що норми і положення статті 57 Закону України «Про освіту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

Фінансування загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року

№ 6 «Деякі питання надання освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам».

В матеріалах справи міститься довідка відділу освіту Шевченківської районної державної адміністрації від 08 лютого 2017 року № 127, відповідно до якої у зв'язку із відсутністю лімітних призначень матеріальна допомога на оздоровлення на момент звільнення ОСОБА_2 не нараховувалась та не виплачувалась (а. с. 47).

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Станом на 2016 рік держава гарантувала педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки (частина перша статті 57 Закону України «Про освіту»).

Порядокта розмір допомоги, мав встановлюватись Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів (пункт 11 Перехідних положень Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 та частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту» запроваджено, починаючи з 1 січня 2001 року, виплату допомоги на оздоровлення.

Нормативних актів щодо визначення порядку і розміру допомоги на оздоровлення педагогічним і науково-педагогічним працівникам у 2016 році Кабінетом Міністрів України прийнято не було.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм, ОСОБА_2, як педагогічний працівник, мала законні очікування на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки у 2016 році.

Відмова у виплаті ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки та у подальшому при звільненні є такою, що не ґрунтується на законі, оскільки мотивована лише відсутністю коштів.

Крім того, у касаційній скарзі відділ освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області зазначав, що розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 25 листопада 2016 року

№ 544 було розподілено додаткові кошти освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Відповідно до даного розпорядження рішенням Шевченківської районної ради від 15 грудня 2017 року «Про внесення змін до рішення ІІ сесії районної ради VII скликання від 24 грудня 2015 року «Про районний бюджет на 2016 рік» були додатково виділені кошти, за рахунок яких з'явилась можливість здійснити виплату допомоги на оздоровлення працюючим на момент виділення субвенції працівникам.

З урахуванням наведеного, висновок апеляційного суду про стягнення з відповідача одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі 2 255,00 грн є правильним.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Разом із тим при визначенні розміру сум, які підлягають до стягнення з роботодавця необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені

статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16).

Враховуючи те, що внаслідок відсутності бюджетних коштів ОСОБА_2 не було виплачено допомогу на оздоровлення у розмірі 2 255,00 грн, то розмір суми, яка підлягає до стягнення за затримку у проведенні повного розрахунку при звільненні за розрахований судом апеляційної інстанції на момент ухвалення цим судом рішення у справі період вісім місяців, складає: 2 255 грн. х 8 = 18 040,00 грн.

Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділу освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року у частині стягнення з відділу освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум, змінити.

Стягнути з відділу освіти Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 18 040,00 (вісімнадцять тисяч сорок) грн.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта

Судді О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю.В.Черняк