ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №500/5009/16-а

провадження №К/9901/11804/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 500/5009/16-а

за позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області капітана поліції Масіча Павла Сергійовича про визнання незаконними та скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 4 жовтня 2016 року (головуючий Присакар О.Я.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (головуючий Потапчук В.О., судді Жук С.І., Семенюк Г.В.),

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до старшого інспектора Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області капітана поліції Масіч П.С. (далі - інспектор Масіч П.С.) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 29 серпня 2016 року ПС2 № 105736.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що 29 серпня 2016 року йому повідомили про смерть батька, у зв'язку з чим він перебував у шоковому стані. Ввечері того ж дня, приблизно о 21:00 год. він вийшов зі свого помешкання (за адресою вул. Клушина, 4а/4 в м. Ізмаїл) до автомобіля марки «Nissan Primera 1.6», номерний знак НОМЕР_1, що стояв поряд з будинком з тим, щоб забрати свій ноутбук, який був в автомобілі. Відтак виникло непорозумінні інспектором Масічем П.С., який просив пред'явити посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Позивач зазначив, що пояснив інспектору, що його посвідчення водія у нього вдома, він не збирається нікуди їхати, йому необхідно забрати ноутбук, який є в автомобілі. Згодом позивач погодився надати тільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. 6 вересня 2016 року позивач отримав листа з постановою у справі про адміністративне правопорушення від 29 серпня 2016 року ПС2 №105736. ОСОБА_1 вважає, що під час складення цієї постанови інспектор Масіч П.С. не з'ясовував обставин, передбачених статтею 280 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КпАП), за змістом оскарженої постанови, розгляд справи відбувся за адресою вул. Білгород-Дністроська, 55 у не відомий йому час, йому не надали матеріалів справи для ознайомлення, не повідомили про дату і місце розгляду справи.

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області постановою від 4 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 29 серпня 2016 року ПС2 № 105736.

Свої вимоги мотивує, зокрема, тим, що під час розгляду справи суди не в повному обсязі з'ясували обставини, за яких відповідач склав спірну постанову, залишивши поза увагою істотні факти, які мають значення для вирішення спору. Зокрема позивач звертає увагу на те, що постанову складено не «за місцем вчинення» адміністративного правопорушення, тоді як відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року такі справи повинні розглядатися за місцезнаходженням органу, уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення. Також позивач вказав на те, що допитай як свідок ОСОБА_3 не був очевидцем події, насправді ним є ОСОБА_4, а надані ним пояснення є суперечливими, проте суди не звернули на це уваги.

Ухвалою від 12 січня 2017 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах і ухвалою від 31 січня 2018 року суддя-доповідач Касаційного адміністративного суду прийняв її до провадження.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 29 серпня 2016 року інспектор Масіч П.С. склав постанову у справі про адміністративне правопорушенні серії ПС2 № 105736, згідно з якою ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом марки «Nissan Primera 1.6». номерний знак НОМЕР_1, 29 серпня 2016 року о 21 год. 35 хв. в м. Ізмаїлі Одеської області на вул. Клушина навпроти будинку 4-А не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії працівникам поліції, чим порушив вимоги пунктів 2.1, 2.4(а) Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 126 КпАП.

Відповідно до цієї постанови, до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 425 грн.

Суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_5, який пояснив, що 29 серпня 2016 року він на своєму автомобілі виїхав з двору будинку в напрямку вул. Клушина. У цей час з вулиці Клушина назустріч йому виїхав автомобіль, за кермом якого був ОСОБА_1 Через вузьку проїзну частину два автомобілі не могли роз'їхатися, відтак зупинилися один навпроти одного передніми частинами. Водій ОСОБА_1 вийшов з автомобіля, його стан вказував на ознаки алкогольного сп'яніння і оскільки відмовлявся від'їхати, він (ОСОБА_5) викликав співробітників патрульної поліції. Співробітники дорожньої поліції, які приїхали на виклик, поросили ОСОБА_1 пред'явити для перевірки інспектору поліції водійське посвідчення. ОСОБА_1 відмовився пред'являти водійське посвідчення. Пізніше приїхав товариш ОСОБА_1, який перегнав його автомобіль на майданчик біля будинку. Через деякий час вони всі поїхали до Центральної районної лікарні для проходження ОСОБА_1 медичного огляду на стан сп'яніння, в приміщенні лікарні стосовно ОСОБА_1 склали постанову, яку зачитали ОСОБА_1, але від підпису останній відмовився, розвернувся та пішов.

Під час допиту свідка ОСОБА_5, він зазначив, що не пропустивши його автомобіль, ОСОБА_1 порушив ПДР. Водночас ОСОБА_1 просив свідка уточнити який саме пункт ПДР він порушив, не пропустивши його автомобіль. Таке ж запитання питання він поставив і відповідачу, з чого суди дійшли висновку, що в той час ОСОБА_1 був за кермом.

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 пояснив, що в серпні 2016 року на майданчику будинків № 4 на вул. Клушина він стояв і чекав свого брата ОСОБА_5. Коли брат виїхав з двору йому назустріч виїхав автомобіль під керуванням ОСОБА_1, автомобілі не змогли роз'їхатися. ОСОБА_1 вийшов з автомобіля, відмовлявся від'їхати, поводився різко. Спочатку під'їхав патрульний автомобіль, потім автомобіль дорожньої поліції, в якому перебував Масіч П.С. Інспектор попросив ОСОБА_1 пред'явити для перевірки всі необхідні документи. ОСОБА_1 відмовився, однак згодом передав якісь документи, які саме він не знає. Пізніше приїхав товариш ОСОБА_1, який перегнав його автомобіль на майданчик біля будинку. Через деякий час вони всі поїхали до Центральної районної лікарні для проходження ОСОБА_1 медичного огляду на стан сп'яніння, постанову склали після медичного огляду, ОСОБА_1 відмовився від підпису в постанові та пішов в інший автомобіль.

Свідок ОСОБА_6 розписався у протоколі про адміністративне правопорушення від 29 серпня 2016 року, складеного щодо ОСОБА_1 за частиною першою статі 130 КпАП.

На підставі показань свідків суд першої інстанції констатував, що 29 серпня 2016 року за кермом автомобіля марки «Nissan Primera 1.6», номерний знак НОМЕР_1 був саме ОСОБА_1 і він не заперечив того факту, що не пред'явив для перевірки інспектору поліції посвідчення водія на право керування транспортним засобом.

За встановлених в цій справі обставин суди дійшли висновку, що спірну постанову у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 відповідач виніс правомірно і підстав для задоволення позову немає.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій і при прийнятті постанови виходить з такого.

Відповідно до статті 245 КпАП завданнями провадження у справі про адміністративне правопорушення є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, тощо.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також не з'ясовані інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото -і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до частини першої статті 258 КпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених в частині третій статті 238) частиною третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і п'ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першою і третьою статті 117 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями 118, 119, статтями 134, 135, 185-13, статтею 197 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), статтею 198 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 258 КпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до частини п'ятої статті 258 КпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1853 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Перелік справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, встановлено у частині першій статті 222 КпАП.

За змістом цієї статті органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи адміністративні правопорушення, які виникають внаслідок порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. До переліку таких адміністративних правопорушень включено, зокрема, правопорушення, відповідальність за які встановлена статтею 126 КпАП.

Згідно з частиною другою статті 222 КпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

За встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність спірної постанови у справі про адміністративне правопорушення, яку інспектор Масіч П.С. виніс стосовно ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги, по суті, зводяться до незгоди з мотивами судів, якими вони керувалися при оцінці доказів і встановлених на цій підставі обставин, за яких прийнято спірну постанову.

З урахуванням визначених статтею341 КАС меж перегляду колегія суддів вважає, що наведені позивачем аргументи не спростовують висновку судів про наявність в його діях складу правопорушення, відповідальність за яке встановлено частиною першою статті 126 КпАП, і не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень.

Твердження позивача про те, що спірну постанову прийнято не «за місцем вчинення правопорушення», що, відповідно, суперечить висновку Конституційного Суду України, висловленому в рішенні від 26 травня 2015 року у справі №1-11/2015, є помилковими, оскільки різне правозастосування положень КпАП зумовлено змінами у правовому регулюванні правовідносин, з яких виник спір у цій справі .

Зокрема, на підставі Закону України від 14 липня 2015 року № 596-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» (набрав чинності з 8 серпня 2015 року; далі - Закон №596-VIII) до КпАП внесено низку змін, зокрема статтю 258 цього Кодексу доповнено частиною другою такого змісту: «Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі» (пункт 38). У зв'язку з цим, за Законом №596-VIII частини другу - шосту слід вважати відповідно частинами третьою - сьомою.

Висновки судів у цій справі є правильними, узгоджуються з підходом Конституційного Суду України до тлумачення положень частини першої статті 276 КпАП і не суперечать висновку цього Суду щодо випадків, коли застосування скороченого провадження при притягненні особи до адміністративної відповідальності є недопустимим.

Відповідно до статті 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій..

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 4 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець