КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 22-а-26995/08 Головуючий у 1-й інстанції: Гончаренко Т.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2009 р.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Малиніна В.В., Горбань Т.І.,

при секретарі Литвині О.В.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 10.07.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И В :

23.04.2008 ОСОБА_2 звернулась до Звенигородського районного суду Черкаської області із позовом, в якому просила стягнути з УПСЗН Звенигородської РДА в Черкаській області на її користь 5275 грн. недоплачені щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда 2-ї групи, відповідно до Закону України № 796 від 28.02.1991 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 10.07.2008 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач УПСЗН Звенигородської РДА подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення по справі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 є інвалідом 2-ї групи, захворювання якого пов’язане з впливом іонізуючого випромінювання та інших шкідливих факторів, внаслідок аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕ від 08.04.2005 (а. с. 4), а також є громадянкою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії (згідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 19.04.2005) та учасником ліквідації 1-ї категорії, що підтверджується вкладкою серії НОМЕР_1 від 19.04.2005 (а. с. 3).

Відповідно до письмових заперечень відповідача УПСЗН Звенигородської РДА (а. с. 11-13) та довідки (а. с. 5), виданої ним позивачу ОСОБА_2, остання, отримувала щорічну допомогу на оздоровлення передбачену абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796 у 2005 році в розмірі, передбаченому Постановою КМ України від 26.07.1996 № 836, та у 2006-2007 роках у розмірах, передбачених Постановою КМ України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме по 120 грн. на рік, оскільки п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796 була зупинена.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796, щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 2-ї групи, захворювання яких пов’язане з наслідками Чорнобильської катастрофи, виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Згідно ч. 5 ст. 48 Закону № 796, щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст законів України, якими встановлюються розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У 2005 році розмір мінімальної заробітної плати встановлювався Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», положення якого не містять обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Отже, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем було порушено право позивача на отримання належних йому виплат у 2005 році, розрахованих відповідно до мінімальних заробітних плат.

При цьому, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 99, ч. 1 ст. 100 та п. 2 ч. 1 ст. 161 КАС України не звернув увагу на фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, а саме на те, що позивачем у частині позовних вимог щодо стягнення щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2005 рік пропущено річний строк звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, оскільки на цьому наполягав відповідач у запереченнях на позов (зворот а. с. 12), що вірно зазначено апелянтом в апеляційній скарзі (а. с. 38).

Крім цього, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції і в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 № 3235, зупинено на 2006 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати – п.п. 6 та 8 ч. 1 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 36, абзаців 2-4 частини 1 ст. 37, абзаців 2-4 ч. 1 та ч. 2 ст. 39, ст.ст. 40, 41, 44, абзаців 2-7 частини 1, частини 3, абзаців 2-7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак, застосування правових норм дію яких зупинено не допускається.

Положення Закону України від 20.12.2005 року № 3235-ІV щодо зупинення на 2006 рік дію зазначених норм ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на відповідність Конституції України не перевірялося у встановленому порядку, а тому підлягає застосуванню при вирішенні даного спору і відповідно у цій частині не правомірним є рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції також в частині задоволення позовних вимог про стягнення з УПСЗН Звенигородської РДА на користь позивача недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України № 6 від 09.07.2007, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати визнано неконституційним, тобто таким, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796, з розрахунку 5 мінімальних заробітних плат у позивача виникло лише з дня набрання чинності Рішенням КС України, тобто з 09.07.2007.

При цьому, оскільки згідно до довідки від 14.04.2008 № 1417/08-28, виданої УПСЗН Звенигородської РДА позивачу ОСОБА_2 спірна допомога за 2007 рік була виплачена 26.06.2007 (а. с. 5), тобто у період, коли ще діяли положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Отже, оскільки відповідач здійснив всі виплати на підставі цього закону, колегія суддів не вбачає неправомірності в його діях, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Більш того, дійшовши висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови, колегія суддів виходить ще й з наступних підстав.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши певну суму з відповідача на користь позивача, оскільки відповідно до ст. 21 КАС України в порядку адміністративного судочинства розглядаються вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. При цьому, суд першої інстанції помилково вважав, що недоплачена щорічна допомога на оздоровлення є шкодою, заподіяною позивачу. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, виходячи з наступного.

Із змісту статті 22 ЦК України вбачається, що майнова шкода виражається у формі збитків. В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Виходячи із аналізу статті 22 ЦК України, колегія приходить до висновку про те, що недоплачена щорічна допомога на оздоровлення, передбачена статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не є шкодою.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 10.07.2008 – задовольнити.

Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 10.07.2008 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 20.10.2009.