ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 р. м. Харків

Справа № 580/272/16-а

Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бегунца А.О.

суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 23.06.2016, суддя Стеценко В.А., вул. Піонерська, 2, м. Лебедин, Лебединський, Сумська, 42200, повний текст складено 23.06.16 по справі № 580/272/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ОСОБА_2

про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1, звернувся до суду з позовною заявою до голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії сільського голови ОСОБА_2 при розгляді його заяви та відмову в наданні інформації такими, що порушили його права на розгляд звернень та отримання інформації; зобов'язати відповідача третій раз розглянути його заяву № 71 від 03.08.2015 року та стягнути з відповідача кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 425 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, що пов'язані з прибуттям до суду, а саме: витрати, пов'язані з переїздом на судові засідання з с. Будилки до м. Лебедина і у зворотному напрямку (6 разів) на суму 62,23 грн.; добові витрати, пов'язані з переїздом до м. Лебедина в сумі 180 грн., виходячи з розміру 30 грн. за кожну поїздку; компенсацію за відрив від звичайних занять - в розмірі 218,26 грн., виходячи з чотирьох годин на кожне судове засідання. Всього просив відшкодувати йому витрат на загальну суму 460,49 грн (т.2 а.с. 52).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що займає активну життєву позицію і протягом кількох останніх років регулярно звертається з заявами про усунення існуючих недоліків як до Будильської сільради так і до державних установ та органів самоврядування Лебединського району та м. Лебедина, де він поставлений на облік як безробітна особа, отримує державну допомогу.

Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 23.06.2016 позовну заяву ОСОБА_1 до голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ОСОБА_2 про визнання дій протиправними задоволено частково. Визнано протиправними дії голови Будильської сільської ради ОСОБА_2 щодо відмови розглянути питання скарги ОСОБА_1 № 71 від 03.08.2015 року як такі, що порушили його права на розгляд звернень та отримання обґрунтованої відповіді. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, за рахунок її бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 183 грн. 74 коп. на користь державного бюджету м. Лебедина код бюджетної класифікації - 22030101, р/р 31216206700214, код ЄДРПОУ отримувача 37345566, Банк ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО - 837013. Стягнуто з Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1, 21.08.1966 року, мешканця вул. Центральна – 115 с. Будилка Лебединського району Сумської області, і/н НОМЕР_1 компенсацію за відрив від звичайних занять в розмірі 4 грн. 11 коп. Стягнуто з ОСОБА_1, 21.08.1966 року, мешканця вул. Центральна – 115 с. Будилка Лебединського району Сумської області, і/н НОМЕР_1 судовий збір, несплачений при поданні позовної заяви у розмірі 367 грн. 48 коп. на користь державного бюджету м. Лебедина код бюджетної класифікації - 22030101, р/р 31216206700214, код ЄДРПОУ отримувача 37345566, Банк ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО - 837013.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позову, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу не надано.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, у зв’язку з чим відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) колегія суддів вважає за можливим розглянути справу по суті.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 03.08.2015 в порядку, передбаченому Закону України «Про звернення громадян» звернувся зі скаргою № 71 до голови Будильської сільської ради ОСОБА_2, у якій вказував, що магазин «Лаванда» в с. Будилка продовжує працювати з порушенням режиму.

На заяву ОСОБА_1 Будильська сільська рада листом № 02-20/778 від 03.09.2015 року, та № 02-20/47 від 18.01.2016 року роз’яснила вимоги чинного законодавства щодо звернень громадян та повідомила, що розгляд порушених ним питань не відноситься до компетенції сільського голови, а порушень чинного законодавства в частині розголошення службової інформації і режиму робочого часу працівниками сільської ради встановлено не було.

З довідки дослідженої в судовому засідання вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований як безробітний в Лебединському МРЦЗ з 15.09.2015 року і отримує державну допомогу.

З листа дослідженого в судовому засідання вбачається, що режим роботи торгівельних закладів повинен узгоджуватися з органами місцевого самоврядування.

З квитків та листа, дослідженого в судовому засідання вбачається, що вартість проїзду з м. Лебедина до с. Будилка Лебединського р-ну залежно від маршруту становить 6,16 грн., 6,84 грн. та 7,22 грн.

З реєстру та заяв, досліджених в судовому засідання вбачається, що позивачем до Будильської сільради в 2013 році направлено 6 звернень; в 2014 році 4 звернення; в 2015 році направлено 18 звернень; в 2016 році направлено 15 звернень.

Вважаючи протиправними дії сільського голови ОСОБА_2 при розгляді його заяви, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача ще раз розглянути його заяву № 71 від 03.08.2015, оскільки сільською радою крім відповіді листом від 03.09.2015 року позивачеві надавалася відповідь і листом від 18.01.2016 року, яким його було повідомлено про проведення перевірки за його скаргою та про результати цієї перевірки. Також, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, відшкодування добових та вартості проїзду з с. Будилка до м. Лебедина та частково задоволено вимоги щодо компенсації за відрив від звичайних занять.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно вимог ст. 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно вимог ст. 20 Закону України «Про інформацію» будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно вимог ст. 21 Закону України «Про інформацію» до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; 2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; 3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; 4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов'язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; 5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; 6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно вимог ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Сільський, селищний, міський голова: забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань.

Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

Згідно вимог ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Згідно вимог ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 1 № 71 від 03.08.2015 року, не підлягають задоволенню, так як в судовому засіданні було встановлено, що сільською радою крім відповіді листом від 03.09.2015 року, позивачеві надавана відповідь від 18.01.2016 року, повідомлено про проведення перевірки за його скаргою та про її результати.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача витрат, пов'язаних з переїздом на судові засідання з с. Будилки до м. Лебедина і у зворотному напрямку (6 разів) на суму 62,23 грн., колегія суддів зауважує наступне.

Так, згідно п.2 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач проживає на території де розглядається справа, що не зумовлює його переїзду до іншого населеного пункту в зв’язку з необхідністю розгляду справи за територіальністю. Дана справа підсудна Лебединському районному суду, який знаходиться на незначній відстані від місця проживання позивача в с. Будилка Лебединського р-ну.

Крім того, позивач з’являвся в судові засідання, проведені в Лебединському райсуді не тільки з місця свого проживання, розташованого на підвідомчій цьому суду території, а й з місця своїх звичайних занять, розташованих в тому ж населеному пункті, що й будівля суду, а тому він не має права на відшкодування вартості проїзду з с. Будилка до м. Лебедина.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача добових витрат, пов'язаних з переїздом до м. Лебедина в сумі 180 грн., виходячи з розміру 30 грн. за кожну поїздку, колегія суддів зазначає, що витрат, пов'язаних з розглядом справи, як добових, КАС України не передбачено, доказів що останній знаходився у відрядженні матеріали справи не містять.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача компенсації за відрив від звичайних занять під час участі в судових засіданнях, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно ч.2 ст.137 КАС України, компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за відрив від звичайних занять не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, обчислений за фактичний час відриву від звичайних занять (п.3 додатку до постанови КМ України №590 від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

При цьому, суд не може взяти до уваги доводи позивача в тій частині, що він витрачав на кожне судове засідання по 4 години, так як розгляд справи призначався судом на певний час і дату, сторони повідомлялися про це своєчасно і належним чином. Судові засідання розпочинався згідно графіку, а у випадку їх відкладень сторони невідкладно ставились про це до відома.

Так, згідно з журналом судових засідань, позивач брав участь в судових засіданнях: 08.04.2016 р. - 6 хв., 15.04.2016 р. - 13 хв., 06.05.2016 р. - 49 хв., 20.05.2016 р. - 3 хв., 14.06.2016 р. - 2 хв., 23.06.2016 р. - 33 хв. Виходячи з мінімальної заробітної плати 1378 грн., встановленої станом на 01.01.2016 року, середньоденна компенсація за відрив від звичайних занять розраховується наступним чином: за 08.04.2016 р. - 1378 : 21 робочий день = 65.62 грн., втрати за 1 годину - 65.62:8 = 8.20 грн., втрати за 1 хвилину - 8.20 : 60 = 0.14 грн. Отже, 08.04.2016 р. позивачу слід компенсувати втрати в розмірі 0.84 грн. (0.14 х 3 = 0.84). Проведенням аналогічних розрахунків за 15.04.2016р., визначаємо втрати в розмірі 1.82 грн. Витрати за 06.05.2016 р. становлять 6.40 грн. (1378: 22 робочі дні : 8: 60 х49 хв.=6.37 грн.); за 20.05.2016 р. - 0.39 грн.; за 14.06.2016 р. - 0, 28 грн.; за 23.06.2016 р. - 4,62 грн.

Таким чином, розмір компенсації за втрату звичайних занять за 6 судових засідань становить 0,84 грн. + 1,82 грн. + 6,37 грн. + 0,39 грн. + 0,28 + 4,62 грн. = 14,32 грн.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача судового збору в розмірі183 грн. 74 коп., виходячи з розрахунку 551,20 : 3 = 183,74, та 1/3 частину судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи, а саме: 4 грн. 11 коп., виходячи з розрахунку 14,32 : 3 = 4,11.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди в розмірі 425 грн., з огляду на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Лебединського районного суду Сумської області від 23.06.2016 по справі № 580/272/16-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

(підпис)

ОСОБА_3

Судді

(підпис) (підпис)

ОСОБА_4 ОСОБА_5

Повний текст постанови складено 25.05.2018.